Полювання на Трампа.

  • 22.11.16, 01:08

........

Уходящая администрация и Европа явно хотят поставить Трампа перед фактом – и делают ряд антироссийских шагов, которые он уже не сможет отменить. Что бы он не хотел, но ни Сенат, ни администрация Обамы, ни лидеры практически всех европейских стран не готовы отдать Украину Путину.

Не успел Трамп сделать свое первое послевыборное заявление по международным делам, как произошло кое-что интересное: ООН приняла документ, признающий Россию агрессором. Это признание содержится в резолюции, осуждающей ситуацию с правами человека в Крыму, принятой в соответствующем комитете Генассамблеи.

Как сообщила пресс-служба постоянного представительства Украины при ООН, резолюция называется “Ситуация с правами человека в Автономной Республике Крым и городе Севастополь (Украина)”. За резолюцию проголосовали 73 страны, против – 23, воздержались – 76 стран. Ее соавторами является 41 государство-член организации. “Впервые в официальных документах ООН Россия признается государством-оккупантом, а Автономная Республика Крым и город Севастополь –временно оккупированной территорией. Кроме того, в резолюции подтверждается территориальная целостность Украины и непризнание аннексии украинского полуострова”, — подчеркивают в представительстве. В декабре 2016 запланировано утверждение принятой резолюции на пленарном заседании Генеральной Ассамблеи ООН. Нет сомнений, что позицию комитета поддержат, ведь в Генассамблее, в отличие от Совета Безопасности ООН, у Москвы нет права вето.

14 ноября Международный уголовный суд постановил, что: “ситуация на территории Крыма и Севастополя равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Российской Федерацией. Данный международный вооруженный конфликт начался не позднее 26 февраля 2014 года, когда Российская Федерация задействовала личный состав своих вооруженных сил для получения контроля над частями территории Украины без согласия правительства Украины”. Происходящее на Донбассе признано Международным судом войной Украины с РФ. Цитата из этого решения: “Восточная Украина. Дополнительные сведения, например, сообщения об артиллерийских обстрелах обоими Государствами военных баз противника, а также аресты российских военнослужащих Украиной и наоборот, указывают на прямое военное противостояние между российскими вооруженными силами и силами правительства Украины, которое предполагает наличие международного вооруженного конфликта в контексте вооруженных действий в восточной Украине самое позднее с 14 июля 2014 года одновременно с существованием немеждународного вооруженного конфликта”.

Через два дня Путин подписал указ о выходе России из-под юрисдикции этого суда (на языке дипломатов о “выходе из Римского статута Международного Уголовного Суда”). Но Москве этот шаг поможет как мертвому припарки – не более, чем Гитлеру помогло то, что Третий Рейх не был участником Нюрнбергского трибунала. РФ подписала этот статут еще в 2000 году (видимо, надеялись, по примеру Сталина, судить “преступников” других стран, не неся никакой ответственности за своих. Теперь поняли, что россиянам тоже могут предъявить обвинение). Так что все упомянутые в решении действия были совершены, когда Москва была членом суда, и МУС может их рассматривать. Характерно (и даже удивительно) при этом то, что в Международный уголовный суд обратилась не Украина, а делегация польского Сейма. То есть именно Европа озабочена российской агрессией.

Бывшие лидеры НАТО призывают Трампа не вступать в плохие сделки с Путиным. 15 ноября бывшие генсекретари НАТО Яап де Хооп Схеффер и Андерс Фог Расмуссен предупреждают, что новоизбранный президент США не должен заключать какие-либо сделки с президентом РФ Владимиром Путиным, способные превратить Украину в “разменную монету”. Также ему следует послать четкий сигнал о готовности защищать безопасность союзников Соединенных Штатов по НАТО.

Тогда же стало известно, что прокурор Международного уголовного суда Фату Бенсуда в своем отчете по предварительному расследованию украинского дела признала ситуацию на территории Крыма и Севастополя равнозначной международному вооруженному конфликту между Украиной и Российской Федерацией, которая, соответственно, подпадает под действие Римского статута. В документе действия России на полуострове в марте 2014 признаны оккупацией.

Влиятельный американский сенатор, председатель Комитета по вопросам вооруженных сил Сената США Джон Маккейн призвал новое американское руководство не доверять заявлениям Путина об улучшении отношений и не стать соучастником его преступной интервенции.

17 ноября Обама на совместной пресс-конференции в Берлине с канцлером ФРГ Ангела Меркель призвал Трампа проявлять жесткость по отношению к России. Он указал на важность конструктивного подхода при поисках областей для сотрудничества с РФ и призвал своего преемника противостоять России в случае необходимости, в частности если она будет отклоняться от международных норм.

В этот же день стало известно, что в Конгрессе США разработан жесткий законопроект по отношению РФ. Американские конгрессмены выступают за то, чтобы Вашингтон ответил Москве на действия в Украине и Сирии, а также вероятное вмешательство в выборы США, несмотря на позицию новоизбранного президента Дональда Трампа за улучшение отношений с Москвой. “Россия является очень серьезной проблемой для Америки. Она — не наш партнер. Она — хулиган”, — приводит Reuters слова главного из демократов в сенатском комитете по иностранным делам, сенатора Бена Кардина.

14 ноября Президиум Израильского Кнессета утвердил рассмотрение резолюции о признании Голодомора актом геноцида украинского народа. Через два дня после этого Израиль поддержал резолюцию ООН о принадлежности Крыма Украине.

Сегодня, 18 ноября, прокуратура Черногории назвала имена россиян, которых подозревают в подготовке покушения на премьер-министра страны Мило Джукановича и попытке государственного переворота. Причем помогал им сербский националист, воевавший на Донбассе. Хотя названные имена никому не известны, СМИ и сама черногорская прокуратура убеждены, что за ними стоят какие-то высокопоставленные российские деятели.

Обеспокоен активностью России и Пентагон. В то время как Путин беседовал по телефону с Трампом, у южных границ России совершал очередной разведывательный полет стратегический беспилотный летательный аппарат (БПЛА) ВВС США RQ-4A Global Hawk. Чуть ранее вблизи акватории главной базы Балтийского флота в Калининградской области находился американский стратегический самолет-разведчик RC-135W, а другие разведывательные и противолодочные самолеты НАТО пытались обнаружить три российские атомные субмарины в Северной Атлантике. БПЛА и авиационные разведывательные средства Пентагона и Североатлантического альянса в последние несколько месяцев ежедневно по два-три раза появляются у границ РФ.

Уходящая администрация США предпринимает в этом плане шаги и дает обязательства, от которых Трампу, даже если у него и появится такое желание, будет неудобно публично отказаться. Все еще действующий президент Барак Обама заверил американскую общественность в том, что после прихода на пост главы США Трампа “никакого ослабления” приверженности США НАТО не будет.

Наконец, сегодня Обама и лидеры ЕС на встрече в Берлине согласовали свою позицию по антироссийским санкциям и пришли к выводу, что ограничительные меры должны оставаться в силе до тех пор, пока Россия не выполнит свою часть Минских соглашений.

Все эти факты показывают, что могущественные силы внутри и вне США начали согласованную компанию давления на Трампа. Ее цель – предельно ограничить поле его маневра относительно РФ и сделать невозможным легитимацию российской агрессии на Донбассе и признание Крыма российским. Похоже, что эта компания уже достигла успеха. Трамп загнан в угол, и его курс в отношении РФ определен. Впрочем, с каждым днем и с каждым назначением в его будущую администрацию становиться также все более вероятным, что и сам Трамп не собирается менять этот курс, а его политика в отношении конфликта в Украине и Крыма не будет отличаться от политики его предшественника.

Авраам Шмулевич

Кавказский Институт Стратегических Исследований

Источник: Новости-Грузия https://www.newsgeorgia.ge/ohota-na-trampa/#t20c

Коли інтереси співпадають.

