Профіль

Гала

Гала

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

немного бреда на ночь

Сплетенные пальцы деревьев на душу,
Сплетенные мысли на сердце огнем
И голубем бьются короче и глуше,
Кто борется есть, остальные не то.

Здесь личное в общих чертах, мы осколки.
Привязывать образы, чтоб не снесло.
Мы есть ровно то, что мы делаем, сколько.
Бывают и те, кого это спасло.

С тех пор как я больше, увы, не загадка,
Я как география странных идей,
И миром в душе откликается сладко - 
Есть север и юг у хороших людей,

И сколько на каплю терпенья отравы,
Похоже решают уже не они,
Мечты и поступки, поэмы и главы,
Которые в цепи сплетаются, в дни.

Володимирська гірка

Тут навіть гамір наче тиша,
Вразливий схилами Дніпра
Гуляє вітер, наче пише
Мою історію від пра-.

І впевнений в своїй свободі,
Мені натхнення надає:
"Все буде добре, добре, годі!
Радіти треба тим, що є.

Даруйте прихисток надії, 
З неробства сили не беруть!"
Тисячоліття один віє,
Він Київа душа мабуть.

ом мани падме хум!

  • 19.06.15, 17:43

Дзюнсей Терасава (Буддійський монах) про Україну.

«После многих лет, проведенных в Украине, я обнаружил и заново открыл для себя, что у вашего народа есть свои собственные глубокие духовные корни, общие с духовными корнями Махатмы Ганди. Сегодняшний кризис в Украине и в мире не сводится к выбору, будете ли вы в составе Европейского союза или России. Это не вопрос выбора, кто поможет вашей стране, даст деньги, какая финансовая или правовая система будет установлена.

Все это искусственные вопросы. Сегодняшний кризис проистекает из духовного пробуждения украинского народа. Майдан – это феномен современной истории, который еще никогда и нигде не проявлялся. Это произошло лишь в Украине. Люди из разных слоев общества собрались вместе, и разделили друг с другом страх, волнения, мужество, решимость, радость и надежду. И все это слилось в единое коллективное сознание. Так произошло глубокое пробуждение. Такое пробуждение народа Украины и повлекло за собой весь этот глубочайший всемирный кризис.

Ответ – не в политике, военном вмешательстве, референдуме или крупной финансовой помощи. Ответ – в самом этом истинном глубоком духовном пробуждении народа Украины. Это единственно верный ответ. Именно с таким устремлением мы начали этот международный марш по Украине – ради мира, единства, свободы и истины.

Здесь, на вашей земле начнется новая эпоха. Сегодняшний кризис сопровождают неизбежные боль и испытания. Но мир возможен лишь благодаря вашему пробуждению. Единство, свобода, истина – возможны лишь благодаря вашему пробуждению. И этому посвящены наши молитвы. Ваше духовное пробуждение уже началось. Это пробуждение имеет древние глубокие корни в космическом духовном героизме, присущем людям, которые жили на территории Украины с древних времен.

Ни в одном учебнике истории не говорится об этом. Но сама суть Будды проистекает из подобного космического духовного героизма. И то же самое верно в отношении Иисуса Христа, учения о Дао, учения Зороастра. Веды и Упанишады, Библия – все они проистекают из этого космического духовного героизма. Поэтому, вы – это будущее, вы – это весь мир.»

знать сердцем

  • 15.06.15, 14:57
Алтайские скифы ходили во фраках,
Мы что то не знаем и нечего нам понимать,
На теле носили наколки магических знаков,
И гривну на шее, и в сердце извечную мать.

Я знаю, земля - это столько ночных переходов, 
Я знаю надежду как столько полетов стрелы,
Я знаю победу в потерях напрасных походов,
Я все это знаю, ведь все это знание - мы.

Ни узостью взглядов, ни тайной наивных желаний,
Ни промахом предков нам это все не объяснить,
Нам что-то дано как награда, а что-то как им наказанье,
А значит они - это мы, хоть все можно забыть.

