Саша янычар пока на 2 ом месте

Всего за полгода состояние Александра Януковича выросло с 187 до 510 миллионов долларов. В рейтинге самых богатых дончан от "Forbes-Украина" сын президента занял второе место.


Лидером списка является Ринат Ахметов. Его состояние оценили в $14,9 млрд, что на $500 млн меньше, чем в апреле 2013 года, когда обнародовали рейтинг 100 богатейших украинцев.

На втором месте оказался самый динамичный участник списка - старший сын президента Александр Янукович. На начало ноября его состояние оценивается в $510 млн, тогда как еще в апреле оценки были почти втрое меньше - $187 млн.

Читайте также: ТОП-100 самых влиятельных украинцев возглавили Янукович с сыном и Ахметов

Третью позицию занял Игорь Гуменюк (новый владелец государственной энергокомпании "Донбассэнерго") с состоянием $ 450 млн.

Дальше идет основатель ИСД Сергей Тарута с $440 млн и главный спонсор ФК "Металлург" Олег Мкртчян с $412 млн

Сім'я кредитує вкраденими грошима державу

Львівська залізниця позичила у сина Януковича 120 млн грн
За результатами тендеру 25 жовтня, «Львівська залізниця» уклала угоди з банками на отримання кредитів на загальну суму 170 млн грн. Кредитні лінії відкривають строком на один рік для поповнення обігових коштів підприємства.

Про це повідомляють «Наші гроші» з посиланням на «Вісник державних закупівель».

З цієї суми 120 млн грн. під 17% річних залізниця позичає у ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» Олександра Януковича. Цього року «ВБР» уже надав кредити регіональним залізницям та іншим держпідприємствам на суму близько 866 млн грн.

Решту 50 млн грн. кредиту надасть ПАТ «Банк «Юнісон», відсоткова ставка складе 18%. Цікаво, що у  вересні «Львівська залізниця» вже брала у цього банку три кредити, загальна сума також склала 50 млн грн.

«Юнісон» було створено лише півроку тому. Офіційно його акціонерами є кіпрські компанії «IDP capital ltd» і «MCHL finance ltd», які в свою чергу належать ліхтенштейнським трастам «IDP foundation» та «All Beteiligungs Stiftung». Кінцевих власників цих трастів у банку не розкривають, посилаючись на те, що учасниками ліхтенштейнських трастів є більше десяти осіб, кожна з яких володіє часткою менше 10% і ці учасники не пов’язані між собою відносинами контролю.

За даними «Форбсу», банк «Юнісон» входить у групу Антона Клименка, брата міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Антон Клименко заявив, що не має стосунку до цього банку. Водночас, раніше Антон Клименко очолював компанію «Юнісон Груп», яка володіла страховою компанією «Юнісон-гарант». Нині страхову фірму переоформлено на «IDP Guaranty Ltd», чия назва схожа на вищевказаного акціонера банку «Юнісон».

Жоден інший банк на тендер не подавався.

Згідно з даними «Вісника держзакупівель», у 2013 році регіональні залізниці взяли кредити на 5,98 млрд грн.

Джерело: 
ZAXID.NET

Проплаченный митинг Партии регионов снова охраняли «титушки

Праздничный митинг-концерт на Европейской площади, организованный Партией регионов в честь 69-й годовщины освобождения Украины от фашистских захватчиков, прошел в плотном кольце молодых людей спортивной наружности, именуемых в народе «титушками», передает корреспондент НБН.
ВСІ ФОТО ДИВ ТУТ:
Около 100 мужчин, одетых в черное, стояли по периметру площади. Ими руководила женщина, которая все время просила сузить кольцо. 

Отметим, что людей свезли в Киев на партийных автобусах из всех    областей. Подавляющее большинство митингующих – пенсионеры и студенты.

Некоторые участники рассказали, что за 3 часа митинга им обещали заплатить по 50 гривен.

Как сообщал НБН, ранее от площади Славы к Европейской площадипрошел марш под эгидой Партии регионов, в котором приняли участие спикер Верховной Рады Владимир Рыбак, секретарь СНБО Андрей Клюев, глава Киевской городской государственной администрации Александр Попов, а также члены провластной парламентской фракции.

«Титушки» и ранее были замечены на митингах Партии регионов, в частности, на «антифашистском» марше 18 мая в Киеве, который закончился столкновением с оппозицией и избиением Вадимом Титушко журналистов.