  • 22.11.16, 00:58
orig-duda-andzheypolsha0108477251114458775237695955483145373595295o2-1445902606
orig-duda-andzheypolsha0108477251114458775237695955483145373595295o2-1445902606
Події Політика Світ 
Громкое заявление президента Польши “УБИЛО” Кремль, разозлил Путина!
 Листопад 18, 2016 admin  0 Comment

 
“Уважайте нас и Украину!” – Страны Вышеградской четверки не позволят России построить “Северный поток-2”.

Oб этoм зaявил пpезидент Пoльши Aнджей Дудa пoсле встpечи с пpезидентaми Венгpии, Чехии и Слoвaкии. Сообщает http://1vib.co.ua/


 
В вoевoдскoм гopoде Жешув, чтo нa юге Пoльши, зaвеpшился двухдневный сaммит пpезидентoв Вышегpaдскoй четверки. Глaвнaя темa встpечи – энеpгетическaя безoпaснoсть pегиoнa. Пo мнению лидеpoв стpaн Вышегpaдскoй четвеpки, пpoект гaзoпpoвoдa, кoтopый дoлжен сoединить Poссию и Геpмaнию, не имеет экoнoмическoгo oбoснoвaния, егo цели – исключительнo пoлитические.

К тoму же pеaлизaция этoгo пpoектa нaвpедит пpoцессу сoздaния эффективнoгo Энеpгетическoгo сoюзa в Евpoпе, гoвopит пoльский пpезидент. Ведь стpoительствo Севеpнoгo пoтoкa-2 не будет спoсoбствoвaть усилению кoнкуpенции сpеди пoстaвщикoв гaзa. Выигpывaет oт этoгo тoлькo poссийский Гaзпpoм.

В Мoскве хoтят пoстpoить этoт гaзoпpoвoд, чтoбы пoстaвлять энеpгoнoсители в стpaны ЕС в oбхoд Укpaины.

Вице-пpезидент ЕК пo вoпpoсaм Энеpгетическoгo сoюзa Мapoш Шефчoвич нa пpесс-кoнфеpенции oтметил, чтo влaсть в Киеве мoжет paссчитывaть нa пoддеpжку в гaзoвых делaх сo стopoны Евpoпейскoгo Сoюзa.

Nord Stream 2 – этo пpoект, кoтopый сoглaсoвaли в пpoшлoм гoду poссийский Гaзпpoм и нескoлькo евpoпейских энеpгетических кoмпaний. Кaк и ныне действующий Nord Stream из Poссии в Геpмaнию, oн тaкже, пo зaмыслу poссиян, дoлжен пpoхoдить пo дну Бaлтийскoгo мopя.

Источник: goruzont

10 помилок Євромайдану.

  • 22.11.16, 00:22

Головне, зробити правильні висновки і рухатись далі.

Николай Воробьев
22.11.2016 Washington, United States · 
ТОП-10 помилок Євромайдану, які призвели до незадовільних результатів, що гостро відчуваються і сьогодні:
1. не дивлячись на високі протестні настрої, реально суспільство було не готове до Революції. В першу чергу через відсутність революційної структури із чіткою Програмою, ідеологією, кадрами, осередками на місцях тощо;
2. учасники Майдану легко і майже без бою довірили сцену (інші стратегічні об'єкти) політикам, які були далекі від народу та переслідували власні політичні інтереси;
3. основний провід безпосередньо на Майдані не запропонував альтернативних лідерів, які би могли замінити політиків на сцені. В результаті - рукопотисткання із януковичем та постійні домовленості із владою "від імені Майдану";
4. нерозуміння ситуації в України представниками на Заході (див. пункт № 3);
5. небажання створювати перехідний уряд на чолі зі справжніми лідерами Революції. Непризначення парламентських перевиборів. Навіть після втечі януковича, ВР із більшістю коаліції ПР продовжили свою роботу до кінця жовтня 2014 року;
6. відсутність реальної люстрації та притягнення до відповідальності винних у побитті студентів та розстрілі Небесної Сотні. (рано чи пізно розправа відбудеться. Питання лише методів);
7. анексія Криму та події на Донбасі відвернули майже всю увагу від правлячої нової старої системи в центрі. В результаті, через декілька місяців Майдан "акуратно розібрали". Учасників звинуватили у "роботі на Кремль";
8. неспроможність громадян до самоорганізації та будівництва громадянських інститутів. Найбільш дієві реформи нової поліції та створення НАБУ були запропоновані та проштовхувались Штатами;
9. відсутність комунікації та координації із Вашингтоном. Нового Посла Валерія Чалого було призначено лише у липні 2015 року. Основну роботу по Україні на себе взяли представники діаспори та небайдужі політики США;
10. відсутність адекватної політичної партії Майдану до сьогоднішнього дня навіть через три роки Революції.


До Третьої річниці Революції Гідності.

  • 22.11.16, 00:02
За кращу долю...
  • 21.11.16, 00:05
Світлина від Василя Ковтуна.
Василь Ковтун
 

Куди ти йдеш?
- Я на майдан!
Чого шукаєш? 
- Кращу долю!
Чи ти здурів, - то все обман…
- Міркуй як хочеш - я за волю.

І не боїшся?
- А ні трохи!
І не лякає чорний спрут?...
- Уже на дітях вражі блохи,
Той мій майдан – то поклик Крут.

А як жандарми, суд, в’язниця?
А в тебе ж син іще школяр,…
- Смердить отрутою криниця,
Той мій майдан - Холодний Яр.

А як загинеш?
Ворог, куля,
На вдачу доля - ой скупа…
- Намет, брати, куліш, цибуля,
Той мій майдан - то дух УПА.

Постій, стривай,
Зажди хвилину,
Не кидай хатнього двора…
- За сина, матір, за Вкраїну!
Благослови! Цілуй! Пора!
………………………………….
Перехрестились. Обнялись.
Скупа сльоза сповзла на груди,…
Гукав Майдан, де як колись,
Зійшлись на віче Справжні Люди.

06.12.13р.

Дві битви - реальна і міфічна.

  • 21.11.16, 23:00
Світлина від Wild Fox Film.
Wild Fox FilmВподобати сторінку

Іноді від численних фейків московитсько-російської історії починає натурально нудити. Важко по-іншому реагувати на відверту брехню і маніпуляції людей, що мають наукові звання і ступені. Для порівняння дві битви і їх сліди через століття: одна реальна, інша міфічна.

1) Золотаревска битва 1237г. На стороні захисників городища билося близько тисячі бійців, їм протистояли приблизно п'ять тисяч вояків хана Батия. Виявлено понад 2000 наконечників стріл, кілька сотень деталей шабельного зброї і фрагментів захисних обладунків і тисячі предметів кінського спорядження. Знайдено багато виробів зі срібла, золота, свинцю. Знайдено колосальну кількість людських скелетів (2000 останків). Знайдено кістки з яких стирчать наконечники стріл, рубані черепа, а на мурі навіть розкопані останки стародавнього воїна, який стискає в руці булаву. Біля стін фортеці є численні сліди кінних сутичок між завойовниками і захисниками. Після штурму основна маса зброї була зібрана, але навіть те, що залишилося, дозволило дослідникам визначити не тільки час битви в 1237 році, але і встановити, що в ньому брали участь представники самих різних племен і народів. Величезна площа розкиданих на поверхні людських кісток. Територія, на якій сталася військова катастрофа, виходить далеко за межі фортеці. Останки убитих були виявлені на площі понад 60 тисяч квадратних метрів.

2) Куликовська битва 1380 На стороні московитів 70 тисяч чоловік, на стороні Мамая 150 тисяч чоловік. С. Б. Веселовський вважав в ранніх своїх роботах, що на Куликовому полі було близько 200-400 тисяч чоловік. У 1980 році на поле вивели школярів і солдатів строкової служби з металошукачами. Знайшли рівно нічого. З 1995 по 2005 роки було сім «пошукових сезонів». В поле їздять тільки наукові співробітники, аспіранти та студенти. Основне знаряддя вчених при такому методі пошуку крім незмінною лопати - чутливий металодетектор американської фірми «Фішер» (ну куди без піндосів), який реагує навіть на фольгу від сигарет. Знайшли втулку, частину списа, кольчужне колечко, уламок сокири. Щороку пошук дає кілька (!) Цікавих знахідок.