Цветы от Маяковского

  • 14.06.15, 21:34

     Одна из самых трогательных историй жизни Маяковского произошла с ним в Париже, когда он влюбился в Татьяну Яковлеву. 
     Между ними не могло быть ничего общего. Русская эмигрантка, точеная и утонченная, воспитанная на Пушкине и Тютчеве, не воспринимала ни слова из рубленых, жестких, рваных стихов модного советского поэта, «ледокола» из Страны Советов. 
    Она вообще не воспринимала ни одного его слова, — даже в реальной жизни. Яростный, неистовый, идущий напролом, живущий на последнем дыхании, он пугал ее своей безудержной страстью. Ее не трогала его собачья преданность, ее не подкупила его слава. Ее сердце осталось равнодушным. И Маяковский уехал в Москву один. 
     От этой мгновенно вспыхнувшей и не состоявшейся любви ему осталась тайная печаль, а нам — волшебное стихотворение «Письмо Татьяне Яковлевой» со словами: «Я все равно тебя когда-нибудь возьму — Одну или вдвоем с Парижем!»

       Ей остались цветы. Или вернее — Цветы. Весь свой гонорар за парижские выступления Владимир Маяковский положил в банк на счет известной парижской цветочной фирмы с единственным условием, чтобы несколько раз в неделю           Татьяне Яковлевой приносили букет самых красивых и необычных цветов — гортензий, пармских фиалок, черных тюльпанов, чайных роз орхидей, астр или хризантем. Парижская фирма с солидным именем четко выполняла указания сумасбродного клиента — и с тех пор, невзирая на погоду и время года, из года в год в двери Татьяны Яковлевой стучались посыльные с букетами фантастической красоты и единственной фразой: «От Маяковского». Его не стало в тридцатом году — это известие ошеломило ее, как удар неожиданной силы. Она уже привыкла к тому, что он регулярно вторгается в ее жизнь, она уже привыкла знать, что он где-то есть и шлет ей цветы. Они не виделись, но факт существования человека, который так ее любит, влиял на все происходящее с ней: так Луна в той или иной степени влияет на все, живущее на Земле только потому, что постоянно вращается рядом.

        Она уже не понимала, как будет жить дальше — без этой безумной любви, растворенной в цветах. Но в распоряжении, оставленном цветочной фирме влюбленным поэтом, не было ни слова о его смерти. И на следующий день на ее пороге возник рассыльный с неизменным букетом и неизменными словами: «От Маяковского».

        Говорят, что великая любовь сильнее смерти, но не всякому удается воплотить это утверждение в реальной жизни. Владимиру Маяковскому удалось. Цветы приносили в тридцатом, когда он умер, и в сороковом, когда о нем уже забыли. В годы Второй Мировой, в оккупировавшем немцами Париже она выжила только потому, что продавала на бульваре эти роскошные букеты. Если каждый цветок был словом «люблю», то в течение нескольких лет слова его любви спасали ее от голодной смерти. Потом союзные войска освободили Париж, потом, она вместе со всеми плакала от счастья, когда русские вошли в Берлин — а букеты все несли. Посыльные взрослели на ее глазах, на смену прежним приходили новые, и эти новые уже знали, что становятся частью великой легенды — маленькой, но неотъемлемой. И уже как пароль, который дает им пропуск в вечность, говорили, улыбаясь улыбкой заговорщиков: «От Маяковского». Цветы от Маяковского стали теперь и парижской историей.      Правда это или красивый вымысел, однажды, в конце семидесятых, советский инженер Аркадий Рывлин услышал эту историю в юности, от своей матери, и всегда мечтал попасть в Париж.

Татьяна Яковлева была еще жива, и охотно приняла своего соотечественника.    Они долго беседовали обо всем на свете за чаем с пирожными.

В этом уютном доме цветы были повсюду — как дань легенде, и ему было неудобно расспрашивать седую царственную даму о романе ее молодости: он полагал это неприличным. Но в какой-то момент все-таки не выдержал, спросил, правду ли говорят, что цветы от Маяковского спасли ее во время войны? Разве это не красивая сказка? Возможно ли, чтобы столько лет подряд... — Пейте чай, — ответила Татьяна — пейте чай. Вы ведь никуда не торопитесь?

И в этот момент в двери позвонили... Он никогда в жизни больше не видел такого роскошного букета, за которым почти не было видно посыльного, букета золотых японских хризантем, похожих на сгустки солнца. И из-за охапки этого сверкающего на солнце великолепия голос посыльного произнес: «От Маяковского».

Источник: la-belaga




Переяславські угоди з‘їли миші! Ніякого об‘єднання України і Рос

  • 13.06.15, 14:49
Переяславські угоди з‘їли миші! Ніякого об‘єднання України і Росії не було!
Найбільша історична фальсифікація ризикує перетворитися в потужну політичну сенсацію! Далі обійтися без висловів «ми не повірили», «такого не може бути», «шок» просто не можна.