29%, 4 голоса

21%, 3 голоса

50%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Партия регионов: живем по Геббельсу

Партия регионов: живем по Геббельсу, превращаем народ в быдло
  • Печать
Опубликовано 20.06.2012 19:12Автор: Лина Тыха, Конфликты и законыПросмотров: 6046

gebbels yan

 

У кого-то еще остались сомнения относительно того, что власть Януковича занимается геноцидом украинцев? Если да, то предлагаем некоторые цитаты Геббельса, идеолога фашистов, которые являются прямым доказательством того, что эта власть пользуется услугами пиарщиков, безумно влюбленных в фашизм. Поэтому они помогают Партии регионов уничтожить не только политических оппонентов, но и превратить украинцев в стадо, безмолвную массу, которая бы только безропотно помогала обогащаться «фюреру» и его партайгеноссе. И так, цитаты с подтверждением, что представители Партии регионов живут по Геббельсу.


Геббельс: юриспруденция — продажная девка политики

То, что в Украине нет правосудия, стало понятно давно. Эта власть, прикрываясь именно Генеральной прокуратурой, судами и правоохранительными органами, начала выстраивать в стране тоталитаризм. Она посадила в тюрьму не только политических оппонентов, а сегодня, уже используя налоговую инспекцию и ту же прокуратуру, открывает уголовные дела против любых предпринимателей, которые, может, и не входят в партии оппозиционеров, но имеют наглость выступать против политики Партии регионов. Примером тому служит Олейников, имевший смелость выпустить футболки с надписью известной фановской речевки «Спасибо жителям Донбаса».

Геббельс: чтобы в ложь поверили, она должна быть ужасающей

Именно эту тактику использует Партия регионов в отношении Тимошенко. Лавринович ведь не зря заявил, что Украина не будет выполнять решение Европейского суда, поскольку прекрасно понимает, что они не в пользу украинского карманного правосудия, которое Янукович изнасиловал и поставил у кровати выполнять свои прихоти, как гулящую девку. И Тимошенко стали обвинять в убийстве Щербаня, ведь «ложь должна быть ужасной». А что может быть ужасней убийства? Вот только если Геббельс, придумывая этот механизм, пропагандировал ложь, дабы она была хоть частично правдоподобной, то в Партии регионов такой технологией не обременяются, поскольку мотивируются другой, ниже приведенной цитатой Геббельса.

Геббельс: мы добиваемся не правды, а эффекта

Финт ушами, который совершили представители Партии регионов, когда демонстративно покинули заседание межпарламентского комитета Украина-ЕС в Страсбурге, доказывает одно: Партия регионов работает на картинку, на то, как эту картинку будут обсуждать. И власть не интересует консенсус или правда. Понятием «правда» представители власти вообще не обременяются, поскольку их задачи – удержать власть любой ценой, а не восстанавливать справедливость. Отсюда и растут ноги у всех роликов от Партии регионов, которые рассказывают о том, как власть победила «оранжевую чуму», которая сегодня даже тем, кто голосовал за Партию регионов, кажется манной небесной. Правда, пуская ролики по ТВ и рассказывая, что людям раздают Витину тысячу, а в стране построили дороги, сделали благодать, и вообще – облагодетельствовали всех, только ВСЕ эту благость не оценили, власть опирается  на следующую цитату идеолога фашизма.

Гебельс: Если вы произнесете достаточно большую ложь и будете ее повторять, то люди в итоге в нее поверят

Как ни парадоксально, многие верят в то, что власть таки что-то построила или дала кредиты для льготников. Верят, пока сами на себе не проверят, что слова власти – пустозвонство. Те, кто хотел получить льготные кредиты, уже на своей шкуре осознали опасность ситуации, поскольку, как оказалось, государство денег на свою долю погашения кредита выделило только на этот год, а в договорах с банками нет пункта, что государство является гарантом возврата тех денег, которые обещало дать изначально. Так же и с Витиной тысячей вышла лажа. То есть, ее конечно на карточки вроде как людям перечислили, но если человек к указанному числу не пришел забрать на него оформленную кредитную карту, то через три дня она аннулируется. Казалось бы, а какая разница, когда человек снимет эти деньги с карты, если на ней реальные деньги? Оформили, так будьте любезны, не касайтесь больше этих денег, ведь если они реальны, то, по логике, потом их могут получить и наследники. А вот и нет. Не явился пенсионер вовремя в банк с правилами СССР, через три дня карту замораживают. Почему? Да кто его знает. 

