[Приєднана картинка]Ти ба! Які люди. Кажуть, шо при зустрічі прийнято вітатись, та не цього разу. Фіг вам! Не треба, не треба так гидливо кривитись, типу фу, яка грубість. Знаю, ти можеш і не так висказатись, якщо треба. А знаєш треба! Інколи дуже навіть треба. Ти чого сюди прийшов? Похмелитись? Так замов пивця, чи ще щось. А тим часом роззирнись, наче шукаєш свого співчарочника, ну товариша по чарці, якщо по вашому, по інтелігентному. Він вже тут. Застряг просто у вбиральні. Хреново...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Січень. Субота. 22.00 Два хлопця затягують труп літнього чоловіка в покинуту водонапірну башту. - Костян, може хоч сміттям закидаєм? – говорить той, що нижче в шапці на потилиці. - Та нунах! Криси зжруть – відповідає другий, в сірій куртці з капюшоном, більшої на кілька розмірів. За дві години до цього. - Ще по одній і спатоньки – каже дід. - Не швиди, а то ще встигнеш, дядя – відповідає йому Костя, наче як жартома. Але відкопилена нижня губа...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Щоранку проходжу вздовж покинутого будинку, з нахиленим парканом.Під ним, під парканом, прямо біля проїзної частини, наче на посту старий собака. Він ще здалеку приглядується, принюхується до мене, прислуховується до моїх кроків, потів сердито вивергає: - Грргав! Перше, шо приходить на думку, що він тут сторожить? Але спостерігаючи таку картину щодня, розумію, тут службі справа. Тут інше... Собаки – створіння вірні. Ми – люди, мали б повчитись, як...

Читати далі...

[Приєднана картинка]За свої, без одного, сорок років, Віра ніколи не бачила покійників. Не доводилось. Рідні всі живі. Були, у всякому випадку, до сьогодні. Навіть мертвих собачок-котиків вона не змогла б пригадати. А тут раптом, от саме раптом, помер її чоловік. Взяв і впав під час вечері з витріщеними очима і котлетою в роті. «Швидка» виправдала свою назву, і приїхала через лічені хвилини, та все одно спізнилась. Їм залишалось лише підтвердити – «констатувати» смерть Сергія...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Сергій вийшов з магазину і звично натиснув кнопку розблокування центрального замка свого автомобіля. Не почувши звичного подвійного клацання, натиснув ще раз. Знов нічого. Озирнувся. Машини на стоянці не було. Викрали? Випустив пакет з продуктами на землю, зашарив по кишеням в пошуку телефону. Знайшов. Втупився на екран. А куди, власне телефонувати? Поліція заяву не прийме, бо за документами, автомобілем «Жигулі 2106» володіє інша людина, яка два роки тому померла. ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Марат прокинувся. Гамір знизу вщухав. Бабці поглядали вгору. Напевне, поглядали, Марат цього бачити вже не міг, бо він з Іваном вже лізли в діру димаря. А наступної миті діти вже вилітали в своє море на Брайтон-Бич. - Що то було? – захекавшись спитав Марат. Спросив просто, щоб порушити тишу, щоб почути голос Івана, нехай це й буде звичайне «не знаю». Але Іван відповів більш зважено. - В селі кажуть, що в цьому домі колись відьма жила. Тому тут ніхто й не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Сяяло лагідне літнє сонечко, горобці цвірінькали без зупину, зомбі сновигали по занедбаному будинку. Марат ховався від них на горищі. Він розумів, що знайти люк на стелі це питання кількох хвилин. Потім вони піднімуться до нього. Треба сховатись краще. За правилами гри зомбі вважаються загиблими коли петарда підривається не далі ніж за два метри. Ідеальним, вирішив Марат, буде момент, коли двоє вже піднімуться, а останній – третій лиш покаже голову. В цей момент...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Тихим вересневим вечором вздовж Дніпра тихою ходою йшла молода пара. На темношкірому обличчі хлопця з блакитними очима була помітна нерішучість. Він про щось хотів сказати, та не знав як розпочати розмову. Дівчина теж була задумлива, та ледь підігнуті догори кутики губ підказували, що її думки більш приємні. Вона насолоджується вечірньою прохолодою, їй приємно триматись за міцну руку хлопця, вона смакує своє майбутнє. - Оксано я мушу дещо розповісти. Та… думаю...

Читати далі...

[Приєднана картинка]«Не бажай легкого життя. Бажай сил, щоб впоратись з тяжким» Брюс Лі На зустріч з Андрієм Васильовичем Ігор діставався пішки. Прогулянку забарвлювали спогади вчорашнього вечора. Ігор не планував робити пропозицію саме в той вечір. До останнього моменту він навіть не був впевнений у своїх почуттях, та коли Оксана сказала, що з’їжджає, то слова з язика Ігоря спорхнули мимо його волі. Страх втратити дівчину, зробив сміливе зізнання. Пригадуючи те своє...

Читати далі...

[Приєднана картинка]В п’ятому корпусі нервово-патологічної клініки все було як завжди. Пацієнти поводились тихо, в коридорі було чутно тільки шепотіння люмінесцентних ламп, і лише в ординаторській лунали тихенькі жіночі голоси: - Оксано, розказуй, ну! - Ой, Іро я ж тобі майже все розказала. І про викрадення, і про полон, звільнення, про життя в домі Ольберманів… - Та я не про те, про Ігоря розкажи – як завжди Ірина перебила подругу - Та шо я про нього розкажу? – задумливо наче...

Читати далі...