Поміж рясності цього світу
Ми щось бачимо, щось помічаєм,
А без чогось не можем жити,
Є й таке, що ми відкидаєм.

Є й таке, що ми зовсім не бачимо
Ні впритул, ні з далекої відстані.
Досить часто буваєм незрячими
В гущі фарб, справ, брехні та істини.

Все так було й до цього вже звикли,
Що живем тим, що нас зачіпає,
Що у серце чи розум проникло
Тим, що спокій у нас забирає.

Хоч існуємо в часі і в просторі,
Поза ними ми часто живемо
На своєму душевному острові
У своїх почуттях і думках - десь окремо...

Людям не дАно все знати,
ТомУ помилОк роблять море,
Як мстити за них й не прощати -
Світ стане суцільним горем.

Та дАно все ж людям розум,
Який помилки виправляє,
Отрути їх зменшує дозу,
До Істини шлях прокладає.
І попри невдалі спроби
Вчіпляючись в суть міцніше,
Не топлячи душу у злобі,
Він робить цей світ світлішим.


Всіх зі Святом Трійці та зіслання Утішителя Духа Істини.

Може я, може ти
На дорозі життя
Зможем щастя знайти
Так, щоб без каяття,
Обійти віри смерть,
Обійти смуток, жаль
І ногами на твердь
Стати й далі у даль
Не болотом брехні,
Не по болю шипах,
В мирі, не по війні
Йти з любов'ю в серцях.

Може я, може ти
Два крила птаха мрій,
Що до щастя летить
Та шукає рай свій...

Може я, може ти
Лиш прості перехожі,
В різні боки нам йти...
І шляхи в нас несхожі...

Ми народились в помилкАх і в помилкАх живем.
Помилки наші: самовпевненість надмірна, пиха, злоба,
Хибні теорії, стереотипи, війни, жадібність... і день за днем
Робим нові, повторюєм старі - така у нас хвороба.

І кожен з нас буває деколи по помилках мінер -
Свідомо, несвідомо іншим і собі їх підсуває.
І кожен з нас буває деколи по них сапер,
Який знешкоджує ці помилки чи на собі їх підриває.

На помилкАх хтось вміє вчитись, хтось не вміє,
Як мавпа з бомбою, хтось гратись з ними любить.
Комусь щастить, як розум є - їх виправити вспіє,
Хтось дурістю когось або себе таки погубить.

Ось так живем, а може виживаєм
Поки під руки невідома бомба не попалась,
Що без інструкції... хоча ми не читаєм...
БАБАХ-БАБАХ!!!   Щось знов у світі сталось...

Бувають різні в цьому житті миті:
      Веселі, що до неба хочеться стрибати
            І більше радості, ніж сили, щоб радіти;
Сумні до того, що їх важко пережити
      Та вже немає сліз і сили, щоб ридати.
            Без втрати розуму пройти все треба вміти.

Буває, по нулям всі смисли й почуття
      І мотивації нема, щоб крок хоча б зробити -
            Здається непотрібним мотлохом усе на світі.
Буває, у простих речах ти бачиш сенс життя -
      Вдивляєшся у небо, сонце, квіти й хочеш жити...
            Як любиш ближніх, світ - безцінні життя миті.

А людям здається, що прав в них багато,
Що можуть вони чуже щось забрати,
Що можна забрати у когось життя,
Що можна топтати чужі почуття,
Що долі чужі можна легко ламати
Та ще й насолоду від цього дістати...
І мати це все за свої перемоги -
Огидні в людей цих життєві дороги

А людям здається, що прав в них багато,
Що можна, як хочеш, всім в очі брехати,
Що можна у душу чужу наплювати -
Біль серця чужого не буде ж чіпати.
То й можна сміятися з болю чужого,
Не бачити злого у цьому нічого...
Цим людям здається - вони ніби боги
Й не бачать чомусь, що з'явились в них роги.
............................................................

Хто дав їм права ці? Самі собі взяли.
Криницю загадили - світ зіпсували.
Тепер за законами світу годиться,
Хлебтати з криниці нечисту водицю.
Самі хай поп'ють, також діти й онуки
Той бруд, до якого приклались їх руки.
Повернуться їм усі їхні справи.
Пишатись гидотою - є у них право!

Шкода часу на злобних людей,
Хай лишаються їм їхні віхоли,
Хоча липнуть до інших, як клей,
Їм скажу: "Зло лишайте собі і проїхали.
З ним живіть, його їжте і пийте -
Хай воно буде вашою втіхою,
Своїй ницості далі радійте,
В різні сторони нам. Чао. Проїхали."

Ранкова роса дерева, кущі та траву омиває,
Змиває весь пил та дає цілющу силу рости.
Природа задихала свіжістю, світ немов оживає.
Оновлюють все навкруги води краплини прості.

Навчив хтось природу щодня на зорі воскресати
Й до нас посміхатися радісним блиском роси,
Надію на краще і силу всім тим дарувати,
Хто здатен пізнати цілющу силу краси.

Минають роки та віки, а вона ніяк не старіє,
Та знов зустрічає світанок стоголосим співом птахів
І кожній перлині роси, немов дитина радіє.
Без слів розказати уміє про барви своїх почуттів.

СКІЛЬКИ ТРЕБА: води, щоб вимити тіло;
Мила, щоб душу свою від бруду відмити;
Тілу, щоб встати на ноги, сили;
Сили душі, яка впала, щоб далі жити;

Багатства, щоб ближніх своїх полюбити;
Грошей, щоб бачити всю красу природи;
Розуму, щоб пеклом життя не зробити;
Всього, аби непоправну здолати шкоду?

Капля мудрості полегшує найважчу роботу,
Капля милості миє душі закутки найбрудніші,
Капля добра додає у світ увагу й турботу,
Капля любові наповнює сенсом душевні ніші.

Але ніщо не поможе серцю, що зачерствіло -
Вимиє тільки тіло від бруду, про душу забуде,
Встане на ноги і по житті буде йти невміло.
Життя та красу природи пеклом робити буде.

Всім нам для щастя всього пару капель бракує,
Всі ми черствістю іншим й собі синяки набиваєм.
Его-шуми глушать все й голос істини ми не чуєм -
Вслухатися б у неї і може б життя стало раєм.

навіяно цим http://blog.i.ua/user/3692371/1882208/
а також коментарями з цієї замітки


Мы с тобой из дешёвого порно
Что-то вроде а-ля Задорнов,
Так что, пипл, запасайся попкорном
Мы тебя ещё чем-то подкормим

Изучали с тобой камасутру
Ночью, днём, а бывало и утром...
Всё - дошли до последней страницы
И теперь надо остановиться.

Оказалось тебе было мало,
Мне уйти ты никак не давала,
На меня ты громко орала,
И присесть на диван приказала.

Выпила ты текилы бутылку,
Съела махом шоколадку Милку,
Говорила, что ставни снесёт
От разлуки и что я банкрот

Порвала на себе все колготы,
Успокоить хотел я: "Ну что ты?".
Поцарапала ты себе ноги,
Зализать попросила в итоге.

Как лоза ты меня обвивала,
А потом словно плетью хлестала.
На истерику я забил болт.
Ты в ответ: "Это полный дефолт".

 
PS Всі герої цього тексту вигадані. Будь-яка схожість з реальними подіями чи людьми випадкова