В результаті маєм нуль...

Чоловік і жінка 

Ми усі вивчаєм жінку, Щоб якось її збагнуть, Та пробити лобом стінку – Це реальніше, мабуть. Це ж якого треба лоба, Щоб аж синій був від гуль, І яка б не була спроба, В результаті маєм нуль. Розумія всю ту марність, Чоловік простий, як борщ, А вона – мінлива хмарність: То в ній сонце, то в ній дощ, Загадково-випадкова, Невловима наче ртуть, І завжди неоднакова – Ось така жіноча суть. Кожен раз вона інакша, Кожен раз вона нова, Вдень твердіша, вночі м’якша. Синусоідна крива. Це єдина наша втіха, Й, водночас, суцільний жах, А тому у чоловіка З того всього їде дах. Я також свою вивчаю, Півжиття разом прожив, Але щось не помічаю, Щоб хоч трохи зрозумів. Це створіння незбагненне, І перш ніж пробувать вивчать, Тут потрібно, як на мене, Академію кінчать. Та життя мене навчило, Що робити це дарма, Бо наука тут безсила – В них же ж формули нема. Тож не варто й намагатись, Все одно, не зрозуміть, Тут одне – пристосуватись І біля них, як песик, жить. І ми несемо свою службу, І вимахуєм хвостом, І любов у нас і дружба, Як в собаки із котом. Чоловік для них забавка, А вони – це пуп землі, Тільки й чуєш: "Цить, не гавкай, Твоя кістка на столі!" Жінка нас бере до хати, Як зручну й корисну річ, Щоб було кому кохати Й працювати день і ніч. А тому іще до шлюбу Мусит думать чоловік, Як йому не врізать дубу Біля них за цілий вік. Але й жінці треба знати, Що таке чоловіки, Перед тим як споживати Наші здібності тонкі. Ми складніші за комп’ютер, Або інший агрегат, Нас не купиш за валюту І не візьмеш на прокат. А тому їм треба вміти Чоловіка берегти: Готувати, не сварити, За горілкою піти. Акуратно, обережно, Як дитинку доглядать, От тоді ми, як належно, Палко, ніжно і безмежно Обіцяєм їх кохать.