Знайшли трохи більше, ніж нічого, але при цьому примудряються писати наукові роботи, святкувати ювілеї і пишатися міфічної битвою.

На фото череп воїна, який загинув в Золотаревская битві.

Висновки. 
Читайте, аналізуйте, здобувайте правду в руді інформації. 
Будьте вірними собі. 
#ДивисьПро українське кіно

Wild Fox Film Тільки якісний, науковий матеріал. Тільки популярний формат.


ОСЛО-бодітєлі.

  • 21.11.16, 02:02
Viktor Zhuroff перепечатал из www.facebook.com сегодня в 16:40 
 

  Совок совершил ужасное дело: похоже, за время своей истории он истребил почти всех, кто мог бы воспринять свободу. Последний всплеск сопротивления — Новочеркасский бунт при Хрущёве. Когда потом появился шанс на свободу, воспользоваться им было уже некому. Воля к свободе осталась в Украине, в Прибалтике, в Грузии. Но не у нас, не у русских. У нас качество населения низведено ниже плинтуса. Оно не идёт ни в какое сравнение со сталинскими временами. Ибо тогда система всё-таки преодолевала сопротивление, с нею всё-таки боролись. Были крестьянские восстания, потом были власовцы. Был огромный пласт людей, ненавидящих Сталина и совок вообще. Недаром системе требовался ГУЛАГ. Сейчас он не нужен. ЭТОТ народ любит вождя и без ГУЛАГа. Страшное дело — рабство из-под палки. Но ещё страшнее — рабство без палки. Страшен совок в ватнике. Но страшнее совок на иномарке, в импортных шмотках, отдыхающий в Европе и притом ненавидящий Запад. Помнится, при совке власть обязывала хозяев личных домов вывешивать по праздникам красный флаг. Не вывесишь — будут неприятности. Сейчас никто никого не принуждает цеплять «колорадскую» ленточку на свой личный автомобиль — но цепляют все, сами цепляют, не замечая, как двусмысленно и даже комично этот круглогодичный «символ победы» выглядит на «мерседесе» или «фольксвагене».

  Этот нынешний добровольный неосталинизм, добровольный отказ от возможности быть свободным — гораздо страшнее атмосферы 30-х годов. Он знаменует полную деградацию, возможно, уже необратимую. Это вырождение как следствие мощнейшей антиселекции, отрицательной калибровки. В великом русском языке есть слово «люди» и слово «ублюдки». Как видите, они вроде бы созвучны, похожи друг на друга. Однако значение этих слов совсем разное. И корни разные — «люд» и «блуд» соответственно. Между этими двумя словами при всём их некотором созвучии — дистанция огромного размера. Такая же, как между русскими 30-х годов и нами, нынешними русскими. Там, в 30-х, были всё-таки люди.

  Начало перестройки было ознаменовано появлением знакового фильма «Покаяние» Тенгиза Абуладзе. Собственно, перестроечная критика сталинизма началась с него. Главный смысл этого фильма был не воспринят, он показался тогда слишком радикальным и даже нигилистическим. Сын выкапывает из могилы труп отца-тирана и выбрасывает его с горы куда-то в мир — на ветер, на вечный позор. О, как тогда, в пору выхода фильма на экраны, многие клеймили эту яркую сцену, как оскорблялись ею! Фильм стал своего рода «проверкой на вшивость», проверкой готовности общества к переменам, к перерождению. Он нёс в себе послание, которое не было услышано: нас может спасти только радикальное отречение от скверны. Подобное тому, что совершила Восточная Европа. Но это не произошло. Покаяние — а именно в этом состояло послание фильма — не состоялось. Фильм, повторяю, не был услышан, и само это слово — покаяние — стало по большей части вызывать раздражение и озлобление, и чем дальше, тем сильнее.

  Призывы к покаянию стали восприниматься как оскорбление национального и личного достоинства: «Кому, НАМ каяться?! Перед кем?? Да мы всех их спасли от фашизма!!». Сегодня тема покаяния, звучавшая в годы перестройки, окончательно перечёркнута великой темой «вставания с колен». Её венец — «Крымнаш». Законченный исторический цикл: от фильма «Покаяние» до фильма «Путь на родину». Мы вернулись-таки «на родину». Кто-то, вспоминая картину Абуладзе, сказал, что зловонный труп тирана теперь подобран и водружён на старый пьедестал. Не совсем так. Этот полуразложившийся труп наши современники притащили к себе домой и усадили за семейный стол. В его обществе пьют чай. С ним подобострастно беседуют, с ним советуются. И если у трупа вдруг отваливается голова, её с извинениями прилаживают на место.

 

Салат до Новорічного столу.

  • 19.11.16, 02:56

Безумно красивый салат «Хелел» станет украшением праздничного стола!

Неповторимый вкус!

Очень красивый и вкусный салат «Хелел» украсит любой праздничный стол.Благодаря продуктам входящим в его состав, он имеет сложный, неповторимый вкус! Очень вкусно и красиво!

Ингредиенты:

Шампиньонов — 300 гр
Куриного филе — 300 гр
Сметаны — 150 гр
Сыра — 100 гр
Яйцо куриное — 3 шт
Маленькая банка ананасов
Киви — 1 шт
Луковица — 1 головка
Майонез — по вкусу


Грибы и лук нарезаем и обжариваем их в сметане. Остужаем и выкладываем в салатницу на листья салата.

Отвариваем в подсоленной воде куриное филе, остужаем и нарезаем кусочками. Выкладываем вторым слоем, смазываем майонезом.

Варенные яйца натираем на крупную терку, смазываем майонезом. Один желток оставляем для украшения. Нарезаем консервированные ананасы мелкими кубиками, выкладываем следующим слоем и смазываем майонезом.

Последний слой — сыр, натертый на средней терке и оставшимся желтком.

Украшаем решёткой с майонеза и кусочками киви.

Приятного аппетита!


Поради як вибрати авокадо.

  • 19.11.16, 01:01
Как правильно выбрать авокадо
Как правильно выбрать авокадо
pixabay.com

Даже любители авокадо не всегда угадывают его спелость, но у них есть несколько признаков, по которым можно определить, съедобный это плод сейчас или ему стоит долежать?

Обращать внимание на верхний слой авокадо не стоит – можно легко ошибиться. Например, мягкий авокадо может внутри оказаться твердым и терпким. Выбирают авокадо по…

… цвету

Читай также: Как правильно выбирать морепродукты

Шкала градиента зрелости авокадо от светло-зеленого до темного. Соответственно, бледные плоды требуют времени на дозревание, а темные готовы к употреблению. При этом чем светлее плод, тем он тверже. И даже самый спелый на вид авокадо может потребовать полежать на подоконнике еще сутки, поэтому планируй покупку авокадо заранее. Плод, который можно есть сразу, практически коричневый по цвету, но зачастую магазины избегают переспевших продуктов.

…черенку

Когда ты определишься с цветом и мягкостью авокадо, обрати внимание на его черенок, вернее цвет кожуры под ним. Светло-желтое пятно говорит о правильности твоего выбора, коричневый цвет – авокадо перезрело и не исключено, что начало подгнивать.

Україна повинна знати своїх Героїв!

  • 18.11.16, 03:00
 ЖОВТЕНЬ.ЗАГИБЛІ ГЕРОЇ
Навіки слава нашим Героям та вічна їм пам’ять, адже для солдата немає нічого страшнішого, ніж бути забутим.
Коли здорові хлопці випускають автомати та безсило плачуть, опустивши голови до землі. 

Коли хірург тремтячими руками намагається на вулиці закурити цигарку у той час, як в операційній накривають чиєсь втомлене обличчя.

Коли водію реанімобіля тихо кажуть: "Не газуй, не треба. Не встигли". 

