Блог Oliviya

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Розмова

– Друзі, погляньте он там
Хто це так пестить Ромашку? –
Гордий спитався Тюльпан –
Може це фея із казки?

– Чи із небес до землі
Ангел злетів, може, нині? –
Прошепотіли малі
Ніжні Фіалочки сині.

Здувши росу з пелюсток, –
Може це наша царівна? –
Тихо озвався Бузок –
Або принцеса чарівна?

– А, може, це із лісів
Мавка до нас завітала,
Вмитись щоб в нашій росі? –
Біла Троянда спитала.

– Ні! – Маргаритка ясна
Квіт посміхнулась родині –
Це завітала до нас
З чистим серденьком дитина!

Коментарі: 26

Oliviya

Повінчані

Травневим променем жасмин
Із насолодою впивається,
А гладь озер аж до глибин
Очима неба усміхається.

Мотиви пізньої весни
У ароматі вітру вільного
Цілують крапельки роси
З кортежу квітів й трав весільного.

Іскринки зоряні здаля
Співають гімн весні заквітчаній.
Сьогодні небо і земля
Любов’ю й ніжністю повінчані!

Коментарі: 29

Oliviya

Може?

Може, це любов?

Може, це весна?

Хто із пут-оков

щастя виплітає?

Може, все це сон

келихом вина,

Що з весною в тон,

так думки спиває?

Чи торкаюсь хмар,

чи тону в морях?

Мов в полоні чар –

я не розумію…

То як ніч дощу,

то як день мій шлях…

Та не відпущу

ні на крок надію!

Буду з срібних рос

пити той нектар,

Що від сонця й гроз

налились бажанням…

Наяву чи в сні –

Але вище хмар!

Яскравіше зір!

Може, це кохання?

Коментарі: 28

Oliviya

Хто ж тоді?

В затуманенім місті надії
Сонце порохом вкрили тривоги,
Розтривожили сни буревії
І терновими стали дороги.

В затуманенім місті любові
Стали попелом зорі, – не сяють,
А тенета хмільні та шовкові
Серце дротом колючим стискають.

В затуманенім місті кохання
В напівподиху іскри німіють,
Скам’яніла сльозинка остання
Й більше очі всміхатись не вміють…

Всі міста затуманені стануть
Наче чорними чарами вкриті,
Якщо очі твої перестануть
Усміхатись мені і любити,

Якщо серце твоє перестане
Диво-мрією світ зігрівати,
Хто ж тоді тьмяно-сірі тумани
Буде в серці моїм розвівати?…

Коментарі: 25

Oliviya

А я все жду...

А я все жду когда попутный ветер
Корабль твой ко мне примчит скорей,
Когда теплом такой желанной встречи
Согреет сердце взгляд мечты твоей.

А я все жду… Хоть это и напрасно,
Но мыслям ведь не скажешь строго «стой!»…
Скучаю почему то вновь ужасно…
Хоть понимаю – ты совсем не мой.

И снова жду… Прости за строки эти.
Наверное не стоит их писать.
Ты не читай. Не приходи. Как ветер
Тебя пусть безнадежно буду ждать…

Коментарі: 16

Oliviya

Писати?..

Писати про тебе? Не зможу… Як завжди
Не вистачить бажаних правильних слів…
Писала б про правду – нема тої правди,
Панує зневіра на нашій землі…

Пером змалювала б безхмарне я небо,
Та смог затуманює всі небеса…
Й про мову писати напевно не треба –
Уже так потоптана мови краса…

Доволі лиш горя, нещасть, катаклізмів,
Та мабуть не треба писати й про них,
Бо нам і в житті вистачає тих слізних,
Зчорнілих рядків і розламаних криг…

Напишу про долю. Чи краще не треба?
Бо що то за доля, що сіє лиш зло?!
Я б стільки віршів написала, та ще би
Дізнатися тільки писати про що…

Коментарі: 38

Oliviya

На «ти»

І знов не спиться. За вікном давно
Серпанком ніч все вкутала охоче.
На «ти» ми з нею стали вже давно,
На брудершафт п’ючи біль опівночі.

Із присмаком солоної сльози
Й солодкої усмішки, визнать мушу, –
Її цілунки – подихи грози,
Її вино немов бальзам на душу.

Коментарі: 26

Oliviya

Только зря

В свете ярких янтарных звезд
Я прерву твоей жизни нить
И мучительным солнцем грез
Буду кровь твою каплями пить.

Очень медленно губ коснусь,
Утоляя вновь свой каприз
И на зов твой не обернусь,
Даже если попросишь на бис.

Растворяясь в ночной тиши,
Словно призрак исчезну в тьме,
А ты будешь слагать стихи,
Вспоминая опять обо мне.

А ты будешь слова писать
Своей кровью на лепестках,
В полумраке спасенья ждать,
Только зря – убиваю я в прах!

Коментарі: 20

Oliviya

Чаклує ніч

Чаклує ніч над сонно-в’ялим містом:
То ліхтарі запалить яскравіше,
То зазирне в віконце срібним блиском
Зорі небесної, що золота ясніша.

На склі вона малює дивні квіти,
Що перлами-росинками іскряться,
А в місячного сяйва оксамиті
Купає нотки серенади щастя…

Чаклує ніч… Їй ніжний подих вітру
Неначе джин виконує бажання,
Натхненням зір наповнює палітру,
Де ніч змішає сутінки з світанням.

Дивлюсь в вікно. Із ніччю вип’ю кави
І знов про ранок в неї запитаю,
А дощ мені настукає октави,
Що краще ночі в світі не буває…

Коментарі: 27

Oliviya

Я не хочу

Я не хочу придумувать мрії,
Чи листи знов в нікуди писати,
Бо тоді моє серце німіє
І не хоче у небо злітати.

Я чекати на тебе не хочу,
Бо хвилини тоді мов століття,
Бо тоді диво-магія ночі
В мить стає найсумнішою в світі.

Я не хочу! Та знову чекаю…
Я люблю, хоч й не хочу любити…
Вкотре номер я твій набираю,
Але так і не смію дзвонити…

Коментарі: 31

Профіль

Шукати в архіві

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Замітки:

Розмова

Повінчані

Може?

Хто ж тоді?

А я все жду...

Писати?..

На «ти»

Только зря

Чаклує ніч

Я не хочу