"Головне, аби в мене були цi раби! Мажоритарку вiддамо їм". Чому декому так потрiбен депутатський мандат i якою є його справжня цiна. Таємницi виборiв, якi не потрапили у жоден випуск новин
У той час, коли опозицiя ще досi вважає, що вона виграла вибори, на Банковiй, в Адмiнiстрацiї Президента, а особливо в кабiнетi начальника штабу партiї влади Андрiя Клюєва цими днями, поза сумнiвом, шампанське ллється рiкою.Тут теж святкують перемогу. Але не ту, ефемерну, яку начебто отримала опозицiя, а ту iншу, справжню, що дозволить Партiї регiонiв та її сателiтам не лише зберегти свiй вплив у парламентi, а й значно його пiдсилити. Хитрий i багатоходовий план спрацював.
Злиденним українцям знову вiддали їхнє — злиднi.
У чому ж полягав їх план? Ви здивуєтесь, але найкращу вiдповiдь на це питання дає журналiстське розслiдування — “Справа на мiльярд”. Воно є беззаперечною iлюстрацiєю, як грошi, великi грошi впливають на полiтику, а в пiдсумку — на наше з вами життя.
Нашi дiти доношують одяг ровесникiв iз Нiмечини та Польщi. Нашi батьки передчасно помирають, бо не можуть купити дорожезнi лiки.
Люди в нас — добрi, працьовитi, землi — багатi, чому ж ми такi бiднi? Чому стоїмо у чергах, аби мити горщики старим панам i паням?
Ми кажемо: влада — винна. I правильно кажемо. Лише не розумiємо, що цю владу, яка потiм нас обдирає, вибираємо самi. I самi ж дозволяємо, аби вона, вибрана нами, нахабно нас грабувала.
I саме з тiєї причини вибори не стали святом простого люду. Нинiшнi вибори — то найперше їхнє свято. Свято олiгархiв, злодiїв, нечесних на руку людей, котрi звикли жити на краденому.
“Справа на мiльярд” допомагає зрозумiти, чому ми, простi люди, поки що програємо їм, мафiї, у вiйнi за власну країну.
“Справа на мiльярд. Почерк мафiї” — це наше журналiстське розслiдування про життя окремого мафiозного клану. Вiн не один у країнi. Таких кланiв, таких “КРТ”, що присмокталися до бюджетних грошей намертво, — безлiч. Вони — при кожному мiнiстерствi, у тiнi. Але на прикладi цього клану можна зрозумiти, як функцiонують невидимi механiзми української держави та полiтики.
Отже, у трьох статтях “Справи на мiльярд. Почерк мафiї” ми розповiдали про те, як дiє мафiозний клан в українських реалiях. Про схеми здобування ним грошей.
На документальних фактах ми показали, як цей клан через ряд фiрм-привидiв “вiдмив” сотнi мiльйонiв грошей пiдприємств Мiнiстерства транспорту.
Як високопоставленi посадовцi Генеральної прокуратури i Державної податкової служби, суддi паралiзували розслiдування кiлькох кримiнальних справ, якi мали б поставити всi крапки над “i” та спiйманих на гарячому злодiїв запроторити до в’язницi надовго.
Але чомусь так у нашiй країнi стається, що до в’язниць потрапляють, як правило, невиннi або тi, хто поцупив дрiб’язок.
Великi злодiї сьогоднi живуть за iншими правилами. Вони —зрадять. Пiдуть на всяку пiдлiсть. Вони належать до тiєї категорiї, хто встромить ножа у спину чи натисне на курок, аби добити. Люди мафiозного клану готовi на все. Чому? Бо...
БО ЇМ Є ЩО ВТРАЧАТИ/
У цi тижнi нас часто питали: чи знайшли ми слiди того, у що могли матерiалiзуватись кошти, якi потрапляли на рахунки фiрм-привидiв, а згодом, через пiдробленi банкiвськi чеки, знiмались i перетворювались у “чорний нал”?
Звiсно, прямого зв’язку мiж чиїмись статками i такими коштами довести годi. Але ми пiшли iншим шляхом. I проаналiзували, якими статками за останнi кiлька рокiв заволодiли головнi фiгуранти “Справи на мiльярд”.