Коли бліда, як смерть, дружина відсторонено відповідає по телефону: "Завтра о 12.00. Так, приходьте. Так, його вже привезли", перебуваючи у павутинні кататонічного шоку. 

Коли мати не спить, не їсть, не рухається, а лише дивиться, дивиться нерухомим поглядом на світлину свої дитини, яку не випускає з рук. 

Це все те, що ховає у собі суха фраза: "За минулу добу загинули..."


У цій статті наведено дані про бойові втрати Української армії у війні на Сході за жовтень 2016 року. Цей список загиблих не є вичерпним та остаточним. У ньому можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. 

Полеглі у жовтні за Україну воїни - це не статистика. Це міста та села. Це батьки, брати, сестри, кохані, діти. Це одне спільне на всіх горе. Це різні долі з однаковим кінцем.

Долі чоловіків, які займалися найголовнішою справою – захищали свою країну.
 

мысла

 Мирослав Іванович Мисла (позивний Мисливець). Народився 4.07.1992 року, у селі Волохів Яр, Чугуївського району, Харківської області, мешканець Харкова. 

Справжній ідейний патріот, людина великої та глибокої душі, людина, яка ставила Україну понад усе не лише на словах.

У 2015 році закінчив історичний факультет за спеціальністю "Викладач історії України та суспільно-політичних наук" Харківського Національного Університету ім. В.І. Каразіна.

Член Харківського осередку ВГО "Сокіл" від політичної партії "Свобода". 

Під час Революції Гідності був активним її учасником, працював кореспондентом на радіо "Голос Свободи". Одразу після початку війни Мирослав пішов у добровольці, адже він не слухав нікого, окрім свого серця, яке підказало йому єдиний вірний шлях – захист Батьківщини. Спочатку служив у батальйоні МВС особливого призначення "Січ".

Спочатку Мисливець виконував завдання у Слов’янську та Кураховому, а потім був перекинутий на оборону Пісків. У травні 2015 року стає офіційним військовослужбовцем окремої зведеної штурмової роти "Карпатська Січ" у складі 93-ї ОМБр.

Нещодавно Мирослав Іванович закінчив офіцерські курси та отримав звання "молодший лейтенант". Став командиром взводу.

Зразковий офіцер, він ніколи не відсторонювався від чорнової роботи, підказував побратимам і, що найголовніше, оберігав їх, чим заслужив велику повагу.

Загинув 2 жовтня поблизу села Кримське Новойдарського району Луганської області внаслідок поранень, отриманих під час мінометного обстрілу. Мирослав вів розвідувальну групу і раптом натрапив на ДРГ ворога, після чого наших бійців накрило потужним вогнем. Мисливця встигли донести до бази, але він не вижив.

Похований 4 жовтня 2016 року у рідному селі Волохів Яр. У воїна залишилась мати.

кравченко

Сергій Вікторович Кравченко (позивний Крава) народився 28.05.1984 року у місті Гайсин Вінницької області.

Після закінчення школи хлопець вступив до Теплицького вищого професійного училища, де здобув фах "машиніст – комбайнер". Працював різноробочим. 

З нього виросла мужня, енергійна та смілива людина. На початку війни на Сході Сергій Вікторович пішов добровольцем, воював у складі 95-ї ОДШБр. Кіборг, брав участь у обороні Донецького аеропорту. 

Півроку тому зазнав  поранення, 9 днів пробув у комі. Після одужання та реабілітації прийняв рішення повернутися на війну та вступив до лав "Правого Сектору". Військовослужбовець 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.

Наприкінці жовтня Крава хотів поїхати у відпустку, на рідну Вінничину, куди кликав завітати й своїх побратимів. Дуже багато розповідав їм про батьків та те, як він їх любить. Мав головну мрію – щоб нарешті закінчилась ця війна.

Загинув 3 жовтня в районі промзони Авдіївки під час спроби прориву ворожої ДРГ. Прийняв увесь удар на себе, врятувавши життя багатьом своїм побратимам.

Похований 5 жовтня 2016 року у місті Гайсин. Залишились батьки та брат.

яровец

Максим Олександрович Яровець (позивний Скіф) народився 13.01.1995 року у Хмельницькому.

Скіф завжди хотів стати віськовим, це було його покликання, це було те, до чого в нього лежала душа і тому після школи вступив до Одеської військової академії, яку закінчив у цьому році у званні лейтенанта.

Його захопленням була його робота. Він віддавався їй цілком і повністю, чим і заслужив повагу і довіру у своїх побратимів та керівництва. Попри свій юний вік, він мав сильний характер, але у той самий час, коли прийшов на війну та став командиром, ніколи не проявляв зверхність і до своїх побратимів ставився, як до рівних.

Це був дуже спокійний та культурний офіцер. 

У зону війни Максим потрапив у квітні 2016 року. Спочатку його бойовою домівкою стало с. Попасне, Луганської області, де він служив командиром взводу 2- ої розвідувальної роти 130-го окремого розвідувального батальйону та виконував обов'язки командира роти глибинної розвідки. 

У липні на Рівненському полігоні приставку "в.о." було знято, і Скіф у 21 рік став повноцінним командиром. 

22 серпня 2016 року був переведений на бойову службу до Донецької області.

Як командир роти він міг не ходити на бойові виходи, але в нього навіть думки такої не виникало, і Максим виконував свої обов'язки, нічим себе не виділяючи.

Загинув 5 жовтня о 10.50 поблизу міста Мар'їнка Донецької області під час повернення з бойового завдання, підірвавшись на міні МОН-50.

Його група складалася з 5 бійців, і до наших позицій не дійшла метрів 600. На її шляху трапився рівчак з водою, яка ховала у собі розтяжку Муві (розтяжка, яка після висмикування чеки не дає паузу у 3 секунди, а лунає миттєвий вибух). Боєць, який ішов першим, перестрибнув, а Скіф зачепив і одразу прийняв все на себе.

Скіф став наймолодшим українським воїном, який загинув на фронті у жовтні – йому назавжди залишиться 21 рік. 

Похований 8 жовтня 2016 року на Алеї Слави у Хмельницькому. У нього залишилися батьки та сестра.


гамсахурдия
 Давид Михайлович Гамсахурдія народився 3012.1989 року у місті Сухумі, Грузія. 

Через два роки його родина переїхала на Закарпаття, у село Анталовці під Ужгородом. Хлопець закінчив комп’ютерний ліцей, працював реалізатором преси. Мешкав також у селі Холмок.

Давид - етнічний грузин, але змалку вважав себе справжнім українцем.
За одне літо досконало опанував мову і таки вступив до української школи. Себе хлопець завжди називав закарпатським грузином. 

У квітні 2016 року підписав із ЗСУ контракт, службу проходив у складі 128-ї гірсько-піхотної бригади. 

16 вересня на шахті Бутівка воїн потрапив під потужний мінометний обстріл, міна розірвалася неподалік від нього. У Давіда застрягло у мозку 10 осколків, була вирвана частина хребта та перебите стегно. Він втратив дуже багато крові. 24 дні був непритомним у Дніпровській лікарні ім. Мечнікова, переніс 6 складних операцій, але все виявилося марним. Не приходячи до тями, воїн помер вночі 8 жовтня.

Посмертно нагороджений медаллю князя Володимира І ступеня. 

Похований 12 жовтня 2016 року на Пагорбі Слави ужгородського кладовища "Кальварія". Залишилась мати.

сизов

Олександр Олександрович Сизов народився 21.09.1980 року у селі Астраханка, Мелітопольського району, Запорізької області. Мешкав у м. Мелітополь. 

Закінчивши 9 класів, пішов далі вчитися до Вищого професійного училища, де став поваром, а потім закінчив Мелітопольський автомоторний технікум за фахом "економіка".

До війни працював електриком на трикотажній фабриці. Проживав і з батьком, але той три роки тому помер.

Військовослужбовець 23-го окремого мотопіхотного батальйону "Хортиця" 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

Олександр не мав чітко визначеного позивного, але всі його називали Дядюшка АУ через один випадок. Коли приїхали міняти бійцівський склад, він не хотів їхати з бригади, і коли його почали кликати, він виліз із кущів з неголеною бородою.

