Що роблять постачальники мiнiстерства Бориса Колесникова в морзi? Чи може 86-рiчна паралiзована бабуся виробляти комплектуючi для української залiзницi? Чи є вигадкою українська мафiя? Усi подробицi однiєї з найрезонанснiших фiнансових афер в iсторiї незалежної України
Справа на мiльярд — це справа про мафiю. Не ту далеку, з Iталiї чи США, описану в лiтературi, а нашу мафiю. Справжню українську мафiю. Мафiю, яка не зупиняється нi перед чим.
Справа на мiльярд — це справа про те, як в Українi окремi люди, втоптуючи у злиднi iнших, йдуть по трупах i стають мiльярдерами.
I зрештою, справа на мiльярд — наче дзеркало, розбите на тисячi частинок, якi хтось навмисне порозкидав увсебiч.
Крок за кроком ми педантично вiдновлювали всi елементи цiєї справи кiлька мiсяцiв. Це не була звична робота журналiста. У ходi цього розслiдування стало чiтко зрозумiло: ми знову купили собi квиток на вiйну.
З одного боку опинились ми, журналiсти “Експресу”, а з другого — високопоставленi чиновники й полiтики, а також прокурори, мiлiцiонери, податкiвцi та суддi — прислуга мафiозного клану. I перебiг подiй розслiдування скоро пiдтвердив — усiх їх об’єднали не державнi iнтереси. Усiх їх об’єднало те, що об’єднує мафiю, — спiльний iнтерес у вiдвертому й цинiчному пограбуваннi держави.
Про мафiю сьогоднi говорять багато. Про це говорять полiтики, про це говорять люди. Але досi нiхто не зумiв документально довести, що вона — iснує. I не вiртуальна, яка ховається за словами “олiгархи та мiльярдери”, а справжня. З прiзвищами та обличчями. Уперше в iсторiї України в рамках журналiстського розслiдування “Справа на мiльярд” ми доведемо iснування української мафiї документально.
I вперше документально демонструємо, як мафiя функцiонує.
Усе почалося навеснi. У редакцiю конфiденцiйними каналами потрапили матерiали допитiв декiлькох громадян України, якi були здiйсненi в рамках кримiнальної справи... Спершу ми не збагнули: навiщо їх передали нам? Розпочали поглиблене вивчення фактiв та подiй, що згадувались у свiдченнях.
I висновок напросився сам — передача матерiалiв з кримiнальних справ журналiстам “Експресу” — це крок вiдчаю тих чесних офiцерiв українських спецслужб, якi зрозумiли: iншого способу боротьби з мафiєю сьогоднi не iснує.
Однак i ми в ситуацiї, що склалася, опинились наче у першому коридорi величезного лабiринту. Зрозумiло, що це — лабiринт, зрозумiло, що з нього є вихiд, але немає гарантiй, що пощастить цей лабiринт подолати, а тим паче — знайти вихiд.
Ми ризикнули пiти уперед, озброївшись лише одним — жагою докопатись до сутi речей.
Отже, про що йшлося в отриманих матерiалах? Повторимось, це були протоколи допиту декiлькох громадян України, якi зiзнавались у скоєннi надзвичайно цинiчних злочинiв. Образно це можна назвати пограбуванням держави — на сотнi мiльйонiв гривень.
Тут потрiбно надати деякi пояснення. Усi ми добре розумiємо, що таке пограбування банку. Часто, мабуть, бачили це в кiно. Озброєнi грабiжники знешкоджують сигналiзацію, проникають у банкiвське сховище, вiдгадують код до банкiвського сейфа i мiшками виносять з банку грошi. Якщо хтось їм перешкоджає — вбивають.
Пограбування держави закiнчується за подiбним сценарiєм: з банку виносять грошi мiшками. Але це роблять не грабiжники. Це роблять люди в дорогих костюмах. Це — люди мафiї.
