Книга "Капелани. На службі Богу і Україні"

У книзі «Капелани. На службі Богу і Україні» йдеться про особливості капеланського служіння на фронті під час протидії російській агресії, а також окреслюються етапи інституційного становлення капеланства у війську.

До нового видання увійшли спогади 13 капеланів ПЦУ, трьох військових священиків УГКЦ, трьох капеланів-протестантів, двох представників РКЦ, одного служителя Мусульманської релігійної громади «Милість» і одного – Житомирської єврейської месіанської общини. Серед оповідачів є дві жінки-капелани. 

Четверо героїв книги – Юрій Казміренко, Іван Ісайович, Василь Хіміч, Павло Гончарук  – є лауреатами міжнародної відзнаки імені отця Омеляна Ковча, видатного українського гуманіста, військового капелана, Священномученика Української греко-католицької церкви, пам’яті якого і присвячено це видання.

Переднім словом до книги стала стаття, що народилася у результаті розмови з Головою Синодального управління військового духовенства Православної церкви України Митрополитом Іоаном. У ній окреслено особливості роботи з підготовки священиків до служіння у війську під час війни та створення мережі військових капеланів у Православній церкві України, представників якої в українському війську від 2014 року і дотепер налічується найбільше.

Спогади військових капеланів були записані з травня 2018 до червня 2019 року в межах проекту Українського інституту національної пам’яті «Усна історія АТО». Загалом у проекті взяли участь 35 військових капеланів, кожен з яких розповів власну історію служіння в цій неоголошеній війні.

Завантажити можна за посиланням 

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/kapelany-na-sluzhbi-bogu-i-ukrayini

Про українську мову і Венеціанську комісію

  • 07.12.19, 15:30

Захист української мови - на часі. В цьому з нами згідна і Венеційська комісія, яка, втім, висловила низку зауваг. Останні вже встигли назвати мало не такими, що зобов’яжуть відкликати закон. Але це маніпуляція.
Процитую ключове: «Венеціанська комісія повністю розуміє потребу у заходах із підтримки української як державної мови».
А тепер коротко про критичні зауваження щодо окремих положень закону.

1. Україна є суверенною державою, а рішення Венеційської комісії - рекомендаційні. Які рекомендації виконувати і як саме, які ні - вирішувати Україні.
2. Неприйнятні рекомендації (наприклад, однаково ставитися до російської і кримськотатарської мов) – будем аргументовано ігнорувати; слушні рекомендації - виконувати через ухвалення інших законодавчих та підзаконних актів, без жодного втручання в закон про мову. Саме так чинили балтійські держави, так діяла Україна після висновку Венеційської комісії щодо закону про освіту в 2017 році. Це доросла поведінка, спрямована на конструктив.
3. Не варто ідеалізувати Венеційку – її члени представляють конкретні держави і на їхні рішення впливає не лише право, але й політика. Чого варте лише вчорашнє рішення комісії, що російська делегація може засідати в ПАРЄ незважаючи на анексію Криму. Так само не варто демонізувати рішення комісії – воно очікуване і не ставить під сумнів ні важливість закону про мову, ні його цілі.
4. Ревізія закону про державну мову – неприйнятна. Спроби будуть сприйняті як замах на українську ідентичність і спровокують серйозні протести. Коли Москва витрачає мільярди на русифікацію, знищує українську мову на окупованих територіях, і пропагандою накачує так, що за мову буквально вбивають (світла пам’ять Артему Мірошниченку з Бахмута), перекроювати закон про мову – це допомагати агресору. Ми цього не допустимо.

З ФБ Володимира В'ятровича

10 документальних фільмів про Революцію Гідності

10 документальних фільмів про Революцію Гідності
Революція Гідності, що трапилась в Україні в кінці 2013 та початку 2014 років, безумовно є однією з найважливіших подій в новітній історії нашої країни. Однак, повстання українського народу проти проросійського режиму залишилось не тільки в книжках з історії та серцях українців, але і в безлічі документальних стрічок, що були зняті під час Майдану. Пропонуємо вам добірку документальних фільмів про події, що відбулись шість років тому.