Людина з дуже добрим серцем та почуттям справедливості, він не лякався небезпек і завжди був готовий виконати будь-які завдання.

Загинув 10 жовтня об 11.00 біля села Талаківка Волноваського району Донецької області внаслідок осколкового ураження в голову від розриву 82-мм міни.

Через невщухаючий обстріл тіло загиблого бійця не могли забрати ще протягом трьох годин, настільки щільно накривав вогнем ворог наші позиції.

Похований 14 жовтня біля батька у селі Астраханка. В нього залишились дві сестри. 

неница

Анатолій Валерійович Нениця народився 29.07.1988 року у селі Кам'янка Апостолівського району Дніпропетровської області.

Працював спочатку охоронцем та начальником караула в супермаркеті, потім на супроводі вагонів. 

Наприкінці зими 2015 року Анатолій підписав контракт і після двох місяців підготовки у навчальному таборі вирушив у зону війни.

Рядовий, кулеметник 54-го окремого розвідувального батальйону, до якого прибув 28 квітня.

Чудовий воїн, він ніколи не був боягузом, за що його дуже поважали, а 19 серпня цього року був нагороджений відзнакою батальйону "За життя - на смерть".

Загинув 10 жовтня приблизно о 10.00 біля селища Широкиного Волноваського району Донецької області внаслідок осколкового ураження від 120-мм міни.

З самого ранку по наших били важкою артилерією. Один з наших воїнів робив перебіжку по посадці під час обстрілу та присів біля Анатолія. Той віддав йому свої ВОГи і буквально через декілька секунд на відстані 15 метрів від них впала міна. 

Поховали Героя 12 жовтня у селі Кам'янка. У нього залишились батьки, дружина, двоє дітей, сестра та брат.

нестеренко
Андрій В'ячеславович Нестеренко (позивний Нестер) народився 25.10.1993 року у місті Фастові Київської області. 

2008 року закінчив 9 класів школи, 2011 року - Фастівський центр професійно-технічної освіти за спеціальністю "електогазозварювальник, рихтувальник кузовів 4-го розряду".

В його очах завжди була присутня крапля легкого смутку, але по життю хлопець був дуже позитивний, веселий, з чесним та відкритим серцем, працьовитий та сміливий, коли він посміхався дітям, ті починали посміхатися у відповідь, настільки заразною була його усмішка.

У період з 2010 по 2012 роки Андрій працював за фахом - на посаді електрогазозварювальника. 

13.08.2014 року підписав із ЗСУ контракт до закінчення особливого періоду.

Старший солдат, кулеметник 11-го окремого мотопіхотного батальйону 59-ї окремої мотоіхотної бригади.

Андрій В'ячеславович умів усе робити, мав золоті руки, і його ніколи не лякали труднощі. Мріяв скоріше повернутися додому, одружитися, будувати щасливу сім'ю і робити все для того, щоб у нього в житті все було добре. 

Загинув 16 жовтня близько 15.00 біля міста Попасна Луганської області. Під час повернення із завдання, бойова машина, водієм якої був Андрій, потрапила під обстріл з мінометів та СПГ. Поранення отримали четверо бійців, яких негайно доставили у центральну лікарню Попасної, де через три години серце Андрія В'ячеславовича зупинилося.

Поховали Героя 19 жовтня у Фастові. Залишились мати та бабуся.

захаров

 Дмитро Андрійович Захаров народився 29.10.1994 року у селі Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської області.

2012 року після закінчення Новопокровської гімназії вступив до транспортно - економічного коледжу в Дніпрі, який закінчив у 2015 році за фахом "помічник машиніста".

Дуже захоплювався футболом, був щасливий, коли у дворі Дніпра, куди він переїхав жити, зміг за маленький час зібрати команду.

31.08.2016 хлопець поїхав до Миколаєва та підписав там контракт із ЗСУ на три роки. 

Матрос, навідник СПГ 2-го взводу 2-ї роти 1-го десантно - штурмового батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Дмитро завжди прагнув в усьому бути кращим, ніколи не здавався, ніколи ні на що не жалівся, звичка кидати якусь справу на півшляху була зовсім йому не притаманна. Він добре стріляв, а своє майбутнє пов'язував тільки з військовою кар'єрою, воїн хотів змін в армії, змін на краще, змін, які б дійсно вивели нашу армію на світовий рівень.

Загинув 18.10.2016 близько 11.00 біля селища Водяне Волноваського району Донецької області.

Це був другий його день на нульовій позиції. Це був перший та останній його бій.

Ворожа ДРГ раптово почала обстріл наших позицій, Дмитро у той час знаходився в окопі на бойовому чергуванні. Воїн вів вогонь по ворогу, намагаючись знищити вогневі точки супротивника. Під час перезарядки у місце, де він знаходився, прилетів ВОГ. Через три секунди хлопця не стало.

Поховали Дмитра 20 жовтня у селі Новопокровка. В нього залишились мати, батько та молодший брат.


федоришин
Микола Іванович Федоришин народився 12.10.1981 року у селі Дубове Тячівського району Закарпатської області, мешкав у селі Ракове.

Солдат – контрактник, гранатометник 128-ї окремої гірсько – піхотної бригади. Повоював у багатьох гарячих точках цієї війни.

12 квітня цього року під час несення бойової вахти біля шахти Бутівка ворожий снайпер поцілив бійцю у щелепу. Миколу оперативно доставили до Дніпра у лікарню імені Мечнікова. Важка куля снайперського калібру розбила скулову кістку й зупинилась у основі черепа, тож, щоб дістати її, кілька хірургів одночасно оперували бійця дві години. Та все ж кулю вийняли, і вже через день Микола прийшов до тями. 

Наприкінці квітня воїн повернувся до дружини та своїх дітей. Однак через пару тижнів з’явилися ускладнення – у воїна почалися проблеми з кишечником. Спочатку рятували Миколу у Мукачівському шпиталі, потім він проходив реабілітації по різних санаторіях, однак самопочуття не покращувалося.

Микола Іванович боровся за життя до останнього, він не здавався, поводився мужньо, як справжній чоловік та боєць. Однак, 22 жовтня він помер від гострого панкреонекрозу.

Похований 24 жовтня у селі Дубове. Залишились мати, дружина та троє дітей.

ничега

Микола Леонідович Нічега (позивний Ніж) народився 16.03.1993 року у місті Кривий Ріг.

Справжній джентельмен, Микола завжди був спокійним, ввічливим, розсудливим, адекватним, дуже сильним фізично. Краса та інтелект були його постійними супутниками на життєвому шляху. Він ніколи не казав зайвого, а все, що казав, мало свій глибокий сенс. 

Патріот України, справжній ідейний захисник свого народу, цей воїн дуже полюбляв дві речі: якісь патріотичні акції, марші та вибухівку. Від останньої у нього негайно загорялися очі, особливо, коли була можливість випробувати щось нове.

На початку лютого 2015 року хлопець прибув до полку "Азов". Протягом 02.02-12.02.2015 - проходив базову підготовку, але за майбутній період служби пройшов ще багато курсів та навчальних полігонів.

17.02.2015 року Миколу направили до зони війни.

Одразу потрапив у розвідку танкового батальйону "Азова". Але, як на нього, навіть там було замало адреналіну, Микола "хворів" на вибухівку, міни тощо, тому за пару місяців він перейшов у розвідроту.

Розвідник - підривник групи розвідки спеціального призначення окремого загону спецпризначення "Азов".

Загинув увечері 23 жовтня на Маріупольському напрямку внаслідок потрапляння у пастку під час розмінування міни МОН - 50.

Похований 26 жовтня у Кривому Розі. Воїна посмертно нагородили орденом "За заслуги перед містом" III ступеня. Источник:http://censor.net.ua/r415011

саенко

Дмитро Олександрович Саєнко (позивний Череп) народився 20.11.1981 року у Дніпрі.

