Життя, ніби подих вітру -
Підносить або ж опускає,
Заносить в веселки палітру,
То в землю брудну кидає...

Летиш з нізвідки в нікУди,
В потоці невпинно мелькають
Місця, події та люди...
Щось просто мине, щось чіпляє.

У гущі летиш, буває,
Й здається, що в тебе сила,
Яка цілий світ міняє -
Це вітер дарує крила...

Але подих вітру мінливий:
Був першим - тепер останній.
Вже інші пихаті й крикливі
Вважають - вони унікальні.

Й вони прилетять, куди вітер
ПринЕсе й назАжди зупинить...
А вітру ще далі летіти...
Комусь він в лице, комусь - в спину...

Думка - найтонше місце меча.
Там, де є смисл - вогонь віри палає,
Гасить безглуздя смислу очаг.

Смисл то з'являється, то десь зникає.
Віра згасає багато у що…
Тільки любов смислом все наділяє -
Вічність без неї просто ніщо.

Смислу багато - де багато любові.
А там, де мало – там смислу катма,
Там дзвін мечів, грім гармат, море крові,
Сльози і плач та відсутність ума.

Там, де любов – там добро та турбота,
Радість і щастя, гармонія й мир,
Вигода всім та не марна робота -
Лиш доброзичливість там поводир.

навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/1953729/
Хто страшніше

На краю історії крах.
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

І летіти тепер не увись,
Тепер всюди порожній простір,
Зачепитись нема де, лиш вниз,
В глиб у себе - в минуле в гості.

А в минулому було все -
Шанс був в мирі й любові жити
Та надія, що нас пронесе,
Підвела. Вже ніщо не змінити.

Все! Догралися у війну,
У обман, лицемірство й злобу...
Всі в минуле - вперед, щоб вину
І причину знайти там хвороби.

Тепер жити б хотілось не так,
Все недобре в вогні би спалити.
Та в душі від опіків знак
Біль приносить і нема чим гасити.

На краю історії крах,
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

У кожного в душі свої скарби-надбання,
Тому і фарби сприйняття у кожного свої.
І навіть коли в світі тиша та мовчання -
Ми можем чути грім гармат чи як співають солов'ї.

Буває світ весні радіє і від радості співає,
А нам проблеми стогін вуха закладає…
Буває світ реве, шумить, стріляє і вбиває
Та ми в собі і щастя у душі мелодія лунає.

З народження ми в душу тягнем різні речі -
Все, що трапляється на нашому шляху.
Складаєм, розкидаєм там доречне й недоречне,
Що нам потрібним здалось чи припало до смаку.

Там є страхи, надії, мрії, сенси і бажання,
Любові птах співучий, обпікаючий ненавистю дракон,
Там радості бальзам й колючий біль страждання -
При світу сприйнятті картина створює ця фон.

На кожне "може бути" є своє "але",
Не все буває з того, що могло би бути.
Але й що мало бути добре, виходить часом зле.
І можуть все вверх дном "але" перевернути...

Спішимо у погоні за істиною -
Обігнали її на два кроки
І лишилась вона непізнаною,
Десь звернула, бігли ми поки...

Спішимо у погоні за щастям,
А воно біля нас - нас чекало.
Сили стратили, тільки впасти
Десь далеко від нього зосталось.

Спішимо у погоні за часом -
Біжимо, аж старієм прискорено.
Нам поспішність здається прикрасою,
Білки колесо нами підкорено!

Зупинилися... Світ все ж рухається,
Нас готовий позаду лишити -
Тих не любить, хто тільки чухається
Й тих, хто любить спішити-смішити.

Та можливо й зі своєчасністю,
Й відчуттям максимальним міри
Не покрилося б життя щастя рясністю,
А здавалося б буденним і сірим...

Десь у нашу систему мислення
Ексцентрична помилка попала
Й часто наші по щастю обчислення
Не приводять туди, куди б мали...

Поміж рясності цього світу
Ми щось бачимо, щось помічаєм,
А без чогось не можем жити,
Є й таке, що ми відкидаєм.

Є й таке, що ми зовсім не бачимо
Ні впритул, ні з далекої відстані.
Досить часто буваєм незрячими
В гущі фарб, справ, брехні та істини.

Все так було й до цього вже звикли,
Що живем тим, що нас зачіпає,
Що у серце чи розум проникло
Тим, що спокій у нас забирає.

Хоч існуємо в часі і в просторі,
Поза ними ми часто живемо
На своєму душевному острові
У своїх почуттях і думках - десь окремо...

Людям не дАно все знати,
ТомУ помилОк роблять море,
Як мстити за них й не прощати -
Світ стане суцільним горем.

Та дАно все ж людям розум,
Який помилки виправляє,
Отрути їх зменшує дозу,
До Істини шлях прокладає.
І попри невдалі спроби
Вчіпляючись в суть міцніше,
Не топлячи душу у злобі,
Він робить цей світ світлішим.


Всіх зі Святом Трійці та зіслання Утішителя Духа Істини.

Може я, може ти
На дорозі життя
Зможем щастя знайти
Так, щоб без каяття,
Обійти віри смерть,
Обійти смуток, жаль
І ногами на твердь
Стати й далі у даль
Не болотом брехні,
Не по болю шипах,
В мирі, не по війні
Йти з любов'ю в серцях.

Може я, може ти
Два крила птаха мрій,
Що до щастя летить
Та шукає рай свій...

Може я, може ти
Лиш прості перехожі,
В різні боки нам йти...
І шляхи в нас несхожі...