1. «Зима в огні» («Молитва за Україну»), режисер Євген Афінеєвський  (2015)

«Зима у вогні: Боротьба України за свободу»  – документальний фільм знятий в копродукції України, США та Великобританії. Стрічка Євгена Афінеєвського на початку була відома під назвою «Молитва за Україну», однак в усьому світі вона більше відома як «Зима в огні». Оскільки фільм створювався за підтримки стрімінгової платформи Netflix, це, можливо, найбільш відомий документальний фільм про зиму 2013-2014 років.

Ось що говорить про свій фільм режисер Євген Афінеєвський:

«Молитва за Україну»  це культурний пам’ятник тим, хто ціною свого благополуччя, здоров’я і навіть життя відстоював свої права та права своїх дітей на гідне майбутнє у власній країні».

Фільм-номінант на премію Оскар 2016 в номінації в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм».  У 2019 році «Зима в огні» стала одним із символів гонконгських протестів.

2. «Майдан», режисер Сергій Лозниця (2014)

Копродукційна документальна стрічка Нідерландів та України, режисером якої виступив Сергій Лозниця. «Майдан» був знятий за допомогою статичної камери в дещо «відстороненій» манері. Стрічка Лозниці немає закадрової розповіді чи будь-яких інших засобів, що допомагають глядачу більше зануритись в контекст подій Революції Гідності. Фільм отримав позитивні відгуки на Каннському кінофестивалі, однак на Одеському кінофестивалі відгуки були неоднозначними. Сам Лозниця про свій фільм говорив так:

«Головний герой зимових подій  народ, я не можу зробити героєм одну чи 10 людей, тому що тоді це було б  їхнім поглядом на події. Мені було важливо триваліше спостереження за всім і всіма, щоб показати дію і на першому, і на другому, і на третьому плані. До того ж, вибраний метод допомагає мені триматись відстороненим, ця картина і так занадто емоційна для мене».  

3. «Зима, що нас змінила», Вавилон’13 (2014)

Цикл документальних стрічок, які розповідають про події Революції Гідності. Прем’єра відбулася у квітні 2014 року, її було присвячено сороковинам за вбитими в протистоянні на Інститутській. Фільми спричинили в США та країнах Європи резонанс, позаяк вони познайомили широку міжнародну громадськість із правдивим поглядом на ті події без прикрас і применшення. «Зима, що нас змінила» дозволяє в структурованій формі знову поглянути на нашу недавню історію – на унікальні моменти Майдану, зафіксовані професійними кінематографістами.

У травні 2014-го перший фільм із циклу «Небесна сотня» був презентований на Каннському кінофестивалі. В ньому йдеться про найстрашнішу, криваву ніч Майдану та героїчну самопожертву звичайних людей у боротьбі проти несправедливості.

До циклу входить сім стрічок: «Небесна сотня», «Перша смерть», «Коктейлі Грушевського», «Межигір’я. Батіна хата», «Самооборона», «Пожежа у Будинку Профспілок», «Автомайдан».

4. «Жіночі обличчя революції», режисер Наталія П’ятигіна (2014)

Документальна стрічка Наталії П’ятигіної, про долі українських жінок під час Революції Гідності.  Героїні стрічки – п’ять жінок, що вийшли на барикади: Ірини Гурик (матері Героя «Небесної сотні» Романа Гурика), Шури Рязанцевої (активістки «Автомайдану»), Євгенії Янченко (волонтера-медика, дружини сотника 42-ї сотні «Львівська Брама» Андрія Янченка), Діани Гербе (студентки, активістки «Євромайдану», дівчини Героя «Небесної сотні» Сергія Нігояна), Ольги Патлатенко (матері солдата внутрішніх військ).