Геббельс: худший враг любой пропаганды — интеллектуализм

Власть не устает заботиться о том, чтобы нация потеряла самоидентификацию и утратила свой язык. Власти нужны нищие, продающие свой голос за гречку. Именно поэтому по стране идет преследование интеллектуалов и интеллигентов, поскольку умные люди – опасность для моральных уродов при власти, желающих иметь своих рабов. И то, какой сброд собирает власть на свои митинги, еще раз подтверждает, что этой власти нужна пьяная, невоспитанная и совершенно опущенная быдломасса, которая не будет интересоваться ничем, кроме как поесть, поспать и посовокупляться. А еще нужно, чтобы эта быдлота была необразованной. Поэтому пусть она говорит на матерном суржике, который в Партии регионов выдают за русский язык, а знать несколько языков – нонсенс. Да еще и идентифицировать себя с определенной национальностью – вообще кошмар.

От редакции

Но есть один факт, который пиарщики Партии регионов, что так влюблены в фашизм, все-таки не учитывают. Тот же Геббельс писал: «Для диктатуры требуются три вещи: человек, идея и последователь, готовый жить ради человека и идеи и, если необходимо, отдать за них жизнь. При отсутствии человека диктатура безнадежна; при отсутствии идеи - невозможна; если же отсутствует последователь, то такая диктатура - просто неудачная шутка». 

В случае с Украиной у партии регионов нет шансов воплотить полную диктатуру, поскольку у власти нет харизматичного человека, нет идеи и уж точно нет последователей. Люди злы и агрессивны и не собираются отдавать жизнь за Януковича. Железный занавес уже не выстроишь. И сколько бы власть ни вооружалась, сколько бы ни писала законов о запрете мирных протестов, еще Джон Кеннеди сказал: «Те, кто делает мирную революцию невозможной, делают насильственную революцию неизбежной». И мировая история тому подтверждение. 

Вопрос: а хотят ли Янукович, Лавринович, Тигипко, Азаров, Колесниченко, чтобы народ их повесил?  Если нет, так, может, не стоит и дальше озлоблять людей, а то ведь под раздачу попадут не только уголовники у власти, но и их дети. Может, задумаетесь над последствиями, а, господа регионалы?

Лина ТЫХА

В Мариинском парке снесли смотровую площадку




В Мариинском парке в Киеве снесли смотровую площадку, расположенную возле здания Верховной Рады, перед вертолетной площадкой. Об этом сообщает радио «Голос столицы».
По имеющимся сведениям, смотровую площадку снесли в рамках реконструкции.

Смотровая площадка в Мариинском парке


Еще недавно смотровая площадка выглядела так.

Смотровая площадка в Мариинском парке


Как сообщал НБН, в октябре на склоне Днепра в Печерском районе Киева, перед вертолетной площадкой президента Виктора Януковича, построенной на Парковой аллее, спилили деревья.

Геологи уже неоднократно заявляли, что днепровские склоны из-за своей структуры категорически не подходят для строительства массивных объектов на расстоянии ближе 40-50 м от края. К тому же в конце июня в Киеве в районе Парковой дороги начали капитальный ремонт на склонах, так как вдоль Парковой активизировалось восемь из десяти оползней.

21 октября заместитель главы Киевской городской государственной администрации Михаил Кучук заявил, что часть холма перед вертолетной площадкой президента Виктора Януковича, построенной на Парковой аллее в Киеве, будут бетонировать и укреплять сваями. 

Вертолетная площадка, построенная на Парковой аллее для президента Виктора Януковича, начала работу 6 июня 2012 года. Она рассчитана на прием тяжелых вертолетов весом до 13 тонн, в частности, Ми-8, которые эксплуатируются ГосЧС Украины. 



Следите за свежими новостями НБН на Facebook.

От Христа до "коммунизма"

Зверства киевских ЧК в 1919 году. Свидетельства очевидца

22.10.2013 10:59

 

…Я обещал тебе написать о «чрезвычайках» Киевских,   не знаю, выйдет ли? Слов нет: все краски бледнеют перед тем, что я видел. Итак: ЧК было в Киеве три: Городская, Губернская и Всеукраинская со знаменитым Лацисом во главе. За месяц до ухода большевиков (конец июня 1919 г.) все три стали проявлять лихорадочную деятельность и притом по разрядам: в первую голову были расстреляны буржуи, не внесшие контрибуции, потом юристы, инженеры, поляки, украинцы, педагоги и т. д., и т. д. Люди прямо исчезали   списков расстрелянных не печатали больше, прямо человек исчез   значит, расстрелян. Придирались к мельчайшему поводу: нашли при обыске 2 фунта сахару   довольно, или бензин для зажигалки: расстрел чуть ли не на месте.