Після закінчення 9 класів школи, вступив до вищого професійного училища, де здобув спеціальність "тракторист, водій широкого профілю". 

З 18 років Дмитро займався євроремонтами, полюбляв риболовлю, мріяв стати військовим, як його дідусь. Мав дуже добре серце та невичерпний запас гарного настрою, але при цьому нікому не дозволяв образити ані себе, ані свою родину. 

22 квітня 2015 року був призваний до лав ЗСУ, проходив службу у 40-й окремій артилерійській бригаді, а після закінчення служби зробив те, чого багато хто зробити не може або не хоче - Дмитро Олександрович повернувся на війну вже добровільно.

Військовослужбовець резервної роти "Чорний Туман" 5-го окремого батальйону Української Добровольчої Армії.

Загинув 23 жовтня у промзоні Авдіївки внаслідок розриву гранати, прикривши її своїм тілом, врятувавши побратимам життя.

Похований 25 жовтня у Дніпрі. Залишились мати та брат.

алефиренко

 Сергій Олександрович Алефіренко народився 30.06.1992 року у селі Моначинівка Куп'янського району Харківської області.

У 2010 році закінчив вище професійне училище №34 за фахом "повар - кондитер".

Далі був призваний на строкову службу, яку проходив у 40-ій бригаді тактичної авіації, служив на аеродромі у взводі охорони. 

На початку цього року підписав контракт після навчань, навесні прибув у розташування свого бойового підрозділу.

Молодший сержант, старшина 5-ї роти 2-го мехбату 92-ї окремої механізованої бригади.

Дуже чемна та вихована людина, стриманий та виважений боєць та командир, ставився з повагою до своїх підлеглих та старших за віком чоловіків. Кожного дня знаходив вільну мить, щоб порозмовляти телефоном зі своїм паралізованим татом, якого дуже поважав та любив.

Загинув 26 жовтня приблизно о 21.00 в районі міста Мар'їнка Донецької області внаслідок осколкового ураження під час обстрілу наших позицій з АГС. Помер у дорозі до лікарні.

Похований Герой 29 жовтня у селі Кучерівка. Залишився паралізований батько.

буренко

Дмитро Сергійович Буренко народився 28.08.1989 у Мелітополі.

2007 року закін чи в вище професійне училище за фахом "електрогазозварювальник", потім відслужив в армії.

25 квітня 2015 року був призваний за мобілізацією, потім підписав перший контракт на півроку, а потім і другий.

Старший матрос, навідник МТЛБ десантно – штурмової роти 501-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. 

Дмитро також займався матеріальним забезпеченням роти, вів облік майна та волонтерської допомоги. Його цінувало командування, яке планувало незабаром дати воїну звання сержанта. 

Дуже спокійна, ввічлива та порядна людина, Дмитро Сергійович уособлював у собі квінтесенцію справжнього захисника Батьківщини, був сміливим та виваженим, ніколи не відмовляв у допомозі своїм побратимам.

Загинув 27 жовтня о 17.00 поблизу Павлополя внаслідок осколкового ураження у голову під час мінометного обстрілу наших позицій.

Похований 31 жовтня у Мелітополі. Залишились мати та брат.Источник:http://censor.net.ua/r415011
бабивский
Руслан Геннадійович Бабівський народився 21.04.1972 року у місті Бровари Київської області. 

Потім переїхав до села Гуменники Коростишівського району Житомирської області, а згодом у Новоград - Волинський. Останні 5 років мешкав у селі Лідівка.

У 2005 році помер його батько, у 2006 – мати.

Після школи пішов до армії, де служив зв'язківцем, а потім залишився на понадстрокову. Працював на заробітках. 

Порядна, чемна та вихована людина, яка завжди могла зібрати себе у кулак при негараздах, Руслан Геннадійович, вже перебуваючи на війні, дуже мріяв нарешті побачити свого чотиримісячного онука.

11.10.2016 року підписав контракт із ЗСУ на 3 роки.

Солдат, старший гранатометник 54-го окремого розвідувального батальйону.

Загинув 28 жовтня близько 15.00 в районі Маріуполя, внаслідок потрапляння його групи під потужний мінометний обстріл. 

Похований 31 жовтня у Новограді - Волинському на Алеї Слави. Залишились рідна сестра, син та дві доньки.

волков
Юрій Васильович Волков народився 24.06.1989 у місті Новоград - Волинський Житомирської області.

З трьох років він не знав, що таке батьківська турбота та материнська любов. У його сім'ї настали важкі часи, тому його та ще двох його братів (а усього в родині було п'ятеро дітей) розкидали по дитячих будинках. Коли його вирішили знайти, то довго не могли цього зробити, аж поки не виявили Юру у дитбудинку, що у Денишах під Житомиром.

Після випуску з інтернату вступив до вищого професійного училища, де здобув фах електрика. Після цього Юрій Васильович переїхав жити до матері у село Романівка.

Підробляв в Овручі у столярному цеху, різноробочим на будівництвах, понад рік - охоронцем в ТРЦ "Блокбастер" у Києві.

Коли постало питання, яким шляхом іти далі, Юрій обрав військовий та у квітні 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Військовослужбовець 54-го окремого розвідувального батальйону.

28 жовтня близько 15.00 в районі Маріуполя хлопець потрапив під ворожий мінометний обстріл.

29 жовтня у лікарні він помер від шоку та множинних осколкових поранень лівої частини тіла.

Похований 31 жовтня у Новограді - Волинському на Алеї Слави. Залишились брати та цивільна дружина на 9-му місяці вагітності.

безуглый
 Дмитро Петрович Безуглий народився 29.12.1982 року у місті Тальне Черкаської області.

Після закінчення 9 класів школи вступив до вищого професійного училища, де здобув фах "шофер - тракторист". Потім відслужив строкову службу та встиг попрацювати на цукровому заводі та залізниці.

Це був дуже активний, спортивний хлопець, завжи ходив у якісь походи, обожнював полювання та риболовлю.

Навесні цього року він прийняв рішення, яке пояснив своїм рідним такими словами: "Я мушу боронити свою землю, я повинен її захищати, я чоловік, я ваш захисник, я патріот України, тому я йду в армію".

Молодший сержант, навідник бойової машини 72-ї окремої механізованої бдригади.

Загинув 30 жовтня у проміжок між 21.00 та 22.00 у районі селища Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області від кулі снайпера.

Коли розпочався обстріл наших позицій, саме у цей момент з воїном телефоном розмовляла мати. Потім Дмитро ще встиг поговорити з дружиною і зв'язок обірвався.

Його тіло знайшли о 22.00. У бронежилеті було дві кулі, а фатальна влучила у голову.

Похований 3 листопада у Тальному. Залишились батьки, сестра, дружина з дитиною та дві доньки від першого шлюбу.

ПІСЛЯМОВА

Пам’ять – це єдине, чого потребують наші захисники. Пам’ять при тих, хто залишив війні своє життя заради того, щоб війна не чіпала нас, щоб ми могли жити та радіти життю, водити дітей до садків та шкіл, робити повсякденні речі без усілякого остраху за своє майбутнє та не чекати напружено, коли почнуться обстріли.

Пам’ятати не важко, пам’ятати потрібно. Інакше, як можна було б називати народ, якому байдуже до тих, хто стоїть на охороні його спокою? 


Ян Осока, для "Цензор.НЕТ"Источник:http://censor.net.ua/r415011

:http://censor.net.ua/resonance/415011/jovtenzagibl_gero

40 літ ходіння в пустелі.

  • 16.11.16, 22:00
Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
12 жовтня, 2016 - 19:51
Ерік РАЙНЕРТ: «Тоді я думав, що це одноразова помилка системи МВФ. Сьогодні я бачу, що за 40 років нічого не змінилось. Їм все ще сходять з рук «убивства...»

