Хто ще не підписав петицію?

  • 24.06.14, 18:59
18 000 УКРАИНЦЕВ ПОДПИСАЛИ ПЕТИЦИЮ О СТРОИТЕЛЬСТВЕ ГРАНИЦЫ УКРАИНЫ С РОССИЕЙ. А ВЫ ПОДПИСАЛИ? Обратитесь к своим подписчикам и друзьям. Помогайте . https://secure.avaaz.org/ru/petition/Prezidentu_Ukrainy_PPoroshenko_Glavnaya_Nacionalnaya_stroyka_strany10_metrovaya_pogranichnaya_stena_s_Rossiey/
Присоединяйтесь к группе однодумцев https://www.facebook.com/groups/stena2015/

Президенту Украины П.Порошенко.: Главная Национальная стройка страны-10 метровая пограничная стена с Россией

Колоради, йдіть ви до свого х@йла!

  • 24.06.14, 00:59
Мир чи знищення?
Сили антитерору ще три доби не «зачищатимуть» бойовиків на Донбасі, тоді як прості мешканці все частіше закликають терористів скласти зброю і йти геть

Іван ЛЕОНОВ.   

Президент Петро Порошенко наказав бійцям антитерору не стріляти до п’ятниці.
Українські сили антитерору минулої п’ятниці о 22.00 припинили вогонь у зоні АТО після відповідного наказу Президента Петра Порошенка. Відтак підрозділи ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби до 10-ї ранку наступної п’ятниці — 27 червня не будуть вести бойових дій, не переходитимуть у наступ, а лише відповідатимуть вогнем у разі нападу бойовиків. Наказ припинити вогонь глава держави віддав, перебуваючи у таборі Антитерористичного центру, дізнавшись про те, що на державному кордоні встановлено режим оборони. Про свій мирний план врегулювання ситуації на Донбасі Президент Порошенко згодом детально розповів мешканцям міста Святогірськ (що лише за кількадесят кілометрів від «гарячого» міста Слов’янськ).

 

Станом на сьогоднішній ранок до завершення режиму припинення вогню лишається три доби. Утім жоден iз бойовиків наразі не скористався шансом скласти зброю з надією на обіцяну амністію, так само як і жоден iз російських диверсантів та найманців не пішов додому. Терористи не звільнили жодного заручника без висування власних вимог тощо. Ніхто з бандитів також не звільнив жодної захопленої адмінбудівлі, так само не відновлено українське теле- і радіомовлення на Донбасі.

Навпаки, за словами Президента Порошенка, протягом вихідних бойовики порушували режим припинення вогню більше двадцяти разів. У спільній заяві вітчизняних МЗС і Міноборони дипломати і військові висловили обурення тим, що «у відповідь на ініціативи, здатні відновити мир, бойовики та терористи продовжили збройні атаки, зухвало порушуючи умови перемир’я». Відтак, на їхню думку, бандитські замахи терористів, націлені на ескалацію становища, вимагають негайного і рішучого міжнародного засудження.

За даними РНБО, керівництво бойовиків прагне перекласти на українську сторону відповідальність за зрив перемир’я, зокрема й шляхом організації диверсій. Мало цього, терористи готуються до перекидання з таборів у Росії нових бійців та озброєнь. Але в РНБО запевняють, що «всі диверсанти отримають жорстку та адекватну відповідь».

У штабі АТО додають, що терористи активізували збройні провокації у прикордонних районах: обстрілюють сили антитерору, щоб спровокувати вогонь у відповідь у бік російського кордону. Найбільший бій відбувся в ніч на суботу в пункті пропуску «Ізварине», коли кілька десятків наших «зелених кашкетів» навіть змушені були відступити на територію РФ, а російські прикордонники навіть відкрили вогонь по бойовиках. Нині ж, як запевняє помічник голови Держприкордонслужби Сергій Астахов, українські силовики встановили вогневий контроль над усіма проблемними ділянками кордону.

Якщо бойовики таки не пристануть на мирний план, їх буде знищено. Про неминучість цього плану «Б» чітко заявив сам Президент Порошенко, мовляв, «у нас достатньо сил і політичної волі, щоб завдати вирішального удару». А радник Президента Юрій Луценко, не повідомляючи деталі плану, доки «йде дипломатична робота», зазначає: «Для всіх очевидно, що план «А» — це простягнута з миром рука до переважаючої більшості мешканців Донецької та Луганської областей, які прагнуть спокійного життя, праці і повернення мирних радощів буття в межах єдиної України. План «Б» стосується бойовиків, які не дослухаються до голосу розуму і продовжать військові дії проти нашої держави. У такому випадку доведеться знищувати тих, хто зсередини знищує Українську державу».

Показово, що мирне населення Донбасу вже почало прозрівати, а відтак — боротися з бойовиками за «повернення мирних радощів буття». Так, у Луганську прості люди розповсюджують листівки, в яких закликають терористів і диверсантів залишити місто. А у захопленому і сильно зруйнованому диверсантами Слов’янську сформувалася Координаційна рада спротиву терористам. Місцеві ЗМІ повідомляють, що активісти вже приходили до російського диверсанта Ігоря Гіркіна («Стрілка») з вимогою звільнити місто. Але той відмовився і, навпаки, виступає за продовження бойових дій.

Активнішими виявилися мешканці села Шабельківка під Краматорськом: двісті селян прогнали бойовиків ДНР iз блокпоста поблизу їхнього села і розібрали його минулої суботи. Утім уже в неділю терористи повернулися з підкріпленням i розігнали стихійний мітинг, стріляючи в повітря. Російські найманці захопили в полон братів Олексія й Романа Хохотв, яких звинуватили в організації знесення блокпоста. Учора вони викрали ще одного селянина.

Водночас позавчора більше тисячі гірників шахти «Комсомолець Донбасу» пройшли маршем від підприємства до центру міста Кіровське. Шахтарі звернулися до всіх сторін збройного конфлікту на Донбасі з вимогою скласти зброю, припинити стрілянину, вбивства людей, захоплення підприємств, їх руйнування. А у звільненому Маріуполі відбувся пробіг Автомайдану з українською символікою.

"Україна молода".

До теми:

Під гарячу руку (24.06.2014)
Війна світів чи інтересів? (24.06.2014)
Хто відповість за Одесу? (24.06.2014)
Загрози мирного неба (24.06.2014)
Надія для Надії (24.06.2014)
Визнаний НЕгеній (20.06.2014)
Золоту тангу — на задвірки (20.06.2014)

Нація і революція.