Ніхто з цих жінок не знайомий між собою, але їх об’єднує любов: до сина, до чоловіка, до Батьківщини. І цей фільм цікавий саме жіночим поглядом на події Революції Гідності. Хоча режисер Наталія Пятигіна показує глядачу конкретних людей, ці п’ять історій насправді є універсальними й зачіпають споконвічну тему, як в часи на кшталт Майдану жінки з берегинь перетворюються на справжніх воїнів, готових дивитись в обличчя смерті.

5. «Сильніше, ніж зброя», Вавилон’13 (2014)

Сильніше, ніж зброя – перша документальна стрічка групи українських документалістів «Babylon’13». У фільмі показані події від стихійної спроби захоплення будівлі президентської адміністрації 1 грудня 2013 року до кривавих боїв у руїнах Донецького аеропорту восени 2014-го. Стрічка була знята без бюджету.

«Ваші камери сильніші, ніж зброя»

Ці слова були почуті одним з учасників групи «Вавилон 13» Ярославом Пілунським від бойовика, коли у березні разом з іншим оператором Юрієм Грузіновим потрапив у полон в Криму. Саме так було вирішено, що кращої назви для фільму не знайти, пригадує документаліст Володимир Войтенко.

Стрічка отримала премію Національної спілки кінематографістів України як найкращий документальний фільм 2014 року та Бронзову нагороду 7 Міжнародного Лондонського арт-фестивалю «Passion For Freedom». Колектив кінооб’єднання «Вавилон’13» був відзначений поважною нагородою 44-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» за видатний внесок в українське кіномистецтво.

6. «Бійня на Майдані», режисер Джон Бек-Хоффман (2014)

Американець Джон Бек-Хоффман у 2014 році зняв документальний фільм-розслідування. Одна з небагатьох іноземних стрічок знятих про зиму 2013-2014 років намагається відповісти на питання: хто розстрілював людей в центрі Києва 18 і 20 лютого. В стрічці представлені різні версії щодо трагічних подій в центрі української столиці, однак автор не стає на бік жодної з них. «Бійня на Майдані» отримала Гран-прі глядацьких симпатій на XVIII міжнародному кінофестивалі в Сієні, де фільм викликав справжній фурор.

7. «Майдан: Мистецтво спротиву», режисер Антін Мухарський (2014)

«Майдан: Мистецтво спротиву» – документальний фільм Антіна Мухарського, що показує події Революції Гідності з точки зору митців. Ось як його описують самі автори фільму:

«Мало кому відомий, але доведений документально факт  вогонь української революції запалили митці! Саме вони 1-го грудня на Банковій кинули перші коктейлі Молотова, саме вони почали активну фазу протистояння на вул. Грушевського 19 січня. «Страшні екстремісти» від мистецтва, музики, архітектури знаходились в гущині усіх революційних подій, ба навіть більше, прогнозували їх у своїх творах і мистецьких проектах».

Основну історію розповідає в кадрі сам режисер. Стрічку відмічають за енергійний монтаж, закадрову музику та багато людських історій, що розказані від першої особи.

8. «Євромайдан: Чорновий монтаж», режисери Володимир Тихий, Андрій Литвиненко, Катерина Горностай, Роман Бондарчук, Юлія Гонтарук, Андрєй Кісєльов, Роман Любий, Олександр Течинський, Олексій Солодунов, Дмитро Стойков (2014)

Збірка короткометражних фільмів українських режисерів, що вперше була показана невдовзі після Майдану на фестивалі Docudays UA. «Калейдоскоп революції, що не потребує коментарів» – кращий опис для цього фільму важко підібрати. Стрічка показує як найгарячіші та трагічні події Революції Гідності, так і буденне життя Майдану.

«Для мене «Євромайдан…» дорогий тим, що там присутня різна енергія різних режисерів. Цим він співзвучний революції, де енергія різних людей, об’єднавшись, досягла перемоги», – каже співавтор фільму Роман Бондарчук.