Ось, до прикладу, два власники ТзОВ “Корпорацiя “КРТ” зi “Справи на мiльярд”, через рахунки якої було перераховано 99,5% коштiв, що потрапили на рахунки фiрм-привидiв. Пiдкреслимо, це лише офiцiйно здобутi нами данi.
Отже, Богдан Дубневич, спiввласник ефемерної корпорацiї має у своєму розпорядженнi власностi не мало й не багато, а всього... 12 житлових будинкiв, 47 квартир рiзної площi та iншої нерухомостi — ще 16 будiвель.
75 одиниць нерухомого майна — це ще не все.
Має чоловiк для себе й родини земельних дiлянок — 105 гектарiв. А бiльшiсть квартир та будинкiв — у центральнiй частинi Львова, так званому житловому фондi елiтного класу.
Вiн також спiввласник пiдприємств, що за останнi роки отримали понад 300 тисяч гектарiв мисливських угiдь, тисячi гектарiв чорнозему. На звiра у “лiсах Дубневича-пана” прийнято полювати “модно”, з вежi. Старi мисливцi таке називають пiдлiстю i прирiвнюють подiбне до того, коли зрадник — ножа у спину.
“Партнер” Б. Дубневича, молодший “браток” Ярослав ще донедавна працював представником Укрзалiзницi в парламентi. I вiн добре “заробив” на вiртуальних поставках запчастин для залiзницi, якi начебто виготовляла для нього фiрма, наприклад, 86-рiчної лежачої баби Анни Бойцової з Днiпродзержинська.
I також неабияк полiпшив свої статки останнiми роками. У розпорядженнi його родини — 22 квартири та 8 житлових будинкiв.
Крiм житлових об’єктiв, Я. Дубневич має й 11 об’єктiв “iншого нерухомого майна”.
Земельних дiлянок — майже 100 гектарiв.
Чудовi справи й у партнерiв “браткiв Дубневичiв” — сiмейства Онищенкiв. Щоправда, оскiльки доля самого Онищенка, якого торiк запроторили до психiатричної клiнiки, щоб вивести з-пiд удару членiв усього клану, наразi невiдома, то насолоду вiд життя дiстає його дружина Свiтлана Леуська.
Як ми встановили, саме вона продає i здає в оренду ряд елiтних об’єктiв у Києвi — на вулицi Героїв Сталiнграда, Оболонськiй набережнiй, вулицi Маршала Тимошенко, а ще комплекс пiд столицею з кiлькома гектарами землi i т.д.
Дуже добре почувається й екс-керiвник Укрзалiзницi Михайло Костюк.
Звiсно, без вiдома цього чоловiка жодна копiйка не могла б потрапити на рахунки фiрм-привидiв. I це, мабуть, найкраще пояснює, як вiн, людина, що все життя працювала начебто на державу, дожився до величезних статкiв. Найбiльший у Карпатах готельний комплекс “Станiславський”, дорожезна вiлла, кiлька респектабельних авто, мiльйони гривень на рахунках у банку — це лише те, що офiцiйно має Костюк.
Небiдно живуть фiгуранти “Справи на мiльярд”? Не рахують гривнi на бензин, хлiб-молоко й оплату тепла в тiсних квартирах?
I ось у червнi 2011-го цi люди опинились за крок вiд того, щоб втратити все. Втратити та ще й сiсти до тюрми надовго.
Мабуть, так i було б. Пiшли б мафiозi до в’язницi, а вкраденi ними в людей грошi повернулися б дiтям, пенсiонерам, студентам, iнвалiдам. Так мало би бути в країнi, де поважають закон.
I, можливо, так i в нас було б. Якщо б не вибори 28 жовтня 2012-го, до яких країнi тодi залишалось iти неповнi пiвтора року.
ЛЮДИ З ДОСЬЄ
...“Всю владу, яка є, — область, губернатор, СБУ, прокуратура — все буде пiд них. Весь адмiнресурс. Так жорстко, що всi оху...ють”.
