Мария Каролина Рёкк родилась 3 ноября 1913 в Каире в семье венгерского архитектора и строителя Эдуарда Рёкка и его жены Марии Каролины Шарлотты (венг. Karoly). Вскоре родители вернулись в Будапешт.
В 1924 году семья переехала в Париж, где Марика профессионально занималась хореографией[1] у русской балерины Рудковской[нет в источнике]. В составе балетной труппы Гертруды Хофман «Hoffman Girls» выступала в знаменитом кабаре Мулен Руж. В 1925—1929 годах в составе той же труппы она выступала на Бродвее в Нью-Йорке, гастролировала по США. В 1929 году вернулась в Европу, выступала в оперетте и варьете в Монте-Карло, Берлине, Лондоне, Париже, Канне, Будапеште и Вене.
В 1930 году дебютировала в кино в эпизодической роли в музыкальной комедии «Почему моряки покидают дом» (Why Sailors Leave Home, 1930) английского режиссёра М. Бэнкса. В 1933 году получила первую большую роль в комедийном музыкальном фильме «Поезд привидений» (венг. Ksrtetek vonata).
В 1934 году немецкая киностудия УФА заключила с ней двухгодичный контракт. В 1935 году Марика Рёкк снялась в своём первом немецком фильме «Лёгкая кавалерия» по одноимённой оперетте Франца фон Зуппе. С этой картины на сюжет из жизни артистов цирка началась её головокружительная карьера в кино Третьего рейха. В 1939 году совместно с Сарой Леандер она снялась в фильме «Средь шумного бала» (реж. К. Фрёлих) на вымышленный сюжет о несчастной любви русской аристократки, ставшей любовницей и меценатом П.И.Чайковского.
В 1940 году Марика Рёкк вышла замуж за немецкого режиссёра Георга Якоби (1882—1965), который стал снимать фильмы с её участием. В 1941 году в паре с Вилли Фричем она сыграла главную роль в первом цветном немецком фильме «Женщины — всё же лучшие дипломаты» (Frauen sind doch bessere Diplomaten; реж. Г. Якоби). Вершиной её кинокарьеры стала цветная музыкальная комедия «Девушка моей мечты» (Frau meiner Trume, 1944; реж. Г. Якоби), которая в 1947 году как «трофейный фильм» с огромным успехом демонстрировалась в советском прокате[2].
После войны в прессе муссировались слухи, что актриса сотрудничала с советской разведкой, принадлежала к разведывательной группе Яна Черняка, который завербовал её в 1937 году[3], впрочем, как и прямо противоположные слухи. В 1945 году по подозрению в шпионаже в пользу нацистов американская оккупационная администрация запретила ей выступления в Германии и Австрии (позднее обвинения в шпионаже были сняты). При том что образ здоровой, энергичной, предприимчивой женщины, созданный Марикой Рёкк, был действительно востребован в нацистской Германии, актриса никогда не снималась в пропагандистских фильмах.
После войны Рёкк возобновила карьеру киноактрисы, снялась в австрийских фильмах «Фрегола» (Fregola, 1948) и «Дитя Дуная» (Kind der Donau, 1950, первый австрийский цветной фильм), выпущенных студией «Вин-Фильм Розенхюгель» (Wien-Film Rosenhgel), которая до 1955 года официально находилась под советским контролем. С 1951 года она снова играла в немецких фильмах своего мужа, снятых по старому рецепту. В 1958 году вернулась на сцену, играла и пела в опереттах в Вене, Мюнхене, Гамбурге и Западном Берлине.
16 мая 2004 года Марика Рёкк скончалась от инфаркта в возрасте 90 лет в Бадене (недалеко от Вены). Похоронена на местном кладбище.
В феврале 2017 года были опубликованы рассекреченные документы, из которых следует, что организация Гелена, предтеча Федеральной разведывательной службы Германии, исходила из того, что Марика Рёкк и её муж Георг Якоби были агентами КГБ[4]. В документах, датированных 1951 годом, говорится, что супруги поддерживали «контакты с советскими учреждениями», которые «позволяют сделать вывод о шпионской деятельности». Например, магазин шерстяных изделий, который Рёкк собиралась открыть, по мнению разведки, мог бы служить «отличным прикрытием». Однако конкретных доказательств шпионажа в пользу СССР в документах не приводится
=================
Конечно, к этой актрисе просто невозможно было оставаться равнодушной,
а мне посчастливилось смотреть все трофейные фильмы с её участием,
которые показывали в клубе на маминой фабрике, где она вечерами
подрабатывала контролёршей, и я маленькая девочка с восхищением смотрела
как сказку все эти фильмы...