9. «Все палає», режисери Олександр Течинський, Олексій Солодунов, Дмитро Стойков (2014)

«Все палає» – документальна стрічка, знята дебютантами Олександром Течинським, Олексієм Солодуновим та Дмитром Стойковим, що досліджує процес трансформації мирного протесту в повноцінне повстання. Стрічка знята з самого епіцентру подій, а точніше з трьох різних боків: силовиків, мітингувальників та із нейтрального боку. Під час зйомок розгону людей силовиками Олексію Солодунову розбили камеру й вказівний палець. На фестивалі DOK Leipzig у Німеччині, де відбулась світова прем’єра фільму, «Все палає» був визнаний найкращим східноєвропейським документальним фільмом.

10. «Перша сотня», режисери Ярослав Пілунський, Юлія Шашкова, Юрій Грузінов (2018)

Ця стрічка розповідає історію Першої сотні Майдану, яка подолала внутрішнього ворога та пішла на фронт, щоб боротися із зовнішнім ворогом. «Перша сотня» в першу чергу про людей та їх вибір. Так фільм показує історію героїв, що пройшли довгий шлях від зведення перших барикад і сутичок в Києві, до бойових дій на сході України. І ці герої є конкретним прикладом того, як з 2013 року мінялась наша країна. Це занурення в епіцентр подій, відвертий художній та громадянський погляд на людські стосунки на тлі кривавих соціальних заворушень.

Автор: Кирило Пищиков

Джерело https://plomin.club/10-documentaries-about-maidan/

Справи книжкові

  • 04.12.19, 22:35

«Моя книжкова полиця» припиняє співпрацю з Yakaboo через книжки з РФ

04.12.2019

Видавництво «Моя книжкова полиця» більше не продаватиме своїх видань у книгарні Yakaboo. Про це на своїй Facebook-сторінці повідомила засновниця і власниця видавництва Наталя Моспан.

 

Вона нагадала про дискусію, яка виникла навколо продажу «Видавництвом Старого Лева» прав на видання двох книжок «Аґрафки» в Росію, і водночас ігнорування факту купівлі магазином Yakaboo книжок в РФ.

 

«Я не здатна прийняти та вибачити той факт, що мій бізнес-партнер – найбільший та найвпливовіший книжковий інтернет-оператор в Україні – став амбасадором російської культурної експансії в Україні і ввозить книги з ворожої території», – пояснила видавчиня.

 

За її словами, це важке для неї рішення, проте цього вимагають обставини, в яких опинилася Україна.

 

«За даними ООН, російська агресія на моїй землі забрала життя 13 тис. моїх громадян! І в той час, коли наші відчайдушні захисники продовжують помирати за нашу свободу, ми безвідповідально поступаємось ворогу на найважливішому стратегічно фронті – культурному. Ми пускаємо сюди ворога – своєю мовчазною згодою, своїми страхами та побоюваннями, невпевненістю, нерішучістю. Ми щодня програємо і знищуємо все те, що так боляче здобували впродовж останніх п’яти років», – наголосила Моспан.

 

Нагадаємо, що в асортименті книгарні Yakaboo є значна частина книжок, завезених з території РФ. Держкомтелерадіо регулярно звітує про відмови, які отримує компанія, на ввезення російських книжок, що містять ознаки пропаганди держави-агресора.

