Так, я кровожерлива...

    Цю статтю мене спонукала написати невелика перепалка з одним із "місцевих" користувачів, яка зав'язалася в розділі "Кіно" де я залишила невеликий коментар до фільму "Голодні ігри: Переспівниця" провівши аналогію деяких подій у фільмі з теперішньою війною на Сході, ну і додала деякі свої міркування що до того як має здохнути Путін... За це мене охристили "кровожерливою вівцею"... Так-так, зараз хтось скаже, що моє порівняння тупа спекуляція на подіях, уявлення про які я не маю... Читайте далі, і зрозумієте в чому "фішка" моїх слів, не треба робити передчасних висновків. Тож, почну з того, що мій двоюрідний брат зараз на передовій, нещодавно він приїздив на ротацію, хотів зробити сюрприз рідним, але передчасно був помічений у містечкові де сідав в автобус, і жінка яка його побачила відразу ж зателефонувала його матері, в зв'язку з чим мої тітки почали активно різати птицю і разом з бабцею і його дружиною готувати бенкет. Зрозуміло-що радості жінок родини описати не можливо, так само як і болю... Брат мій має досить спокійну, і на перший погляд навіть трохи апатичну вдачу, і коли йому прийшла повістка, ніхто не очікував, що він вирішить воювати, а не сховатися або відкупитися як це зробили деякі мої і їхні односельчани. Тітка моя (його матір) відправляла сина на війну б'ючись в істериці і на колінах благаючи не йти... Але він пішов... А повернувся геть іншою людиною. Такого навіть я не очікувала... Він виходив на вулицю і просто дивився на ще зелену де-інде травичку з такий захватом, ніби дитина... Він здається цілком нормальним, тільки-от відчуття світу в нього змінилося, ніби в людини яка дізналася що в неї смертельна, невиліковна хвороба... За весь час свого перебування в дома жінки безперестанку годували його і просто не могли натішитися, що він живий... Та щойно опинялися самі починали плакати, адже він збирався їхати назад, і навіть не думав про те, щоб якось "відкосити"... Знаєте, мені не віриться, що в мене є такий брат, адже я не можу похвалитися щляхетністю чоловіків нашого роду, а він став справжнісіньким виключенням!.. З тих пір як почалася ця війна, багато моїх знайомих з навколишніх сіл відправилися туди, і є ті хто повернувся з війни завчасно і назавжди... Війна, це страшна, просто унікальна за своєю кривавістю епідемія... З тих пір, як вона почалася я можу на пальцях порахувати ночі коли я спала нормально, все решта - це нічні, криваві марення... Ви колись чули запах вивернулих людських нутрощів?.. Оскільки я з села, то знаю запах нутрощів різної скотини, а ось людські... Роки зо два тому мені довелося відчути цей запах... Я ніколи в житті його не забуду... Але останні пів року я змушена переживати його в своїх снах частіше, ніж хотілося б... У снах, на мінах підриваються мої рідні люди, їх смертельно калічать, розривають... Я вже безліч разів була свідком загибелі своїх батьків і сестер, і кожного разу це ніби вперше... Так вийшло, що колись я пережила втрату рідної людини, і я пам'ятаю це відчуття, коли тіло б'ється в істереці, з горлянки виривається щось схоже на рев, а мозок не може зрозуміти, що відбувається... І ці сни... Це не можливо описати... Та ще страшніше, знати, що по всій Україні тисячі матерів ховають своїх синів, а материнське горе, воно в мільйони разів страшніше... Коли померла моя однокласниця, її матір кілька днів безперестанку кричала, і цей крик божевільного горя примушує кров холонути в жилах... І вони все це відчувають, переживають... І все через тих "північних сусідів"... Я кажу в множені, бо це не провина однієї людини, Путін - то лиш верхівка айзбергу, під ним багатомільйонний народ - Росія... Якби Росія справді не