Ерік Райнерт, один із кращих економістів світу, який доклав руку до успіхів Перу й Малайзії, працював з урядами 80 країн, а нещодавно був затверджений радником прем’єр-міністра Грузії, стверджує, що вільний ринок перетворить Україну на великого аграрія та країну емігрантів. В попередньому інтерв’ю, яке він дав минулого року «Дню», професор пояснив, як цього уникнути. («Ерік Райнерт — про те, чому українці забули, як це — бути багатими, і чим лікувати цю «амнезію», від 27 жовтня 2015 року). Цього разу ми поговорили з ним про те, хто, як і чому заважає українцям розбагатіти, і що ми маємо цьому протиставити.

— В Україні триває обговорення проекту бюджету на 2017 рік. Уряд, як він стверджує, підготував максимально реалістичний фінансовий план на наступний рік: доходна частина розрахована «по мінімуму» очікуваних надходжень. Професоре, розкажіть яким підходом при складанні бюджету повинні керуватись у бідній державі, якщо хочуть, щоб вона стала багатою?

— Передусім, озирніться. На мою думку, ми живемо у позитивному періоді. Неолібералізм вмер. В США і крайні праві на чолі з містером Трампом, і крайні ліві — з містером Сандерсом, розуміють, що вільна торгівля не в інтересах Сполучених Штатів. Британці хочуть вийти з ЄС тому, що невдоволені економічними свободами...

Для України — це хороші новини. Адже вам значно легше буде запроваджувати політику підтримки свого реального сектору економіки. Власне ж саме цього хоче Сандерс в США, і британці, які підтримали Брекзіт. Натомість вам кажуть, що ви маєте сконцентрувати увагу на збалансуванні фінансового сектору і побороти корупцію. Вас дурять.

Я — бізнесмен. І я бачив корупцію майже в кожній країні. В Німеччині, наприклад, є дуже багато корумпованих бізнесменів, але вона ж розвивається!

Єдине, що лікує корупцію — це індустріалізація. Деіндустріалізація породжує різні види злочинів. До певної міри корупція — це замінник реального сектору. Коли люди не можуть легально заробити прибутки, вони вдаються до хабарів.

У 1970-х роках найуспішнішим індустріальним містом Латинської Америки був Медельїн. А потім відбулася деіндустріалізація Колумбії, і тепер Медельїн — центр наркоторгівлі. Нелегальна зайнятість певною мірою спричиняється нестачею легальної.

Сомалі — це країна, яка спеціалізується на піратстві, тому що там дуже важко заробити гроші іншим шляхом.

Тож одне з важливих завдань бюджету — це підтримувати реальну економіку всіма можливими способами.

Натомість розмови про кредити і вимоги МВФ — речі дуже деструктивні, вони відволікають увагу звідти, де вона має бути. Якщо ви хочете стати багатою країною, то маєте зосередитись на реальній економіці: надати дешеві кредити бізнесу, податкові преференції, тощо.  На мою думку, вам слід припинити утримувати в фокусі основної уваги держави фінансовий сектор, і зайнятися виробництвом.

 Щоб відмовитись виконувати рекомендації МВФ, нам слід перестати брати у них гроші. Як? Якщо та ж індустріалізація потребує чималих фінансових вкладень.  Ви можете порадити    якісь організації, на які українському уряду варто було би переключити свою увагу?

— Гроші, які ви берете в МВФ, — це в основному кошти, які йдуть на покриття ваших боргів. На мою думку, вам потрібно сісти і розібратися реально — можете ви його сплатити чи ні. 

Влітку МВФ визнав, що у випадку з Грецією вони припустилися великих помилок. З огляду на це зізнання, вам потрібно запитати у Фонду:  «Які саме помилки ви визнали в Греції, можливо, ви припускаєтеся тих самих помилок в Україні?».

Фінансовий сектор дуже важливий для держави. Він — як риштування, яке підтримує виробництво. Але зараз Україна в такий ситуації, коли фінансовий сектор стає паразитом. Фінансовий сектор насправді вбиває вашу реальну економіку. Вам необхідно знову сконцентруватися на виробництві, і мати політичну волю припинити надто вже прислухатися до МВФ.

На Київському міжнародному економічному форумі, гостем якого мене запрошено, був присутній комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства. На мою думку, цей джентльмен був дуже безцеремонний у своїх висловах щодо вас. Він усю вину покладав на корупцію в Україні і казав, якщо ви зможете позбутися корупції, все буде добре, і ми зможемо дати вам більше грошей. Не так давно я був у Республіці Мозамбік. І знаєте, що? Європейський посол у Мозамбіку теж казав, що єдина проблема Мозамбіку — це корупція.

Ви повинні усвідомлювати, що вони насправді не розуміють, що таке бідність, тому звинувачують жертв бідності за те, що вони бідні. Я кажу це не на захист корупції. Це дуже погано. Але історія показує, що найкращий спосіб позбутися корупції — це побудувати здорову економіку. Ви ж про це ніби забуваєте, коли постійно говорите про хабарі і боротьбу з ними. Такі розмови формують хибну ментальність у суспільстві. Як і поради на зразок «ви самі винні у своїй бідності, тому поводьтесь добре, тоді ми вам дамо ще трохи грошей... у борг».

Те, що сьогодні робить з Україною МВФ,  дуже подібне до того, що відбувалося в багатьох країнах Латинської Америки у 1980-х роках. Я багато працював там, і впізнаю цю нав’язану точку зору «якби тільки нам вдалося отримати позику з-за кордону, ми були б врятовані». Така думка була і в Латинській Америці, й теж була помилковою. Це типово для МВФ і Всесвітнього банку.

У 1979 році ми жили в Перу, тоді перуанська економіка обвалювалася. Єдиним рішенням, запропонованим МВФ, було збільшити втричі ціну на бензин. А Перу — це країна, в якій дуже інтенсивний транспортний рух, тому що це велика країна, суттєва частина території якої — джунглі, узбережжя, острови. А інфраструктура була поганою. От коли вони підняли ціну на бензин — в умовах вільної торгівлі — все молоко, що збиралося в Андах, довелося виливати у річки, тому що дешевше було купити сухе молоко в Голландії. Таким чином, ця порада МВФ — поєднання вільної торгівлі і підняття цін на бензин — була суцільним божевіллям. У нас є ці фото, на яких фермери виливають молоко в річку, тоді як в Лімі не можна було купити якісного молока, тому що все воно було зроблене з голландського порошку. Тоді я думав, що це одноразова помилка системи МВФ. Сьогодні я бачу, що з 1979 року нічого не змінилось.  Їм все ще сходять з рук убивства...

«ЕРА ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ ДОБІГАЄ КІНЦЯ»

 Наскільки я розумію, в України немає іншого варіанту запустити гроші в економіку, окрім як залучити їх від інвесторів. Що ми сьогодні можемо запропонувати бізнесу, окрім війни чи корупції, про які говорять усі світові ЗМІ?!

— Найбільший плюс України — те, що у вас великий ринок. Більш ніж 40 мільйонів осіб — цього достатньо, щоб створити здоровий виробничий сектор.

Подивіться, як американці фінансували свій економічний розвиток.  Вони стали багатими, бо наприкінці 1900-х років, 70% надходжень у бюджет федерального уряду складало мито на закордонні промислові товари. Воно відігравало дуже важливу подвійну роль. З одного боку, захищало внутрішню промисловість, щоб вона могла розвиватися і вступити у вільну торгівлю через 30 років. А з іншого боку, мито фінансувало уряд. Не думаю, що зараз таке можливо в Україні, але думаю, що вам корисно про це подумати: «Он як воно було раніше! Ось як важливі багаті країни стали багатими».

Саме тому важливо розуміти, що ера вільної торгівлі добігає кінця. Історично, ери вільної торгівлі були недовготривалими. Англійці захищали свою промисловість 350 років, потім був період 80 років вільної торгівлі, а потім, близько 1900 року (десь у 1903 році) — те, що зараз відбувається у Сполучених штатах, сталося в Англії: англійці зрозуміли, що вільна торгівля вже не в їхніх інтересах. Тому вони почали створювати співдружність вільної торгівлі, коли вільна торгівля велася між Англією та її колоніями, а не з рештою світу.

