Жанна Куява - "Гордієві жінки"

  • 09.06.16, 02:22

Цитатні історії*

*в тексті використано лише цитати з книги

Жанна Куява - "Гордієві жінки"

І що таке людське щастя, мамо? Невідомо. Поки. На жаль. А, може, й на щастя.

Їм треба було побути на самоті й бодай трохи заспокоїтися. Обом. Бо… Щойно їм розкрили стільки невідомих карт, що запам’ятати їхні назви було годі, не те, що усвідомити, що і котра означає…

Іноді хочеться стати тишею. Щоб нікому не заважати. Ця тиша вражала. Це – особлива краса. Первозданна, могутня, дика і ніжна, горда й загадкова. Унікальна. Справжня.

А людина – хто ж? хіба не зброя на полі життєвого бою?

Боже, як часто ми не знаємо ціни того, що маємо

Якби все можна прорахувати наперед… Але все, що стоїть після слова «якби», - лише припущення, лише слова, а ніяке не життя. У житті, на жаль, не існує «якби». «Якби» існує тільки в мові. І в роздумах… Для чогось…

Звикаєш до стандартів. Звикаєш жити в цьому світі. Звикаєш не жити цим усім.

Насправді одинокість приваблива. … Це як зловити кайф… Чай допоможе обов’язково.

Як же важливо іноді дозволити собі робити те, що хочеш!

Іноді?..

Не «іноді», і не «мабуть».

На цім трикрапка. За що дякую Долі.



Володимир Лис - "Камінь посеред саду"

  • 08.06.16, 22:22

Цитатні історії*

*в тексті використано лише цитати з книги

Володимир Лис - "Камінь посеред саду"

Дивна річ, наступної миті прийшло відчуття, що я теж чужий. Чужий самому собі. До цього не можна звикнути. І ранок перетворюється на тортури.

-          Знаходять те, що гублять. … А що не гублять, то не знаходять

Треба відповісти на цей голос

-          Якщо ви чогось не досягли, то винні самі

Зроблене відкриття здивувало мене. Я маю вчитися у когось? У мого діда?

-          Ні, констатую майбутню реальність

Я зупиняюся. Зупиняюся вкотре за останні дній, отак, просто серед вулиці. «Ось він вихід, - подумав я. – більше нічого й не треба.» Тепер би ще світло погасло, може, тоді б я заснув

Прокинувся вільний від усього – ілюзій, почуттів, навіть роботи

Андрій троян. Finale

-          Хто ви?

-          Я не Андрій і не прийшов з того світу



Дара Корній - "Щоденник Мавки"

Про книгу словами Автора

Дара Корній - "Щоденник Мавки"

І постають питання. І не одне, й не два «…чи стало в людях більше світла та віри, коли змінилася релігія і змінилося, відповідно, усе: уклад, звичаєвість, погляди на світ.»

А я «Складаю до купи ночі та дні. Лагідно й обережно, щоб часом ані собі, ані людям не нашкодити.» «Дитина природи. Я люблю, як вітер небом потішно жене до водопою небесного хмари-коні.» І «то незбагненно – засинати під хори тих небесних створінь. Я люблю квіти, бо вони такі вигадливі розповідальники. Люблю птаство, крилатих вісників  добрих та справедливих новин. Люблю звірів у лісі, бо кожен із них має свою історію – дивну та завжди цікаву. Люблю трави – оті, смарагдово-шовкові, які вчать мене дорожити життям.»

Але… «Що відбувається, коли настає кінець світу?» «Божевілля. То рожеві окуляри падають і розбиваються» «І ти, чи не вперше, хочеш чути тільки правду» …

«У кожної Мавки свій Чугайстер… я його відчула… Бо я – його Мавка, а він – мій Чугайстер…» «А Чугайстри приходять щоночі. Усідаються на галявині, виймають свою калинову сопілку і грають. Ох, як вони грають – душу з тебе виймають…»

«Давай поговоримо. Ми з тобою дорослі люди.»

«Мамо, вода в склянці від попелу сталі відразу брудною, а в річці той попіл тільки трохи був помітний, а потім взагалі пропав. Коли ми долаємо якісь негаразди чи неприємності, чомусь стаємо схожими на цю склянку з брудною водою. А чому не спробувати стати схожими на річку.»