  • 24.06.14, 00:50
ШЛЯХОМ УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Не можу приховати, що перше видання збірки «Нація і революція» супроводжувалося тим почуттям, яке, напевно, було характерним для більшості українських націоналістів впродовж останніх двадцяти років, – почуттям надії. Надії на те, що до часу «Ч», до початку Національної революції залишилося зовсім небагато – рік, два, три. Відповідно, усі свої зусилля потрібно було спрямовувати на те, щоб найближчий вибух народного невдоволення був не просто «антирежимним резистансом», але й бажанням системних змін у житті країни і суспільства. Ми, націоналісти, вже від початку правління Януковича не вважали його легітимним президентом і закликали суспільство піднятися на боротьбу проти нього. На жаль, перші наші заклики розчинилися у неготовності людей мислити і діяти революційно. Їх почули лише представники репресивних органів. Як наслідок, уже в січні 2011 року на «Тризуб» чекала хвиля широкомасштабних переслідувань. Також репресії зачепили представників інших націоналістичних середовищ та незалежних громадських активістів. Надію на те, що час «Ч» усе ж таки настане, давали окремі акції протесту: «Податковий Майдан», проти русифікаторського мовного закону тощо. Найбільш імовірною датою початку Національної революції видавався 2015 рік, адже було цілком зрозуміло, що Янукович не віддасть владу без бою. Але людина планує одне, а Господь робить зовсім інше. Дякуючи Божому Провидінню, українці не стали чекати 2015 року і скинули Януковича наприкінці лютого 2014-го. На жаль, повалення режиму Януковича, оплачене кров’ю сотень українців, не стало усуненням режиму внутрішньої окупації загалом. Та, незважаючи на це, революційні події кінця 2013 – початку 2014 років стали важливим етапом утвердження державності української нації. По-перше, важливим є сам факт усунення Януковича, адже невідомо, якою катастрофою обернувся б ще один рік його правління (не кажучи вже про повторний термін). По-друге, відбулися значні зміни у світогляді широких мас українського населення. По-третє, чимале значення має прецедент революційного усунення бандитської влади. По-четверте, згуртувавшись, наростивши сили і здобувши високий рівень суспільної підтримки, український націоналістичний рух суттєво зміцнив власні позиції. Зупинюся детальніше на деяких із перелічених пунктів. Мабуть, правильним буде твердження, що одним із первнів, на які спирається націоналізм, є почуття власної гідності і потяг до справедливості. Саме ці якості змусили сотні тисяч українських громадян регулярно виходити на площі та вулиці своїх міст. Саме ці якості дозволили багатьом із них, ризикуючи власною свободою, здоров’ям і життям, без зайвого страху вступати у відчайдушні сутички з псами режиму Януковича. І саме ці якості посприяли переходу політичної свідомості мільйонів українських громадян на новий рівень. Ще наприкінці листопада ми говорили про те, що потрібно висувати чіткі революційні вимоги. Натомість опозиція тривалий час задурманювала людям голови розмовами про євроінтеграцію і тому подібні речі. Однак, незважаючи на риторику опозиції, «Євромайдан» доволі швидко припинив своє існування, поступившись місцем по-справжньому революційним протестам. Зі сцени Майдану лунало одне, проте люди почали вимагати чогось важливішого – відставки Януковича, заборони КПУ та Партії регіонів, люстрації, «перезавантаження» не лише влади, але й усього життя в країні. Тобто, широкі маси населення почали говорити про те, про що до цього говорили ми, націоналісти. За короткий проміжок часу революційні ідеї українського націоналізму стали популярними серед сотень тисяч, мільйонів українців. Дуже важливо, що революційна боротьба зруйнувала нав’язані комуністичною і сучасною російською пропагандою стереотипи про ксенофобський, русофобський, шовіністичний характер українського націоналізму. Також не менш знаковим є те, що у акціях протесту брали участь як етнічні українці, так і громадяни України інших національностей. Українське суспільство консолідоване довкола ідеї незалежності і державності української нації, і Майдан це виразно довів. Це створює належні передумови для подальшої популяризації націоналістичного бачення національного питання. Ми, націоналісти, не сприймаємо космополітично-ліберального концепту «політичної нації». Натомість ми наголошуємо на етнічному характері нації як спільноти «і мертвих, і живих, і ненароджених». Саме для забезпечення інтересів етнічної української нації має бути створена українська національна держава. Та ця ж держава має забезпечити належну реалізацію прав та потреб усіх її чесних громадян незалежно від національності. Так бачать картину майбутнього націоналісти, і нинішня згуртованість українських громадян перед обличчям внутрішніх та зовнішніх ворогів дає підстави вважати, що скоро ця картина стане реальністю. Революційна боротьба приблизила українське суспільство до встановлення режиму національного народовладдя. Дуже багато українських громадян продемонстрували, що вони – не раби і не хочуть жити при системі ліберально-бюрократичною «демократії», спрямованої на визиск і контроль населення. Російська агресія призупинила революційні процеси, однак те, що люди відчули у собі силу, вселяє надію. Пройде час, і ми збудуємо таку систему влади, за якої політик та чиновник будуть не «начальниками», а людьми, котрі відповідають за свої дії перед громадою. Роботи, що увійшли до цього збірника, писалися мною ще до революції. Проте я сподіваюся, що вони не втратили своєї актуальності. Режим внутрішньої окупації ще не усунений, національна державність не здобута, на Сході та Заході вистачає людей, надзвичайно незацікавлених у свободі та могутності української нації. Боротьба має тривати, і нехай нашу боротьбу благословить Господь!
(c) Дмитро Ярош.

Зомбі, вимкніть 25-й кадр із мізків!!!

  • 23.06.14, 23:55

https://www.youtube.com/watch?v=UwBh0jsYXY0

Ось такий пукінський режим:

https://www.youtube.com/watch?v=tqBE2v__aCc

Підтримувати свою українську армію - свята справа!
Приєднуйтесь!
http://faktu-week.ictv.ua/ua/index/view-media/id/63815

Олег Басілашвілі про війну Рф з Україною.

  • 23.06.14, 22:33
Олег Басилашвили: эта война – не за правое дело
23 июня 2014
  • Олег Басилашвили: эта война – не за правое дело

Российское информационное агентство "Росбалт" опубликовало интервью с актером театра и кино, народным артистом СССР Олегом Басилашвили. Известный актер рассуждает о том, почему нынешняя война не имеет оправданий. В своих ответах актер пытается найти истину и быть более объективным, чем журналист, задающий вопросы. "Обозреватель" перепечатывает текст интервью полностью.

— Олег Валерианович, та война, свидетелем которой вы были, давно закончилась, а новая, похоже, только начинается. Что вы об этом думаете?

— 22 июня 1941 года. Этот день я помню очень отчетливо. Я был в Москве, на родной Покровке, дом 11, квартира 15. Утро было ясное, солнечное. Мы с мамой шли по Чистым прудам смотреть кино в "Колизей" (там сейчас театр "Современник"). На ступеньках кинотеатра у входа стояла небольшая толпа. Почему-то все были одеты в черные одежды – я так запомнил. Посреди этих людей, в красном берете, стояла женщина, которая в кинотеатре проверяет билеты, и о чем-то им взволнованно рассказывала. Мы подошли, мама что-то услышала. А потом взяла меня за руку и судорожно повела домой. Я был безумно расстроен, потому что мы должны были посмотреть картину "Наш двор" с участием клоуна Карандаша, а после этого ехать на Всесоюзную сельскохозяйственную выставку. Выяснилось, что женщина в красном берете пересказывала сообщение по радио – выступил Молотов, началась война.