Важливий момент: поки існує «симетрична вільна торгівля» — вільна торгівля між країнами з приблизно однаковим рівнем розвитку — це дуже добре. Але асиметрична торгівля — якщо продавати сировину, а імпортувати готові товари, як це робить Україна, — дуже невигідна для країни-виробника сировини.

І ще важливо розуміти — людське сприйняття реальності змінюється. Минулого місяця я був у Грузії, і бачив, як грузинські неоліберали наближаються до «центру». Навіть найбільші неоліберали, дивлячись інтерв’ю зі мною по телебаченню, казали: «З більшістю слів ми погоджуємося. Нам потрібно розвивати промисловість». І прем’єр-міністр, який тепер це розуміє, був учора.

З іншого боку, на розуміння потрібен час. Адже ментальність повинна змінитися. Що стосується неолібералізму, поки ситуація не погіршиться, люди не зрозуміють, наскільки він деструктивний.

Але у вас вже період деіндустріалізації та збільшення бідності. Зараз саме час запитати: «Що ми робили всі ці 25 років? Ця неоліберальна мрія була помилковою!». На щастя, тепер американці також говорять, що розуміють: лібералізм — це зло. Якщо ця модель не працює навіть у Сполучених штатах, центрі капіталізму, як можна очікувати, що вона працюватиме в Україні? Це — аргумент. Саме тому Трамп до певної міри корисний вам...

— До Трампа ми ще повернемося. Професоре,  уряд України оголосив про створення по всьому світу при посольствах офісів залучення інвестицій в Україну. На яких континентах, в яких країнах ми мали б зосередити найбільше зусиль? 

— Я не настільки хороший експерт щодо України. Але я думаю, що те, що вам надзвичайно потрібно, то це створити  Банк розвитку, який підтримує виробництво і торгівлю. Як не дивно, найбільш успішний в світі банк розвитку — бразильський. Тому я думаю, що варто відправити місію в Бразилію, чи звернутися у бразильське посольство з проханням: «Підкажіть нам, будь ласка, що ви робите, і що ви зробили, щоб досягти такого успіху». Думаю, що поки вам слід зосередитися на внутрішньому виробництві, але в той же час вам потрібен експорт, щоб мати змогу платити за імпорт. На міжнародному ринку Україна продає пшеницю, а купує спагеті. А ціна спагеті, які в основному з пшениці, у сто разів більша за ціну пшениці.

У XVI столітті був такий відомий меморандум іспанського короля, в якому говорилося «ми робимо велику помилку, продаючи свою сировину і закупаючи готовий продукт». Він став  основою індустріалізації Іспанії.

На мою думку, для того, щоб виправити зовнішньо-торговельний, вам слід спробувати підтримати свою внутрішню промисловість. Щоб зробити це, вам потрібна не одна фабрика спагеті, а дві, три чи чотири. Маючи 40 мільйонів осіб населення  — це не проблема.

— Основна відмінність корупції в бідних країнах від корупції в багатих в тому, що хабарники виводять гроші з економіки своїх країн і витрачають їх у багатих державах: купують нерухомість, дорогі авто, яхти, відпочивають там. Щоб закрити ці «дірки», треба, як ви кажете, провести індустріалізацію в країні. Але як її проводити, коли ця ж корупція створює опір у вигляді лобіювання інтересів монополій, фінансового сектору того?

— Рецептом може бути обмеження на обмін валюти, яке уже в деякій мірі функціонує. А також треба робити прибутковим інвестування на місцях.

Я згоден з тим, що ви кажете. Це — порочне коло: політична нестабільність, відсутність промисловості, витік грошей. Як із нього вийти? Ви можете спробувати його контролювати, але зупинити його можна тільки шляхом створення вигідного економічного розвитку.

Слід пам’ятати також, що існують різні види корупції. В є «буставелла» — це вид корупції, коли чиновник отримує гонорар у вигляді відсотку від вартості послуги. Скажімо, він «допоміг» побудувати міст, його комісія — один відсоток. Є ще «піццо» — це гроші, які мафія «витягує» з людей.

У Зімбабве корупція полягає в тому, що Мугабе керує країною, ніби кланом, як великою сім’єю. І якщо ви допомагаєте своєму двоюрідному брату, це не корупція там — але на Заході це розглядають як корупцію.

І, можливо, пояснення цього явища слід шукати у витоках — це не спроба виправдати, це спроба пояснити, чому стається саме так.

З мого погляду, корупція в Україні має своє коріння в обміні послугами, який був, коли тут панувала планова економіка. Якщо ви керуєте державною компанією, і за планом маєте отримати якусь сировину, вам це потрібно — ви домовитеся з керівником іншого заводу, і він буде вам винен послугу. І якщо ви йдете до лікаря, ви несете маленький подарунок. Це діяло на всіх рівнях, система працювала — тільки якщо працював обмін послугами. Це був ніби аварійний вихід для неефективності всієї системи. І я зустрічав багато людей, які через це вважали корупцію припустимою.

— Четверта технологічна революція передбачає економіку такого укладу, де більша технологізація і менша задіяність людського ресурсу. Які галузі, які сфери має розвивати така країна, як Україна, для того, щоб забезпечити робочі місця для 40-мільйонного населення, якщо ми не хочемо депопуляції країни?

— Ключовий момент тут в тому, щоб нові технології підтримували зв’язок з реальною економікою. Слід використовувати нові знання навіть у виробництві мармеладу. Це не дуже складно, але важливо. Технології легко просувати. Але якщо ви зосередитеся лише на високих технологіях, то припуститеся тієї ж помилки, що і росіяни зі  Сколково.

Ризик Сколково полягає в тому, що технології, які там створюються, не надто добре пов’язані з реальною економікою Росії.

І зовсім інша історія в Естонії. Там ще в радянські часи був дуже високотехнологічний Талліннський інститут кібернетики. Багато з того досвіду залишилося до цього дня, але там технології пов’язані з підприємництвом країни. Однак можна також спостерігати, як естонські дослідження, оплачені естонським урядом, використовуються на виробництвах інших країн. Думаю, існує ризик того, що якщо створювати лише високотехнологічні компанії, і не створювати виробництво, цих робітників зможе переманити до себе Польща, де заробітна плата вища.

Тут у Києві я також дізнався, що в певних регіонах України Румунія роздає румунські паспорти, щоб переманити їх. Польща приваблює багатьох українських студентів і оплачує їхню освіту. Можна сказати, на вас чатують хижаки, які намагаються вкрасти ваші здібності.

За будь-яких обставин не нехтуйте розвитком технологій, але ключовим моментом повинне бути створення робочих місць.

Сектор обробки харчових продуктів — це дуже важлива промисловість, яка дає робочі місця багатьом людям. Він може дати роботу великій кількості населення по всій країні. Це — лише один приклад. Сюди ж належить і переробка пшениці в спагеті.

Це — старий тип економіки розвитку, який працював у Латинській Америці у 1950-х — 1960-х роках. Чилійський уряд під керівництвом Піночета заборонив експорт чилійського вина оптом. Раніше вино вивозили на кораблях, у танкерах. Піночет змусив експортувати вино тільки в пляшках. Тому що тоді вони отримали додану вартість на пляшці, на розливі, на корку, на етикетці. І раптом експортна вартість чилійського вина зросла є у три-чотири рази.

Так, Піночет був фашистом. Але те, що він зробив, це — тип мислення, а не ідеологія. Це робили всі: і комуністи, і фашисти, до падіння Берлінської стіни — а після нього ми увійшли в цю епоху нео-неуцтва, як я її називаю.

Після нього, мені здається, що ми віднайдемо те, що було рецептом успішності 50-х, 60-х та початку 70-х років. Тоді функціонувала міжнародна торгова угода, яка називалась Гаванською хартією. Усі члени ООН одностайно ухвалили її в 1946—1947 році. Ця хартія підтримувала непромислові країни, дозволяла їм захищати промисловість, якщо вони мали безробіття, або збиралися проводити індустріалізацію.