Інформаційна війна. Росія повертається на наш книжковий ринок


Малевич К., Чорний квадрат (замість ілюстрації блоку новин)
«Нові гравці» урочисто внесли прапори. російські видавництва офіційно повертаються на український ринок. Наголос саме на офіційному поверненні, адже попри поширену думку про заборону і обмеження на друковану продукцію країни, яка понад п'ять років тому здійснила військову агресію проти України, реальні факти говорять про інше . Хроніка повернення в публічну площину наступна:
Конфлікт із заборгованістю українським видавництвам від мережі «Буква» яка на той час повністю належала російській видавничій групі Ексмо, закінчився процедурою банкрутства і зміною власників. Незважаючи на те, що події співпали з Революцією Гідності, жодних законодавчих ініціатив на державному рівні на той час не було. В Ексмо лишився імпринт Країна Мрій а також мережа дружніх структур, які забезпечували інтереси групи на території України. А Буква повністю перейшла до українських власників, правда політика мережі в питанні роботи з постачальниками в цілому залишилась без змін.
Подібні процеси реалізували і низка інших видавництв з російським капіталом – формально залишивши ринок, вони створили мережу з власних імпринтів, офіційних дистрибуторів та структур, що забезпечували представництво їх інтересів в Україні.
Варто окремо зазначити, що жодних заборон, ембарго чи інших радикальних заходів не було. Тож з боку росвидавців це був радше тактичний відступ з публічної площини, а ніж вимушений вихід з бізнесу.
Попри звернення на підтримку російської друкованої продукції від частини представників вітчизняного книжкового ринку та фітнес союзу (sic!) до Яценюка А .П., який на той час обіймав посаду Прем’єр-міністра України, з 1 січня 2017 року вступив в силу закон №5114. З повним переліком організацій і осіб, які поставили свій підпис проти цього закону, можна ознайомитись за посиланням. Цим документом вводилися заборона на друковану продукцію виключно з антиукраїнським змістом і запроваджувалась лише процедура ліцензування імпортованих книг. Отже, очевидно, що про жодну тотальну заборону не йшлось. На середину 2019 року не пропустили менше ніж 2000 книг через неоформлений чи не повний пакет документів.
19 березня 2019 року було введене в дію Рішення РНБО про персональні економічні санкції, які поширювались на окремі (біля десяти) рос. видавництва (зокрема Ексмо) та розповсюджувачів (озон, лабіринт тощо).
20-22 листопада, 2019 року, Видавництво Старого Лева повернуло до українського лексикону визначення «хороше російське видавництво» (на фоні конфлікту з продажу авторських прав в росію). А менше ніж за тиждень, 28 листопада, український ринок отримав ще один евфемізм - «новий гравець» у вигляді Альпіна Паблішинг Україна, формально окрема юридично-правова форма згідно законодавства України. De Facto представництво однієї з крупних російських видавничих груп, в портфелі якої книга розмов президента країни-агресора та одіозного режисера О. Стоуна, відомого своєю підтримкою диктаторських режимів.
На сьогодні маємо видання російською мовою книги ВСЛ, яке замінило на вітчизняному ринку український оригінал, активний демпінг зі сторони друкованого рос. ширпотребу (на сайтах багатьох основних оналйн ритейлерів можна знайти товари-замінники російською за ціною нижче на 30-50% від українського видання), компанія Форс продовжує те, що робили окремі українські видавництва останніми роками, і передруковує російські видання, зокрема від забороненого видавництва Ексмо.
На фоні останніх новин іншого забарвлення набуває 100-річний «ювілей» оприлюднення 21 листопада 1919 року «Тез з украінського питання», в яких проголошувався курс на повне поглинання України більшовиками і остаточного розв'язання мовного питання. А 29 листопада 1919 року пленум ЦК РКП(б) ухвалив «Про Радянську владу на Україні».

Чтиво

  • 01.12.19, 17:36
Україна і "русский мир". 5 книг, які все роз’яснюють
ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО 22 ЛИСТОПАДА, 2019, 07:08
Одна з авторок цих книжок вкотре нагадує, що випробування «русским миром» стане найважчим іспитом, який Україна має скласти, аби повною мірою набути державний суверенітет, проголошений у 1991 році. Решта авторів мовить як про становлення «руського мира», так і про методи протистояння йому

Сергій Плохій. Загублене царство. Історія "Русского мира" з 1470 року до сьогодні. – Х.: Фоліо

