-Взагалі я не випиваю і не матюкаюсь.
-Ти згадай суботу!
-Ой, бля, іди нах*й!!!!!!

А вы мечтали когда-нибудь о мансарде???
 Нет?
Не верю!!!!!!!!!!!!!!
 Маленькое здание по крышей!) Под крышей твоего дома!!!) С окнами просто
в небо!!! Просто?! Нет! Богато, изящно, интересно, игриво,
 благородно…чувствуется свобода, стиль. Раньше ведь  в мансардах жили
преимущественно бедные люди. А сейчас – это роскошь не для всех.
..Мансарды обладают удивительным свойством – в них всегда необыкновенно
уютная обстановка и много простора и воздуха. Ласковое солнце,
загадочное ночное небо, падающие звезды, нежный рассвет, полеты птиц,
плывущие облака, грозди дождя, солнечные зайчики,  – всю эту романтику и
красоту подарит ее величество - Мансарда!!!! Сидишь на терассе своей
мансарды, а над тобой только небо, облака, и весь город у твоих ног, все
куда-то торопятся, бежат, а ты летаешь в облаках, мечтаешь и любишь!
Идилия!!! Это свобода! Это моя  мечта! Это Моя мансарда!!!)

Любовь – единственное запрограммированное разочарование, единственное предсказуемое несчастье, которого хочется еще.

...есть моменты, которые резко меняют жизнь...
...моменты, о которых хочется забыть, но не получается...
...моменты, после которых по-другому смотришь на жизнь.. на людей.. на друзей.... и даже на себя...
...моменты, которые разделяют жизнь  на до и после...когда-то именно сегодня был один из таких...

Молодая, красивая, сексуальная, никого не ищу, просто хвастаюсь.

девушки...могут выпить литр водки, треснуть парню, идти посреди ночи одни домой, но в туалет ходят только с подружкой.

Алкоголь - официальный спонсор глупостей.

Иногда я делаю вид, что я нормальная, но потом мне

становится скучно и я снова становлюсь сама собой )))

Решила после 18-00 не есть. Пойду попью борща! Если туфли модные, они даже жмут приятно..

Даже страшно представить, сколько всего полезного могло бы быть сделано, если бы не Интернет)

Все козлы, которых я обидела, могут обращаться с жалобами в общество по защите животных!

Нахожусь в прекрасном возрасте: дурь уже выветрилась, до маразма еще далеко!

Наша жизнь, сплошное 'в мире животных''- или ты, или тебя.

Не ложитесь, девушки, спать с мокрой головой...А то утром подойдете к зеркалу, а там ДЖИГУРДА))))

Отращиваю.. крылья. А то все на метле, да на метле....

Смешные народные приметы. 1. Если третий день не хочется работать,
значит сегодня среда. 2. Если вы проснулись утром и вам не надо
вставать, значит, вы спали стоя. 3. Если выпил хорошо, значит утро...

Спасайтесь все, иду творить добро!

Если жизнь подсунула кислый лимон, подумай, где намутить соль и текилу…

Большие потребители кислорода — это начальники. Когда их нет, дышится легко!

Замужество, как мираж в пустыне с дворцами, пальмами и верблюдами.
Сначала исчезают дворцы, потом пальмы и остается один верблюд...

Почитав цитаты ,статусы и заметки, у меня начинает складываться впечатление, что у нас,девочки, у всех один и тот же мудак...

Спокій у вічність відходить,

Нерви напружені знов.

Сонце знову заходить

В неба схололу кров.

Стандарти уже забуті,

Правил не знає ніхто.

Ти хочеш чіткої суті?!

Купуй її! Ось, по 100!

Бракує повітря і сили,

Час уже нічого не вартий,

Я йду до своєї могили,

міняючи фініш на старти….

Вот и кончился дождь- мой ночной собеседник,
Как на зоне, свидание, через стекло.
Он мне душу излил, всю, до капли последней,
Сколько гроз отгремело, воды утекло...
Он, то плакал, по-детски обиженно-горько,
То, припомнив смешное, смеялся до слёз.
А потом, перед пасмурной утренней зорькой,
Обнимал пеленой силуэты берёз.
А под утро исчез, просто так, не прощаясь,
На английский манер(там он часто бывал),
За окном- тёмный лес...Еду дальше и каюсь,
Что дождю о себе так и не рассказал... (Владимир Кобец)

 

Сидишь один в пустой квартире,
Хотя не давит ощущенье пустоты,
Лишь кажется, что в целом мире,
Есть только этот дождь и ты…

Как пахнет дождь и чем он пахнет?
Вот интересно было б описать,
Бывает, гром и молния бабахнет,
А может можно дождь нарисовать?

Мне кажется:
Он пахнет свежестью цветов,
Он пахнет радугой и пахнет небом,
И ароматом молодых ветров,
А осенью, он пахнем спелым хлебом.

Зимою дождь, конечно, это снег,
И аромат свежит, как ветер знойный…
А летний дождь, он мне дороже всех,
Он самый тёплый и такой спокойный…

Весенний дождь умеет раздражать,
Но ровно так же, как и успокоить,
Он позволяет свежестью дышать,
А на досуге радужные замки строить.