I для цього їм зовсiм не потрiбно ламати сигналiзацiї чи банкiвськi сейфи. Для цього треба зовсiм iнше — бути членом мафiозної групи, що спецiалiзується на викраданнi державних коштiв. Себто тих коштiв, якi кожна людина як податки сплачує, отримуючи зарплати або пенсiї, користуючись мобiльним зв’язком чи купуючи долари в обмiнних пунктах.
З усiх цих операцiй держава стягує податки. За логiкою, цi податки мали б iти на зарплати працiвникам бюджетної сфери, безплатне лiкування наших громадян, пiдвищення пенсiй, утримання армiї, допомогу iнвалiдам i т.д. I, як ви знаєте, чиновники завжди нарiкають, що цих коштiв нiколи “не вистачає, бо це залежить вiд можливостей економiки”.
Це не так. Коштiв вистачало б на всiх. Але вони, мафiозi, — їх крадуть. За добре вiдпрацьованою схемою. Грошi держави, якi мали б бути спрямованi на потреби мiльйонiв українцiв, до українцiв не потрапляють. Їх крадуть. Це i є основний заробiток української мафiї.
А щоб це не були лише загальнi слова, занурмося в подробицi. Саме вони допоможуть нам зрозумiти, як усе вiдбувається.
Отже, про що йшлося у матерiалах допитiв, якi потрапили в нашi руки. Вiдновiмо це у своїй пам’ятi.
“У серпнi 2008 року я випадково зустрiлася з Онищенком С.М. Дiзнавшись, що я нiде не працюю i шукаю роботу, вiн запропонував менi роботу, а саме: зареєструвати на моє iм’я пiдприємство та стати його директором. Онищенко С.М. пояснив, що менi не потрiбно буде займатися господарською дiяльнiстю, директором я буду формально та лише пiдписуватиму документи, якi вiн буде надавати.
Я погодилася у зв’язку з важким матерiальним становищем.
Так, на протязi 2008 — 2010 рокiв на моє iм’я було зареєстровано три фiрми — ТзОВ “Будперспектива-люкс”, ТзОВ “Форумiнвест” та “Пальмiра-КС”. Всi товариства було створено за аналогiчною схемою: Онищенко телефонував менi, повiдомляв час, дату та мiсцеперебування нотарiуса, i я пiдписувала необхiднi документи.
Приблизно раз на мiсяць Онищенко привозив документи фiнансово-господарської дiяльностi: рахунки, податковi накладнi, договори та iншi документи, якi я, не читаючи, пiдписувала”, — це протокол допиту вiд 2.02.2011 р. — Наталiї Берези.
Через 16 днiв, а саме 18 лютого, слiдчий у рамках тiєї ж кримiнальної справи допитував ще одну жiнку — Надiю Бенед. Ось що розповiла вона:
“Пiсля реєстрацiї ТзОВ “Регiонагро” Онищенко наказав менi вiдкрити в установах банкiв рахунки. На цьому пiдприємствi, яке я створила на прохання Онищенка, крiм мене, нiхто не значився. Нiякого товару на адресу пiдприємцiв-покупцiв ця фiрма не поставляла та жодних послуг не надавала. Я лише пiдписувала податкову звiтнiсть та, за вказiвкою Онищенка, документи фiнансово-господарської дiльностi.
Це вiдбувалося так: Онищенко телефонував менi й казав їхати до Львова з метою пiдписання первинних документiв, бухгалтерських документiв про взаєморозрахунок з ТзОВ “Корпорацiя “Колiйнi ремонтнi технологiї”.
Слiдчий виявився впертим. Йшов далi. 18 числа на його столi, а нинi — на редакцiйному, з’явився ще один протокол допиту. Ось вiн:
“Фiнансово-господарську дiяльнiсть пiдприємства я не вела, крiм пiдписання бухгалтерських та звiтних документiв. Також нiякого товару на адресу пiдприємств-покупцiв ТзОВ “Бiзнес-акцент” не поставляла та жодних послуг не надавала.
