«Сніг був вище колін і було тяжко відступати. Большевики гналися зі собакою нашим слідом, майже за ногами. Ми були змушені ще кілька разів стріляти по большевиках... Відступ нам був цілий час лісом, а большевики переслідували нас аж до темної ночі", – пригадував події того дня один із повстанців.

29 грудня 1948 р. був останнім днем життя 30-річної Богдани Світлик. Спецгрупа енкаведистів наскочила на друкарню, що знаходилася під землею в лісі неподалік с. Бряза, Болехівського району, Івано-Франківської області. Підпільники підпалили друкарню, аби знищити цінні папери і з боєм відступили до села Либохори. 29 грудня 1948 р. загинула Богдана-Марія Юліанівна Світлик (псевдонім Марія Дмитренко).

Богдана Світлик закінчила у Львові гімназію сестер-василіанок, була студенткою факультету класичної філології Львівського університету. Писала, успішно друкувалася, мала хист музикознавця. Навесні 1939 року у поїзді на повороті до Ґданська була арештована польською поліцією, як член ОУН засуджена й ув’язнена в тюрмі «Бригідки». У вересні 1939 р. їй удалося вийти з тюрми, але треба було ховатися від нових окупантів-«визволителів». Перебралася на Закерзоння. Там організовувала українське підпілля.
На тій землі знайшла своє щастя – Зенона Литвинка, сина залізничника, студента лісничої академії. Богдана вийшла заміж, а уже в червні 1941-го Литвинко пішов із Похідними групами ОУН на південь України. Повернувся восени того ж року через Одесу та Румунію до Львова, де тоді жила й працювала дружина. У Львові першого лютого 1942 р. Богдана народила сина Андрія.
Коли її чоловік вступив до лав дивізії «Галичина», Богдана віддала сина на виховання мамі, сама ж пішла в УПА. Зенон разом зі своїм двоюрідним братом Олесем Світликом брав участь у бою з радянськими окупантами під Бродами. Невдовзі молода жінка отримала вістку, що її чоловік без вісти пропав під Бродами. Вони разом з іншими дивізійниками вийшли з оточення. Зенон Литвинко загинув на території Польщі у 1944 р. Олесь Світлик опинився в таборі інтернованих осіб у Німеччині, де залишився жити.

Талановита письменниця, яка вправно володіла словом, стала жаданою мішенню для окупанта. У тріскучі морози, біля засніженого підніжжя гори Магури Богдана Світлик, щоб не здатися в руки енкаведистів, останню кулю використала для себе. Тіло вбитої вороги привезли до с. Брязи. «Вбиту жінку висадили на коня і за ноги, руки та коси прив'язали», – так згадував загибель Богдани-Марії Світлик Ярослав Кирейто. Його родина у Лихоборі, що на Львівщині, намагалась допомогти повстанці, яка разом з побратимами тікала від облави емгебістів наприкінці 1948-го.

Після того тіла загиблої ніхто більше не бачив. Лише на фотографіях.
Андрія Світлика усиновила бабуся, дала онукові своє дівоче прізвище. Довго хлопчик кликав її матір’ю і не знав правди. Зараз Андрій Світлик мешкає в Одесі, декан факультету Одеського інженерно-будівельного інституту.

Не обминула лиха доля Ліду (1924 р. н.), сестру Богдани Світлик. Енкаведисти арештували її в ніч проти 7 вересня 1940 р., дівчину, десятикласницю Львівської СШ №6; судили у «Справі 59». Спочатку кати засудили на смерть 42 особи, згодом половину помилували. 16-річну Лідію Світлик заслали до уральських концтаборів. Голод, холод, важкі хвороби вона витримала, дочекалась звільнення у 1947 р. Трохи згодом вийшла заміж за Бориса Квашина (Квашу) і поселилась із чоловіком у Каховці, бо на Галичину їх більшовики не пускали.
Про смерть сестри довідалась аж у 1992 р. і разом із Андрієм, сином Богдани, відвідала неподалік с. Либохори Сколівського району місце загибелі.

В нього був гарний гумор,веселий хлопець з Пласту,який мріяв бути агрономом. Так можна було б охарактеризувати Степана Бандеру в роки юності. Він полюбляв спорт і був затятим футбольним вболівальником, гарним татком і чудовим чоловіком. Не дивлячись на ці всі риси характеру доля його склалася інакше і прізвище Бандера стало для мільйонів українців символом боротьби за незалежність України.

Народився Степан Бандера 1 січня 1909 р. в родині греко-католицького священика. В 1919-1927 навчався у Стрийській гімназії. Після закінчення гімназії хотів продовжити навчання в Чехословаччині в Українській Господарській Академії в Подєбрадах, але не отримав дозволу від польської влади.
У 1928 році стає членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше -пропаганди.
Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, яка була тісно пов'язана з УВО. У 1929 вступив в Організацію українських націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової екзекутиви ОУН на Західно-українських землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. У 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українську школу. Підтримував акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого Голодомору 1932-33 рр. в Наддніпрянській Україні.

У червні 1934 року був заарештований і в ході Варшавського процесу був засуджений до смертної кари: «так, я є крайовий Провідник і я розумію, що ви мене стратите, але ви не зупините боротьбу за волю України, бо за мною прийдуть інші»- промова Бандери на суді вразила всіх присутніх непохитність і силою духу от, це було також однією із рис Степана Бандери, згодом смертна кара була замінена на довічне ув'язнення.

З 1936 Бандера перебував у в'язниці "Swity Krzy" ( "Святий Хрест") у Варшаві. Після окупації Польщі нацистами у вересні 1939 звільнений з в'язниці. Степан Бандера як і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року за такі дії нацисти 5 липня 1941 Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року - в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 нацисти відправляють Бандеру до концентраційного табору Заксенхаузен. У вересні 1944 року його звільнили. Після виходу на волю, перебуваючи в еміграції, він почав створювати мережу ОУН. Зокрема, його кілька разів обирали лідером організації, а після смерті Романа Шухевича та арешту Василя Кука Бандера став повноцінним Провідником.

І тут цікавим є останнє засідання ОУН 1955 року, на якому Бандеру обрали головою проводу. А його відповідь на це була: «Я приймаю ваш вирок смерті». Він прекрасно розумів, що будучи на чолі організації, яка воює за незалежність України, він один із перших є під прицілом ворожих спецслужб. Він розумів, що життя йому дане для того, щоб зробити все для незалежності своєї країни. На його думку «смерть без мети – це ганебна смерть, а смерть за Україну – це найвища нагорода». Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 р.

Сегодня по обмену отдали россиянам также киллера Денисултанова, который пытался убить Окуеву и Осмаева, но был ими обезврежен и арестован.

То есть, помимо мясников из Беркута и харьковских террористов, убивших подростка, отдали ещё и наемного киллера. Какой достойный список героев у России.