Літо плаче за теплим днем, Слізьми горе своє заливає, Поливає землю дощем, Сумом миті свої наповняє. Вже забуло про радість воно, Не до сонця йому - геть у тузі. Тепер хоч не дивись у вікно Поки літо на темній смузі. Як до тями йому прийти І що літо воно згадати, Крім дощу ще тепло принестИ Й радо сонцем у небі сіЯти? Може завтра отямиться все ж Та веселкою небо зрадіє? День минулий не зміниш, авжеж. На майбутній ще ж є надія...

На галявину у сквері Світло з-за дерев пробилось, Привідкрились наче двері Й гості на поріг з'явились. Це у літній свіжий ранок Сонце променем-рукою Через листя і серпанок Привіталось із травою. Мов сказало: час вставати І пора прийшла рости, Треба новий день стрічати, Відпочила ж за ніч ти. А трава уже не спала, Вкрита перлами-росою, Перламутром засіЯла, Усміхнулася красою.

Минає день. Зникають всі його турботи. Сон затирає дійсність, що навколо. Не знаєш до пуття там де ти й хто ти. Там інший простір й час, життя і доля. Нема там ланцюга подій причинно-наслідкових, Що від народження до смерті є в житті, Там часто епізодів вир практично випадкових, Потік обставин, емоцій, почуттів і відчуттів. Бувають неприємні сни, бувають милі. Сон розриває наш реальності ланцюг. Буває, що кидає у болото чи дарує крила, Відкинувши багаж провин або заслуг. А...

Читати далі...

Торкається промінням сонце з далини Теплом ласкавим, непекучим, ніжним, Наче в щоку цілує й каже: сум свій прожени, Твори життя з добром, як з каменем наріжним. Легенький вітер обіймає м'яко, тонко так Приємним дотиком, щоб шкоди не завдати, Немовби всім навколо подає від себе знак, Що кращого нема нічого, аніж міру знати. Хмарки в блакиті неба, наче білі кораблі Міняють форму, шляхом десь своїм пливуть, Казковими вони здаються всім з землі Й мінливу розкривають всього світу...

Читати далі...

Після днів теплих й погожих Ледь вище нуля й дощить, Весна зупинилась схоже, В понуру пірнула мить. Тремтить від холоду листя, Що з бруньок щойно з'явилось, Мов сплутало пору і місце Та зовсім не там опинилось. А з неба кольору сталі, Де й сліду від сонця немає, Мов сльози з лиця в печалі Холодний дощ накрапАє.

З Біблії: "Гнівайтеся, але не грішіть, нехай сонце не заходить над вашим гнівом" Не заходить хай сонце над гнівом, Хай не стануть, як ніч, душі темні, Щоб все ж бачити те, що важливо - Речі добрі, потрібні й приємні. Нехай промені світла не гаснуть У серцях, головах та душах, Нехай гніву пориви вчасно Затихають й добро не розрушать. Добрий гнів, котрий зло проганяє, Не руйнуючи повністю все, Лиш такий хай в житті буває, Дещо виправить - не рознесе. Не затьмиться...

Читати далі...

Весна обіймає своїм теплом Та спрагою жити все напуває, Прощається світ із зимовим сном, Цвіте, оживає, барв набирає, Звучить щебетанням і співом птахів, В повітрі духмяні пахнуть квіти, З веселки у небі букет кольорів - Дарунку такому гріх не радіти.

Темрява у погляді і темрява у діях Та не видно світла у очах, Лихом від душі цієї віє, До вподоби сіяти їй жах. Невдоволене лице скривила злоба, Всередині ад у ній палає... Довбанутість - це страшна хвороба, Ліків від такого ще немає.

Милозвучний концерт ранковий - Ода радості від пернатих. В них світанок щодня святковий З співом, щебетом жвавим й завзятим. Вони раді сонцю чи зливам, Чи й туману у день весняний, Ранок в них - привід бути щасливим Серед квітів навколо духмяних.

В світ знову приходить весна, Щоб з мертвого сну розбудити, Співуча, в цвіту й запашна Прийшла вона все оживити. Теплом обіймає весь світ Від вдячності він розцвітає, Забуде про холод і лід, На радість весна надихає. У неї є чари й правА Навколо все оновляти. Їй легко творити дивА Та сенс життю дарувати.