"Прив’язують до ліжка руки та ноги. І дають укол сульфазін. Одразу температура піднялася до 40, я обмочився, а тоді впав у безпам’ятство. Прокидаюся, стоїть наді мною лікар Кузнєцов: «Ну, что ломает?». І кожен день колять галоперидол…Я мало що розумів. Вони насміхалися з мене. Кличку мені санітари в психушці дали – «Самостійна Україна». Михайло Якубівський. Дисидент. Тричі в‘язень психіатричних лікарень. "Якщо з рота відчувається трупний запах, це ознака летального результату. Наглядачі тримають тебе за руки, розширювачем розводять щелепи – при цьому, як правило, ламають зуби, – запихають шланг і вливають поживну рідину. Ця рідина підтримує життєдіяльність. Вона швидко всмоктується, але вже через годину знову відчуваєш голод.
На 7–8 місяць голодування до мене прийшли терапевт і психіатр».
Мустафа Джемілєв. 15 років ув’язнення. 303 днів голодування.
"Політичних в’язнів під час етапування везли в окремому купе. А весь вагон переважно – кримінальники. Поряд зі мною їхали зечки, які співали по дорозі. Я собі то добре запам’ятав: «Ех, подружка дорогая, твой сидит и мой сидит, давай Брежневу напишем, может, их освободит. Ех, подружка дорогая, я ему писала, а он пишет мне в ответ: х.. бы ты сосала».
Василь Овсієнко. 14 років таборів.
"Привезли мене в пересильну тюрму, заводять в камеру до кримінальних. Я вітаюся. Троє з них подивилися прискіпливо на мене. Без слова полізли в свої наплічники, витягли хліб і поклали переді мною. Може, в очах побачили голод? Це був для мене момент визначальної приголомшливої ваги. Майже сльози текли, коли я їв той хліб і просив Бога: «Я не знаю, що ті хлопці завинили, може, вбили когось, але, Господи, пробач їм все. Бо вони дали мені оцей святий хліб».
Мирослав Маринович. 7 років таборів. 5 років заслання.
"Люди думають, що тюрма — муки. Це нормальне життя, просто інше. Я реготав там більше, ніж тепер. Були люди, які казали, що хотіли б заснути і прокинутися вже на волі. А я хотів кожен свій день проживати, не хотів проспати багато років свого життя".
Микола Матусевич. 7 років таборів. 5 років заслання.
"Дружина в лікарню потрапила. І я собі думав, що ж з дітьми буде. Вирішував, чи не піти на співпрацю зі слідством. Дуже переживав. Не спав усю ніч. Але на ранок зрозумів, що не можу я через свої принципи переступити. Начальник слідчого управління КДБ мені сказав: твоя нога більше не ступить на Україну.
Степан Хмара. 7 років таборів. 306 днів карцеру.
На Локальній історії сьогодні вийшов дуже крутий і дорогий мені проєкт. Яким я страшенно пишаюся і який забрав частину моєї душі.
Ось посилання і таке саме в коментарях:
Коли мої внуки спитають мене: «бабцю, а що знаменитого в своєму житті ти зробила?». Я відповім, що, на жаль, в мене не було відваги на подвиги, але була можливість написати про тих, хто ці подвиги чинив.
На фото Василь Овсієнко