Коли ми співставили факти, проаналізували хроніку подій, задали прості питання, на які ніхто не зміг дати відповіді, пережили справжній емоційний шок. Бо рівень цієї імперської фальсифікації, перевищує всі можливі уявлення. 

Отже, все почалося з єфимків з ознакою. Це срібні талери, які ходили середньовічною Європою. Повноцінні гроші з високим вмістом срібла. Ставши Гетьманом, Богдан Хмельницький, у боях та в результаті, як нині говорять, господарсько-фінансової діяльності, отримав дуже багато таких монет. Тривала виснажлива війна з Польщею, тож гроші були потрібні. Шукав Гетьман і союзників. Зрозуміло, не за спасибі. Військова підтримка щедро оплачувалася. В основному, талерами. Часто, за гроші, воювати підряджалися і козаки. Така тоді була загальноприйнята практика. 

Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, фанатичний колекціонер козацьких речей, отримавши кілька старовинних талерів, звернув увагу на дивну чеканку – 1655 рік і зображення вершника. В середньому, одна така монета нині коштує від 1500-2000 доларів. Відома як єфимок з ознакою. Фактично, стала першою нормальною грошовою одиницею Росії. Тираж перечеканених талерів, за різними джерелами, склав від 800 до 1 млн. примірників. Як виявилося, саме скільки Богдан Хмельницький заплатив царю за військовий союз проти Польщі! Росіяни просто тупо нанесли свої символи на гроші об‘єднаної Європи, отримавши власну монету. 

Коли оприлюднена нами версія дійшла до офіційних істориків Росії та України, вони не повірили. Полізли в літературу – отримали підтвердження. Шок. Чекаємо перших публікацій від професіоналів. 

Підкреслю, автор цих рядків, як і команда, що працює в часописах «Нова Січ» і «Музеї України» не є істориками. Ми – журналісти. І наше завдання, аналізувати факти, створювати сенсації, інформувати суспільство, проводити розслідування… А писати дисертації – то справа інших діячів, які, здається, крім власної наукової кар‘єри і звань, більше нічого не помічають… Вийшло так, що подивившись трохи під іншим кутом на українську історію, ми почали регулярно здійснювати наукові відкриття. Як співав О.Бендер: «Совершите Вы массу открытий, иногда не желая того!». Козацькі регалії в США, епопея з шаблею Мазепи, скарби Кубанської Народної республіки, Парутинський десант, скарби Сагайдачного, Апостола, Хмельницького, Мазепи, архіви УНР вже встигли стати частиною офіційної української історії. Студенти пишуть по нашим статтям реферети і курсові, вводячи в ступор старих викладачів історії, які пунктирно прочитали лише кілька книжок. Більше і нема… 

Отож, зрозумівши, що ніякого злиття України з Росією не було - Богдан просто найняв росіян у військовій кампанії проти поляків, не бажаючи того, створивши їм грошову систему, ми задалися простим питанням – а що відбулося у Переяславі 1654 року? 

Імперські лизоблюди, сталінські посіпаки і вже більш сучасні гебнячеські стукачі, які чомусь обзивають себе «істориками», встигли написати про цей «величний акт об‘єднання», тисячі книг, мільйони статей. Інші зліпили пісні, вірші, картини, фільми… Щороку і Незалежна Україна і незалежна Росія щось помпезно відмічають. 

Захотілося дізнатися – а де ж ті загадкові документи? В якому архіві? Чи може на аукціоні? І скільки вони можуть коштувати? Почали шукати. 

Ви не повірите! 

НІЯКИХ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ З ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ НЕ ІСНУЄ!!! Нема! Аби читач хоч трохи заспокоївся після такого відкриття, наведу цитату: 

«Переяславский акт 8 (18) января 1654 г. принадлежит к числу одного из наиболее заидеологизированных, политизированных событий истории взаимоотношений двух наших народов, международной и политической жизни в ареале XVII в. 

Несколько слов о Переяславском акте. Вначале одно источниковедческое замечание. Широко известный и многократно публикуемый рассказ о раде воспроизводится обычно по тексту из статейного списка посольства, возглавляемого В. В. Бутурлиным. Не учитывается, однако, что это вторичный, несколько препарированный вариант. Меж тем, сохранился подлинник (4): именно его повез сеунщик А. С. Матвеев 21 января, именно он зачитывался царю неделю спустя. Разумеется, существенные различия отсутствуют, но некоторые детали не совпадают. В частности, в списке удалены украинизмы. Текст в нем расположен так, что создается впечатление записи со слов И. О. Выговского, именно так излагаются иногда события в литературе. Но фактически это отдельный документ, авторство которого требует дополнительных разысканий. Принадлежность его самому писарю генеральному вызывает сомнения, хотя вполне вероятно, что источник исходил из писарской канцелярии и составлен с его слов. В любом случае нет никаких оснований считать документ, как и запись в статейном списке, искажающими смысл говорившегося и происходившего на Переяславской раде. 

