Бог дает человеку не то, что он хочет, а то, что ему надо. Поэтому не спрашивайте: "за что?", А подумайте: "для чего?"

http://vk.com/lifeplayer_ru

Мы лежали на траве и целовались. Смейтесь, смейтесь. Да, всего лишь
лежали и целовались. Сейчас вы, молодежь, делитесь друг с другом своими
телами, забавляетесь ими, отдаетесь целиком, а нам это было недоступно.
Но знайте: при этом вы жертвуете тайнами драгоценной робости. Вымирают
не только редкие виды животных, но и редкие виды чувств. Мудрец не
станет презирать людей прошлого за то, что те многого не умели; он
станет презирать себя, ибо не умеет того, что умели они. © Джон Фаулз,
"Волхв"

Іван Труш "Портрет Лесі Українки" 1900р.

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Он понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає:

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
“Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!”

Ta й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..

А  нумо  знову  віршувать.  
Звичайне,  нишком.  Нумо  знову,  
Поки  новинка  на  основі,  
Старинку  божу  лицювать.  
А  сиріч...  як  би  вам  сказать,  
Щоб  не  збрехавши...  Нумо  знову  
Людей  і  долю  проклинать.  
Людей  за  те,  щоб  нас  знали  
Та  нас  шанували.  
Долю  за  те,  щоб  не  спала  
Та  нас  доглядала.  
А  то  бач,  що  наробила:  
Кинула  малого  
На  розпутті,  та  й  байдуже,  
А  воно,  убоге,  
Молодеє,  сивоусе,—  
Звичайне,  дитина,—  
І  подибало  тихенько  
Попід  чужим  тином  
Аж  за  Урал.  Опинилось  
В  пустині,  в  неволі...  
Як  же  тебе  не  проклинать,  
Лукавая  доле  
Не  проклену  ж  тебе,  доле,  
А  буду  ховатись  
За  валами.  Та  нищечком  
Буду  віршувати,  
Нудить  світом,  сподіватись  
У  гості  в  неволю  
Із-за  Дніпра  широкого  
Тебе,  моя  доле!  

[Перша  половина  1848,  
Орська  кріпость]

Із-за  гаю  сонце  сходить,  
За  гай  і  заходить.  
По  долині  увечері  
Козак  смутний  ходить.  
Ходить  він  годину,  
Ходить  він  і  другу.  
Не  виходить  чорнобрива  
Із  темного  лугу,  
Не  виходить  зрадливая...  
А  з  яру  та  з  лісу  
З  собаками  та  псарями  
Іде  пан  гульвіса.  
Цькують  його  собаками,  
Крутять  назад  руки  
І  завдають  козакові  
Смертельної  муки;  
У  льох  його,  молодого,  
Той  пан  замикає...  
А  дівчину  покриткою  
По  світу  пускає.  

(Друга  половина  1848)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать. *

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей. **
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло.
Ночі темної дивні почвари
Заглядали в безсоннії очі,
І страшніші, ніж сонні кошмари,
Ті привиддя безсонної ночі.
Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі,
Ох, непевні ті думи страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зіпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Світовеє серденьком збагнути?
Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати…
Хай же думка моя вільно лине, –
Я не буду на ранок чекати.
Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю.
Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!

Євпаторія, 1891 р.


http://vk.com/lesya_ukrainka

І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

Что русский человек подразумевает под словом «гуляш»?
Тушеное мясо в овощном соусе. А ведь в действительности настоящий
венгерский гуляш, или, точнее, гуйяш – это густой суп с картофелем!
Венгерские пастухи варили его в огромных котлах в степи.

Рецепты
гуляша в Венгрии на каждом шагу. Каждый городок, каждая провинция
предлагают свой оригинальный рецепт, но незыблемая триада любого гуляша –
мясо, картофель и паприка. Классика жанра – полтора килограмма мяса
обжаривается на сале с 300 граммами лука, 1 столовой ложкой паприки,
заливается мясным бульоном, дополняется 1 килограммом крупно порезанного
картофеля – и тушится в толстостенной посуде под крышкой. Это и есть
тот самый настоящий пастушеский гуляш, гордость Венгрии.

Самый
знаменитый венгерский кулинар Карой Гундель предложил современный,
модифицированный рецепт гуляша, добавив в него томатную пасту, свежие
помидоры, болгарский перец и грибы.

http://vk.com/lunchtime