«Утовкла. Чекала відповіді.»

«Ми ж маємо вибір…»

«Ні, вона шукала того єдиного, через тугу до якого загинула. Шукала не для того, щоб погубити, а щоб забрати своє собі.»

Однак «вже, напевне, не буде ніколи тут жінок. Звісно ж: жінка – це стихія землі, води. Де взяти таку, щоб і крила мала, як птаха літала, хоч інколи ставала росою, вітром, промінням, сяйвом, веселкою?» І щоб було так, що «все, що любить тебе, любить та приймає її».

Та й чи вдасться склеїти крила «під цим небом, де мало людей, а багато волі, де мало лжі, а багато простору та правди, де немає фальші, а найдорожче – любов до світу.»


Галина Вдовиченко - "Купальниця"

Про книгу словами Автора

Галина Вдовиченко - "Купальниця"

«Її випускний не цікавив: атестат до рук — і бувай, школо!» «Протягом багатьох місяців Кароліна мріяла про зовсім інше Життя»,«теперішній час її не цікавив, він був позбавлений тих барв та запахів, які вона воліла бачити тавідчувати навколо»

«У кожного свої страхи», і у неї теж.

«Вона не раз думала про те, як разюче змінився далеко від дому її рідний по мамі брат, старший від неї на десять років.» Але поки що їй «залишалося подумки підганяти дні: швидше б кінець школі!»

«Місто! За вікном автомобіля — миготіння вулиць, машин, світлофорів», столиця країни. «Що тут робитиме Кароліна?» Дала брату обіцянку: «Обіцяю якнайшвидше знайти роботу і влаштуватись із житлом», «я або влаштуюсь у Києві, окремо від вас, або повернусь до батьків» і почала своє нове життя

Шукаючи роботу розуміла, що «найкращі квіти — не в букеті», а «справжній подарунок відкривається не одразу!» Тому й вирішила, що «місце для пакування подарунків — найкраще в торговому центрі.» «Брат ідеї здивувався, а тоді випнув губу: хоча… спробувати можна… щось у цьому є!»

Згадувала минуле, роздумувала: «В усіх людей воно є. Але більшість з них весь час там копирсається, витягаючи назовні щось старе. Якісь образи, побиті цвіллю. А я не хочу. Зайшла в новий день, замкнула за собою двері в попередній, усе, живу далі. І на сьогодні я жалітися не хочу. І майбутнього не хочу боятись», «Прийде день, і ти станеш королевою». А мама не раз говорила Кароліні: «Ти обов’язково будеш щасливою»

І якогось дня «чомусь саме вайлуватого хлопця з камерою вона зауважила першим». Та й підішли журналісти саме до неї: «Підіграєте нам?», «Нам потрібна така, як ви.» «У неї феноменальна кіногенічність», і «було в побаченому щось значно більше, ніж гарна дівчина, спритна робота та ефектний результат. Невідомо як і завдяки чому». «Звідки воно в Кароліни?»

«Де ти всього навчилась?» «Ця фраза звучить у голові настирливими довбешками і через п’ять хвилин, і за годину, і наступного дня. Де. Ти. Цього. Навчилась. Бум-бум-бум-бум.»

«Яке в тебе минуле… А ти хіба його боїшся?... Хоча страх — це нормально. Якщо його зовсім немає — тоді в людини проблеми»

Запропонували змінити життя -«Ти ніколи не пошкодуєш про це»

Однак…

Життя - «немов у настільній грі», і «три місяці в Києві промайнули як один день, і цей день тепер не зараховано. Починай, Кароліно, спочатку, кидай свій гральний кубик, дивись, що випаде тепер. На те і гра»…

Хоча тепер може сказати: «Живу. Я заміж вийшла»

І напів-жартома додати: так «прикличемо удачу екзотичною вечерею», а «удача, натомість, десь затримувалась». Запропонували пропозицію, котра «полягала в тому, щоб доглядати п’ятирічну дівчинку за хороші гроші». Однак «Що буде, як завтра свавільна й непередбачувана Анна скаже, що маленькій Лесі більше не потрібна нянечка? Що вони робитимуть? За що житимуть?» Можливо, наврочила? Так і сказали: «До побачення! Завтра можете не приходити.»