С этой войной у меня очень много связано. Мой названый брат, курсант артиллерийского училища, окончивший его в чине младшего лейтенанта, был направлен на фронт. Его звали Жора. Он воевал начальником стрелковой батареи, под Вязьмой попал в окружение, самостоятельно выбрался оттуда, прошел фильтрационный лагерь, был направлен на Харьковский фронт — и там тоже оказался в окружении. Опять самостоятельно выбрался, попал в стрелковую часть и принял свою смерть в танковом сражении на Курской дуге около станции Прохоровка, в чине командира артиллерийской батареи — начальника штаба отдельного артиллерийского дивизиона 76-мм пушек 125-й стрелковой бригады… Отец мой прошел всю войну, вернулся домой майором, уже в июле 1945-го. Чем старше он становился, тем чаще рассказывал о войне. И теперь мне кажется, что он и подобные ему люди были счастливы все эти четыре военных года. Потому что они делали правое дело – защищали свою родину от фашистов, свои семьи, дома, свои любимые леса и поля. Недаром наш лозунг был: "Наше дело правое, враг будет разбит, победа будет за нами". Но вот что касается сегодняшней войны на Украине – честно говоря, я не очень понимаю, что там происходит и почему. Кто от кого что защищает? Думаю, нам не сообщают всей правды об этом. А раз не сообщают, значит, что-то мы делаем не совсем правое.

— Вы думаете, не за совсем правое дело бьются ополченцы Юго-Востока?

— Я не понимаю, за что именно они бьются. Ужасно только одно: гибнут мирные люди, в первую очередь, конечно, военнообязанные, а затем дети, женщины, старики. Они-то в чем виноваты?.. Этих мерзавцев, кто бы они ни были, спровоцировавших военные действия, рано или поздно будут судить судом всех народов.

— Кого вы имеете в виду?

— Я не знаю. Кто-то ведь в этом заинтересован! Кому-то нужно, чтобы гибло гражданское население, а на Юго-Востоке Украины была кровоточащая рана.

Кому нужна чужая кровь? И главное, непонятно — во имя чего? Я не понимаю, каких целей добиваются так называемые повстанцы. Отделения от Украины? Нет. Того, чтобы быть с Россией? Тоже нет — они этого требования не выдвигают. А даже если бы и выдвигали – мало ли кто чего требует. Федерализации? Так она им обещана.Каких-то изменений в конституции?На это в Киеве тоже уже согласны. Чего же эти люди дальше-то сопротивляются?! Может, хватит отстреливаться, ребята, — за что вы бьетесь? Нет, опять стреляют…

Ничего понять нельзя. СМИ не доносят до меня полную картину происходящего. Почему туда идут какие-то добровольцы из России? Каким образом они туда приходят? Есть же граница!.. Она должна быть на замке. А тут десятки, сотни добровольцев с оружием переходят ее — и хоть бы хны. Как это может быть? И что это за люди? А их новейшее оружие? Вы что, можете из стрелкового оружия сбить вертолет? Нет, не сможете, какое бы оно ни было прекрасное и точное. А вот из ПЗРК – можно. А откуда эти ПЗРК? Там что, на Донбассе и Луганщине, огромные склады вооружений?..

— Вам кажется, что этим людям сейчас надо сдаться?

—  Надо прекратить эту бойню. На месте повстанцев я бы вышел на высокий холм, взял бы в руки оружие, положил его на землю и закричал: "Братцы, все! Мы прекращаем стрельбу. Прекращайте и вы тоже. Давайте сядем, поговорим…". А умение нажимать на гашетку и испытывать сексуальное удовлетворение от того, что ты убил человека – это, знаете ли, не геройство, а преступление. Я сам был беженцем, и помню, как мы бежали из Москвы в декабре 1941-го. Помню, как это тяжело и страшно. Зачем сейчас-то людей мучить? Там хоть, по крайней мере, наш народ сражался против фашизма, порабощения немцами нас, русских и советских людей. А сейчас-то против чего они сражаются? И кто им помогает?..

— Но ведь если ополченцы сложат оружие — их убьют. А мирных людей сожгут так же, как в Одессе.

—  Погодите! Значит, по-вашему, в задачу киевского руководства входит сжечь Юго-Восток Украины?

— Почему нет? Сейчас там украинские военные бомбят и обстреливают из орудий города, мирных людей.

—  Они бомбят не гражданское население, а только тех, кто с ними сражается, какие-то внутренние войска в этих Донецкой и Луганской республиках. Мирные люди просто попадают под огонь, к большому несчастью… Все это вызывает у меня очень неприятные мысли. Зачем нам это надо? Мы, благодаря присоединению Крыма, вместо брата и друга, который рядом с нами, уже приобрели злого врага – на все века.

— Как вы думаете, почему русских, победивших фашизм, так не любят на Западе — не в самой Германии, а в других странах Европы, в том числе и Восточной?

—  Для наших солдат война была самым святым делом. И слава всем, кто тогда воевал! А вот потом в освобожденных от фашизма странах так называемой восточной демократии – Чехословакии, Венгрии, Югославии, Польше, Румынии, Болгарии — наша армия утвердила новый социалистический порядок. Эти страны почувствовали себя оккупированными СССР. Мы насаждали там свои правила, арестовывали противников режима… Поэтому нас не любят, мы явились как бы вторыми оккупантами. Мы пытались сделать хорошее, дать этим странам новую жизнь, ту, о которой мечтали сами. Но она принесла с собой жертвы и страдания… Я думаю, в этом все дело. Оккупантов не любят нигде, с какими бы благими намерениями они ни занимали чужие земли.

— В этом году киевская власть отменила все торжества, приуроченные к празднованию Дня Победы. На Западной Украине ветеранам Великой Отечественной вообще запретили праздновать День Победы, а общественным организациям и партиям — проводить массовые акции у мест воинских захоронений. Как вам это?

—  Честно говоря, я в это не верю. Это неправда. Этого не может быть. Я был в Киеве прошлым летом. Там у подножия монумента Родине-матери на высоком берегу Днепра стоят орудия, принимавшие участи в боях. Это действующий музей воинской славы. Я был и в других местах Украины, где советские войска дали отпор фашизму. И не верю в то, что там почему-то запрещают праздновать 9 мая. Кому нужна эта ложь? Давайте, я спрошу вас: кто они такие, сопротивляющиеся на Юго-Востоке Украины? Почему не хотят жить в мире, в одном государстве вместе со всеми украинцами и новым киевским правительством, которое выдвинул Майдан?

— Они говорят, что не хотят жить в одном государстве с бандеровцами – наследниками пособника фашистов Степана Бандеры и тех полицаев, которые зверствовали на Украине вместе немцами.

— Выходит, мы с вами, что ли, хотим жить вместе с фашистами? В России они тоже имеются, свои бандеровцы. Так давайте сейчас все тоже восстанем. Что же мы молчим, не бьем фашистов у себя дома?

— Но у нас они пока не пришли к власти…

— А в Киеве, вы считаете, пришли? А почему? Знаете, сколько националисты там получили на выборах в Раду? Какие-то малые проценты. Что же нам врут по поводу того, что бандеровцы взяли власть на Украине?.. Вот это вранье меня и настораживает, потому что врущий человек, оказывается, лжет во имя каких-то нехороших целей. Каких – я не знаю.

— Есть мнение – мол, из-за Крыма начнется теперь война Украины с Россией, а потом и со всем миром. И снова пойдут похоронки нашим матерям. И чтобы война не пришла в наш дом, надо отдать Крым назад. И тогда нас, может быть, не тронут, оставят в покое…

— Крым – не игрушка: отобрал – отдал назад. Народ Крыма – тоже не игрушка. Надо считаться с теми, кто живет там. Был проведен референдум, и действительно, я в это верю, большая часть крымчан высказались за присоединение к РФ. Но представьте себе, что Кубань проголосует за то, чтобы присоединиться к США. Значит, Штаты могут войти туда и завладеть Кубанью? И как бы мы назвали этот акт? Наверное, оккупацией… Могут сказать и финны: Карельский перешеек – бывшая финская земля. А ну-ка, мы его оттяпаем! И пошло, и поехало. И начинается мировая война… Если мы хотим помочь русским, которые страдают на Украине от Одессы до Луганска – ну что же, у нас полно земель на востоке страны, и не только там. Милости просим, приезжайте, а мы вам поможем, будете гражданами России. Все что угодно, лишь бы самой России не вступать ни в какие военные конфликты…

— А если по отношению к тем русским, которые не смогут уехать, будет проводиться геноцид, этнические чистки? Как это было в Югославии с сербами? Что тогда?

