Не псуй дитину власним соромом!
- 14.11.07, 16:01
Твоє нормальне дитинча ходить до нормальної української школи.
Ти іноді бачиш його підручник і дивуєшся:
- Как ти умудряєшься гаварить по украінскі? Ето учебник по хіміі? Как інтересно! Сірка, кісєнь, водєнь... Я би запутался...
Ти добрий батько і тому трохи брешеш, бо ти розібрався б і з киснем, і з воднем. Просто якийсь незрозумілий внутрішний сором зараз
штовхає тебе до тих комплиментів. То є виправдання.
Таким чином ти намагаєшся не дитині, а самому собі обґрунтувати свою поведінку тим вечором, коли дитина гукнула: "Татко!", а ти зніяковів перед старими друзями.
Ти тоді дитині стриманно натякнув-підказав: "ПАПА тєбя слушаєт!.."
Тобі соромно із колишніми однокласниками. Бо ти пам`ятаєш, що ви глузували з хлопців сусідньої української школи. Як ви їх називали? Кугутами?
Ти комплексуєш і перед дружиною. Хоча хто, як не вона, найлегше могла б зрозуміти твоє повернення до батьківської мови?..
На роботі ти намагаєшся мовчати. Так почалось із того, як ти невдало кинув охоронцю в інституті твою перепустку і обмовився: "Припіздав я сьогодня"... Як співробітники про це довідались, як причепилося це дурне погоняло? А дорослі ж люди...
Ти все ще намагаєшся увігнати твій конфлікт із рідною мовою в ідеольогічні лаштунки. Але як самому собі набридли оті ностальґації про загублений СРСР!.. А в неділю про це доведеться знову терти з тестєм, бо перед ним вже ніяк не вдається викласти причину перекосу твого старого світогляду. І нащо ти тоді так підспівував цьому маразматику меморіяльної фази?
Хтось телефонує. Твоє дитинча хапає слухавку:
- Що на завтра? А сорокову главу про кисневу,.. - але, позиркнувши на тебе, воно як схаменулося: - То єсть про вадародную груППу...
Так воно це і вимовило - із підкреслено подвійним "п"...
Не набридло тобі зводити рахунки із неотямною зрадою свого дитинства на власній дитині?
Чи воно винне на тому, що в тебе колись вкрали мову, а тепер твоє повернення до витоків не є вельми легким?
Кинь того ровера, йди но пішки!..
Не псуй принаймні своїй дитині стосунки із її рідною мовою.
Збери свою родину, урочисто оголоси:
- Відтепер ми будемо спілкуватися українською!
Ти іноді бачиш його підручник і дивуєшся:
- Как ти умудряєшься гаварить по украінскі? Ето учебник по хіміі? Как інтересно! Сірка, кісєнь, водєнь... Я би запутался...
Ти добрий батько і тому трохи брешеш, бо ти розібрався б і з киснем, і з воднем. Просто якийсь незрозумілий внутрішний сором зараз
штовхає тебе до тих комплиментів. То є виправдання.
Таким чином ти намагаєшся не дитині, а самому собі обґрунтувати свою поведінку тим вечором, коли дитина гукнула: "Татко!", а ти зніяковів перед старими друзями.
Ти тоді дитині стриманно натякнув-підказав: "ПАПА тєбя слушаєт!.."
Тобі соромно із колишніми однокласниками. Бо ти пам`ятаєш, що ви глузували з хлопців сусідньої української школи. Як ви їх називали? Кугутами?
Ти комплексуєш і перед дружиною. Хоча хто, як не вона, найлегше могла б зрозуміти твоє повернення до батьківської мови?..
На роботі ти намагаєшся мовчати. Так почалось із того, як ти невдало кинув охоронцю в інституті твою перепустку і обмовився: "Припіздав я сьогодня"... Як співробітники про це довідались, як причепилося це дурне погоняло? А дорослі ж люди...
Ти все ще намагаєшся увігнати твій конфлікт із рідною мовою в ідеольогічні лаштунки. Але як самому собі набридли оті ностальґації про загублений СРСР!.. А в неділю про це доведеться знову терти з тестєм, бо перед ним вже ніяк не вдається викласти причину перекосу твого старого світогляду. І нащо ти тоді так підспівував цьому маразматику меморіяльної фази?
Хтось телефонує. Твоє дитинча хапає слухавку:
- Що на завтра? А сорокову главу про кисневу,.. - але, позиркнувши на тебе, воно як схаменулося: - То єсть про вадародную груППу...
Так воно це і вимовило - із підкреслено подвійним "п"...
Не набридло тобі зводити рахунки із неотямною зрадою свого дитинства на власній дитині?
Чи воно винне на тому, що в тебе колись вкрали мову, а тепер твоє повернення до витоків не є вельми легким?
Кинь того ровера, йди но пішки!..
Не псуй принаймні своїй дитині стосунки із її рідною мовою.
Збери свою родину, урочисто оголоси:
- Відтепер ми будемо спілкуватися українською!
14
Коментарі
Гість: Jagga-Jagga
114.11.07, 16:13
ЙожеГФТуманэ
214.11.07, 16:18
дуже файно
анонім
314.11.07, 16:19
ага
Гість: joe-joe
414.11.07, 16:22
ciдай, п'ять)
Гість: Така
514.11.07, 16:34
NIKOSHA
614.11.07, 17:06
цілком підтримую
незважаючи на те, що ходила до української школи, за час навчання в ВУЗі "очєнь обрусєла", а тепер моя дитина мене дома виправляє, бо в сім'ї панує суржик, а в школі вчать рідну мову 
Plast
714.11.07, 17:15Відповідь на 6 від NIKOSHA
це добре що дитина виправляє Вас, а не Ви її.
Ыефы
814.11.07, 17:55
З літературного боку +5.
А за змістом... Можливо тому, що я не так вже й часто буваю вдома у незнайомих людей, я жодного разу не був присутнім при ситуації, коли батьки виправляють дитину якою мовою розмовляти. Тим більш що тієї чи іншої мови треба соромитися. Бувало люди ніяковіли. Але не через мову. Це бувало при зустрічі людей з дуже різним соціальним статутом, або коли вважали прийшлу людину набагато вищою за інтелектом. Звісно я не все знаю про життя, але ти зміг менне здивувати.
River Boy
927.12.07, 11:13
в продолжение темы
http://blog.i.ua/user/451045/69277
анонім
1027.12.07, 22:53
теж підтримую!!!!