 

У меня за неделю было 5 обысков и все ночью между 3 4 часами, что искали   неизвестно, придут, посмотрят и уйдут; может быть, вид у меня был совсем пролетарский. Последние 2 1/2 недели я скрывался… Жизнь стала невыносима…

 

Во время прихода добровольцев, конечно, я оказался в городе. Зная о существовании ЧК и справедливо предполагая, что в первый день там будет мало народа, т. к. все будут на улице, моментально отправился туда: я принципиально бывал всюду, где бывали находимы трупы, может быть, увижу или узнаю кого нибудь из знакомых, тогда хоть известить будет можно. Итак, прихожу туда, в городскую, раньше. Милый небольшой особнячок миллионера Решетникова, весь окруженный огромным тенистым садом. Народу немного: кругом однако стон стоит: истерики, слезы и какие то непонятные выкрики: «еще два!..» «и что они с тобой сделали…» «не нужно стрелять…»   прямо визжит какой то женский голос… это, как оказалось, все были родные заложников, взятых большевиками, и пришедшие что нибудь узнать. И они узнали: большевики при отступлении за невозможностью взять заложников с собой расстреляли 1 800 человек, не успели всех 2 300, т. к. не было времени. У Петра в больнице были умалишенные из числа спасшихся: рассудок не выдержал, т. к. большевики заставляли приговоренных убирать и уносить трупы,   когда кто уставал… его убирали уже другие, но уже с раздробленной головой. Итак, я вхожу на двор: ничего не выдает ужасного назначения этой милой и мирной на облик усадьбы; перехожу наискось двор и иду к кучке людей, собравшихся при входе в каменный, солидно построенный гараж. На 2/3 пути меня словно огорошивает кто то ударом в голову; мой путь перерезает бетонная канава (для стока воды по время мойки автомобилей), полная дымящейся и запекшейся кровью, в которой плавают какие то белые клецки. Присмотревшись, эти клецки оказались человеческими мозгами. Из толпы на эту «мелочь» никто не смотрел: все смотрели на нечто более ужасное… толпа положительно безмолвствовала в этом углу, и все стояли без шапок.

 

Иду параллельно канаве, стараюсь подальше: меня уже мутит от невероятно сильного запаха крови, протискиваюсь чрез толпу и вижу: гараж для 3 х больших автомобилей… бетонные стены, наклонный пол, сток устроен в канаву, о которой я уже писал.

 

Стены буквально залиты кровью, человеческие мозги всюду, на стенах, даже на потолке, пол же на 1/4 аршина покрыт кашей из волос, кусков черепных костей, и все это смешано с кровью. Отсюда то и берет свое начало ужасная канава… На стенах висели кронштейны с веревками, совершенно пропитанными кровью,   это для привязывания тех, которые сопротивлялись. Не дай Бог еще раз что нибудь подобное видеть. И это результаты работы только одной ночи, последней перед их уходом! Трупов убирать не было времени, для этого был заготовлен особый ящик шириной в нормальный рост человека и такой длины, что могут в него лечь рядом 6 человек. Обреченные клались в него ничком и пристреливались выстрелом из револьвера в голову, сверху клался еще ряд живых, опять пристреливался и так пока ящик не наполнялся. Ящик с трупами вываливался или в Днепр, или прямо на свалку, или увозился в редких случаях в анатомический театр. Чем руководствовались большевики при этом распределении   не знаю.

 

Рядом с гаражом мастерская   печь, в которой еще дымились угли, клещи и гвозди, какие то особые, никогда мной не виданные ножи, вроде докторских; все покрыто клочьями мяса и запекшейся кровью. Огромный котел, наполненный еще теплой жидкостью, сильно пахнувшей бульоном, и в ней куски мяса и отваренные человеческие пальцы   это камера судебного следователя ЧК товарища Богуславского, о его конце я расскажу ниже. Рядом с его столом огромный чурбан   плаха, топор и солдатский тесак   все в крови. Здесь совершался допрос, и суд, и расправа. Потом, из осмотра трупов, я видел отваренные руки с облезшим отваренным мясом и с голыми костями вместо пальцев, видел трупы без кожи совершенно и с кожей, оставленной на месте погон и лампасов, с отрубленными и вырезанными частями   все это были следы «следствия», а результат один   пуля браунинга в голову в соседнем помещении.