Детально розглядаючи історію українського та російського народів, автор цієї книжки – професійний історик, один із ведучих спеціалістів в галузі історіографії та історії Східної Європи - доводить, що коріння цього конфлікту заховано в самому процесі становлення Росії як держави. Та й саме піднесення як російської держави, так і російської нації, її великодержавний статус - все це трималося на Україні, якій треба було бути окремою, але невіддільною частиною Росії. Багато хто в Кремлі та за його межами у виході України з-під впливу Росії побачив атаку на саму Росію. Чи належать до російської нації вїї етнічному та культурному розумінні тільки етнічні росіяни, як ті, що живуть в Російській Федерації, так і за її межами, чи входять до її складу також братні східнослов’янські народи - українці та білоруси? Це іє ключовим питанням для російської еліти та для широкого російського загалу в цьому процесі нового пошуку себе та своєї нації як такої в пострадянському світі. Це і є ключовим питанням дослідження, яке ми провели в цій книзі". Загалом ця праця стала відгуком автора, на  російсько-український конфлікт, що розгорівся 2014 року.

Лариса Якубова. "Русский мир" в Україні: на краю прірви. – К.: Кліо

Мова у цій книжці про те, як системна ментальна, ідеологічна та методологічна криза, про яку йшлося в наукових колах десятиріччями, вивела назовні давні суперечності між носіями | різноспрямованих філософських доктрин (і відповідно — життєвих стратегій) у найгострішій формі — збройного протистояння. Авторка впевнена, що Росії, яка прагне вже не перший рік загнати Україну в пастку, лише здається, що вона повністю контролює ситуацію, що жертва в цій цивілізаційній війні - одна. Насправді Росія сама потрапила в заготовлену пастку. Причини окресленої ситуації зрозумілі всім, хто обізнаний із модерною історією обох країн. Випробування «русским миром» стане найважчим іспитом, який Україна має скласти, аби повною мірою набути державний суверенітет, проголошений у 1991 році.

Євген Магда. Гібридна війна: вижити і перемогти. – Х.: Віват

На думку автора цієї книжки, "русский мир" як матриця державних інтересів Російської Федерації виглядає досить агресивно, і протистояти йому можливо виключно асиметричними методами. Наприклад, в основі газового протистояння завжди лежали два міфи: міф про злодійкувату Україну і міф про Росію як велику енергетичну наддержаву. Недарма в книжці згадується, що восени 1917 року, саме Донбас опинився в епіцентрі збройної боротьби. З одного боку, III Універсалом Центральної Ради Донецький басейн був включений в території УНР. З іншого боку - на території Війська Донського виник політичний режим генерала Каледіна, який прагнув поширити свій контроль на всю територію Донбасу, що проявилося у розгромі ряду місцевих Рад. Однак більшовикам вдалося не тільки зупинити наступ Каледіна, а й встановити свій контроль у Донецькому регіоні. Ну, як, власне, відбувається сьогодні. Ось чому, на думку автора, Україні необхідно оперативно сформувати сучасну національну ідею, визначити державні інтереси і продемонструвати готовність до перетворень всередині країни заради посилення позицій в навколишньому світі. Тобто, від руйнування міфів перейти до створення в цьому самому, згаданому світі - світу, без якого в гібридній війні за незалежність і неподільність ані вижити, ані перемогти.

Вторгнення в Україну: Хроніка російської агресії. – К.: Брайт Стар Паблішинг

Коли ініціативна група волонтерського характеру і формату тільки-но починала свою «розвідувальну» діяльність, на неї відразу ж накинулася російська преса. Адже суть її роботи, результати якої опубліковані в цій книзі – стратегія і тактика сусіда-агресора, за якими вона спостерігала ще від часу війни в Грузії. Поза тим, глави в цій історії спостереження присвячені захопленню Криму і війні на Донбасі. Так от, дискредитація, якій піддавалися автори – і сміх, і гріх сьогоднішніх ЗМІ. Ким тільки не називали українських волонтерів, які розповідають світу про агресію на своїй території. Наприклад, кіберцентром НАТО, чого, в принципі, й слід було очікувати. Але коли навіть у самій Україні їх почали прив'язувати то до Ігоря Коломойському, то до Юлії Тимошенко, то до Ріната Ахметова, стало ясно, що інформкампанія провадиться й  тут. Хоча, насправді, як стверджують автори книги, «господар» у них один – народ України. Хай там як, але ясно одне – крім прихованої та явної агресії, Росія в інформаційній кампанії проти України веде пошук нових механізмів і методів впливу на громадську думку. І останнім часом, як бачимо, пріоритет відданий інструменту «м'якої сили». Тобто, якщо в дійсності бачимо "ввічливих людей" з відвертими "відпускниками", то віртуальну реальність, яка формує думку, "просувають" в люди обережно, але рішуче.

