Дочитала "Сад Гетсиманський", накрили емоції під самий кінець книжки, там є момент про опис кімнати для розстрілів і рівчаки для крові під ними, про такі ж мені баба розповідала, вона їх бачила коли її в засланні водили до такої кімнати, психологічні тортури, і потьоки на стінах, як іржа, тільки то була не іржа, а уламки черепів, з шкірою, і от це зафарбували не обдираючи, воно і потікло.
Книга описує що з нами було і що може бути в разі невдачі. Тепер в списку улюблених, якось перечитаю, персонаж Андрій настільки глибоко продуманий, що це варто зробити
Все менше довіряю родичам, які агітували мене малою не читати або скандали бабі влаштовували коли вона мене вчила історії.
"Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного“! І ця заповідь стала девізом епохи"
"Слідчий подумав, а потім:
— Тут тебе, зрештою, не питають про правду. І нікому вона тут не потрібна. Правдою буде те, що я тобі тут начеплю. Ясно? Ти ворог — і це основне. Ти людина інтелігентна, а ні чорта не понімаєш. Зрозумій, що раз ти ворог, то всі статті, які тобі начеплять, абсолютно правильні, хоч найбезглуздіші. І їх зовсім не забагато. «Запрос не б’є в нос», пойняв? Суть в тім, що ти ворог. А раз так — всі статті, до тебе прикладені, будуть правильні."