Ви, мабуть, чули цю фразу зi знаменитих “плiвок Забзалюка”. На них звучить голос депутата Рибакова, який хвалиться, що Адмiнiстрацiя Президента зробила його вiдповiдальним за органiзацiю виборiв у Захiднiй Українi.
Уся країна — й не тiльки наша — почула, як представник владної партiї розповiдає, що отримав завдання привести до нового парламенту “рабiв”. Рабiв слухняних, безвiдмовних. Рабiв, якi вiрою-правдою служитимуть Януковичу. Бо саме вiн дав це завдання — привести до парламенту “рабiв”.
За певним збiгом обставин, в однiй iз найскладнiших для теперiшньої влади областей — Львiвськiй — Рибаков зробить ставку на потенцiйних “рабiв” — фiгурантiв “Справи на мiльярд” та пов’язаних iз ними осiб.
Чому? У ходi розслiдування ми яскраво побачили, що саме штовхнуло цих людей в обiйми Рибакова. Це певнi дефекти їхнiх бiографiй. Дивнi дефекти.
Отож, Богдан Дубневич. Свого часу сидiв цей чоловiк за розкрадання державного майна. Вирок — вiсiм рокiв тюрми. Вiдсидiв вiн лише половину. Згiдно з документами, випустили тодi зека Дубневича не за добру поведiнку, а як iнвалiда по зору. Дiагноз звучав так: “повна слiпота, а також стан, коли на грунтi стiйких патологiчних змiн гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03, i вона не може бути коригована, або коли поле зору обох очей концентрично звужено до 10 град.”.
Багато слiпло у тюрмах. I досi слiпнуть. Не вiдпускають їх. I Юрiя Шухевича, вiдомого полiтв’язня, котрий почав втрачати зiр у тюрмi й ослiп там остаточно, не вiдпустили, а Дубневичу прочинили дверi — iди на всi чотири боки, не досидiвши, вiдповiдно до вироку, чотири роки.
Екс-зек пiд час телепрограми читає з аркуша без окулярiв, забувши про дiагноз окулiстiв двадцятирiчної давнини: “повна слiпота...”
Ми встановили: не так усе гладко. Насправдi у Дубневича зiр i досi чудовий, вiн добре читає без окулярiв iз вiдстанi 65 сантиметрiв, керує авто, полює на великого звiра.
Вiн отримав посвiдчення водiя та дозвiл на зброю, пройшовши двi медичнi комiсiї, у складi кожної є окулiст. Отже, якщо його достроково випустили з в’язницi, начебто як людину, що “втратила зiр”, це тiльки тому, що комусь те потрiбно було, а не тому, що у нього справдi виникли проблеми з очима.
Сергiй Онищенко, який сидiв за тiєю ж статтею, що й його “бiзнес-партнер” Дубневич, теж, за дивних обставин, не доїв тюремної баланди кiлька рокiв. Його вiдпустили з тюрми в тих же 1990-х, що й Богдана Дубневича, i також як... iнвалiда по зору.
Що найцiкавiше, анi Онищенко, анi Дубневич не ходили з бiлою паличкою чи собаками-поводирями. Хоча, згiдно з iнструкцiєю 6.6 Мiнiстерства внутрiшнiх справ України вiд 13.05.1992 р. про звiльнення в’язнiв, якi захворiли на тяжку хворобу, цим двом не позаздрити: лiкарi при їх дiагнозах безсилi. Зiр не повернути. То як туберкульоз на останнiй стадiї, коли легенiв уже нема. Але у життi усе виявилось iнакше. Тi, хто мав би бути калiкою-iнвалiдом, пашать здоров’ям та розкошують.
Не меншi дефекти й у бiографiї Костюка. Цього чоловiка прилюдно звинуватив Володимир Говоруха, науковець, у тому, що разом iз Дубневичем той привласнив його винахiд. Тобто вкрав. Так само, як крали людськi грошi фiгуранти цього клану.
Є ще один факт, який єднає Костюка та Дубневичiв, i є сумним у цiй їхнiй дефектнiй бiографiї. Це — смерть Георгiя Кирпи.
