Дитя...

       Недавно їхав в громадському транспорті. Дорога була не дуже далека і не дуже близька, їхати треба було дві години. Мені попалось місце біля вікна і тому мій погляд був спрямований туди. Це було до того моменту поки мою увагу не привернуло дитя. Дитя, напевно, немало і двох років. Їхало воно з бабусею та мамою. Бабуся постійно розважала дитину, показувала їй щось, розказувала... І тут десь через годину поїздки дитя напевно втомилося від тривалої подорожі та почало плакати. Бабуся ще з більшою інтенсивністю почала розважати дитину. Звертала увагу дитяти на кожну машину, на кожного пасажира. Дитя гляне на те, що показує бабуся і знову в плач... В рух пішли гаманець, телефон з піснями. Але дитя покрутить забавку в руках і знову в плач. Видно було, що бабуся має досвід у вихованні дітей бо що вона тільки не придумувала. Але, на жаль, все давало недовгостроковий ефект. Дитина продовжувала ридати... Все це тривало хвилин двадцять... Деякі пасажири співчували дитині, деякі бабусі з мамою, деякі пасажири були роздратовані плачем... Закінчилось все тим, що мама, хоч і не з таким великим досвідом заспокоювання дітей, вирішила взяти дитя на руки. Істерика дитини закінчилася, дитя скривилося, сказало декілька разів "мама", обняло свою маму і заснуло та тихо спало аж до пункту призначення....
       От часто нам всім чогось бракує, обставини підкидають нам різні цацки потрібні і непотрібні, ми тішимося деякий час, але не зважаючи на це, хочеться, якщо не плакати, як це дитя, то просто смуток роз'їдає душу. В такі моменти ніщо і ніхто не зможе замінити близької людини...
       Деколи ми, як безпорадні діти, перед обставинами, які ми не можемо змінити. Багато хто згадує в цей час про Бога. Декому це допомагає заспокоїти свій дух та приймати більш виважені рішення...
       Як багато спільного між дворічним дитям і дітьми більш поважного віку...