Антін Мухарський. Сказкі руssкаго міра. – К.: Люта справа

У цій книжці – найбільш відчайдушній і хуліганській, за словами автора, з його доробку – все вже зазвичай інакше. Це взагалі билинний епос сучасності, в якому розвінчують імперські міфи та культурологічні кліше, демотивують штампи путінської імперії та іронізують щодо її побутової демонології. А що ж навзамін? Чи збудовано звичний храм Альтернативи? Поки що розчищаємо "до основанья, а затем…", як в "Інтернаціоналі", пролетарському гімні всього світу-всесвіту. Визнаючи, що за час життя в совку автор-герой став носієм вірусу "хомо совєтікус", він пропонує свій власний проект - історію хвороби і пошуків зцілення від тотальної русифікації. Гумор і сатира автора доповнюють жорсткі по своїй образності ілюстрації Івана Семенюка в стилі народного лубка і революційної агітки. Наприклад, уявіть собі розподільчий пункт Групи радянських військ у Німеччині, куди з телячих вагонів з полками в три ряди і діркою-туалетом в підлозі вивалюється цунамі новобранців. Це не про Путіна, звичайно, який тут служив, але все одно пізнавано, як в смішному кіно з ностальгічною назвою "ДМБ".

https://espreso.tv/article/2019/11/21/ukrayina_i_quotrusskyy_myrquot_5_knyg_yaki_vse_rozyasnyuyut

Про радянську науку...

Трохим Лисенко: радянський вчений, що кастрував квіти та годував корів шоколадками

А ще він заперечував генетику як науку. Через це загинуло багато дійсно крутих вчених, які жили й творили у Радянському союзі...

Радянський союз — це тотальний маскарад ідіотизму. І це не наші гучні слівця, не спосіб привернути увагу до якоїсь фейкової чи малозначної теми. Це реальність, якою жила та держава 70 років, стримуючи прогрес України та інших країн, котрі входили до його складу. І зараз ми вам розкажемо про один з проявів того ідіотизму: заперечення генетики як науки або так звану "Лисенківщину".

Жив-був Трохим Лисенко. Якось так сталося, що читати й писати він навчився у віці 13 років. Сам із селянської родини походив. Народився 1898 року в містечку Карлівка, Полтавської губернії. Навчався у Полтаві, в школі початковій школі садівництва, потім в Умані — у середній школі садівництво. Ех садівництво — цікава наука така, що були та початкові й середні школи. Може й вища десь була?

Але Умань — то кошерно. Мабуть, знаєте про уманський дендропарк. То логічно припустити, якщо там така краса, такі ландшафти, значить якісь спеціалісти все мають то впорядковувати. От одним із таких спеціалістів й був Трохим Лисенко.

От з того часу Лисенко назавжди пов'язав своє життя з садівництвом, городництвом та аграрною наукою. І слава прийшла до Лисенка, коли йому виповнилося 29.

1927 рік. Виходить черговий номер газети "Правда". У ньому стаття — про сільського генія Трохима Лисенка, який придумав божевільно-фантастичний спосіб, як одержати ще більший урожай від озимої пшениці. Коли наступає осінь та холоди, за нею — зима, то паростки так званої озимої пшениці треба протримати на холоді. Потім, коли прийде весна — їх треба сіяти. Тут є озима і ярова — це два різні види пшениці. Першу засівають восени, а другу — весною. І от, саме ті паростки ярової, котрі збереглися, швидко ростуть навесні. Шляхом такого лайфхаку можна збирати два врожаї на рік. Проте є ризик: якщо зима занадто холодна чи надто тепла або якщо паростки загубила рання повінь — то нічого з цього не вийде.

