Послали на три букви президента,
Котли, офшори, ротердам в обгортці,
Мову брехні, віру в кремля агентів
Та армію порохоботів-млиноборців.

Це ж як людей дістати було треба
Дволиким курсом лицемірства та брехні,
Щоб ті голосували пальцем в небо,
За Зе, лише б сказати ПОПу - Ні?

Бідний народ, як далі йому жити?
Як рятуватися йому від слуг народних,
Які могилу його коштом люблять рити,
Собі й йому не залишивши шансів жодних?

Локшини на вухах вже стільки назбиралось,
Що зовсім починає пропадати слух,
Від пороху в очах зображення пропало...
Мре народ бідний у обіймах у багатих слуг.

Замовкли гімномети й маразмати -
Яке це щастя, як вони мовчать!
Я сподіваюся, що їхні кандидати
У першому же турі пролетять.

І зникнуть шум, істерики та воплі,
Усе це, як поганий сон мине,
Зникне брехня, фальшивий сміх і соплі,
Країна знову думати почне.

Я завтра йду й за тишу в душах голосую,
За діалог, за розум й конструктив,
День тиші мені в кайф, я вас не агітую,
А просто відчуваю нових сил прилив.

Можливо, як я хочу, так не бУде,
Можливо будуть зовсім інші результати,
В нашій країні досить різні люди,
Але День тиші для країни - справжнє свято!))))

ще скована природа холодом зимовим,
він у полоні воду й землю ще тримає,
лякає іноді морозом й інієм ранковим,
але боротися з теплом він сили вже не має.

вже вириваються із рук його струмки,
котрі собою землю сплячу омивають,
будять від снів її, дарують почуття й думки,
на волю пагони трави і квітів випускають.

природа воскресає, розквітає та співає,
все менше спить, все більше дню вона радіє.
хоча північний вітер часом снігом завіває
та сонце з кожним днем сильніше гріє.

Десь там глибоко-глибоко
У кожній душі в глибинах,
Куди не заглянути оком,
Живе щаслива людина,

Котра дрібницям радіє,
Котра сьогодні щаслива,
Котра бути вдячною вміє
За сонце, за сніг та за зливи,

За усмішку, за добре слово,
За теплу в руці руку,
За щиру дружню розмову,
За зустріч після розлуки.

Людину цю часто ховаєм
Десь там глибоко-глибоко,
Під шаром «не можу, не маю» -
Товстіє він з кожним роком.

І ця щаслива людина
Ув’язнена та сумна,
Хоча ні в чому не винна -
На волю хоче вона!

Бо сумую у світлі зірок в небутті.
Сподіваюсь на нього, украй мені його треба,
Щоби рани зігріти минулих п’янких почуттів.

Я чекаю весну, наче знову чекаю на тебе,
Але в натовпі порожньо, ніби на самоті,
Я втрачаю тебе, віддаляючи знову від себе.
Назавжди залишився лиш слід у моєму житті.

Мимоволі тебе нескінченно шукаю усюди...
І не знаю навіщо це так необхідно мені?!
Від очей твоїх світла б’ється серце частіше у грудях...

Чому чекаю я весну?
Розбудить світ вона від сну
І скине ковдру снігову,
Вдягне в смарагдову траву
Та листя, квітів білий цвіт,
Наповнить ароматом світ.
Пташиним співом задзвенить,
Барвиста буде кожна мить.
Розвіє сну смертельний чар,
Нове життя принесе в дар.

Привіт, Світе,
Пора ще рання.
Бажаю радіти,
Прийми вітання!

Забудь про лихо,
Про війни, злобу,
Хай буде тихо.
Зроби ще спробу,

Щоб було чути
Пташиний спів,
Щоб без отрути
В серцях ти жив.

Привіт, Світе!
Миру тобі,   
Хай твої діти
Не будуть в журбі.

Їм очі відкрий,
Хай не воюють
Та в день новий
Сміливо прямують

Із розумом світлим
Та з серцем чистим,
Будь ти привітним,
Добрим, барвистим.

Хай станем ми
Добріші, щиріші,
Просто Людьми,
Ніж вчора ліпші.

Я куплЮ собі посаду президента
Для збагачення, а може для забави,
Я поганим в інституті був студентом,
Вчив погано економіку і право.

Наскладав обманом я бабосів.
Набрехати – це моє життєве кредо.
Ради себе все, а інші мені в носі,
За всіма параметрами недо.

Недовчений, недозрілий та недобрий -
Ось така собі причудлива недолюдина.
Та зате настирний і хоробрий -
Мене манить політична вже вершина.

Як дорвуся до посади президента –
Як захочу зможу я тоді рулити.
Хто незгідний – зрадофіли і кремля агенти.
Вдячні мають бути всі мені за право жити.

Потім я куплю собі посаду бога.
Якщо вдалим буде президентство -
Не залишиться навколо вже нікого.