Я вiдкривала рахунки у банках, доступу до рахункiв я не мала — цим займався Онищенко С.М., йому я передавала чековi книжки. ТзОВ “Регiонагро”, де я є засновником, я реєструвала також без мети фiнансово-господарської дiльностi.
Я здiйснювала виїзд до Львова для пiдписання документiв фiнансово-господарської дiльностi”, — це протокол допиту ще одного “директора фiрм” — Любовi Дубограєвої.
А ось ще одне цiкаве свiдчення:
“...Онищенко попросив зареєструвати на себе фiрму для його бiзнесу. Фiнансово-господарської дiяльностi я не здiйснював...” — з протоколу допиту Олександра Юршевича.
А ось ще два майже аналогiчнi:
“...У вереснi 2009-го Онищенко С.М. запропонував менi зареєструвати на своє iм’я пiдприємство ТзОВ “Ремтрансервiс” та пообiцяв матерiальну винагороду в розмiрi 1000 гривень кожного мiсяця, на що я дав згоду...” — це з допиту Дмитра Мазурчука.
“...У серпнi 2009-го я познайомився з чоловiком, який запропонував менi 100 доларiв за те, аби я зареєстрував на своє iм’я ТзОВ “Агросельмашбiзнес”. Я погодився. Дозволу на виготовлення печатки я не оформляв. На податкових накладних стоїть не мiй пiдпис. Всi цi пiдписи вiд мого iменi є пiдробленi”, — протокол допиту свiдка Олександра Тим’яковського.
Чому саме ми так педантично подаємо цi сухi рядки з протоколiв допитiв? Бо це саме вони могли б стати зачiпкою для слiдчих органiв, щоб спробувати знайти надалi ключовi докази у справах, порушених проти мафiї.
Бо будь-якому слiдчому, який зiбрав таку колекцiю свiдчень, неминуче слiд було далi з’ясувати, хто i навiщо створював цi фiктивнi фiрми. Скажемо бiльше: хто i навiщо робив це — то ключове запитання, адже за станом на сьогоднi ми встановили, що мафiозною групою, яка потрапила у поле нашої уваги, таких фiрм було створено щонайменше шiстдесят три, а сума коштiв, що пройшли через їх рахунки, перевищує п’ять мiльярдiв гривень.
То хто ж цi люди, яких допитували у рамках кримiнальної справи? Звiдки вони, де живуть? Навiщо створювали цi фiктивнi фiрми? Звiдки кошти, що надходили на їх рахунки? Хто цей загадковий Онищенко, який фiгурує у всiх допитах? Чи мiг вiн сам прокручувати багатомiльярднi операцiї? На кого вiн працював?
Отже, спочатку ми, використовуючи свої зв’язки, встановили декiлька суттєвих фактiв. Перший: бiльшiсть цих людей, якi фiгурували як керiвники фiрм-привидiв, живуть у Днiпродзержинську. Другий факт: гроші на рахунки цих фiктивних фiрм здебільшого надходили з рахунків такого собi ТзОВ “Корпорацiя “КРТ”, як вважається, одного з головних постачальникiв матерiалiв i комплектуючих для державних пiдприємств Мiнiстерства транспорту та iнфраструктури, яке сьогоднi очолює регiонал Борис Колесников. Третiй: справу, матерiали допитiв щодо якої ми отримали, контролював особисто перший заступник Генерального прокурора України.
То хто i навiщо створював фiрми-привиди i чому слiди постiйно ведуть до Львова? Навiть наведених фрагментiв протоколiв допитiв достатньо, щоб зрозумiти: один iз головних постачальникiв Мiнiстерства транспорту — ТзОВ “Корпорацiя “КРТ”, що розташоване у Львові, — повномасштабно працював з фiрмами-привидами.
Але, погодьтеся, таке твердження можна визнати засмiливим, якщо воно не базується на конкретних фактах. Протокол допиту — перший факт. Юридичний факт. Та все-таки ми вирiшили усе перевiрити: а може, згаданi фiрми таки працюють, виготовляють рiзне, те, що потрiбно для роботи тiєї ж Укрзалiзницi? Може, це хтось хоче допекти “Корпорацiї “КРТ”, звести порахунки з її власниками, сумнозвiсними “братками” Дубневичами, один iз яких вiдсидiв декiлька рокiв у тюрмi за те, що крав людське?