Простіше кажучи — тримай паростки пшениці на холоді, потім сій їх навесну і буде тоді врожай великий. Цю технологію назвали яровизація. Радянські газети писали про неї, як про винахід Лисенка. Але була одна проблемка. Яровизацію знали в Європі та Америці ще з 1854 року. Тому, на жаль, радянська преса поширила ще один фейк.

Та завдяки цьому фейку кар'єра Лисенка пішла угору. На жаль. Бо далі почався треш.

Незрозуміло як Лисенко додумався каструвати квіти, але за його ідеєю тисячі селян просто дарма згаяли час в полі. Ідея полягала в тому, що коли обрізати квіти й давати їм можливість запилюватися будь-яким пилком, що витає у повітрі й таким чином давати кращі врожаї.

А далі ще гірше. Радянській владі потрібно було в усьому відрізнятися від капіталістичних країн. Тому й науку треба було мати свою. Лисенко ідеально вписався у цю схему. Він придумав так зване "мічурінське вчення". Це була концепція спадковості, мінливості та видоутворення живих організмів: види перетворюються з одного на другий, шляхом стрибку, розвитку.. Наприклад, із пшениці – на жито, із вівса можна отримати вівсюг, із граба — ліщину. Зозуля стрибком виникає з яєць дроздів.

При цьому Лисенко серйозно вважав, що гени – це вигадка генетиків. Мовляв, їх ніхто не бачив, а значить їх немає.

Професійні біологи запросили Лисенка в інститут генетики АН СРСР, щоби показати — ось гени, чувак, поглянь у мікроскоп. Але Трохим ніколи не користувався мікроскопом, бо тож капіталістичне зло, в яке заглядати не треба.

Пізніше Лисенко говорив, що генетика — то плід фашизму, що не можуть хвороби передаватися спадково, що радянські люди чисті та здорові.

І от радянська влада, які був вигідний Лисенко, як новий радянський, свій, некапіталістичний науковець, почала репресії проти генетиків. 1940 року заарештувала майже нобелівського лауреата з генетики Миколу Вавілова. Бо він критикував погляди Лисенка. Просто критикував ту псевдонаукову маячню й за це загримів до таборів. 1943 року Вавілов помер.

А ще Лисенко годував корів шоколадками. Казав, що так у них молоко жирніше та смачніше буде. Цю маячню можна знайти у мемуарах самого Лисенка.

У радянських діячів взагалі якийсь патологічний потяг до корів був. Он лідер українських комуністів Петро Шелест взагалі, коли їздив у відрядження потягом, брав свою улюблену корову до вагона. Бо молоко добре давала.

Отакий от маскарад творився у СРСР. Маскарад ідіотизму, через який гинули й прості селяни й потужні науковці.

Лисенківщина закінчилася після 1965 року, коли Хрущов пішов із влади. Кукурудзяний диктатор любив "озимого" довбака, бо Лисенко на думку Хрущова був людиною народу. Та все ж таки нормальні вчені, користуючись мінімальними зсувами у свободі слова, таки витиснули Лисенка на задвірки науки


Артефакт

В грудні на екрани вийде фільм "Чорний Ворон"

  • 27.11.19, 15:23
Саме час вітати фанатів Василя Шкляра з новинкою, скоро в кінотеатрах буде йти фільм за мотивами його книжки

"Друзі! Вже з 5 грудня фільм Чорний ворон у кінотеатрах! А поки слухаємо пісню "Океан Ельзи", яка стала саундтреком!

Й вже дуже скоро будемо розігрувати квитки на премє'рний показ фільму у Києві!"

Клуб Сімейного Дозвілля в ФБ