На жовтім - небо голубе,
Краде серпанок яву,
Кричить малеча "цоб-цобе" -
Малечі все цікаво.
Ворожить пилом давня путь,
Поля - на латці латка,
Додому літечко несуть
Корови і телятка.
Несе і чорне, і рябе,
Рогате і безроге.
На жовтім - небо голубе,
А межи ними - спокій.
Пішло у ніч велике слово,
Мале зібралося за ним,
Співало поле колискову
І співом тішилось своїм.
І я лишавсь один-єдиний,
І проводжав слова у путь,
Нехай ідуть, як є причина,
Куди їм хочеться ідуть.
Предивне царство чорноти,
Самотньо і волого,
Сидять у темряві чорти
І дражняться із Бога.
Злітає сон тривожний з пліч
І силиться тікати,
А більш нічого - ніч та ніч,
І пустуни рогаті.
За темнополем спить село,
І ніжиться, і мліє,
Із неба сонце утекло
Шукать далеку мрію.
Мовчить лукаво таїна,
І річка сяє гола,
І у копиці спить луна
Отам, за темнополем.
У лісу погляди сумні
І думи прохолодні,
І дятел довго на сосні
Вистукує самотнє.
Туман гадає на сльозу,
А у яру глибокім
Лисиця слухає росу
І снів осінніх кроки.
А до села, на край-кінець,
Де річка ставить кому,
Ішов маленький морозець
У сведрі голубому.
Мовчали тихі ясени,
І терняки мовчали,
І не було тому ціни,
Бо не було печалі.
Був тільки сич, старий-старий,
Що бачив між гіляччям,
Як сведрик ясно-голубий
По калабанях скаче.
І незабаром буде жовто,
І незабаром буде дивно,
Отам, де сум тумани збовтав,
І бурмотів півночі зливно.
Сади достиглі скинуть ябка,
Заволодіє спокій світом,
І журавлі поставлять крапку
Уже дописаному літу.
Сьогодні тихо як ніде,
Сьогодні небо біле-біле,
Нечутно сни скидають крила,
І літо потайки іде.
І ти ідеш, щемливо так,
У небуття, в невідворотнє,
І сяє зіронька самотня,
І губить цвіт останній мак.
В небі хмара хизувалась силою,
В небі хмарі радісно було,
Над сивоголовою могилою
Блискавки ставали на крило.
Не було ні спокою, ні продиху,
Фарбувало безміри свинцем,
І тремтіли з переляку соняхи,
І молились Богові тихцем.
