В'ється, наче змійка, Неспокійна річка, Тулиться близенько До підніжжя гір; А на тому боці — Там живе Марічка, В хаті, що сховалась У зелений бір. А на тому боці — Там живе Марічка, В хаті, що сховалась У зелений бір.

Як з кімнати вийде, На порозі стане, Аж блищить красою Широчінь ріки, А як усміхнеться, Ще й з-під лоба гляне: «Хоч скачи у воду!» — Кажуть парубки. А як усміхнеться, Ще й з-під лоба гляне: «Хоч скачи у воду!» — Кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, Чом я одинокий Берегом так пізно Мовчазний хожу? Там на тому боці Загубив я спокій, А туди дороги Я не нахожу. Там на тому боці Загубив я спокій, А туди дороги Я не нахожу.

Та нехай сміється Неспокійна річка, Все одно на той бік Я путі знайду. Чуєш, чи не чуєш, Чарівна Марічко? Я до твого серця Кладку прокладу. Чуєш, чи не чуєш, Чарівна Марічко? Я до твого серця Кладку прокладу.

Проторена стежина,

Протоптані стежки.

Ідеш в життя, людино,

І з нього маєш йти.

Твій шлях униз і вгору,

А ти вперед ідеш

І як свою опору -

Доверху хрест несеш.

Твій хрест - то твоя доля,

Тобі його нести,

Із легкістю чи болем

Угору маєш йти.

Хвиля за хвилею,

Настрій за настроєм.

Світ крижаний.

Тоне повітря

Крилами ластівки.

День несумний.

Дуже солодка

Кава холодна.

Я не п’яна.

Просто втомились

Зустрічного ноги.

Просто весна.

Скронями тихо риплять

Дерева у вальсі осіннім,

Іноді листям шумлять

Стежини багряно-красиві.

Небом останні пташки

У вирій летять і співають.

Прощання із літом тяжкі –

Серця їх зовсім не бажають.

Я танцюватиму вальс

В осінньому лісі востаннє.

Я зупинила би час

На згадку про танець бажання.

Ранком прозорим з відблиском сірим

Рухом легким відчиняю вікно.

Знову за обрій думки полетіли,

Кава холоне досить давно.

Знову дивуюсь: навіщо сваритись

З рухом годинника тому невдасі.

Вітер розбудить гаряче повітря,

З чашкою кави зникаю у часі.

Протяг-бешкетник грається тюлем,

Осад від кави лишився на дні.

Втомлений день випаде мулом,

Спогад солодкий залишить мені.