— Я в это не верю. На Украине геноцида быть не может…

— А если предположить, что такое все-таки произойдет? Должна ли Россия вмешаться?

— Должна, несомненно – если там будут уничтожать русских, евреев, татар, немцев, любые народы. Мы обязаны вмешаться, но каким образом? Только посредством ООН. Ставить там вопрос во главу угла – прекратить геноцид, ввести "голубые каски". Но почему-то до сих пор в ООН никто не обращается с таким требованием. Почему? Кто-то заинтересован в том, чтобы этот порох тлел все время. Но это тление, если его не остановить, подползет к мировой бочке с порохом.

— Штирлиц в "Семнадцати мгновеньях весны" говорил: "Из всех людей, живущих на земле, я больше всего люблю стариков и детей". А о чем думаете вы, когда смотрите на детей и на наших ветеранов?

— О том, что нам надо заниматься не захватом новых земель, а внутренним устройством страны. Например, отдать часть квартир в новых элитных жилых домах, в которых почти никто сегодня не живет (ибо цены на квадратные метры там безумные), ныне живущим ветеранам войны. Пусть они хотя бы остаток своих лет поживут в человеческих условиях. Дайте им пенсию не несколько тысяч, а по сто тысяч каждому. Их же осталось уже так мало… Не отдаете? Что же вам так жалко? Что ж вы за жлобье такое? Как вам не стыдно смотреть на людей, которые спасли вас? Вот чем надо заниматься нам на своей земле.

Українська солдат Джейн.

  • 21.06.14, 22:22
Save Our Girl
Героїчна українська дівчина-офіцер у полоні терористів "підірвала" соцмережі
21 червня 2014, 14:50
фото YouTube, Inforesist
Визволити українського офіцера Надію Савченко, яку взяли в полон терористи з Донбасу, закликають користувачі соцмереж.

Для цього всіх небайдужих просять розмістити портрет льотчиці, яку вже охрестили українським "Солдатом Джейн". "Все, що вам треба – запостити її фото із тегом #SaveOurGirl в соцмережах чи публічно продемонструвати вашу підтримку" - пишуть користувачі Twitter.

Раніше в Інтернеті розповсюдили відео допиту полоненої терористами. Попри обвинувачувальну тональність питань та власне безпомічне становище, льотчиця тримається надзвичайно гідно.

Надя Савченко inforesist.org

Надія пройшла Ірак і є визнаним професіоналом української армії зі стажем більше 10 років. Під час допиту виявилось, що дівчину захопили при спробі порятунку поранених українських бійців: "Я йшла за нашими пораненими. У селища Металіст було підбито два наших БТРа, от і пішла за пораненими".

При цьому Надія Савченко не має ілюзій щодо намірів злочинців. На запитання бандита (як випливає із розмови – громадянина Росії з міста Санкт-Петербург): "Якщо вас випустять на свободу, ви знову прийдете сюди зі зброєю?", вона відповідає: "Мене не випустять, мене вб’ють. Причому вб’є ваша російська влада за тими звинуваченнями, які мені приписують".

Надя Савченко

Нагадаємо, путінська пропаганда у притаманній для неї манері назвала Надію – старшого лейтенанта, штурмана-оператора гелікоптера ЗСУ – "снайпером, причетним до убивства російських журналістів".

Надя Савченко1 YouTube

У свою чергу, група "Інформаційний опір" поширила відеосюжет Військового телебачення України про героїню, датований ще 2011-м роком.

http://www.youtube.com/watch?v=2SnTu9RW_Uw

http://www.youtube.com/watch?v=6GWePLY1T-M

Більш подробно про Надію Савченко:
http://fakty.ua/print/21406
http://tsn.ua/politika/ukrayinska-zhinka-oficer-muzhno-trimalas-pid-chas-dopitu-teroristami-video-355596.html
А це рашиські сайти-збоченці перебріхують:
http://rusvesna.su/news/1403177407

Свободу Героїні України!
Смерть рашиським окупантам!

Павутина для путИна.

  • 21.06.14, 02:19
«Паутина» для Путина
Почему проект «Новороссия» превратился в ловушку для России
Сергей Нестеренко
У Кремля была два основных сценария превратить Украину в российского сателлита. Назовем их для ясности «Блицкриг» и «Паутина». Путин выбрал второй. И, похоже, совершил роковую ошибку - вскоре кремлевские ястребы будут вынуждены примерять голубиные перья. Что же произошло?

Еще в начале марта ситуация складывалась почти идеально для Путина – и очень плохо для Украины. Россия с поразительной легкостью и быстротой проглотила Крым. Однако мало кто сегодня задумывается, что все могло быть гораздо хуже: почти с такой же легкостью Кремль мог проглотить всю Украину. Сейчас об этом можно говорить открыто, ибо точка невозврата уже пройдена.

Несостоявшийся «блицкриг»

Итак, в марте у Путина были реальные шансы взять под контроль Украину, причем без особых затрат и потерь. Этот сценарий был прост: Путин возвращает Януковича на штыках российской армии. Причем много этих штыков в тот момент даже не требовалось – достаточно было нескольких подразделений спецназа и ВДВ в Киеве, которые арестовали бы лидеров протеста, взяли «под охрану» органы власти и разогнали Майдан. Для российских профессионалов, готовых применить оружие, это была бы не особо сложная задача – особенно если учесть, что Майдан к тому времени был изнурен физически и вооружен лишь сравнительно небольшим количеством автоматов и пистолетов из арсеналов областных управлений МВД и СБУ в западных областях Украины. Но главным благоприятствующим Кремлю фактором было даже не это, а шанс придать процессу ауру легитимности – операцию можно было провести под удобоваримым для мировой общественности соусом «восстановления законной власти в Украине». Предлог – нарушение подписанных 21 февраля соглашений. Один известный и опытный политик признался мне, что весь март с тревогой вглядывался в небо: не появились ли «братья» в голубых беретах из Пскова или Рязани? (І я теж!)

И неудивительно – на тот момент у Путина были практически все козыри. Судите сами. В его руках – легитимно избранный на тот момент президент Украины. На его стороне – эффект внезапности: вспомните, как долго не только Украина, но и весь мир приходили в себя от шока, вызванного спецоперацией Кремля в Крыму.

А кто мог оказать адекватное вооруженное сопротивление? В начале марта боеспособная украинская армия существовала только на бумаге. На всех постах в силовых структурах находились люди, расставленные Януковичем и наверняка поддержавшие бы «операцию по восстановлению законности». Как и значительная часть личного состава – достаточно вспомнить «Беркут», который все время «ждал приказа». И заметим, при этом не было бы убедительных оснований говорить о военной агрессии или аннексии со стороны России.