Мiнiстр транспорту та зв’язку свого часу також був “бiзнес-партнером” цих людей. Двi кулi, пущенi в голову... Над фактом смертi Кирпи, яку дехто хоче назвати самогубством, й досi таємнича завiса. Так загадково — двiчi стрiляти собi в голову й кожен пострiл смертельний — не йшов на той свiт добровiльно ще жоден самогубець на землi. Костюк був правою рукою Кирпи.
А тепер додайте до цього перелiку кiлька томiв кримiнальних справ, де фiгурують цi люди, яких спiймали на створеннi десяткiв фiрм-привидiв та несплатi понад 200 мiльйонiв гривень податкiв. I цi дефектнi бiографiї стануть ще бiльш вражальними.
А далi все просто: Адмiнiстрацiя Президента руками Рибакова вирiшила використати цi дефекти фiгурантiв, що крали людське, й перетворити їх на “рабiв” — ручних, контрольованих депутатiв. Простiше кажучи, тримати їх на гачку. Так, як тримали колись стукачiв, за доносами яких убито багато вкраїнського люду.
Наприклад, кримiнальну справу, де фiгурують прiзвища Костюка, Дубневичiв, Онищенка й яку наразi не оскаржила прокуратура, можна будь-якої митi знову витягти на свiт i зробити все так, як зробили з Тимошенко. Витягли справу — i за грати.
А ще можуть свiдки заговорити. Свiтлана Козинець, до прикладу, чи ще хтось iз десяткiв днiпродзержинських “пiдставних директорiв”.
Усiма цими людьми з дефектами у їхнiй бiографiї, з грошима i маєтками надзвичайно легко управляти. Бо вони мають страх. Вони бояться промiняти незлiченнi статки на камеру десь у Лук’янiвсьому СIЗО.
Вони бояться жити на тi злиденнi зарплати, жити так, як живемо ми, мiльйони українцiв.
I ось такi люди, як кажуть, за вказiвкою “згори”, пiшли здобувати мандат. Дубневичi, Козаки, Гички... А скiльки їх у кожнiй областi.
У деяких округах таких “рабiв Рибакова” виставляли по двоє. Щоб напевно. Щоб без осiчки.
“НАМ ПОТРIБНI ЦI РАБИ”
I їм справдi дали усе. Усе, щоб вони виграли цi вибори й мали мандат. Наприклад, так, як фiгурантам “Справи на мiльярд”.
Костюку — дали крiсло губернатора. То на певний час —забезпечити адмiнресурс на пiдтримку потрiбних людей. Мiлiцiя i прокуратора — до їх послуг. Найкращi високооплачуванi полiттехнологи, спецпiдроздiл СБУ, що надавав їм спецiальнi послуги. Усi канали мiсцевого телебачення — навiть тi кланялися їм у ноги, що ще вчора називали себе незалежними.
Двi соцiологiчнi компанiї впродовж трьох мiсяцiв дезiнформували населення. Уся агентура, що десятилiттями назбирувалась у силових органах, у мiстах та селах працювала на них. “Нам любые кандидаты нужны. Главное, чтобы они были с нами. Те, которые имеют рейтинг на Западной Украине. По х...ю откуда они там — “бютовские”, не “бютовские”.
Главное, чтобы у меня были эти рабы”.
Такi завдання ставила Адмiнiстрацiя Президента i її уповноважений Рибаков.
Представник Партiї регiонiв чiтко сказав це ще задовго до виборiв — їм потрiбнi раби. Чули всi? Потрiбнi раби!Тобто пiдконтрольнi особи. Тi, якими можна управляти. Тi, хто, як пес, слiпо виконуватиме волю хазяїна. I вони потрiбнi не на сходi чи в центрi, а саме тут, на заходi України.
Регiонал Рибаков знав, що говорить. Вiн добре усвiдомлював, що Захiдна Україна нiколи не проголосує за провладну партiю. Тому, щоб перемогти тут, їм й довелося використати цю спецтехнологiю: проштовхнути лише псевдопатрiотiв, пiдконтрольних, тих, хто має один вибiр: до парламенту або — до тюрми.
