Тут стежки немає, і став обмілів,

І саду майбутнє не сниться,

Загублено тисячі сказаних слів

Над поглядом синім криниці.

Сюди забігають дощі мимохідь,

І йдуть, на жалі неспроможні,

І тихо минуле на призьбі сидить,

Та думає думи порожні.

Смаглява нічко, чуєш, де ти?

Прийди, вродливице, прийди!

Я там, де тіні-мінарети

У тишу дивляться води.

Моя спокуснице остання

Мій розділи зі мною сум,

Скуштуй шербет мого мовчання

І почуттів моїх лукум.

За вечором пряним, де сонце і мед,

Де птаха щебече про щось щебетлива,

Де небо ховає в кишеню секрет

Про зорі прозорі, про хмари і зливи,

Де спомином дивним мене обпекло,

Де думать про смертне відверто зарано,

Я думав про Вас, і прозоро було,

І сонячно так, і медово, і пряно.

Тихий диптих

Блакитний день, свобода і земля,

За виднокругом ходить незбагненне,

Як мати ніжно пестить немовля,

Так сонце ніжно дивиться на мене.

Печале – згинь, мої тривоги – цур!

Я вирушаю в зовсім інший вимір,

Де в тишині пасеться чорний тур,

Він точно є, я знаю, він не вимер.

                     ***

 Чогось собі задумався і жду,

Чого – не знаю, може, просто ночі,

Де вітер любить тишу молоду,

Яка лежати каменем не хоче.

А там і я за тишею услід,

До спокою, до простоти, до Бога,

І зоряний у небі стане рід

Показувати вірную дорогу.

Холодні сни, і літо не літує,
В календарі заклякли місяці,
Упала тінь на землю пресвятую,
І біль стікає сіллю по щоці.
Дими до неба тягнуть чорні шиї,
Кривавим криком труситься ефір,
Ідеш у ніч - а там сирена виє
І ненаситний пролітає звір.

І степ, і ніч, і ночі хміль,

Непосидючий мліє розум,

Чумацький Віз розсипав сіль -

Зламалось колесо у воза.

Куди не глянь - все дивина,

І в дивині усе поснуло,

Де вічна баба кам'яна

Безсмертним тішиться минулим.

Тут грусна говоряща лошадь з конюшні іностранних дєл вчора сказала, що брацкій урод "паможет украінцам сбросіть прєступний рєжим Зєлєнского". Саме того не усвідомлюючи, це непарнокопитне створіння, що переїло лаврового листа, проіржало значно більше ніж хотіло:

1. Саме це брацкій урод хоче бачити у наших підручниках з історії в майбутньому.

2. Саме це було зроблено сто років тому: дикуни з Цєнтрального Нєчєрнозємья, прикриваючись "свєрженієм антінароднава рєжима" (і не без допомоги наших корисних ідіотів) знищили нашу (хай і недосконалу, але створену нами) державу, що дає їм підстави й досі звиздіти про "сатварєніє Лєніним Украіни".

3. Мрія фантастів про створення приладу, що викривляє простір-час, давно реалізована, називається цей прилад "пропаганда" і базується в районі Останкіно.

4. Ким би ви не були ("баригою на крові" чи "зеленим чмом"), ви будете призначені на посаду "зла, с каторим нада бароцца", адже диктатура не може без образу ворога, інакше вона не може пояснити власному населенню, чому "нада потєрпєть да пабєди".

5. Жодна диктатура в Україні не була автохтонною, її завжди приносили зайди під красивими гаслами.

Мораль:

Чим більше ви нехтуєте історією, тим кривавіші іспити.

Червоний вечір пилом пах,

Дива ходили світом,

У жовтооких гарбузах

Лягло спочити літо.

Стояли тіні край ріки,

Тремкі і нетутешні,

І спали втомлені думки

Та бачили прийдешнє.

Вночі сьогодні пахло сіном,

І небо зорями текло,

І все було таким невинним,

Таким замріяним було.

Про океан шуміла річка,

Про кораблі і про китів,

А в полі зайчик хрумкав гичку,

Та од сміливості тремтів.

Я Вас люблю. Пробачте мою душу,

І слабкість не засуджуйте мою,

Допоки небо очі тихо мружить,

Допоки на землі іще стою,

Допоки я в життєвій павутині –

Терпіть мене і слів моїх полин,

А там як є, не Ваша то провина,

Що я у Вашім світі не один.