Путин мог рассчитывать и на поддержку части украинского населения: противников Майдана было немало, они чувствовали себя напуганными приходом к власти национал-радикалов с оружием, отсутствием работающей милиции, перспективой нарастающего хаоса, и постреволюционных экспроприаций собственности, которые де-факто уже начались. На этой волне страха такие люди могли поддержать войска РФ как «восстановителей порядка». В том числе и часть олигархов с большим потенциалом.

В конечном итоге все это позволило бы Кремлю заполучить абсолютно лояльное руководство Украины. И осуществить одну из мета-целей Путина — гарантированно и надолго включить Украину в орбиту своих сателлитов. При этом РФ не пришлось бы нести колоссальных расходов на аннексию Крыма и нынешнюю поддержку мятежников Юго-Востока.

Надо сказать, что угроза реализации этого сценария оставалась вероятной вплоть до президентских выборов. Наличие в Киеве временного руководства позволяло Кремлю в любой момент начать операцию «по восстановлению легитимной власти в Украине». И регулярные телеявления миру Януковича из Ростова заставляли украинскую власть тревожно напрягаться.

Однако, чем дальше, тем меньшей становилась ее вероятность. В марте эксперты расценивали реализацию такого плана как «крайне вероятную». В апреле – «весьма вероятную». В мае «маловероятную».

А сегодня этот план можно считать окончательно похороненным.

Почему? Чтобы ответить на этот вопрос, давайте посмотрим на те перемены, которые произошли за эти три месяца.

Почему «братья» не спустятся с неба

Во-первых, исчез эффект внезапности. Даже если Кремль сегодня решится на открытую военную агрессию, это не станетВосток, ополченцы, уничтоженная бронетехника шоком ни для Украины, ни для стран Запада. Очевидно, что у них было предостаточно времени, чтобы оправится от «крымского сюрприза» и разработать свои планы контрдействий на этот счет.

Во-вторых, у Украины уже есть какая-никакая, но боеспособная армия. И если в марте Кремль мог реализовать свои планы «малой кровью», сегодня этого уже не получится.

В-третьих, в Украине избрали нового, легитимного президента. И это, пожалуй, самое важное событие. Особенно если учесть, что это первый президент в истории Украины, набравший большинство голосов в каждой области. В результате этих выборов, Кремль утратил два важнейших рычага влияния. Он больше не может говорить о «восстановлении попранной законности» – теперь любое военное вторжение будет трактоваться исключительно как нападение одной страны на другую. А это, в свою очередь, нивелирует шансы Кремля на поддержку значимой части населения Украины. Людям свойственна тяга к честности и справедливости, как бы они ее не трактовали. Поэтому даже те, кто, возможно, в марте поддержал бы легальное и открытое «введение ограниченного контингента для восстановления законности сброшенного силовым путем Президента», с отвращением относятся к использованию незаконных вооруженных формирований и их поддержке. А лицемерное отрицание кремлевскими политиками своей причастности к поддержке этих формирований только усиливает недоверие к Кремлю. Не говоря уже о том, что сообщения о появлении «братской помощи» в виде российских казаков и чеченских боевиков даже самых ярых противников Майдана заставили хвататься за телефон и отправлять СМСки для материальной поддержки украинской армии. В Украине ведь тоже смотрят российские сериалы…  

К тому же мизерные результаты кандидатов от праворадикалов, набравших голосов меньше Симоненко и Рабиновича, в корне переформатировали взгляды тех, кто видел в Путине единственного спасителя от угрозы национализма. Теперь эту тему прекратила муссировать даже российская пропаганда – а ведь именно «защита украинских братьев от бандеровцев» была до выборов краеугольным камнем аргументации Кремля.

Огромной ошибкой Путина, значительно деморализовавшей сторонников РФ в Украине стали и показушные маневры российских войск вдоль границы. Не секрет, что большинство организаторов различных «народных республик» решились на активные действия только потому, что свято верили: Россия придет к ним на помощь. Однако даже когда дошло до авиаударов, Путин спасовал. И потому сегодня действия Кремля выглядят циничной манипуляцией, каковой, очевидно, и являются на самом деле.   

Да и один из самых надежных способов потерять лицо – это сблефовать и оказаться разоблаченным. Именно это и произошло с Путиным, и последствия этого шага ему еще не раз аукнутся уже в российском политикуме. Ведь толпа всегда поддерживает сильного лидера — именно поэтому у Путина так вырос рейтинг после аннексии Крыма. Но точно также толпе свойственно презирать слабого, а меняет свое отношение она мгновенно. И когда спадет победная эйфория, даже на присоединение Крыма многие россияне взглянут по-иному.

Ведь если разобраться, что выиграла Россия, аннексировав Крым? Россияне смогут там отдыхать? Так они и раньше там отдыхали, только по более низким украинским ценам. Российский бизнес там будет развиваться? Но ведь там и так все лучшие места были заняты офисами и структурами крупных российских кампаний. Черноморский флот будет базироваться? Так он и раньше там базировался. В общем, если разобраться, то россияне будут иметь в Крыму тоже, что и раньше, только за гораздо большие деньги. Фактически, главным позитивным итогом аннексии Крыма был мощный патриотический подъем, но проигрыш на Юго-Востоке этот эффект нивелирует. А расходы российской казне придется нести еще долго.

И тут интересно понять: почему же Путин не реализовал самый выигрышный для России и самый опасный для Украины сценарий?  Почему вместо Киева отправился в Крым, хотя с точки зрения финансовой, политической и даже военной это был гораздо мене выгодный для РФ вариант?

Версию о том, что это случилось благодаря блестящим действиям украинского руководства, оставим пиарщикам тех людей, которые волею судьбы оказались в тот момент у руля Украины. Опытные эксперты, в частности экс-министр обороны Евгений Марчук и вице-адмирал Игорь Кабаненко еще в марте аргументировано доказывали, что Украина могла сохранить Крым, даже не вступая в военный конфликт с Россией, а просто заблокировав продвижение «зеленых человечков». А если бы Россия ушла из Крыма не солоно хлебавши, вряд ли она взялась бы реализовывать проект «Новороссия», и Украина не была бы сейчас вовлечена в кровопролитную войну… Многие эксперты аргументированно критиковали и ход АТО.  И не исключено, что новая власть еще займется тщательным расследованием и привлечением к ответственности тех, кто вогнал Украину в штопор войны. Но оставим эту тему следственным комиссиям и возрождаемому институту военной прокуратуры. Пока что достаточно понимать, что отнюдь не сверхкомпетентные действия временной власти остановили Путина.

Также наивно было бы считать, что его остановила украинская пропаганда, упорно педалирующая одну и ту же тему – мощи украинской армии достаточно, чтобы остановить российские войска. Однако если учесть степень проникновения российской агентуры в эшелоны украинской власти, Кремль обладал полной информацией о реальном состоянии украинской армии. И вряд ли пропаганда его остановила бы.

Может быть, Кремль боялся военного ответа со стороны Запада? Так ведь и США, и НАТО ясно дали понять, что воевать за Украину они не будут. Ну, а в силу воздействия объявленных против РФ экономических санкций может верить только очень наивный человек, не понимающей специфики российского менталитета. 

Тогда в чем же дело?

Рискну предположить, что дело в самом Путине. Он переиграл сам себя.