Декiлька тижнiв витратили на те, аби усе перевiрити, знайти людей, вивчити документи. Ми знайшли достатнi пiдтвердження, щоб зрозумiти: маємо справу не просто з фiрмами-привидами, а — з мафiєю.
Але про все — поступово.
Спочатку ми спробували вiдшукати тих людей, котрi свiдчили на допитах, приїздили з Днiпродзержинська до Львова на “фiрму” Дубневичiв й там пiдписували фiктивнi документи про поставки товарiв, яких не iснувало. Так самi вони стверджували на допитах. Бо непокоїло одне запитання — чи живi вони?
Вiд зiбраної iнформацiї й досi важко оговтатися.
Отож, ласкаво просимо у мiсто Днiпродзержинськ Днiпропетровської областi. Саме тут живуть тi люди, що очолювали фiрми-привиди i на допитах “розкололися”.
У цiй розвалюсi, за документами, працювала фiрма, що начебто постачала державi матерiали на десятки мiльйонiв.Фото Світлани МАРТИНЕЦЬ
Цi дверi встановлювали нашвидкуруч — замiсть тих, якi правоохоронці вирiзали автогеном пiд час обшуку у ще однiй фiрмi-привидi iз назвою “Будперспектива-люкс”.
Отже, фiрма — “Форумiнвест”. Директор — Наталя Береза. За всiма правилами логiки, ця фiрма мала б постачати пiдприємствам теперiшнього мiнiстерства Колесникова через корпорацiю Дубневича частини для залiзничних колiй. Ми ще наївно сподiвалися знайти у Днiпродзержинську хоч якийсь маленький завод.
За документами, директор цiєї фiрми живе на вулицi Iнтернацiоналiстiв, 5Д, квартира 9. Їдемо на мiсце. Люди, коли чують, що шукаємо тут фiрму “Форумiнвест”, дивляться на нас, як на чужопланетян. Дев’ятиповерхiвка. За обшарпаними дверима квартири номер 9 — тиша. Дзвiнка немає. Бiднiсть, аж болить.
Сусiди кажуть: даремно стукати — нiхто не вiдчинить. “Там Анна Бойцова живе. Лежача старенька, 86 лiт має. Сама живе, бiдолашна. Син Володя приходить їсти дати й помогти, аби нужду справила. Яка фiрма? Ви що? Баба Аня не встає з лiжка вже рокiв п’ять”.
Наталiї Берези ми тут не знайшли, але знайшли iншого фiгуранта схеми — Володимира Бойцова. Того самого, який разом з Березою та Дубограєвою їздив до Львова на “КРТ” братiв Дубневичiв пiдписувати “якiсь пiдготовленi документи”.
Паралiзована старенька — це мати Володимирова. На Бойцова також оформлено кiлька фiрм-привидiв. Його лежача стара мати не знає, що в її хатi — дирекцiя якогось ТзОВ “БК Сiтi”.
“Форумiнвест” знаходимо на Кiрова, 12. Колись тут було депо. Нинi у примiщеннi з прогнилою пiдлогою — мiсцевi офiси. Бiдненькi, але на дверях — вивiски з назвою. Фiрми “Форумiнвест” тут не знає нiхто. На дверях 29-ї кiмнати, де все-таки мала б бути фiрма, — жодної вивiски. Люди, якi тут працюють роками, кажуть, що й не було її там нiколи.
На цiй же адресi “висить” ще одна фiрма-партнер корпорацiї Дубневичiв — “Бiзнес-акцент”. Засновник — Надiя Бенед.
Слiди цiєї фiрми ведуть нас на вулицю Нiколенка, 5. Старенька п’ятиповерхiвка. Тут усi знають одне одного дуже добре.
