Профіль

Oliviya

Oliviya

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

З літер складається слово

З літер складається слово,
Слів поєднання – вже фраза,
Фрази сплетемо в розмову
Й зникне самотність одразу.

З дотиків губ – поцілунок,

З подихів – ритми бажання,
З такту сердець – подарунок
Долі, що зветься кохання.

Нотка до нотки – й акордом
Щиро вони озовуться,
Всі ці акорди в не горду
Й світлу мелодію зллються.


Шепіт до шепоту – мрія,
Ніжність до ніжності – миті
Сплеску любові й надії,
Снами польоти умиті.

Слово складається з літер,
З нот – переливи мелодій…
Тільки от серце розбите
Скласти з частиночок годі.

Ці печалі – журливі зориночки

Ці печалі – журливі зориночки,
Що у небі сльозами заплакані,
Ці розлуки – маленькі росиночки,
Світанковим промінням налякані.

Ці тривоги – проспівані нотами,
Перепишеш – колишня мелодія,
Хай красива і хай з позолотами,
Та забуду її при нагоді я.

Ця любов – безперечно гармонія,
Не криклива, божественна, зніжена.
Залишаюсь сліпою в полоні я
До безумства тобою утішена.

Це чекання – заквітчане полечко,
Де зерно пророста не зіпсоване,
Ці сльозинки – промінчики сонечка,
Що черствою душею заховане.

Ці надії – свіча, яка спалює
Почергово поразки й досягнення,
Це життя – боротьба, що затягує,
Нескінчені бажання і прагнення.

Зустріч

Привіт!

Привіт…

Я стільки тебе чекав…

Я марила так тобою…

Ти йдеш? У слід

Залиш хоч надій причал.

Пробач, що здалась без бою…

Зажди! Не йди!

Я так й не сказав тобі,

Як довго чекав на тебе…

Поклич… Вкради…

Сховай мене від дощів,

Хай сердиться хмарне небо…

Ти чуєш стук?

Це серце моє з грудей

Вистрибує – ти зі мною…

Сплетіння рук…

Я п’ю аромат плечей…

Бажання знов пеленою

Відчуй! Бажай!

Я хочу для тебе лиш

і дихати, й мріяти, й снити…

Не відпускай!

Не можу…

Не мій…

Залиш

хоч мрію тебе любити…

Візьми мене за руку

Візьми мене за руку й поклич бажанням ночі,
Літати вище неба я ще не розучилась…
Коли зі мною поруч твої бездонні очі,
У мене за плечима могутні й вільні крила.

Візьми в свої долоні мої останні мрії,

Я віддаю без бою тобі усе, що маю,
Давай образи й сльози ми попелом розвієм
І віднайдем частинку загубленого раю.

Візьми мене за руку і заховай від вітру –

У серці, у долонях – це зовсім не важливо,
Лиш тільки б вдвох з тобою летіти на край світу,
Лиш тільки б нам летіти… і буду я щаслива…

Пробач

Пробач, що я в життя твоє ввірвалась, Що, дозволу не запитавши твого, Я так бездумно й грішно закохалась, Тобі взамін не даючи нічого… Пробач, що я у снах тобі писала Із почуттів заплутані картини, Я не зуміла, але так бажала З тобою поруч бути безупинно… Я так хотіла… Потайки присяду, Коли ти спиш, на ліжко біля тебе, Збиратиму любов свою розп’яту Шматочками заплаканого неба. Я твого сну, повір, не потривожу, Торкнусь очей, лиш так, щоб не проснулись… В житті ми стали тільки перехожі, Що мимо пролітаючи спіткнулись…

Як ніхто ще не смів

Розвіваю усі думки
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.

Я тебе обійму дощем

Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…

Розіллюсь я в тобі за край
,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…

Я тобі напишу про ніч,

Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти  мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.

У осінніх рядках мольби

Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…

І ридає цей світ нехай

Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!

Наллю у келих терпкого вина

Наллю у келих терпкого вина
Напівгіркого – як життя чи доля.
Ви не подумайте, я п’ю, ні, не одна, –
Зі мною ніч і зір ясних доволі.

Напівпорожній келих пригублю,

Смакуючи краплинами самотність,
І що комусь люблю чи не люблю? –
Байдуже. Навіть сни зі мною згодні.

В вікні спітнілому сльозити буде ніч

І умиватись в місячнім проміння,
Торкнись думок, очей моїх і пліч
Своїм теплом крізь дотики осінні.

Почуй мене, в політ мене візьми,

Бо я без тебе гасну і німію.
Я п’ю вино, щоб вмити ним думки…
Знайди, прошу, мене моя надіє!

Вдихну осінні пахощі, до дна

П’ючи цю ніч бажану і нестримну.
Ви не подумайте, я п’ю, ні, не одна, –
І повний мій бокал наполовину.

Про тебе я мрію…

Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Ти підеш

Ти підеш, не лишивши й слідів,
озирнутись назад не посмієш,
а я буду сльозами віршів
розмивати сполохані мрії…

Ти підеш, залишивши мені

лиш думки, дико сплутані снами,
що стікатимуть знову по склі
то чорнилом, то сіро дощами.

Ти підеш… Я присплю крадькома

всі бажання і пристрасті ночі,
та коли тебе поруч нема,
то чомусь не всміхаються очі…

Ти пробач… за цей сум у рядках,

за ці сльози дощу і чорнила…
Ти від мене втікай, але так,
щоб тебе я знайти не зуміла…

Світ в долоні

Зупинюсь. Обніму. Пригорнуся.
Помовчу разом з серцем твоїм.
Миті вітром повз нас пронесуться,
А ми будемо заздрити їм.

Поцілую тихенько у щічку

І сховаю тебе я від лих.
Ти не став нашим мріям ще свічку,
Краще, знаєш, повірити в них.

Нездійсненні... Нехай нездійснені!

Та які! Але скільки в них нас! –
Світ в долоні і ти біля мене,

А все інше – дрібниці і фарс...


Світ в долоні… Мов крихітна зірка,

Та яка! Як вогнем пломенить!
Блиску, шарму в ній, пристрасті скільки!..
Світ наш – мить, та яка лиш ця мить!