хотіла війни, то на мітинг в Москві вийшла б не якась жалюгідна купка в кілька тисяч, а багатомільйонний потік обурених росіян!.. О, і так - тіште себе надіями, ніби то початок, то був і кінець! Бо на більше ці ниці створіння, серед яких і тисячі наших колишніх співвітчизників, не спроможні... Через них, гинуть наші хлопці, наше майбутнє... Там, на Сході - кров нашої Землі, - найкращі зпоміж нас, наша опора, наші жили, наші світлі голови, - сік нашого народу... Сини, які б могли дати Україні гідне потомство безстрашних воїнів і прекрасних дівчат, гордих і відданих Батьківщині... І зараз, вони там, гинуть через дурний і дикий північний народ, і через наших зрадливих очільників... І знаєте, що я хочу понад все - відплати. Я хочу, щоб той народ вразила чума, щоб вони вмивалися власною кров'ю, щоб тонули в блювотинні п'яного угару, щоб вони горіли живцеми і вдихали полум'я смертельної кари, корчилися і борсалися у власному лайні, як черви... А для наших зрадливих чільних, всіх тих продажних генералів і дешевих лицедіїв-політиків, хочу побажати пережити те, що переживають зараз матері нашої землі - втратити дітей... Побажати їм смерті? Я вас прошу, - це жалюгідна плата, після смерті вони нічого не відчуватимуть, а ось якщо вони поховають власних дітей, оце буде рівноцінний обмін... А головне, щоб вони знали, за що покарані... Хочу почути завтра в новинах, що одного з синів Януковича розстріляли, а післязавтра, почути про автокатастрофу в якій загинув і інший його нащадок, і так почути про втрати в родині кожного, хто промисув страждати наших матерів, сестрер, дружин... Хочу, щоб вони ридали і билися в істериці... Ви скажете, що цими побажаннями я тіпа карму собі зіпсую, та я не хочу щоб ті, хто вмили Україну кров'ю платили більше ніж треба, я прошу в Небес одного - баш-на-баш... Щоб вони відчули те тремтіння, яке охопило всю Україну і всіх небайдужих українців; жах - який переживають ті, хто змушений бачити як снаряди розривають їхніх друзів; щоб вони почули цей запах смерті який стоїть над Східною Україною, і щоб вони збожеволіли від нього... А Путін... Хм-м, для нього й так приготована смерть, пекуча, довга, в муках, і весь цей час він буде лишатися при тямі... А так-звана "вата", - купка дрібних пацюків, хай роблять що хочуть, за те, що через них гинуть люди вони й так отримають по голові рукою господньою, кожен з них... А особливо дістанеться тим, хто за сраних двісті гривень продає місця дислокації наших солдатиків, яких потім б'ють градами... Наші солдатики... Скільки їх вже пішло, молодих і гарних, таких позитивних і віруючих, скільки їх згоріло, скільки пожертвувало собою... Я підписана на сторінку де кожного дня викладають фотографії наших павших воїнів... Знаю, що накручую себе, та деякі з цих фотографій я зберігаю, аби пам'ятати, цих мужніх чоловіків та парубків зі щирими усмішками, тих які боряться за нас... Іноді я плачу за ними (без понтів, я справді плачу), іноді, вони приходять в мої сни одягнені у вовчі шкури, такі збентежені, і розгублені... Як же, це боляче... Як страшно усвідомлювати, що ми живемо в ці страшні часи, а для декого морока те, що в нас доллар подорощав... Побійтеся Небес! Там люди гинуть, а ви переживаєте, що суші мать вашу подорожчало! Особливо бісить, коли їдеш в метро, а там двометрові громили-качки розсідаються на два місця, і вони тіпа мужики, ще й бороди собі відпускають... Які ви в біса мужики?! Мужики Батьківщину захищають! А ви так - побічний продукт попдемагогії... Таким качкам, треба забитися в куток і не показуватися, їм треба визнати, що вони лише накачаний планктон, який не збагатить наш ганофонд світлими думками і гідними членами суспільства...