Ввечері 20 березня 2012 року померла Атена Василівна Пашко

ПАШКО Атена Василівна (нар. 10.10. 1931, с. Пруси (тепер Бистриця) Дрогобицького р-ну Львівської обл.) — інженер-хімік, поетеса. Учасниця українського правозахисного руху. Адміністративно репресована. Голова Союзу Українок (1991). Президент Міжнародного благодійного фонду В. Чорновола (1999). Нагороджена орденом кн. Ольги III ст. (1997), орденом «Свободи» (2010). 

1948 закінчила СШ у м. Самборі Львівської обл. Навчаючись у 7-му класі, писала повстанські вірші, передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні), у 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього Бикова. 1949-1953 рр. навчалася у Лісотехнічному інституті у Львові. Скерована на працю у м. Сколе Дрогобицького р-ну інженером лісових культур. Від 1957 — старший інженер управління лісгоспу у м. Дрогобич. Через 1,5 р. переїхала до Львова, влаштувалася старшим інженером-хіміком хімічно-ґрунтової лабораторії при кафедрі географії Львівського університету. 1960-70 працювала інженером-хіміком у Всеукраїнському Географічному товаристві при Львівському університеті. Надалі займалася поетичною творчістю. Мала широке коло спілкування із українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників (В. Чорновіл, брати М. і Б. Горині, М. Косів, Ірина та Ігор Калинці, Б. Антоненко-Давидович, М. Коцюбинська та б. ін.). Від середини 1960-х за свої виступи на оборону репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, дістала догану за місцем праці, вчинено обшуки у її помешканні. 1970 підписала звернення до Верховного Суду УРСР з вимогою скасувати вирок В. Морозові, за що її було звільнено з роботи. 1969-72 брала активну участь у виданні підпільного журналу «Український вісник». 1972, під час арештів української інтелігенції, у помешкання Пашко знову було вчинено обшук. 1973 викликано як свідка на суди над В. Чорноволом, І. Сеник. На деякий час її було затримано кадебістами. Від 1973 працювала інженером у Львівській гідро-геолого-меліоративній експедиції. Під час експедиції її було на 3 доби заарештовано і доправлено до СІЗО Львівського КДБ, де у темному («чорному») коридорі, організовано зустріч Пашко із В’ячеславом Чорноволом. Постійно перебувала під наглядом КДБ. 1990 переїхала до Києва. 

Вірші писала змалку, деякі з них було надруковано в «Літературній Україні», у журналах «Дніпро», «Піонерія». З 1980-х публікувалася за кордоном. Зміст поезії Пашко вільно й невимушено в'ється навколо її сприймання слова, в якому відчувається небанальна образна знахідка, внутр. образний саморух цього слова, думки, почування. Її поетичні твори перейняті органічним чуттям єдності з рідною землею, природою, гармонійним відчуванням себе часткою своєї землі. Дуже вдалі в поетеси ліричні мініатюри — миттєве художнє осяяння, емоційна й настроєва вичерпність моменту. Наскрізний образ у багатьох віршах — образ жінки, ніжної й сильної, незалежної й самовідданої, жінки-патріотки, матері й берегині. У книхі «На вістрі свічки», крім віршів, є оповідь про Катерину Зарицьку, активну діячку ОУН, багаторічного політв'язня радянських тюрем і концтаборів, та незабутній спогад про останню зустріч із В. Стусом.

Від 1985 займалася громадсько-політичною діяльністю з В. Чорноволом.