Сьогодні ми за мир  воюєм
І дух війни дає боротись сили,
Сьогодні ми лише руйнуєм
Та сієм по землі могили...

Сьогодні ворогів вбиваєм...
І вороги вбивають нас...
Хто завтра виживе не знаєм
Та вірим в перемоги час.

Сьогодні ми безумством хворі -
Вмираєм і вбиваєм правди ради.
Ми віримо у обіцянки непрозорі,
Забули, що війна - це час інтриг, брехні та зради.

Сьогодні хворий лідер для нас ідол,
Сьогодні біс його вбиває нашими руками,
Йому все рівно, як й коли ми з світу підем -
Він пуп землі і не рахується він з нами.

............................................................................

Що буде завтра? Завтра може вже не бути...
А може завтра час прозріння буде...
А може завтра схочемо ми все забути...
А може завтра ми згадаєм, що ми люди?...

.............................................................................

Можливо час прийде колись гармонії і миру,
Можливо час прийде не руйнувати – будувати,
Можливо час прийде бути з собою щирим
І зможемо в собі добром й любов'ю бісів подолати...

Маленькі душею хочуть рости:
Вбивають, крадуть, обдирають...
Їм важко самим свою ношу нести -
На інших тягар свій скидають.
Вони дуже легко руйнують мости,
Якщо щось своє досягають.
Папір туалетний для них я і ти -
Підтерлись і вмить викидають...
Гребуть все під себе... за ними хрести,
На кого вони не зважають.

Великі душею просто ростуть:
Дають, помагають, рятують.
Чужі тягарі, ніби свої несуть,
Як треба підкажуть, почують...

Час минає, відходить життя,
Непомітно зі світу хтось йде
І проживши життя без тертя,
Навіть сліду не лишить ніде...

Хтось мов в бубен щосили лупив -
Так, без ритму, лише голосніше б.
Всіх і все своїм шумом глушив,
А пішов - зразу стало тихіше...

Хтось із шуму мелодії звуки
Витягав своїм серцем й душею.
Де він зараз знають лиш круки...
Звучить пісня його над землею.

Хтось, як хмара темна з дощем
Із грозою пронісся над світом,
Наробив всюди море проблем...
Пролетів - сонце тішить всіх світлом...

Хтось дощем цілющим пролився,
Давши силу всьому, що зів'яло.
Не тримався за світ, поступився...
Щоб тепліше й світліше всім стало...

Хтось мов сонце світив, світлом грів -
Підніматись й рости давав силу.
А хтось пік від душі, догорів,
Разом з ним все, що було згоріло.

Хтось багато від світу не брав,
Щоби більше лишилося нам.
Хтось, що бачив, усе надгризав,
Ніби в цілому світі він сам.

Хтось чужі життя забирав,
Упиваючись жадібно кров'ю.
Хтось, що мав усе віддавав:
Життям своїм ділився з любов'ю...

Всі підемо, щось в світі змінивши,
Залишивши сліди своїх справ:
Хтось дорогу до пекла відкривши,
Хтось до раю як йти показав...

Ми розпинаєм, як завжди, Христа
І кожен почувається невинним:
Когось дратує, що Людина ця Свята,
Тому на Нього ллє свій бруд невпинно;
Хтось просто слухає і вірить у брехню,
Її розносить іншим - "благо" робить;
А хтось, можливо, і не вірить в маячню -
Підтакне, посміється і його це не коробить;
Під враженням хтось каже, що Христос -
злочинець, що не має в цьому світі жити;
Хтось доказів зі слів готовий скласти стос;
Хтось смертний вирок легко може присудити;
Хтось ніби друг та зрадити готовий,
За плату невелику і продасть, і поцілує;
Хтось тричі переконливо зречеться словом,
Себе картає потім, плаче і сумує…
Виконувати вироки - лише робота:
Побити, катувати чи розп'яти...
У всіх своя в розп'ятті цьому квота.
"Невинні" ми і право маємо кричати:
"Якщо від Бога Він, Хай Бог Йому поможе!
Хай лікар оздоровить себе сам!"...
З хреста почулось: "Ти прости їм, Боже,
Ціни не знають діям і словам"

Ми розпинаємо й дивуємося часом
Звідки беруться ті, хто розпинає нас.
Зі зла невтомно в світі робимо прикраси
І умудряємося вірити в щасливий час...

У барвах світу кожен бачить те, що хоче:
Хтось кольори природи, хтось асфальту сірість,
Хтось темряву німу, хтось спокій ночі,
Хтось непросвітність дня, хтось в світло його вірить,

Хтось бачить речі, а хтось настрій помічає,
Хтось бачить те, що є, а хтось - що може бути,
Хтось дивиться очима, а хтось серце й розум підключає -
З побаченого кожен щось своє може збагнути...

У кожного своє життя, свій світ і бачення своє,
Своя мета, свої бажання, плани, мрії...
А світ один, вміщає все і є такий, як є.
Тримає нас, годує, поїть, гріє...

Ми ділимо його, ділитися не любим,
Шматок чим більший кожен хоче врвати -
Ми апетитом своїм життя інших губим...
Вриваєм... та приходить час життя віддати...