 

Иду в сад. Оттуда то неслись возгласы, и истерики, и проклятия: оказывается, сад представлял из себя сплошную братскую могилу: ни одного невскопанного места не было, и уже добровольцы из публики принялись ее раскапывать: трупы, трупы, без конца трупы, наваленные вповалку один на другого, как попало и засыпанные не более как на 1/2 арш. землей. У всех решительно головы раздроблены   это мера большевиков, чтобы труп не был опознан. Половина их носила на себе следы допроса. Но вот из не отрытой еще могилы показывается рука… пронзительный, душу раздирающий крик, и какую то женщину уносят замертво: это мать Жигалина (ты ее знаешь) узнала по какой то метке на руке труп своего сына. И такие картинки без конца, там, где выкопанные трупы положены рядами, исковерканные, истерзанные, с раздробленными головами, с судорожно сведенными оконечностями, все голые, т. к. перед расстрелом большевики всем приказывали раздеваться. Среди них был и Г. О. Паукер, но я его не узнал. Были и старики, и женщины, и дети 10 12 летнего возраста   заложники польской партии, когда поляки двинулись вперед.

Толпа становилась многочисленнее и возбужденнее, мне же было более чем довольно, и я отправился посмотреть особняк, но было уже поздно: успели поставить стражу. В окна были видны комнаты барского роскошного дома, наполненные обломками мебели, пустыми бутылками и рваной бумагой. Пока я ходил около дома, толпа сильно возросла, стали произноситься речи, и уже хотели идти бить евреев, но нашелся один священник, который предложил тут же на улице отслужить панихиду по замученным. Я этого зрелища никогда не забуду: старичок священник служит   без облачения, без всяких привычных церковных принадлежностей   панихиду по «имена же их, Господи, ты веси», а толпа в 5 000 человек minimum поёт.

 

Но опять случай: некоторые, более предусмотрительные, чем я, успели таки забраться до постановки стражи в помещение. Бродили там и добрались до подвалов и, оказывается, не зря. Там скрывались 2 члена ЧК, не успевшие удрать вовремя и залегшие среди пустых ящиков в надежде под покровом ночи задать тягу. Их то и раскопали. Не зная, куда деться, они полезли из окна в надежде скрыться, т. к. толпа была занята панихидой, но их все таки заметили: одного успела отбить стража, а другой, оказавшийся секретарем следователя ЧК (безусый мальчишка лет 17), был менее чем в одну минуту на моих глазах буквально затоптан толпой, осталась какая то кровавая масса на улице без малейшего признака чего либо человеческого, ни рук, ни ног, ни головы,   ничего, буквально ничего. Другой был на другой день повешен.

 

После этого я отправился во Всеукраинскую ЧК, где «забавлялся» сам Лацис, но об этом в другой раз: я думаю, что тебе и этого пока довольно.

 

Видел я ужасов довольно, видел 74 повешенных на трамвайных столбах на главной улице Николаева (Слащёв повесил всю организацию коммунистического заговора, задумано было его убийство и взрыв штаба и казарм)   висели 3 дня, но ничего подобного я нигде не видел, что видел в К[иеве] в застенках большевиков. В следующий раз, но не раньше твоего ответа, т. е. разрешения, писать не буду: моих рассказов об этом никто еще более 5 минут не был в состоянии слушать. А еще имеется 2 чрезвычайки, морг, раскопки, ловля чекистов на улицах и, наконец, Роза Кровавая   палач ЧК и Богуславский   судебный следователь ЧК, весьма достойная парочка. Итак, я буду ждать ответа.

 

Н. Б.

 

Примечание

1. Автор не установлен. Его письмо датировано 13 января 1921 и написано в эмиграции.
2. Впервые письмо опубликовано: На чужой стороне (Прага), № 10, 1925, с. 220 223. 
3. Упомянутый в тексте письма Петр – доктор, знакомый автора письма и его адресата (прим. редакции «На чужой стороне»).

 

Из книги Красный террор глазами очевидцев


2.ЦИТАТА из «Красный террор в России. 1918-1923»: «…в своих 'Записках' сын литературного приятеля Горького - Н.Г.Михайловского - поминает о разговоре с молодой чекисткою: ...эта девятнадцатилетняя еврейка, которая всё устроила, с откровенностью объяснила, почему все чрезвычайки находятся в руках евреев. 'Эти русские - мягкотелые славяне и постоянно говорят о прекращении террора и чрезвычаек', - говорила она мне: 'Если только их допустить в чрезвычайки на видные посты, то всё рухнет, начнётся мягкотелость, славянское разгильдяйство и от террора ничего не останется. Мы, евреи, не дадим пощады и знаем: как только прекратится террор, от коммунизма (сионистского) и коммунистов никакого следа не останется. Вот почему мы допускаем русских на какие угодно места, только не в чрезвычайку...'». 

.

У нас на території прямо працює російська пропаганда.