I їм лишилося мало: знайти людей, котрi зодягають вишиванку як бронежилет, котрi, аби не нести покарання за крадiжку людського, не йти до тюрми та зберегти маєтки, робитимуть усе, що їм накажуть. Усе — як маленькi ручнi собаки, що провинилися перед хазяїном.
“Главное, чтобы у меня были эти рабы...” Раби пiдконтрольнi, яких можна тримати достроковим звiльненням з тюрми, епiзодами з їхнiх дефектних бiографiй та кримiнальними справами на короткому ланцюгу.
Коли одного з Дубневичiв рiк тому у вузькому колi людей спитали, навiщо йому “полiтика”, вiн вiдрубав коротко: “У мене нема iншого варiанту”. Це означало таки єдине: Рибаков не помилився.
I вони почали сипати грошима. Купували комп’ютери для шкiл, роздавали по 100 — 300 гривень, ремонтували “благодiйно” дахи на церквах, вручали грошi на дзвони, возили людей на прощi...
Хто за це платив насправдi? Ви знаєте, як “заробляли” тi грошi, тому вiдповiсти на це запитання можете самi.
А навзамiн “раби Рибакова” хотiли єдиного — вiддати за них голос на виборах.
ФIНАЛ ПОПЕРЕДУ
Люди виявились мудрiшими, анiж про них думали. I генiальний план, озвучений Рибаковим, спрацював не до кiнця.
Наприклад, екс-зеку Дубневичу всi замовнi соцiологiчнi компанiї гарантували перемогу. Вiн програв звичайному 29-рiчному хлопцевi, Юрiю Михальчишину, аспiранту-науковцю.
Не все купується.
Програла Козинець. За неї проголосувало менш як 400 осiб.
Програв Гичка.
Програли Соскiн i десяток iнших технiчних кандидатiв, яких щедро, аби забезпечити собi дорогу до перемоги, до життя поза Лук’янiвським СIЗО, фiнансували фiгуранти “Справи на мiльярд”.
Лише один пройшов у парламент. На його окрузi працiвники КРТ були записанi як члени виборчих комiсiй вiд семи партiй. Тож на Львiвщинi мандат отримає лише один — молодший “браток”.
Ми свiдомо не пишемо — виграв. Бо представниця опозицiї Таня Чорновол упевнена: вона здобула на цьому окрузi переконливу перемогу. Але голоси рахували комiсiї, де засiдали люди з посвiдченнями працiвникiв КРТ. I це правда: сiм партiй, абсолютно рiзних, чомусь погодились узяти спостерiгачами на цей округ.
“Усюди, де не було моїх представникiв, я зафiксувала вкидання бюлетенiв моїми опонентами. Вони сiяли тут грошима. Вони купили тут усе. Усе — навiть представникiв опозицiйних партiй”.
Ось так вiдбувалися вибори за кулiсами.
ДЕПУТАТИ-ПРИВИДИ
А тепер головне.
За нашими пiдрахунками, 90 вiдсоткiв мажоритарникiв, що перемогли на цих виборах у рiзних областях, — люди, якi збили свої статки завдяки доступу до бюджетних коштiв. Якi крали наше.
Десятки з них мали проблеми iз законом. Дехто й досi у мiлiцейських файлах числиться як “член органiзованого злочинного угрупування”.
Усе це дуже зручнi люди, щоб ними управляти в новому парламентi. Усе це — “раби”, яким за кiлька мiсяцiв до виборiв представник владної партiї надавав у повне користування “для роботи” губернаторiв, прокурорiв, мiлiцiю та спецслужби. Саме такi люди оголошенi переможцями по бiльшостi округiв, де голосування вiдбувалось саме за кандидатiв, а не за партiї.
Впевнена, що мої друзі не такі!
Він знову підскакує і вдруге вибиває сумку із моєї руки, але сумка була важка, тому я її ще повісила на плече на довгу третю ручку. Я як побачила, 
що і другу ручку відірвав,- тут моє терпіння луснуло! 
Побачив, що народ на нас увагу звернув - і втік!