Лев Заборовский»
 [джерело]
Цей талер Хмельницький заплатив московському царю за військовий союз
Цей талер Хмельницький заплатив московському царю за військовий союз
Після цього, нормальні люди, а тим більше українські націоналісти переживають шок. Потім радість. Сором‘язливо замовкають російські патріоти. Одного разу, цей короткий факт зірвав застілля у компанії кількох професійних істориків. Хлопці кинули щедро накритий стіл, почали гортати книги, полізли в Інтернет. Пляшку програли… Аби закінчити з фактами і цитатами, дамо слово українському авторитету: 

«Опис Переяславської ради маємо у "Статейному списку", тобто звіті В. В. Бутурліна царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об’єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники. 

Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалась)».
 О.Апанович [джерело

Ми тихенько опитали справжніх істориків, які реально працюють в архівах багатьох країн. Жоден про ОРИГІНАЛИ Переяславських Угод не чув і не бачив! 

Один дослідник розповів, що дійсно, якісь папери колись були. Зберігалися в Москві і Києві. І зміст їх був зовсім не такий, як нам втокмачують росіяни. Доля тих грамот дійсно неймовірна. Одного разу, роблячи ревізію в якомусь кремлівському архіві, наглядачі помітили, що від тих старовинних грамот нічого не залишилося. З‘їли миші! Скандал, ганьба! Адже, згідно тим папірцям, чи пергаменту, Україна ЗАКОННО втратила незалежність, а без них була просто окупована Росією, що кардинально змінює геополітичні розклади. 

Доповіли кудись на самий верх. Створили комісію. Почали шукати українські примірники. Як виявилося, їх теж з‘їли, але вже жовто-блакитні миші! Нема!!! 

Тож святкувати чергову річницю Переяславської Ради не треба. Бо ніхто не знає, що то було. І чи було? Та як? 

А з тих політичних діячів, так званих істориків, які будуть щось булькотіти про «благословенний акт злуки України з Росією» у Переяславі, можна відкрито сміятися. Фальсифікатори. Дурять людей. Бо нічим свою тріскотню довести не можуть. Документи відсутні. 

За великим рахунком, можна почати юридичний процес оформлення незаконної окупації України Росією. Подати перший позов до Печерського районного суду… Процедура вже відома. Вимагати компенсацію… Як не дивно, є люди, які можуть реально це зробити. Там може і нова влада України підтягнеться… 

Прогнозів робити не буду. Може, нарешті, українські та російські вчені зрозуміють, що історія давно перетворилася на складову частину геополітичних процесів, які мають колосальне значення. Хоча, це так, черговий крик в пустоту. Треба підійти більш конкретно. Час відмінити всі оті безглузді пільги, доплати за наукові звання. І взагалі, скасувати оте шизофренічне «кандидат розтаких-то наук». Або, просто перестати платити за них з держбюджету. Тоді може хтось почне наукою займатися, а не дисертації передерати… 

Віктор Тригуб
редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України», 
член Національної Спілки журналістів. 
Не історик
 

Від “Аратти”. До уваги можновладців: як свідчать історичні факти, підписання з Росією подібних угод (не лише у сфері військового співробітництва) може перетворитися на втрату незалежності України.

про папу

  • 11.06.15, 11:04

Наблюдая за пріключеніями Путіна в Італії і в Ватікані, дід вспоминає про ізвесну історію, коли Сталін поінтєресувався в Черчілля скільки в Папи Римського дівізій? Намекаючи, шо тіпа: хто такий отой папа? І каков його геополітичний вес, єслі в нього немає військ?

Етім вопросом Сталіна страшно годяться всі ватніки, мол пасматрітє, какой находчівий наш вождь і как он утёр нос глупой Європе. Бо ватнікам обично не розказують, шо согласно преданію, папа попросив того ж Черчілля передать Сталіну такий спокойний ответ: "З моїми дівізіями, син мой Іосіф, ти зустрінешся на небесах".