— У нас фiрми нiякої немає. У 39-й квартирi Надя Бенед жила зi сiм’єю. Виїхали кiлька мiсяцiв тому, i не знаємо куди, а в квартирi вже — чужi. Така сiм’я добра була, чоловiк Надiї у лiкарнi працював. Дочка, зять, внучка. I як її у тi афери втягнули? — сусiди питають, чи ми не слiдчi часом з Києва? “Минулого року тут людей наїхало. Дверi Бенедам хотiли вирiзати. Казали — обшук. А Надя й так все у суди винесла. Все”, — скрушно хитають головами люди.
Кажуть, як прощалися Бенеди з ними, то й телефонiв не залишили. Плакала тiльки Надя дуже. Вона ж усе життя тут прожила. А тепер сусiди навiть не знають, чи жива ще.
На цю жiнку також було задокументовано ще чотири фiрми-привиди. Одну iз них, “Альта-спектр”, панi Бенед “розмiстила” в однокiмнатнiй квартирi своєї матерi на Глаголєва, 31. Там, де живе панi Зося, стара мати Бенед, — зареєстровано кiлька “фiрм”.
Йдемо далi. Шукаємо наступну фiрму-партнера Дубневичiв у Днiпродзержинську — “Будперспектива-люкс”.
Ну, думаємо, може, хоч цього разу поталанить нам побачити величезнi офiси фiрми, яка забезпечувала б братiв Дубневичiв якщо не анкерами, то хоча б цвяхами. “Будперспектива-люкс” мала б показати своє “фiрмове” обличчя партнерiв мiльярдерiв Дубневичiв за адресою: проспект Карла Маркса, 22/69.
Знаходимо. Тiльки не фiрму, де вона, згiдно з адресами на документах, мала б бути, а... Все правильно. Ще одну квартиру. Такi ж обшарпанi дверi, як i тi, де бабця паралiзована лежить. Такий же злиденний пiд’їзд дев’ятиповерхiвки, де смердить фекалiями i щурами.
У цiй квартирi-“фiрмi” “Будперспектива-люкс” живе колишнiй бухгалтер мiсцевого заводу, що зазнав краху, як i всi iншi, — Наталя Береза. Жiнцi за п’ятдесят. Сусiди вiдводять очi, показують на “китайськi” дверi. Навколо дверей — слiд свiжої штукатурки. “Вирiзали. Обшук був. Увесь будинок збiгся дивитись. Що там у тiй хатi шукати було — бiднiсть суцiльна. Надя ж сама, без чоловiка сина на ноги ставила. Вона пiсля того обшуку — мов не своя ходить. Мовчить усе. Людей цуратися стала. Тож бiда її змусила у те влiзти — завод закрили, без роботи й копiйки лишилася. Сволота...” — похмурнiють сусiди, чоловiки стискають кулаки.
Що у Днiпродзержинську, що у Тернополi, Сумах чи Львовi — несправедливiсть болить однаково всiм. I бiднiсть однакова скрiзь.
Дослiджуючи цю тему, ми боялися за життя Наталi Берези. Бо знали, що у цiй iсторiї вже є мертвi. Сусiди переконують: жiнка жива. Переховується досi тiльки бiдна, кажуть. За Наталею Березою числиться шiсть таких фiрм-привидiв.
Ми шукали ще одну фiгурантку кримiнальної справи, яка їздила до “бiзнес-партнерiв Дубневичiв”, — Любов Дубограєву. I знайшли її. I стало страшно: жiнка, якiй ледве за п’ятдесят, приходить до власної квартири вночi, тодi, коли всi сплять. Як i Наталi Березi, Любовi Дубограєвiй також рiзали автогеном дверi квартири.
Пiсля цього випадку сусiди позаводили собак. На Любу Дубограєву стали дивитися скоса. На неї також зареєстровано кiлька пiдприємств. Одна iз таких ось фiрм бiзнес-партнерiв Дубневичiв — на останньому поверсi п’ятиповерхiвки на вулицi Димитрова. Там жила старенька жiнка. Вже кiлька рокiв, як її немає. Сусiди знайшли жiнку закривавлену на вулицi. Кажуть збожеволiла й викинулася з вiкна своєї хати- “фiрми”...