У нас прямо працює російська пропаганда, - історик
Автор Voronz, Чтв, 24/10/2013 - 08:36

Історик Іван Патриляк каже, що народну пам'ять про війну "вийняли з голів людей і затасували туди офіціоз із георгіївськими стрічками".

Таку думку він висловив у новому номері журналу "Країна".

"У нас на території прямо працює російська пропаганда. А цей міф (про Велику вітчизняну війну - ред.) узяли на щит за часів Хрущова. До того націотворчим міфом "радянського народу" була Велика Жовтнева соціалістична революція і побудова комунізму. Але у хрущовські часи стало зрозуміло, що з комунізмом справа поганенька. А за Брежнєва всі остаточно побачили, що не побудують його ніколи. Навіть сталінську конституцію змінили, бо там було написано: соціалізм збудували", - наголосив історик.

Водночас, він наголосив: "А тут уже 1970-ті, а комунізму досі нема. Треба було щось робити. Вихід знайшли вишуканий: "побудували" розвинений соціалізм, першу стадію комунізму. Ніхто ж не казав, скільки тих стадій має бути. Потрібен був новий міф, що тримав би вкупі конгломерат народів. Тож сказали, що у Великій вітчизняній війні весь радянський народ піднявся під мудрим керівництвом Комуністичної партії і врятував людство від коричневої чуми".

"Самотужки, всякі англійці й американці нічого не варті. Ще й месіанство яке! Коли впроваджували міф, інваліди в масі своїй уже повмирали. Справжні ветерани тяжко працювали. СРСР не мав такого післявоєнного синдрому, як США після В'єтнаму. Бо не було часу переживати, всіх гнали на роботу. А хто думав – у табір", - наголосив Патриляк, додавши, що в результаті "народилося нове покоління, яке війни не знало. І всі повірили. Народну пам'ять про війну вийняли з голів людей і затасували туди офіціоз із георгіївськими стрічками та кіно".

повне інтерв"ю - попередня замітка

Ми досі не визначились, що будуємо


Ми досі не визначились, що будуємо – сучасну націю чи тимчасову державу, вважає історик Іван Патриляк

Столична держадміністрація збирається оголосити 6 листопада вихідним днем – на честь звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників. Як до цього ставитись?

– Є одне чудове визначення нації: це спільнота людей, яка має спільне уявлення про минуле, спільні завдання на сучасність і спільні плани на майбутнє. Уявлення про минуле – третина фундаменту національної ідентичності. Війна за минуле завжди була, є і буде. Міфи радянської доби були покликані формувати нову спільноту. Із часом людина звикала до усталених речей: радянський народ, Велика вітчизняна війна, німецько-фашистські загарбники, бандерівці. Для теперішньої влади радянські міфи комфортні. На них легко завоювати голоси. Сказати: ми захистимо звичний для вас простір. Не дамо переписати історію. Хоча кожне покоління пише історію по-новому.

Теперішня українська молодь орієнтується на нові міфи?

–У неї зараз повний розгардіяш у голові. Молоді українці схильні вірити у взаємовиключні речі. Цьому сприяє все навколо. Та й сама школа хитається в різні боки – залежно від того, чия влада і хто міністр освіти. Ми не маємо навіть стандартизованих підходів до написання підручників. В одному класі, за міністра Вакарчука, дитина вчить одне, а в наступному, за Табачника, – зовсім інше. В одній області одне, в іншій – інше. У підручниках узагалі жахи робляться. У мене донька в шостому класі. У підручниках із всесвітньої історії кругом пишуть "трипільська цивілізація", хоча це – археологічна культура, а не цивілізація. Але в сусідньому тексті – "трипільська культура". Відкрита наприкінці ХІХ століття на Тернопільщині, "яка тоді належала до Польщі". Хоча вона тоді була у складі Австрійської імперії, ніякої Польщі не існувало.У трохи старших ситуація не краща. Є абітурієнти, які говорять про Україну в Першій та Другій світових війнах мало не як про суб'єкта бойових дій, воюючу сторону. Але Україна була частиною різних імперій, держави такої тоді не існувало.

Хіба це не вплив нашого державного міфу?