И хочется порой под ним гулять,
Без зонтика, по лужам тихо шлёпать,
И не стремиться ничего понять…
Не думать ни о чём, а просто топать…

Бродить по городу, куда уносят ноги,
И наслаждаться громкой тишиной,
И может где-то в пол пути дороги,
Тебя накроет трепетной волной…

Промок до нитки и озяб немного,
Та начинаешь мир уж наблюдать,
Стоп... поворот… обратная дорога,
Всё… надоело под дождём гулять… хм…

Австрійський 

мистецтвознавець   Г.Зедльмаєр  про  сучасне мистецтво  писав: «Нічне,  тривожне, хворобливе,  неповноцінне,  гниюче, огидне,  спотворене,  грубе, непристойне,  перекручене, механічне  і  машинне – усі  ці  регістри,  атрибути й  аспекти   нелюдського  оволодівають  людиною  та  її  найближчим  світом,  її  природою та  її  уявленнями. Вони  ведуть  людину до  розпаду,  перетворюють  її  на  автомат, химеру,  голу  маску, труп,  примару,  на блощицеподібну  комаху,  виставляють її  на  показ  грубою,  жорстокою,  вульгарною, непристойною,  монстром,  машиноподібною  істотою.»  Дійсно,  з  цією думкою   важко  не погодитись,  але  не  потрібно применшувати  «заслуги»  людини. Як  не  крути, а  сучасна  людина  сама сплюндрувала  і занапастила  своє  життя,  перетворила  його  на суцільну  жорстоку  боротьбу  за  існування,   за місце  під   сонцем.  В  сучасному  світі кожен  сам  за себе.  Страшно,  але факт. То  чого  ми хочемо  від  мистецтва слова?  Яким  воно повинно  бути?  Адже сучасна  література,  з  якої  сторони  на  неї  не подивися,  повністю  відображає весь  той  жах, що  нас  оточує.  Це своєрідне  дзеркало  реального життя.  Навіщо  ж прикрашати  і  дурити самих  себе?!  Що маємо,  то  маємо, і  від  цього нікуди  не  втечеш. Якщо  є  в нас наркомани  та  люди, схильні  до  алкоголізму, то  відповідно  маємо твори  про  них. Візьмімо  для  прикладу останній  витвір  молодого і  епатажного  Любка Дереша  «Трохи  пітьми».  Але  не  думаю, що  цей  твір варто  сприймати  як опис  життя  людини, яка  живе  від дози  до  дози, це  швидше   пересторога: до  чого  таке життя  може  привести.  А  новела     Є. Кононенко  «Два  білети  в  театр»,  комусь вона  здасться  аморальною і  непристойною,  але якщо  таке  життя…  Алкоголь,  наркотики,  проституція, торгівля  людьми,  численні аборти  і  самогубства, корупція  і  тероризм і  це  ще далеко не  кінець.  Цей список  прикладів  людської деградації  можна  продовжити, але  це  не головне.  Важливим  є той  факт,  що сучасні  письменники  не бояться  піднімати  такі  питання.  Всякі  андруховичі, забужки,  павлюки,  ципердюки,  пашковські,  степовички  та багато-багато  інших   дивляться на  світ  не через  рожеві  окуляри, а  широко  відкритими очима.  Вони  нічого не  приховують,   недофантазовують.  А  навіщо?  Якщо  те, що  є  в реальності  настільки  вражає, що  і  вигадувати нічого  не  потрібно.  Вони  просто  не побоялися  і  сказали правду  вголос.  Крім того,  якщо  подумати, то  те,  що ми  називаємо  сьогодні класичною  літературою,  також написане  з   життя: панаси  мирні  та нечуї-левицькі,  шевченки  та франки   теж  писали те,  що  бачили, але  не  так   сміливо.  Хоча  ні!  Можливо,  несміливо лише  з  нашої точки  зору,  а для   того   часу  їх  писання  були аж  до  непристойності  вражаючими?! Але  це  не тепер і  не  нам судити!  Пройде  ще якихось  сто  років, і  сучасна  українська література  зніме  з себе  ярлик  «масова», і  передасть  його  естафетою  іншим  поколінням літераторів,  які  писатимуть про  щось  дике  і  огидне для  своєї  епохи, сама  ж  вона здобуде  звання  класичної, а  класика  (в сучасному  її  розумінні) забудеться,  її  перестануть розуміти,  а,  отже, і  сприймати.  І так  все  по одвічному  колу…  Але це  лише  припущення. І  хоч  сьогодні   сучасна  українська  література гидка,  непристойна,  жорстока і  груба,  але вона  правдива.  І не  варто  її сприймати  як  доказ деградації  мистецтва  чи самої  людини,  це лише  етап,  який потрібно  пережити;  це сходинка,  на  якій ми  стоїмо сьогодні,  а завтра   ми    її  переступимо  і  підемо, надіюсь,  догори,  до чогось  кращого,  до досконалості,  і  таке  явище  більше  не  повториться.  То  чи потрібно  критикувати  і засуджувати?   На  мою думку,  потрібно  насолоджуватись  тим, що  маємо,   або хоча  б  сприймати те,  що  є, не  намагаючись  щось  зрозуміти.  Хоча,  власне, кожен  має  свою думку!..