У вкрай збiднiлому, як i багато iнших мiст України, Днiпродзержинську знайшли ми й “пiдприємства” одного з основних фiгурантiв кримiнальної справи — головного у спiвпрацi мiж фiрмами-привидами, корпорацiєю “КРТ” та Укрзалiзницею Сергiя Онищенка. Позаочi його тут називають “лисим аферистом”, який осiв у Києвi, а родом — тутешнiй. Онищенко свої фiрми реєстрував навiть не на паралiзованих бабусь. Вiн пiшов далi.
Знаєте, що там? Нi, не квартира, де самогубство було, а... дитяча лiкарня. Обходимо лiкарню кiлька разiв. Де ж та фiрма?
— Ми тут понад двадцять рокiв працюємо. Жодної фiрми в нас немає й не було — тут дiти хворi, — сердяться лiкарi. Виявляється, ми не першi, хто тут фiрму партнера братiв Дубневичiв шукає.
— Зачекайте, — задумується лiтня жiнка у бiлому халатi. — Он, бачите, на розi лiкарнi — морг для новонароджених дiток з патологiчними вiдхиленнями. У ньому вже не проводять розтини трупiв, то хiба та фiрма там, у морзi, i є.
Лiворуч — морг. Цiкаво, що звiдси могло отримувати ТзОВ “Корпорацiя “КРТ”, начебто постачальник Укрзалiзницi?
Сергiй Онищенко, який створював для корпорацiї “КРТ” фiрми-привиди i для цього робив усе: використовував морги, паралiзованих бабусь та квартири, де божеволiли й помирали, — тут перевершив самого себе. Наступна фiрма, “Злагода Юг”, яка також “постачала анкери” корпорацiї “КРТ” та залiзницi, — це руїна.
Так, так, суцiльна руїна. Короленкiвська, 36 — стара розвалюха iз забитими навхрест вiкнами та дверима. Сусiди вже звикли, що в них шукають “фiрми”. Тут рокiв десять нiхто не живе. Було двоє стареньких, але вони все продали i, кажуть, уже померли. На ту хату немає документiв. То — темна iсторiя. З Києва якийсь бандюк ту хату тримає. Їдьте звiдси, радять нам на Короленкiвськiй.
На цю руїну бiзнес-партнери Дубневичiв та Костюка записали фiрм як блiх.
Вокзальна, 1. За документами, тут “крута фiрма” Онищенка —”Агробiзнес”. Насправдi — занедбане примiщення. З внутрiшнього боку — захаращений вхiд. Тут навiть ворони не живуть, а людей залiзна буда не бачила вже давно.
Ось тут ви можете скiльки завгодно шукати ще одну фiрму-привид, ТзОВ “Агробiзнес”, очолювану особисто Онищенком, — її тут немає i нiколи не було.
Люди, за документами, директори та засновники цих пiдприємств з гучними назвами, вражали одним — бiднiстю. З маєткiв — злиденне життя. — Навiщо ви погоджувалися на такi афери? — допитуюся у фiгурантiв кримiнальної справи.
— Ви не розумiєте, як нам. Нiщо не працює. Нема роботи. А Онищенко обiцяв грошi кожного мiсяця тiльки за те, що ми пiдписуватимемо документи, — похмурнiє Володимир Бойцов.
— Але ж так ви могли пiдписатися й пiд вбивствами, якi хтось скоїв? — не вгаваю.
— До пенсiї далеко. У нас не було грошей навiть на хлiб, —вiдвертається. Важко визнавати, коли продаєш самого себе. Продаєш свою совiсть, гiднiсть, майбутнє своїх дiтей та онукiв.
У людей не було грошей на хлiб... А звiдки ж вони були в Онищенка Сергiя? Хто вiн такий i як втягнув Березу, Дубограєву, Бойцова, Надiю Бенед та ще з пiвсотнi людей у таку кабалу?