Лишаєм все, що наскладали і за що чіплялись.
Відкриється в нас бачення нове з небес...
Лише б себе з цієї висоти ми не злякались,
Щоб вдруге нас не вбив від власної огиди стрес.

Колись тут в себе блозі ставив до одного віршика різну музику, але це було щось випадкове.
А тут почув мелодію з пісні Dumka na dwa serca і прозрів. Таке враження, що я під неї писав цей текст:
Моя люба, моя мила,
Ніч зірками небо вкрила,
Вже сплять гори, сплять діброви - вже заснуло все.
Моя люба, моя мила,
Нехай ніч дарує крила
І нехай в краї чарівні тебе сон несе.

Моя люба, моя мила,
Ти за день важкий втомилась
Й твоїм ручкам, ніжкам й очкам відпочити слід…
Моя люба, моя мила,
Хочу щоб ти відпочила -
Завтра буде світ інакший й вже не буде бід.

Нехай сняться цьої ночі
Ті, що люблять, рідні очі -
Ти не будеш, моя люба, у ночі одна.
І любов тебе зігріє
Та все буде так, як мрієш.
Знай, все збудеться, кохана… і не тільки в снах...

Слухаємо музику і лягаємо спати
Вечірня казка вже давно закінчилася)))

В світі торгівлі спробуй знайти
Щось таке, що безцінно-цінне
Те, що в серці зможе цвісти,
Зробить від зла його вільним...

Що не можна купити й продати,
Що твоє у цю мить і завждИ,
Що у стужі будЕ зігрівати,
Вище хмар зможе ввись піднести...

Серед війн та ненависті злої,
Там, де легко калічать й вбивають,
Де ніхто вже не знає спокою
Віднайди в душі мир - шматок раю...

В суєті швидкоплинній, у часу потоці
Щось незмінно важливе знайди,
Добрий сенс щоб був в кожному кроці,
Не по трупах до щастя дійди.

Серед помилок спробуй збагнути,
Що є те, що з них виведе зАвжди -
Не дасть в морі оман потонути
Човен розуму, сила гребти й маяк правди.

Ніхто не знає куди доля поверне:
Сьогодні на вершині - завтра в ямі,
Сьогодні щось веселе - завтра це сумне,
Сьогодні атеїст, а завтра ти вже в храмі.

Хоча і навпаки в житті також буває:
Сьогодні в ямі - завтра на вершині,
Сьогодні сльози - завтра сміх лунає,
Сьогодні віриш в Бога - завтра лізеш в свині.

Чи ось дорога нас до прірви підвела,
Вперед шляху нема і треба повертати
Назад, наліво чи направо... або ж два крила
Шукати у собі і вчитися літати...

Літати... Падати чи вверх летіти -
Це визначає незбагненна сила,
Яка польоту суть може відкрити,
А може показати, де твоя могила.

Хтось скаже, що тут пахне фаталізмом
І що не доля все у світі визначає...
Звичайно! Наша доля - що самі ми візьмем.
Її самі свідомо й несвідомо вибираєм.

Ми вибираємо, за законами своїми далі
Все крутиться й міксується постійно:
То десь затисне в гОрі та печалі,
То на вершину щастя підійме спокійно...

..........................................................

Ми варимося всі в котлі одному.
Від наших справ та планів все аж закипає.
Сирим з цього котла не вибратись нікому...
А Хтось помішує, підсолює і шум зливає...

Стільки всього назбиралось на душі,
Що не розібратись в хламі цьому за життя.
Може вітром здує, сонце випалить, змиють дощі
Зайві хвилювання, відчуття і почуття...

Хай дощі змивають те, що не збулось,
Зовсім не страшна ілюзій смерть,
Щоб на місці них нове з'явилось щось,
А оманлива надія хай іде подалі геть.

Полетіти б в небо з вітром, мов стріла
І йому віддати сум та біль від втрат...
Сонце би обняти, щоб душа могла
З мокротою сліз навести лад.

Щоб могла набратись світла та тепла,
Стала світлою та теплою сама,
Сирість, холод, тьму в собі перемогла,
Щоб прийшла туди весна, пішла зима..

Відпускаю все, що наскладав...
Серце й розум, вдихніть волі смак!
Від тепер вантаж ваш легшим став,
Обминайте що не те і що не так...

Великі дяді бавляться в війну -
Вони себе богами уявляють...
Насправді ж копіюють сатану
Ненависть сіють, руйнують і вбивають.

З людей так легко роблять жертв і палачів -
Два у одному й випадковість визначає:
Залишиш своїх чи чужих дітей ти без батьків,
Помреш чи вб'єш, скалічишся чи інший постраждає.

Великі дяді ще не доросли,
Щоб бавитися в мир й добро творити...
Хваляться перемогами там, де мільйони полягли,
Де море сліз і крові розчерком пера пролито.

В великих дядь за розум ум зайшов -
Бути війні й ніщо вас не врятує...
"Пийте ненависть і забудьте про любов", -
Так каже дядя й зомбі з вас формує.

А як подумати навіщо вам війна?
Чи не хотіли б ви нормально жити,
Не опускатися, як хворий дядя, нище дна,
Не убивати ближнього, а полюбити?

Та важко говорити про любов,
Як вистріл пролунав і є убиті...
Великий дядя з розуму зійшов
Й сидить на троні, хоч в психушці мав сидіти...