Слово Патріарха Київського і всієї Русі-України УПЦ КП Володимира (Романюка) при вручінні архієрейського жезла новопоставленному єпископу Білгородському і Обоянському Іоасафу (Шибаєву) у Володимирському соборі м. Києва, 19 лютого 1995 року
Преосвященний Йоасаф!
У сьогоднішній день твоєї П’ятдесятниці тобі випала честь [прийняти] високе апостольське служіння у Церкві Христовій, котру здобув Він Своєю Кров’ю.
Епоха, у котрій ти прийшов на це служіння, дуже відповідальна, бо сатана сьогодні воює зовсім іншими методами, ніж він воював у часи гонінь і розршення наших храмів. Ти знаєш із Священного Писання, що сатана часто бере облік ангела світла.
І сьогодні, щоб воювати проти істинного вчення Христового, проти справжнього Православ’я, проти істинного Православ’я, Православ’я того, котре веде свої корні від святого града Києва, проти того Православ’я ведеться зовсім інша боротьба: [є] ті [що] одягаються у облаченія архієрейські і називають тих, хто не з ними, «неканонічною Церквою».
І от тобі приходиться у древньому руському граді Білгороді служити. Це земля древня, земля християнська. І от тобі там буде протистояння особливе, тому що ті, хто учора поставлений служителями антихриста в архієреї, будуть називати тебе архієреєм неканонічним. Но я тобі скажу, що вони неканонічні: оті, хто пішов на службу антихристу, хто не покаявся перед народом своїм, не покаявся за розрушені храми, не покаявся за те, що благословляв убивство священнослужителів, розрушення монастирів, і сьогодні бере на себе облік канонічного, це вже поістині служителі сатани.
Я приведу тобі такий приклад. Я, коли був репресований у часи совєтського гоніння, то проїжджав у Мордовії. І їхав один зі мною віруючий, [він] теж був засуджений за віру. І ось ми проїжджали біля одних місць, а цей віруючий кланяється, хреститься і каже: Простітє мнє, нєвєсти Христові!
А я йому кажу: Що це ти кажеш?
А він каже мені: Подивися на ті йолкі посажені.
А я кажу: Що це таке?
Там рострілювали монашок за то, що вони находились тут, у цих лагерях, і що не виходили на роботу у празники, їх звинувачували у саботажі і розстріляли кілька тисяч там невістів Христових. А робили це так: загонили екскаватори, копали траншеї і виганяли тих монашок на ті траншеї, розстрілювали, а потім бульдозери загрібали. А потім взяли і посадили йолкі.
Я би хотів запитати нинішніх совєтських архієреїв: чи вони покаялись перед тими монашками, чи вони покаялись перед тими мучениками, котрі похоронені туда по тих ГУЛАГах Півночі, котрих загребли десятки і сотні тисяч тільки за то, що вєрно ісповєдували віру Христову.
І ось сьогодні вони облєкаються у облаченія архієрейські і кажуть [нам]: «Нєканонічєская Цєрковь!» Совєтські архієреї, стукачі і доносчики, фарисеї, ті, котрі благословляли голодомори, котрі казали, що «в нас нема гонімих за вєру», «у нас храми нікто нє разрушаєт», так говорілі за граніцей! Я пам’ятаю, як біля двох років їздив з лекціями і виступами закордоном, і мені вічно казали: «Ваші архієреї приходили і казали: «У нас нема гонінь!»»
Тепер ти собі уявляєш, Преосвященний Йоасаф, який це злочин, яке преступлєніє це тяжкоє перед віруючим народом, що одягти на себе архієрейські облаченія і казати: «У нас гонєній нєт! У нас храми нє разрушают!» І тепер не каються. Я розумію, то були такі часи, що не все можна було робити, але сьогодні треба сказати правду, бо «якщо не покаєтесь, то всі так загинете», каже Святе Письмо (Лк. 13:3).
Нема іншої дороги до Христа, нема іншої дороги до Неба, як через каяття. Покаяння це єдиний шлях об’єднатись з Христом Богом і просити прощення у тих мучеників, котрі загинули за віру, за Церкву Христову. Честь їм і слава вічна!
Отож, як казав апостол, «честі цеї ніхто не бере собі сам, але, як Аарон, покликаний Богом» (Євр. 5:4). І сьогодні ти прийшов у цей знаменитий день твоєї П’ятдесятниці на служіння древній Київській Церкві, древньому Руському Православ’ю, бо звідси, каже літописець, «откуду єсть пошла Руськая земля», звідси, од Києва. Звідси, од Києва, пішли перші благовісники віри Христової від Карпат до Тихого океану. І ти сьогодні сопричислен до цих благовісників!
І нехай же будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з тобою во віки вічні. Амінь.
Текст подано за відеозаписом з архіву епископа Луцького і Рівенського УАІПЦ Іова (Коновалюка)