...Колись у Днiпродзержинську була вулиця Суворова. Особняки знесли, старi повмирали, а тi, що молодшi, залишилися. I Онищенко, i Наталя Береза, Володя Бойцов, Любка Дубограй та iншi жили на цiй вуличцi з дитинства. Потiм доля розкидала їх. Бiльшiсть пiшла працювати, а Сергiй Онищенко — до тюрми. Працював на овочевiй базi й став красти, то й посадили, як i Дубневича, — не можна людське чiпати.
Вийшов iз “зони” Сергiй Онищенко i знову став красти людське. Для того й познаходив друзiв юностi та їх навчив “бiзнесу”.
Отже, слiдчi не помилялися: усi ті фiрми, якi мали справу з одним iз головних постачальникиiв Мiнiстерства транспорту, — фiрми-привиди. ТзОВ “Корпорацiя “КРТ” отримувала кошти вiд залiзницi. Переказувала їх на рахунки фiрм-привидiв. Онищенко їхав у банк i знiмав цi кошти з рахункiв. Готiвкою. Чорним налом. Бухгалтери списували цi кошти фiктивними документами.
Слiдчим вдалося усе це розкрити. Здавалось, усе так просто: група нечесних людей, яких пов’язує одне хобi — грошi, створила схему крадiжок державних грошей. Онищенко тримав усе “знизу” фiрмами-привидами з дешевими “директорами”. Посерединi була корпорацiя братiв Дубневичiв, а зверху щедрою рукою Укрзалiзницi контролював вiдправлення грошей “браткiв” кум одного з них — Михайло Костюк, який тодi очолював залiзницю.
За цiєю схемою через зазначенi рахунки за якихось два роки пройшло кiлька мiльярдiв гривень.
Хтось скаже, що цi кошти вкрадено у матерi з дiтьми, чийогось старого батька, в iнвалiда, у лiкаря, студента, вчителя. Вкрадено у нас з вами. Хтось скаже, що певна групка людей збудувала державу в державi — вiртуальний свiт поставок, який дає реальнi грошi.
Саме так думали, мабуть, i слiдчi, коли ретельно взялися розкривати цю чи не наймасштабнiшу фiнансову аферу з усiх вiдомих на сьогоднi.
На початку лютого минулого року цiй схемi, серед організаторів якої два колишні зеки — Онищенко і Дубневич, — здавалося, буде покладено край: Онищенка заарештовують iз саквояжем, у якому слiдчi нарахували 500 тисяч доларiв.
Проти Онищенка порушили кримiнальну справу за кiлькома статтями. Почались масовi затримання, обшуки, вилучення. Автогенами вирiзали дверi в багатьох квартирах, заарештували рахунки. Свiтлана Козинець, один iз керiвникiв корпорацiї “КРТ”, втiкає вiд правосуддя у сусiдню Бiлорусь, її оголошують у розшук. Загадково помирає головний бухгалтер корпорацiї “КРТ” панi Гаранюк. За деяким даними, були виписанi постанови на затримання “браткiв” Дубневичiв та їхнього бiзнес-партнера, екс-голови Укрзалiзницi Михайла Костюка.
Здавалось, нiщо на врятує цього разу головних фiгурантiв цiєї кримiнальної iсторiї, якi мають потрапити до в’язницi, а слiдчi — за розкриття — отримають ордени.
Але раптом, наче на помах чарiвної палички, все зупинилось.
Що ж сталося за лаштунками? Чи справдi все, що встановили слiдчi, усе, викладене вище, — то був лише такий собi приватний кримiнальний бiзнес саме цих людей — Костюка, Онищенка, Дубневичiв? Їхня вдала спроба пограбувати державу з власної iнiцiативи?
Вiдповiдь проста — нi. I перший доказ цього — мафiя своїх не здає. I мафiя починає дiяти.
Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК, фото Світлани МАРТИНЕЦЬ
Далi буде