Дело в том, что неотъемлемым элементом модели мышления большинства выходцев из органов госбезопасности является подсознательная ориентация на избегание риска. В рамках деятельности спецслужб эта особенность абсолютно органична, более того, необходима. Ведь задача органов госбезопасности – обеспечение стабильности государства, сохранения существующей власти, постоянное поддержание статус-кво. Да и при проведении секретных операций риск провала должен быть сведен минимуму. На практике это означает, что у них вырабатываются две типичные специфические особенности: 1) привычка замечать прежде всего опасности и риски, а не возможности; 2) убежденность в том, не проиграть – гораздо важнее, чем выиграть. 

Однако когда эти люди решают сменить сферу деятельности на политику или бизнес, такие ментальные установки служат им плохую службу. Потому что успешный политик и бизнесмен должен иметь противоположную установку – с ориентацией на возможности. Именно эта установка поддерживает необходимый в политике и бизнесе процесс постоянного развития и перемен. Я не раз наблюдал, как пришедшие в политику или бизнес выходцы из спецслужб, интеллектуально и по волевым качествам превосходящие своих оппонентов, проигрывали именно из-за этой метапрограммы мышления, ориентированной на избегание опасности. В момент, когда нужно было принимать ответственное и рискованное решение, они начинали раздумывать и взвешивать риски. А время не ждало, и менее осторожные, но ориентированные на возможности конкуренты выхватывали победу у них из-под носа.

Именно это, похоже, произошло и с Путиным. Вместо «блицкрига» (который наверняка избрал бы, к примеру, бывший десантник) Путин выбрал для завоевания Украины стратегию «паутины» – долгоиграющую, постепенную многоходовку Крым – Донбасс – весь Юго-Восток – Киев. Многоходовка – это действительно возможность снизить риски, уменьшив размер ставок в игре. Но она имеет и обратную сторону: чем больше ходов, тем больше уязвимостей и тем выше шанс проиграть. С Путиным это случилось уже на втором ходу. 

Камнем, о которой споткнулось «триумфальное шествие» Кремля, стало поведение населения Юго-Востока. Если проанализировать ход развития событий, то легко прийти к выводу: в Москве предполагали, что в юго-восточных областях Украины все будет происходить как в Крыму, а то и быстрее -  вдохновленные примером Крыма местные жители сметут «власть хунты» и стройными рядами двинутся навстречу своему светлому будущему в РФ. Складывается впечатление, что российское руководство стало жертвой собственной пропаганды, поверив в собственный же миф о том, что весь Юго-Восток 23 года живет под бандеровским гнетом и до сих пор не освободился только потому, что Россия не удосужилась протянуть ему вооруженную руку помощи. Однако реальность оказалась иной. Сценарий удалось воплотить лишь на Донбассе, и то со скрипом: единодушной поддержки и желания брать винтовку и идти воевать жители Донбасса не проявили, скорее наоборот – многие сейчас мечтают только о том, чтобы военные действия поскорее закончились.

Время расплетать «Паутину»

Разумеется, Путин не был бы Путиным, если бы не предусмотрел такого варианта развития событий и не подстраховался. Именно поэтому в деле «засветились» не официальные вооруженные силы и спецслужбы РФ, а некие смутные персоны, деятельность которых в случае провала легко представить, как их собственную инициативу. Проблема в том, что это формально выводит Кремль из-под обвинений в экспансии в Украину, но не решает главной задачи Путина. Более того, значительно усложняет положение дел.

Потому что для Путина сами по себе Донецк или Луганск не представляют особой ценности. Для реализации третьего этапа плана ему нужны были все регионы, которые он именует Новороссией. Без Днепропетровска, Одессы и Херсона ДНР и ЛНР превращаются в балласт, с которым срочно необходимо что-то делать. А вариантов всего два.

Либо попытаться двигаться дальше, доводя «Новороссию» до полной комплектации, либо как можно быстрее свернуть этот проект. Первый вариант по указанным выше причинам уже невозможен – его последствия будут много хуже, чем последствия войны в Афганистане для СССР. Оккупировать Украину нереально – она слишком велика, чтобы контролировать ее военным контингентом, а рассчитывать на поддержку критической массы населения Кремль уже не может. А вот на яростное сопротивление – вполне.

Но и второй сценарий реализовать не просто. Джин выпущен из бутылки, и у Путина нет магического заклинания, способного загнать его обратно. Более того, Путин даже не может официально выступить против ЛНР и ДНР, ибо это будет стоит ему популярности в собственной стране. Фактически, проект «Новороссия» – это ловушка, в которую хозяин Кремля загнал себя сам.

Хотя… сам ли? Думаю, тут уместно вспомнить и о том факторе, что США на сегодняшний день по использованию психологических технологий влияния опережают все остальные страны во много раз. Работа по психологическому воздействию на политических лидеров у них в чести еще со времен Второй мировой – тогда, в 1943 году, по заказу Управления стратегических служб психоаналитик Вальтер Лангер написал «Анализ личности Адольфа Гитлера». С тех пор создание психологических портретов лидеров с целью воздействия на них стали неотъемлемой и излюбленной технологией американских спецслужб. И не исключено, что тактика американского правительства, вялотекущая на взгляд непосвященного, была рассчитана именно на стимуляцию этой черты Путина – в расчете затянуть процесс до выборов, пока военное вторжение России станет невозможным. Дело в том, что когда человек начинает взвешивать риски, он попадает в ментальную ловушку: этот процесс обладает собственной инерцией и может длиться бесконечно. В итоге время для принятия решения проходит.

К тому же довольно легко было просчитать, что изо всех возможных вариантов Путин выберет излюбленную стратагему спецслужб «убить чужим ножом». Он не раз использовал ее в своих политических играх, а сейчас в качестве этого инструмента использовал жителей Донбасса. Нужно было только умело чуть-чуть подтолкнуть его в сторону такого выбора.

Так или иначе, в результате сложилась парадоксальная ситуация: растягивание во времени военного конфликта на Донбассе становится опасным для самого Путина. Ведь любая «горячая точка» неизбежно становится буйным рассадником криминала, причем специфического – наркотрафик, торговля людьми и оружием… И школой для подготовки потенциальных террористов, разумеется.  России, сравнительно недавно избавившейся от «горячей точки» в Чечне, это совершенно ни к чему.

К тому же воюющий Донбасс – это кузница кадров, способных впоследствии организовать революцию и против самого Путина. Гробы с телами погибших также популярности власти не добавляют. А оставаясь в топе новостей СМИ, донбасская война будет постоянно напоминать электорату о провале великого плана по воссозданию нью-СССР, разрушая имидж Путина как «собирателя земель», столь укрепившийся после присоединения Крыма. В общем, у хозяина Кремля сегодня более чем достаточно причин быть заинтересованным в максимально быстром сворачивании конфликта. Если операция провалилась, нужно уничтожить все следы подготовки к ней – такова аксиома мышления любого разведчика.

Как же он собирается это сделать?

Очевидно, с помощью той же стратагемы «чужого ножа». Только на этот раз он, похоже, хочет использовать в этом качестве… украинское руководство.   

Для этого ему достаточно всего лишь не вмешиваться и позволить Порошенко реализовать свой план по урегулированию конфликта. Разумеется, ему необходимо сохранить лицо. И это несложно – достаточно громко осуждать действия украинских властей и регулярно требовать созыва заседаний Совбеза ООН. Тем временем границу укрепят не только с украинской, но и с российской стороны, чтобы не дать хлынуть неконтролируемому потоку беженцев. Похоже, этот процесс уже начался. Потом организуют коридоры, по которым все ценные для Кремля кадры эксфильтруют в Россию. А затем АТО развернется в полную силу.