–Так, але вплив – поганий. Бо люди не мають елементарного уявлення про історичні події. Ототожнюють себе то з Російською, то з Австрійською імперією, то з СРСР, то з Польщею – тобто сталого образу немає. Це слабкість нашої школи. У бідній країні важко розраховувати на гарну школу та підготовлених, якісних учителів. Тому молодь має мозаїчну свідомість, насмикану з різних міфів, історій, уявлень.У підручнику для 10 класу чудово виглядає Українська Народна Республіка – мовляв, це наша держава. А потім раптом своїми стають більшовики, які проти УНР боролись, – заходжуються проводити українізацію. Далі репресії, Голодомор – більшовики знов погані. А тоді ті самі люди, які все це робили, під час Другої світової раптом стають захисниками Вітчизни. Вчора вони стріляли у потилиці, а сьогодні – доблесні воїни. Каша.Ми дивно ведемо свою історію – то від Радянської України, то від УНР, то ще від чогось. Але якщо беремо якусь одну традицію, мусимо рішуче порвати з іншою. Наприклад, Білорусь не претендує на БНР (Білоруська Народна Республіка 1918–1919 років. – ­"Країна"), на Велике князівство Литовське – бо президент Лукашенко сказав, що все це – фіґня. А в нас намагаються поєднати непоєднувані речі. У нас позитивне і козацтво, і шляхта – хоч вони різалися між собою. Позитивні УНР та УРСР. Позитивні УПА й СРСР. Усе це водночас, і всі – хороші. Виходить продукт, який неможливо куштувати. Складники окремо їстівні, а страва – ні.

Хто в цьому всьому має поставити крапку?

–Гуманітарну політику повинні формувати державні структури – незалежно від партії влади. Зокрема, в цьому мали би брати участь Інститут національної пам'яті, Рада національної безпеки та оборони, Інститут стратегічних досліджень. Ця політика має бути чіткою, однозначною, а не розмитою. Якщо ж продовжувати так, як зараз, то ніколи не матимемо путящої політичної нації.

Чому не вийшло в "помаранчевих"?

–Бо там були дуже різнорідні люди. Керувалися, скоріше, своїми особистими поглядами на гуманітарні речі, а не залучали фахівців. Багато заходів робили з возом поперед коня. Добра річ – нагороджувати орденами Бандеру та Шухевича, покійних історичних діячів. Але, якщо ви вже це збираєтесь робити, то виправте спершу стереотипи суспільства про них. А не ставте людей перед фактом. "Помаранчеві" не розуміли, що суспільство треба виховувати. Саме через те чимало ініціатив зазнали невдачі. Хоча дещо відклалося, деякі стереотипи відступили.

Наприклад?

–Той-таки Голодомор. Він укорінився у свідомості значної частини людей – може, навіть більшої частини – як трагедія, спеціально спланована, проти саме українців. Тут було багато зроблено.

Але щодо Української повстанської армії суспільство розділене й зараз.

–Бо влада живе у стереотипах. Змінювати свідомість значно складніше, ніж лишати все, як є. Велика частина українців беззастережно, некритично сприймають радянський міф про УПА як про німецьких колаборантів, злочинців і бандитів. Для політиків це зручно. Вони не хочуть витрачати зайвих ресурсів. Одні приходять до влади під одним історичним міфом, а інші – під іншим. Вони в це можуть не вірити, але говоритимуть саме те, що хочуть чути їхні виборці. Їм нічого робити не треба – просто дбайливо зберігати суспільство поділеним.

Недавно до мене звернулись представники одного державного органа. Кажуть: "Польща поприймала постанови сейму та сенату щодо Волинської трагедії – що нам робити, що відповідати?" Друзі, а що ви хочете від поляків? У нас уся теперішня влада називає упівців бандитами! Чого поляки не мають права вважати їх людьми, що вчинили геноцид? Без того, щоб надати їм конкретного статусу в Україні, який сенс відповідати Польщі? У Варшави залізна позиція: ви їх самі бандитами називаєте. І що тут заперечити?

Хто і навіщо пропагує міф про Велику вітчизняну війну?

–У нас на території прямо працює російська пропаганда. А цей міф узяли на щит за часів Хрущова. До того націотворчим міфом "радянського народу" була Велика Жовтнева соціалістична революція і побудова комунізму. Але у хрущовські часи стало зрозуміло, що з комунізмом справа поганенька. А за Брежнєва всі остаточно побачили, що не побудують його ніколи. Навіть сталінську конституцію змінили, бо там було написано: соціалізм збудували. А тут уже 1970-ті, а комунізму досі нема. Треба було щось робити. Вихід знайшли вишуканий: "побудували" розвинений соціалізм, першу стадію комунізму. Ніхто ж не казав, скільки тих стадій має бути. Потрібен був новий міф, що тримав би вкупі конгломерат народів. Тож сказали, що у Великій вітчизняній війні весь радянський народ піднявся під мудрим керівництвом Комуністичної партії і врятував людство від коричневої чуми. Самотужки, всякі англійці й американці нічого не варті. Ще й месіанство яке! Коли впроваджували міф, інваліди в масі своїй уже повмирали. Справжні ветерани тяжко працювали. СРСР не мав такого післявоєнного синдрому, як США після В'єтнаму. Бо не було часу переживати, всіх гнали на роботу. А хто думав – у табір. Народилося нове покоління, яке війни не знало. І всі повірили. Народну пам'ять про війну вийняли з голів людей і затасували туди офіціоз із георгіївськими стрічками та кіно.

