Під куполом. Глава 14

«Кохання – це як дружба охоплена полум’ям»

Брюс Лі

Ігор вивів Гєну з подвір’я зі спутаними за спиною руками, притримуючи їх дещо вище, ніж це було необхідно. В такому положенні Гєна крім незручності, мав відчувати гостру біль в плечах, скрегіт в шийних суглобах і, що найголовніше, свою безпорадність і навіть приниження. Ігор згадав, з яким сумом глянула на нього Оксана, коли він лежав мов сповите дитя на підлозі, і підштовхнув Гєну копняком.

Машина стояла біля воріт, і Ігор здивовано запитав у Маргарити:

- Як ви проїхала мимо охоронця?

- Твій друг – вона кивнула на Сео Мьюнга – хоч і небагатослівний, зате вміє переконувати. І робить це, мушу визнати, швидко.

Автомобіль Маргарити був компактний позашляховик виробництва Українського концерну «Богдан Авто» марки «Слобода», модель на п’ять чоловік «Степовик», тож Ігор замешкався на мить.

- Відкрий багажник – звернувся він до Маргарити, з видом людини, що прийняла рішення.

Штовхнув Гєну, той покірно вмостився, і Ігор стяг йому до купи ноги.

Одного місця в машині, все одно не вистачало, тож Оксана примостилась на колінах у Ігоря, за водієм, біля них Іван, стиснутий Сео Мьюнгом. Степан Семенович сидячи на передньому пасажирському сидінні спочатку намагався докоряти дружині в її легковажній поведінці, але після її досить грубого відкоша: «не відволікай мене від дороги», припинив спроби.

Після того, як Маргарита відбрила претензії свого чоловіка в салоні «Степовика» повисла тиша. Та Ігор не відчував ніяковості, як буває в повній тишині замкнутого простору переповненого людьми. Він вдихав. Вдихав і відчував як кружить голову аромат Оксаниного волосся. Це був заборонено-тьмяний запах, близький і далекий, бажаний і лякаючий.

«Виявлено пришвидшене серцебиття, та аритмія. Рекомендується звернутись до лікаря» - влаштований медичний модуль в кільце-комунікатор, видав повідомлення, яке вирвало Ігоря із невагомості та вліпило в шкіряне сидіння.

Тим часом вони вже в’їзжали в місто і Маргарита запитала:

- А куди, ми власне їдемо? Соромливо стидаюсь запитати? – запитала Маргарита, а Ігор сахнувся від несподіванки і неболяче, проте гулко стукнувся об Оксанину потилицю.

- Здається, я знаю – взяла на себе відповідальність Оксана, бо інших таке логічне питання ввергло в ступор.

Та коли в її сторону здивовано націлились чотири пари очей, одна з них в потилицю інша через приціл дзеркала заднього вигляду та насторожено скосились зіниці  Івана, дівчина сказала на єдиному видоху:

- Андрій Васильович, він з органів, наче СБУ, приходив в день Ігоревого пробудження. Особливо в мене викликав довіру. В мене є його номер. Зараз, хвилинку.

Наступної миті вона вже спілкувалась з невидимим співрозмовником: «Доброго дня, це…, а, впізнали! Треба зустрітись. Так, Ігор зі мною. Ми веземо двох чоловіків, що хотіли шантажем витребувати документацію по «Парасольці». Так, живі. Куди під’їхати? Зрозуміла. Ми на перламутровій Слобод.».

- На в’їзді в місто вони нас будуть чекати. Чорний мікроавтобус. Здається «Троян». Хтось знає як він виглядає?

- Я бачив його на сайті «Богдан Авто», коли обирав машину для Маргарити – озвався Степан Семенович – виглядає як і інші мікроавтобуси, але його справжня цінність, броньований метал, куленепробивне скло та приховані гармати-кулемети і стали причиною ототожнювати цей автомобіль з троянським конем. Рекламний слоган звучить: «Сила та скромність».

Коли вони в’їхали в місто, Степан Семенович помітив «Троян» та показав на нього Маргариті. Щойно «Слобода» зупинилась за мікроавтобусом, як з його дверцят вискочили чотири чоловіки в чорній формі, шоломах та з автоматами, за ними швидко вийшов Андрій Васильович.

Ігор звернув увагу на автомати. Це була новітня, на момент коли він підірвався на міні най новітня, розробка УкрОборонПрому. Їх, співробітників Служби Надзвичайних Ситуацій, тоді просто ознайомили з цією зброєю. «ГК-1К», або ж Гнів Перуна зі швидкістю пострілів близько однієї тисячі за хвилину мав телескопічний ствол, зі спеціального сплаву, інтелектуальну систему наведення, та що найцікавіше, це налаштування траєкторії польоту кулі, тобто кулі могли змінювати направлення після пострілу.

Озброєні чоловіки взяли машину Маргарити в кільце і звично затребували:

- Швидко з машини! Руки, щоб було видно.

Першим вийшов Степан Семенович, він розгублено сперся на капот, потім вийшла Маргарита намагаючись виглядати невимушено притулилась до водійської дверці та запалила. Майже одночасно з нею вийшла Оксана і швидко пішла до Андрія Васильовича, який завбачливе притримав автоматника, щоб той не накинувся на дівчину.

Ігор бачив, як Оксана гнівно кричить щось прямо в лице Андрію Васильовичу, той навіть руки перед себе виставив наче захищаючись. Ігор поглянув на Сео Мьюнга, який залишався спокійним, ба навіть, відстороненим наче його взагалі не стосується все навкруги.

Тим часом до машини підійшла Оксана з Андрієм Васильовичем.

- Один в багажнику – показала дівчина рукою і два автоматника підбігли туди – один на задньому сидінні. Посередині. – Ще двоє підійшли до задніх дверей.

Тільки тоді Ігор вийшов з машини, і витяг за собою Івана, якого швидко вмокнули мордою в пилюку і притиснули коліном.

-      Відшчиніть багашшник – звернувся до Маргарити Андрій Васильович.

Тільки тут Ігор помітив, що зліва все лице Андрія Васильовича це помаранчево-брудносиня гематома. А Маргарита тим часом навіть не ворухнулась.

- По-перше – відповіла Маргарита, поволі видихаючи дим – я не почула будь-ласка, по-друге, ви вже ж таки, хочете бачить мої руки – вона задумливо пробіглась поглядом по нігтям – чи хочете щоб я багажник відкрила-відчинила?

Андрій Васильович майже посміхнувся, та відразу ж збрижився від болю

- По-пехше вибаште моїх хлопців за глубість – відчув що звучить невірно, спробував виправитись – хрлубість – зрозумів, що звук «гр» йому непідвладний, махнув рукою – по-длуге, будь-ласка, відшчиніть багашшник.

І поки жінка неспішно вмощувалась на водійському сидінні та «шукала» відповідну кнопку, Андрій Васильович звернувсь вже до Ігоря:

- Два шуба, порушення шлуху, облишчя як згнивший чорнослив. Ми сце з вами, поговоримо – погрозив він пальцем, але в голосі не відчувались погрози, а скоріше здивування.

- Я затриманий? – на питання Ігоря Андрій Васильович похитав головою