Життя – зебра, і за темною смугою поблискує світла.

«Завтра на пів-восьмої щоб були тут і вже готові до ефіру. Залиште свою адресу та телефон, працівників наша машина зранку привозить… Будемо пробувати в прямому ефірі, наразі на цих книжкових вставках», «Такі, як ви, нам були б не зайві»

Бачилась з братом: «Чутки про твої успіхи на телебаченні сягнули берегів Дніпра, — він очевидно приготував цю фразу заздалегідь.» Але нічого, «Це лише початок!» «Я вчитись піду… На факультет культури і мистецтв… На акторське відділення»

Так. «У кожного свої слабкості» І кожен має власні способи боротьби з ними. І Кароліна теж.

«Але правда полягатиме в тому, що вона не хотітиме позбутися цієї залежності, бо якби захотіла — поставила б крапку»


Валеріо Альбісетті - "Сміятися від усього серця"

Про книгу словами Автора

Валеріо Альбісетті - "Сміятися від усього серця"

"Можна звикнути бути нещасливим". Адже "щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від того, що всередині нашого єства". "Людина є сумною, якщо вона так вирішила, якщо обрала негативні думки". "Людина завжди обирає, навіть тоді, коли не хоче, або думає, що не робила цього".
"Коли ми відчуваємо, що нас охоплює негатив, то ми не є справді собою". Швидше за все,"ти погано почуваєшся, бо так хочуть інші". А чи "помітив, що телебачення, преса, суспільство не визнають можливості зміни конкретної особи? "Їм достатньо приклеїти ярлик … частково тому, що вони поверхнево дивляться на справу, а частково тому, що таким чином … буде легше запанувати над тобою! " Зараз дуже часто "особистість сформовано на бажанні бути корисною". І дуже часто "навколишні бачать лише деякі грані твоєї складної та нескінченної особистості". Однак "важливо не сприймати близько до серця думки поганих людей", адже дуже часто "ти страждаєш через чужі справи" та чужі уявлення. Також "намагайся не повторити … помилки: ідентифікуватися з тим, що інші … думають або говорять про тебе". Бо "ти єдиний і неповторний. Ніколи не забувай про це". І так! "Припини боятися! Смійся". Бо "сміх від усього серця звільнить тебе, освіжить легені та голову". І пам’ятай: "ми можемо змінити стан нашої душі, нашу життєву позицію, наше ставлення до життя", адже "справжнє щастя – це відчувати власне серце, яке сміється попри все. Попри все. Тому що смуток є поза нами". Спробуй "стати справді вільним та відповідальним. Реалізувати іншу мрію". Адже "важливі не результати, а спосіб їх досягнення. І навіть більше. Важливо те, як ми живемо".
"Сміх від усього серця очищає організм". Доведено, що "це природний лікарський метод". Але все рівно - "без стресу існували б лише нудьга та бажання померти". А от "коли ми сміємося, то у нас виникає бахання жити"
Сама лише "постава тіла може допомогти тобі, щоб всередині тебе … зародилася повага до себе, радість та оптимізм". А ще "ставлення до свого тіла випливає зі ставлення до свого розуму, своєї душі". Задумайся. "А чим є старіння для особи з веселим серцем? Це лише один із етапів життя, такий самий, як інші".
І нехай "ми почуваємося самотніми у відкриванні знаків, вказівок, які допомогли б нам стати умиротвореними, допомогли віднайти сенс у світі, що став поверхневим та заплутаним, у житті, що є болісним та важким, але надзвичайно захопливим", але сміймося! І це має бути "сміх із глибини твого єства, викликаний щоденними ситуаціями і подіями: як звичайними, так і винятковими". Він "повинен бути спонтанним, щоб виглядати справжнім. Він повинен народжуватися у серці: після кумедної сцени, яку ви помітили під час покупок, через особливий вираз обличчя особи, що сидить поруч у купе потяга або у метро, або ж через незвичайні пустощі, які так полюбляють діти".
"Треба завжди жити так, щоб у глибині серця не втрачати таку веселість, мішанку здивування, спонтанності, подиву, невинності, веселості, самоіронії."
"Ти також спробуй сміятися серцем!" Приєднайся до "тих осіб, які вміють жити".