Конвалія. Леся Українка


Іван Труш "Портрет Лесі Українки" 1900р.

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Он понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає:

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
“Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!”

Ta й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..

А нумо знову віршувать... Тарас Шевченко



А  нумо  знову  віршувать.  
Звичайне,  нишком.  Нумо  знову,  
Поки  новинка  на  основі,  
Старинку  божу  лицювать.  
А  сиріч...  як  би  вам  сказать,  
Щоб  не  збрехавши...  Нумо  знову  
Людей  і  долю  проклинать.  
Людей  за  те,  щоб  нас  знали  
Та  нас  шанували.  
Долю  за  те,  щоб  не  спала  
Та  нас  доглядала.  
А  то  бач,  що  наробила:  
Кинула  малого  
На  розпутті,  та  й  байдуже,  
А  воно,  убоге,  
Молодеє,  сивоусе,—  
Звичайне,  дитина,—  
І  подибало  тихенько  
Попід  чужим  тином  
Аж  за  Урал.  Опинилось  
В  пустині,  в  неволі...  
Як  же  тебе  не  проклинать,  
Лукавая  доле  
Не  проклену  ж  тебе,  доле,  
А  буду  ховатись  
За  валами.  Та  нищечком  
Буду  віршувати,  
Нудить  світом,  сподіватись  
У  гості  в  неволю  
Із-за  Дніпра  широкого  
Тебе,  моя  доле!  

[Перша  половина  1848,  
Орська  кріпость]

Із-за гаю сонце сходить... Тарас Шевченко

Із-за  гаю  сонце  сходить,  
За  гай  і  заходить.  
По  долині  увечері  
Козак  смутний  ходить.  
Ходить  він  годину,  
Ходить  він  і  другу.  
Не  виходить  чорнобрива  
Із  темного  лугу,  
Не  виходить  зрадливая...  
А  з  яру  та  з  лісу  
З  собаками  та  псарями  
Іде  пан  гульвіса.  
Цькують  його  собаками,  
Крутять  назад  руки  
І  завдають  козакові  
Смертельної  муки;  
У  льох  його,  молодого,  
Той  пан  замикає...  
А  дівчину  покриткою  
По  світу  пускає.  

(Друга  половина  1848)

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать. *

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей. **
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Цілу ніч до зорі я не спала...

  • 03.07.12, 23:31
Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло.
Ночі темної дивні почвари
Заглядали в безсоннії очі,
І страшніші, ніж сонні кошмари,
Ті привиддя безсонної ночі.
Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі,
Ох, непевні ті думи страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зіпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Світовеє серденьком збагнути?
Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати…
Хай же думка моя вільно лине, –
Я не буду на ранок чекати.
Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю.
Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!

Євпаторія, 1891 р.


http://vk.com/lesya_ukrainka

Леся Українка

  • 03.07.12, 10:48
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

Настоящий гуляш

  • 02.07.12, 15:05
Что русский человек подразумевает под словом «гуляш»?
Тушеное мясо в овощном соусе. А ведь в действительности настоящий
венгерский гуляш, или, точнее, гуйяш – это густой суп с картофелем!
Венгерские пастухи варили его в огромных котлах в степи.

Рецепты
гуляша в Венгрии на каждом шагу. Каждый городок, каждая провинция
предлагают свой оригинальный рецепт, но незыблемая триада любого гуляша –
мясо, картофель и паприка. Классика жанра – полтора килограмма мяса
обжаривается на сале с 300 граммами лука, 1 столовой ложкой паприки,
заливается мясным бульоном, дополняется 1 килограммом крупно порезанного
картофеля – и тушится в толстостенной посуде под крышкой. Это и есть
тот самый настоящий пастушеский гуляш, гордость Венгрии.

Самый
знаменитый венгерский кулинар Карой Гундель предложил современный,
модифицированный рецепт гуляша, добавив в него томатную пасту, свежие
помидоры, болгарский перец и грибы.

http://vk.com/lunchtime

Мошенник, который продал Эйфелеву башню... 2 раза!