Кстати, в этом контексте особенно интересно выглядят масштабы помощи, которую получают мятежники. Как несложно заметить, она тщательно дозирована – явно недостаточна, чтобы обеспечить победу, но вполне подходящая для того, чтобы стимулировать Киев к активным и быстрым действиям.   

Что же будет с «народными республиками» и теми, кто к ним примкнул? А это будут уже не проблемы Кремля, а внутриукраинские. Indians problems do not disturb sheriff, как говорили в США в дополиткорректные времена.

В итоге Путин, как всегда, сможет продемонстрировать миру свои «чистые руки»: «народное восстание на Донбассе подавлено безжалостной киевской хунтой при поддержке Запада», а Российская Федерация как государство к этим событиям вообще не имеет никакого отношения.

Дело закрыто и сдано в архив. Всем спасибо. Все свободны.

Так операция «Новороссия» будет закончена. Или, скорее, законсервирована для более благоприятных для Кремля времен — от идеи контроля над Украиной он вряд ли откажется в обозримом будущем.

Правда, надо сказать, что и в России, и в Украине есть люди, заинтересованные в том, чтобы война длилась как можно дольше. И они наверняка постараются план по скорейшему завершению конфликта сорвать любыми средствами.

Поэтому не стоит забывать старую мудрую пословицу: между устами и краем бокала многое может произойти.  http://www.ch-z.com.ua/articles/naz_sec/spider

Не будьте "лохами" й "лохушками".

  • 21.06.14, 01:35

В інеті поширюються листи тих, хто називає себе "руССкая" чи "руССкій", хоч народились і десятиліттями проживають на теренах України, а самі нахабно користуючись гостинністю (як вони називають мешканців західної частини України) "западенців", вкотре окуповує Київ, Львів, Івано-Франківськ та інші найкращі міста й населені пункти нашої держави, признають, що там "круто" і насміхаються над наївністю та хлібосільністю українців, називаючи нас "лохами" й "лохушками". Можливо це якась чергова рашиська провокація, але... Ніколи не розуміла логіки легковірних вчинків українців. То численну, як саранча, татарву рятували, яка пальцем не ворухнула щоб не пустити рашиських окупантів на наш спільний півострів (погодьтесь, не всі з них такі як Рафат Чубаров і Мустафа Джамілєв?), коли "зєльониє чєловєчікі" захоплювали в полон, катували, вбивали українців Криму; то розводять руками в елементарній допомозі українцям Донбасу, проти яких терористи Раші та кримінальні угрупування влаштовують етнічні чистки, а саме - вирізають, катують, розстрілюють східних українців, які виступали, виступають за суверенітет нашої держави і бажають жити в ЄДИНІЙ Україні. Погодьтесь, саме їх потрібно рятувати. Зрозумійте просту істину, підтримуючи введення військового стану на сході країни та пригріваючи і на дурняк утримуючи КОЛАБОРАЦІОНІСТІВ, ви граєте на руку ворогові. У них варто за посібництво ворогові відібрати українські паспорти, зробивши помітку в електронних даних, і депортувати туди, куди вони нас тягнуть разом з НАШОЮ ТЕРИТОРІЄЮ, а залежно від того, який шлейф вчинків за ними тягнеться, бо не може НАВІТЬ називатись матір'ю та, яка ще вчора штовхала своє рідне дитя під гусениці українських танків, не даючи захисникам Вітчизни виконувати свій святий громадянський та військовий обов'язок, а позбавити волі чи віддати під трибунал.
 Дивіться й судіть самі:

https://www.youtube.com/watch?v=5PuB0Q4dJ_0&feature=youtu.be
На мою думку, в центрах, що працюють з біженцями Донбасу, потрібно проводити співбесіди, виявляючи їхні політичні погляди та вподобання бо не далекий час, коли під виглядом переселенців зі сходу України будуть поширюватись шпигуни РФ та провокатори, тому таким "гостям" було б раціональніше допомогти в оформленні документів на переселення в їхню улюблену Рашу, яка брехливо трезвонить про отари біженців на своїй території, ніж кормити тих, хто в любий момент всадить нам ніж у спину і зустрічатиме окупантів з традиційним "хлібом-сіллю".
В той же час, хочу виразити щиру подяку і передати низький уклін тим волонтерам, які раніш ніж почала дбати про переселенців Донбасу українська держава, прийняли активну участь в наданні допомоги тим людям, які змушені покидати свої помешкання в силу форс-мажо
рних обставин.spasibo

Хто підрізає авіагігантові крила?

  • 20.06.14, 03:30
Хто підрізає заводу крила?
«Антоновці» продовжують боротися за збереження українського авіагіганта

Катерина ПЕТРОВА   

Антоновці готові в усіх інстанціях відстоювати честь свого керівника і вимагають люстрації. (Фото  відео з сайта radiosvoboda.org.)

«Підкилимним рішенням проти ДП «Антонов» — ні» — з таким гаслом під українськими прапорами у четвер до адміністрації Президента прийшло близько тисячі працівників авіазаводу «Антонов». Це вже друга масова акція «антоновців» — 21 травня за ініціативи первинних організацій Профспілки авіабудівників України вони збиралися біля Кабінету Міністрів. З того часу їхні вимоги не змінилися: як і місяць тому, авіатори просять тепер уже Президента зберегти цілісність підприємства та не звільняти з посади голови правління генерального конструктора Дмитра Ківу. На його підтримку під петицією, переданою до адміністрації Президента, було зібрано більше 9 тисяч голосів.

Причина обурення людей — розпорядження Кабінету Міністрів №340-р від 9 квітня 2014 року, підписане Арсенієм Яценюком, яким наказано звільнити нинішнього керівника заводу. Колектив держпідприємства переконаний, що рішення прийняте незаконно та сплановане функціонерами епохи Януковича. Зокрема, вони вимагають люстрації заступника міністра промислової політики України Олександра Каленкова, який до 12 червня 2014 року обіймав посаду першого заступника голови Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Про Дмитра Ківу працівники заводу висловлюються одноголосно як про кваліфікованого менеджера, якому вдалося підняти підприємсво на високий рівень і забезпечити Україні високу позицію у світовому рейтингу країн, які можуть виконувати повний цикл виробництва авіапродукції (наразі конструктори заводу працюють над виробництвом нового перспективного близькомагістрального військово-транспортного реактивного літака, Ан-178).

«Ми знову залишили наші робочі місця, щоб відстояти наше майбутнє. Чомусь не цікава нашій державі доля 13 тисяч людей, доля передових технологій. Якби ми мали професійний Кабмін, то були б створені програми, які б дозволили розвивати науку, техніку та нашу авіаційну промисловість. Чомусь наша галузь цікавить лише шахраїв і корупціонерів, які хочуть взяти те, що їм не належить, те, що вони не будували, в чому вони навіть не розбираються?» — обурений інженер-конструктор Володимир Тапіс.

За словами активістів, раптове обезголовлення підприємства призвело до низки рейдерських атак. Готуючись захистити підприємство, «антоновці» сформували загони самозахисту. Працівники вже третій місяць живуть у страху, що заводське майно розкрадуть, а вони втратять робочі місця.