Але у 1990-ті міф майже зник. Чому Росія відновила саме міф про Велику вітчизняну, а не, скажімо, про Російську імперію?

–Бо радянський міф ще жив. А імперський давно забутий. Це все одно що будувати нашу національну історію на міфові про Київську Русь. Його можна використовувати, але – без фанатизму.

Чи варто запровадити європейську практику і відзначати 8 травня – як день перемоги над нацизмом? Щоб змінити свідомість і вектор поглядів українців?

–Вектор поглядів на Другу світову війну змінити можна. Але для цього потрібна воля керівництва країни. Хто б міг колись сказати, що вигадана в ХІХ столітті одним єврейським інтелектуалом мова стане державною в Ізраїлі (іврит Еліезера Бен-Єгуди. – "Країна")? Тим світ і цікавий, що плануємо одне, а виходить – інше. Бог має почуття гумору. Єдине, що можна стверджувати: технологічно зміни міфів – можливі.

Чи потрібні вони простому українцю?

–Ми живемо у світі ідей, а не у вакуумі. Міфи, ідеї потрібні, бо без них світ буде нестерпний, людина його не зможе витримати. Але потрібно знати, що ми будуємо – сучасну націю чи просто тимчасову державу. Якщо друге, то можна підтримати будь-які міфи – для вигідного балансування між різними частинами суспільства.

Змінюють підручники з історії. Чому влада бореться з національними героями? Адже хоче в ЄС, у західний світ, і логічно було б діяти навпаки – плекати їх.

–Дуже скоро станемо свідками певної зміни гуманітарної політики.

Чому зміниться політика?

–Бо влада робить похід в Європу і зчепилася з Росією. Підозрюю, європейське товариство гарантувало чинному президенту підтримку на другий термін. Йому потрібно розширювати електоральну базу, вибивати основні козирі з рук опозиції. Один він уже вибив – європейську інтеграцію. А змінивши гуманітарну політику – виб'є всі інші козирі. Опозиції не буде з чим іти на вибори.

Що робити з радянськими символами?

–Усе залежатиме від наших ціннісних орієнтирів. Держава має визначитись. Була Німеччина нацистська. Програла війну. На заході була сформована демократична ФРН, а на сході – соціалістична НДР. І там, і там німці відмовились від свого нацистського минулого. Сказали: ми – інші. Важко уявити, що там десь забули демонтувати пам'ятник Гітлеру.

Найперше, що треба було зробити після отримання незалежності, – це знести комуністичні пам'ятники і символи. Складніше поміняти сутність, але фасад треба було змінити ще 1991 року, навіть не 1992-го. Важливо не запізнитися навіть на день. Ми ж втратили роки, уже – десятиліття. Коли проблема не розв'язана зразу – вона починає гноїтися, і з часом вилікуватись складніше.

Які дати в історії мав би знати кожен українець? Чому?

–Історія – це певний легітимізатор, паспорт нації. Якщо народ має окрему історію – значить, це окрема нація. У цьому паспорті мають бути дві сторінки: одна – твої предки весь час боролися за незалежність, друга – твій народ дуже страждав від того, що не мав незалежності.

Найголовніші дати пов'язані з оголошенням Декларацій про незалежність. Лише в ХХ столітті ми маємо чотири такі спроби. А також події пов'язані з боротьбою за належність – починаючи з часів Хмельницького. І, звичайно, трагедії.Ми пережили голод і геноцид через те, що не мали власної держави. Зазнали колосальних втрат у двох світових війнах, наших людей мобілізовували й кидали за чужі інтереси, ми отримали Чорнобиль. Якби ж мали власну державу, то думали б: чи варто будувати станцію поряд із мегаполісом?Тільки в державі як народ можемо себе повноцінно реалізувати. От уявити, що 1918 року українська незалежність відбулася. Чи була б Друга світова війна? Чи лягли б 50–60 мільйонів людей у сиру землю? Чи була б зруйнована Європа від Волги до Рейну? Якби Україна мала незалежність, був би зовсім інший розклад сил у світі.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_u-nas-pozitivni-unr-ta-ursr-pozitivni-upa-j-srsr-vihodit-produkt-yakij-nemozhliv/522229">Gazeta.ua</a>