  • 02.07.12, 14:56
Виктор Люстиг считается одним из самых талантливых мошенников из
когда-либо живших на свете. Он бесконечно изобретал аферы, имел 45
псевдонимов и свободно владел пятью языками. Только в США Люстига
арестовывали 50 раз, однако за недоказанностью всякий раз отпускали на
свободу. До начала Первой мировой войны Люстиг специализировался на
организации мошеннических лотерей в трансатлантических круизах. В 1920-х
годах переехал в США, и всего за пару лет обманул на десятки тысяч
долларов банки и частных лиц.
Самой грандиозной аферой Люстига была
продажа Эйфелевой башни. В мае 1925 года Люстиг в поисках приключений
прибыл в Париж. В одной из французских газет Люстиг прочитал, что
знаменитая башня порядком обветшала и нуждается в ремонте. Люстиг решил
воспользоваться этим. Мошенник составил поддельную верительную грамоту, в
которой назвал себя заместителем главы Министерства почты и телеграфа,
после чего разослал официальные письма шести дилерам вторчермета. Люстиг
пригласил бизнесменов в дорогой отель, где он остановился, и рассказал,
что поскольку расходы на башню неоправданно огромны, правительство
решило снести ее и продать на металлолом на закрытом аукционе. Якобы
чтобы не вызвать возмущение общественности, успевшей полюбить башню,
Люстиг уговорил дельцов держать все в секрете. Через некоторое время он
продал право на утилизацию башни Андре Пуассону и бежал в Вену с
чемоданом переданных им наличных денег. Пуассон, не желая выглядеть
дураком в деловых кругах, скрыл факт обмана. Благодаря этому спустя
некоторое время Люстиг вернулся в Париж и еще раз продал башню по той же
схеме. Однако на этот раз ему не повезло, поскольку обманутый бизнесмен
заявил в полицию. Люстиг был вынужден срочно бежать в США. В декабре
1935 года Люстиг был арестован и предан суду. Он получил 15 лет тюрьмы
за подделку долларов, а также еще 5 лет за побег из другой тюрьмы за
месяц до вынесения приговора. Он умер от пневмонии в 1947 году в
знаменитой тюрьме Алькатрас возле Сан-Франциско.

http://vk.com/vesti.nauka

Мій шлях. Леся Українка

  • 02.07.12, 13:13

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала, А хто стрівався на шляху зо мною, Того я щирим серденьком вітала:         «Самій не довго збитися з путі,          Та трудно з неї збитись у гурті».
Я йду шляхом, пісні свої співаю; Та не шукайте в них пророчої науки, – Ні, голосу я гучного не маю! Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –        Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»         З його плачем я спів з’єднаю свій, Бо не такі вже гіркі сльози – спільні. Коли ж на довгому шляху прийдеться Мені почути співи гучні, вільні, – В моїй душі для них луна знайдеться.        Сховаю я тоді журбу свою        І пісні вільної жалем не отрую. Коли я погляд свій на небо зводжу, – Нових зірок на йому не шукаю, Я там братерство, рівність, волю гожу Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –        Тих три величні золоті зорі,        Що людям сяють безліч літ вгорі… Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –        Бажаю так скінчити я свій шлях,        Як починала: з співом на устах!

[22 травня 1890]

http://www.l-ukrainka.name  - Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки

Откуда взялось выражение «дойти до ручки»?

  • 02.07.12, 10:54
В Древней Руси калачи выпекали в форме замка
с круглой дужкой. Горожане нередко покупали калачи и ели их прямо на
улице, держа за эту дужку, или ручку. Из соображений гигиены саму ручку в
пищу не употребляли, а отдавали её нищим либо бросали на съедение
собакам. По одной из версий, про тех, кто не брезговал её съесть,
говорили: дошёл до ручки. И сегодня выражение «дойти до ручки» значит
совсем опуститься, потерять человеческий облик.