Профіль

Oliviya

Oliviya

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*-*

Гаряча ванна, ароматна пінка і відчуття блаженства неземного… А ще якби мені потер ти спинку, то я і потонути так готова… Зірву цілунок грішний я несміло і, на замовлення неначе, світло щезне, розслаблене та мокре твоє тіло мене погубить і в тобі я знов воскресну... Ти перевір у темряві шаленій чи дихаю ще я, чи ще жива я, бо коли ти так близько біля мене, то я і розум, і життя втрачаю…

Лише оглянутись…

Заплаканий вечір. Набридливий дощ у імлі вистукує срібними краплями ноти вже звичні… Я пальцем малюю на ледь запітнілому склі тебе із усмішкою того дощу на обличчі. Далеко від мене. А хочеться так мені знов лише оглянутись – і ти будеш поруч зі мною… І що тоді дощ із плаксивих краплинок-оков,– я буду сміятись хмільною до згуби грозою. Лише оглянутись… Не смію… боюсь пустоти, не хочу у ній потопати самотньо без тебе, боюсь, озирнуся, а там будеш зовсім не ти, а іншого ж навіть...

Читати далі...

Дощ танцював

[Приєднана картинка] Дощ танцював у запальному танго, й запалювала нас вже навіть тінь і наша зустріч перетворювалась плавно на згубний танець диких почуттів. Заплутавшись у подихах безшумно, втамовуючи спрагу на губах, дощ танцював, а ми п’яніли згубно, впиваючись у кожен його па. Заворожи мене бажань грозою, цілуй очима… ти тепер лиш мій до забуття… Хай стане дощ сльозою, а ми розтанем пристрастю у ній…

*********************

Лондон… Берлін… Париж… Кава… шампанське… чай… Слухаєш… звеш… летиш знову за небокрай. Повість… новела… вірш… Пісня… соната… звук… Небом й землею між серця спинився стук. Сонячно… вітер… грім… Вечір… світання… ніч… Плачеш, смієшся, втім зовсім не в цьому річ… Сотні чужих країн… Фарби…акорди… па… Лондон… Париж… Берлін… Тільки тебе нема…

Кращого немає

[Приєднана картинка] Сотні кілометрів, тисячі людей, краєвидів казка… Ранок… день… і вечір поцілує подих втомлених очей і моя молитва обійме за плечі. Сотні кілометрів. Так багато мов, але все ж я поруч – протягни лиш руку. Дивна й незбагненна іноді любов, навіть якщо стане відблиском розлуки. Пролітають мимо сотні роздоріж, ліхтарями вечір тихо догоряє… Кращого немає, повертатись ніж знов до свого додому, де тебе чекають.

Погойдаюсь

[Приєднана картинка] Опівночі підкрашу очі, губи й на місяцеві полечу гойдатись, бо там у небі гарно так, до згуби, бо там від буднів можу заховатись. І хай усі говорять, що я відьма, І від моєї тіні хай втікають, а я скажу вам, що я з ними згідна, хоч місяця в кишеню не ховаю. Протру його із зорями до блиску, щоб відбивались у очах чарівно, щоб чи далеко щастя, а чи близько до мене привели його все рівно. Я погойдаюсь з нічкою тихенько і порахую зорі нашвидкоруч, а...

Читати далі...

Безсмертна

Знівечена до крові лезом гострим своїх же прадідівських шабель і сокир. І що там вороги – на них немає злості, Вони лиш впевненості додають і сил. А діти… Біль на серце каменем лягає, як, замість стати втіленням твоїх надій, вони сиру могилу власноруч копають, щоб заживо похоронити тебе в ній. Безумці! Вони досі й так не зрозуміли, Що ти безсмертна, що нема таких могил, які б вмістили твою душу й твоє тіло, що величі твоєї не сховати крил! Знедолена, але безсмертна рідна мово...

Читати далі...

-------------------------------------------------

Я мовчки читаю молитву очима. Життя стало полем для битви, &nbsp...

Читати далі...

Сім бажань

[Приєднана картинка] Як же добре блукати улітку Досхочу лісовими стежками. Я знайду запашну семи квітку, З різнобарвними що пелюстками. Поцілую пелюстки зірчасті Й сім бажань я у них загадаю: У БЛАКИТНОЇ – радості й щастя, В ТЕМНО-СИНЬОЇ – снів небокраю., В БІЛОСНІЖНОЇ ніжності й ласки І незгасних надій я попрошу, У БУЗКОВОЇ – справжньої казки, Де в житті море друзів хороших, У ЧЕРВОНОЇ – звісно любов’ю Щоб палало щасливе серденько, У ЗЕЛЕНОЇ миру й здоров’я, А у ЖОВТОЇ...

Читати далі...

*******

[Приєднана картинка] Втомився? Стільки мабуть клопотів й проблем… Сідай, я напою тебе гарячим чаєм Із липою, мелісою і чебрецем. Про все забудь, нехай душа відпочиває. Ти по краплинці, мов п’ючи богів нектар, Відчуй як сила струменем тече по венах, Як хочеться всміхнутись просто так, без чар І просто ще раз пригорнутися до мене… Я не питатиму тебе вже ні про що, Помовчимо з тобою, порахуєм зорі Чи просто слухатимем теплий літній дощ, Якщо заплаче раптом небо неозоре. Ти...

Читати далі...