Представник апарату Президента, який вийшов до мітингувальників, запропонував лідерам громади звернутися зі своїми скаргами і заявами до Громадської приймальні. Самі ж «антоновці» налаштовані відстоювати честь мундира керівника і заводу до останнього.

Як Вам новопризначенці новообраного Президента?

  • 20.06.14, 03:20
День Петра і Павла, а також Вiталiя й Валерiї
За поданням Президента Верховна Рада призначила нових керiвникiв МЗС, Нацбанку й Генпрокуратури

Наталія ЛЕБІДЬ   

Уже легендарний Андрiй Дещиця (праворуч) здає пост мiнiстра закордонних справ Павловi Клiмкiну. За цим спостерiгає новий Генпрокурор Вiталiй Ярема. (Фото  УНІАН.)

Представляючи в Раді тоді ще кандидата на посаду Генпрокурора Віталія Ярему, Президент Петро Порошенко сказав депутатам: якщо ті підтримають його висуванця, «сьогоднішній день стане чорним для всієї української злочинності, як організованої, так і не дуже». Стосовно чорного дня, то поживемо — побачимо (адже Ярему таки призначили 329 голосами «за»). А от те, що вчорашній день видався «веселим» — це факт.

По-перше, вже вкотре — респект президентським консультантам. Петро Олексійович i вдало пожартував щодо «не дуже організованої злочинності», й зацитував сінгапурця Лі Куан Ю, котрий як рецепт боротьби з корупцією радив «посадити трьох своїх друзів». Соцмережі після президентського дотепу вибухнули співчуттям до друзiв екс-нардепа вiд БЮТ Яреми, а також застереженнями потенційним приятелям Генпрокурора.

Петро Порошенко заявив також, що він «готовий узяти участь в обговоренні й прийняти новий європейський закон про прокуратуру, яким ми спільно зробимо з Генпрокуратури справжній європейський орган». А поки закон пишуть, слово взяв новопризначений Вiталiй Ярема, подякувавши нардепам за довіру та запевнивши їх, що від сьогодні він докладатиме всіх зусиль, аби в Україні запанували «спокій, мир та злагода».

Надалi парламентарії голосували за іншi подання. Використовуючи свою квоту, Президент запропонував Раді затвердити кандидатуру нового міністра закордонних справ. Ним, як і очiкувалося, без проблем став Павло Клімкін — екс-посол України в Німеччині. «За» проголосували 335 нардепів, а за звільнення Андрія Дещиці — 319 (при цьому 35 депутатів зі «Свободи» проголосували проти).

Присутність у сесійній залі Дещиці налаштувала депутатів на лірично-пісенний лад. Частина нардепів виконала відомий хіт про Путіна-«х***ло», ла-ла-ла-ла-ла-ла», а спікер Олександр Турчинов прокоментував діяльність екс-глави МЗС так: «Він гідно виконував свої обов’язки. Давав об’єктивні коментарі з багатьох питань». Цим самим Турчинов натякнув, що поділяє характеристику Путіна, озвучену, зокрема, й Дещицею пiд розгромленим посольством Росiї. Проводжали дипломата оплесками — кажуть, пан Дещиця стане послом у Британiї або Польщi. А посол США в Україні Джеффрі Пайєтт згодом написав у своєму «Твіттері», що Клімкін на посаді голови МЗС України матиме потужного стратегічного партнера в особі Сполучених Штатів. Тож, сподіватимемося, заміна буде гідною.

Також у четвер Верховна Рада призначила головою Національного банку Валерію Гонтарєву. За це проголосували 349 депутатів. Із приводу Гонтарєвої вже ніхто не жартував і не співав, лише Турчинов висловив сподівання, що нова очiльниця незабаром виступить перед парламентарiями з доповіддю.

Спочатку фракція «Батьківщина» відмовлялася підтримати цю кандидатуру, адже Гонтарєва прийшла на посаду замість Степана Кубіва — висуванця цієї партії. Інтернет-видання «Українська правда» зазначило, посилаючись на свої джерела, що вказівку «валити» Гонтарєву віддала особисто Юлія Тимошенко. Але фронду в лавах коаліціянтів вдалося мінімізувати: частково «Батьківщина» таки підтримала звільнення Кубіва та призначення його наступниці: за перше й друге проголосували, відповідно, 36 та 16 членів «Батьківщини».

Щодо iнших кадрових рiшень, то вчора Рада також звільнила Олександра Рябченка з посади голови Фонду держмайна (призначення його наступника 19 червня не відбулося). А ще депутати розважились «перетасовкою» самих себе у складі парламентських комітетів. Деякі нові призначення стосувалися найбільш одіозних персон Ради VII скликання — як з одного, так і з іншого політичного табору. Так, Ірину Фаріон депутати призначили першим заступником голови Комітету з питань освіти та науки. Члена фракції Партії регіонів Вадима Новінського було обрано членом Комітету з питань соціальної політики та праці, екс-спікер, член ПР Володимир Рибак став членом комітету з закордонних справ тощо.

 

P.S. Валерій Чалий призначений заступником голови адміністрації Президента. До останнього часу він був заступником гендиректора Центру Разумкова, де відповідав міжнародні програми.

ДИВІТЬСЯ, ХТО ПРИЙШОВ

Новий міністр закордонних справ

Павло Клімкін. Народився 1967 р. в Курську (Росія). Закінчив Московський фізико-технічний інститут, факультет аерофізики та космічних досліджень. У 1991—1993 рр. — науковий співробітник Інституту електрозварювання ім. Патона НАН України. Починаючи з 1993 р., пройшов усі щаблі МЗС України, у 2010—2012 рр. був заступником міністра, надалі — послом у Німеччині. Відомий як переконанийєвроінтегратор. Володіє англійською та німецькою мовами, має базові знання французької. Чудово володіє українською та на роботі послуговується лише нею.

Згідно з декларацією Клімкіна, торік він отримав лише 44 082 грн. (все — зарплата посла). Дохід членів сім’ї становив 537 тис. грн.

Новий Генеральний прокурор

Віталій Ярема. Народився 1963 р. в Київській області. Навчався у Калінінградській спеціальній середній школі міліції МВС СРСР, Академії внутрішніх справ України (заочно). Піднявся щаблями орагнів МВС від міліціонера Дніпровського райвідділу столиці. Колишній начальник Головного управління МВС України в Києві (2005—2010), генерал-лейтенант міліції у відставці. Народний депутат України від ВО «Батьківщина» — обраний у мажоритарному окрузі на київських Позняках (кажуть, що тут тепер може спробувати балотуватися до ВР Юлія Тимошенко). Будучи нардепом від БЮТ, входив до неформальної групи впливу Петра Порошенка. Із 27 лютого 2014 р. обіймав посаду першого віце-прем’єр-міністра України, курирував силовий блок.

Нова голова Національного банку

Валерія Гонтарєва. Народилася 1964 р. в Дніпропетровську. Закінчила Київський політехнічний інститут (1987), Київський національний економічний університет (1997), магістр економіки. Кар’єру почала з роботи провідним економістом на Українській міжбанківській валютної біржі. Має 20-річний стаж роботи у фінансовій та банківській сферах. Була головою казначейства в українській «дочці» французького банку «Сосьєте женераль», розвивала бізнес компанії Roshen у Росії. Із 2001 р. — на керівних посадах в ING Bank, із 2007 р. — голова ради директорів групи «Інвестиційний Капітал Україна».