Тільки сонечка не стане

За крайнебом тишини,

У тумани-океани

Вийдуть дивнії човни.

Хтось накришить трохи хліба,

Витре клопоти з чола,

І спіймається сон-риба,

Приходь! Приходь! Тебе чекати варто!

Як не у яву, хоч би у думки.

Коли небесні плутаються карти.

Коли цвітуть черешнею сніги.

Коли усе розпука затопила.

Коли підступне лізе через край.

Приходь коли життя уже не миле

І трохи сенсу й кольору додай.

фото з мережі

Залетить знову Бозя

З довгих мандрів сюди.

Посиніють морози.

Побіліють сади.

Подобрішає місто.

Усміхнеться село.

Стане ніжно і чисто,

Як давно не було.

малюнок Ореста Кузіва

Німа зоря і дощик легкокрилий

Вклонились новоявленій добі.

Небесний Хтось нагнівався впівсили,

Вспокоївся і геть пішов собі.

Десь у гіллі поворушилась птиця.

Холодний вітер. Дихання. Роса.

І видиво чудес уже не сниться,

Вони самі грядуть, ті чудеса.

фото з мережі

В небі місяць мармеладою.

День пропав на стороні.

Тихо осінь листопадає

В листопадовім вікні.

Квітка свічки сіє промені.

Час пішов у таїну.

І поснулі сни за комином

Бачать теплую весну.

малюнок ШІ

і зрушаться гори

і пагорби теж

на попіл пухкий

перетворяться ріки

не стане учора

і завтра

і меж

і більше не буде

ніколи й довіку

не стане морського

й небесного дна

пощезне багате

пощезне убоге

залишиться милість

єдина

одна

залишиться милість

і більше нічого

Бо зрушаться гори й холми захитаються, та милість Моя не відійде від тебе (Ісая 54:10)

 фото з мережі

Приходь, світанку. Завітай і ляж

На ґанку білосонячним промінням.

Скидає ніч туманний камуфляж

І утікає в невідоме тінню.

Уже пора для кави та чаїв,

Будильнику, що сон крихкий розвіє.

Приходь, світанку. Світ цей зголоднів

Дріботить дрібота дощова.

Сивий ліс по маківку умитий.

В мокрім світі губляться слова

Про тепло. Про сонечко. Про літо.

Світить яр шипшиновим вогнем.

Дотліває вечір неквапливий.

Жовтих днів малесенький Едем.

Жовтих снів нерукотворне диво.

фото з мережі

Поїхали до млина,

Там є річечка стомлена,

Там комиш і верба.

Там у кольорі сонячно,

Там години безпомічні

І міліє доба.

Поїхали ген,

Де цілюще навколишнє,

Ми намелемо борошна

Осінь у темряві світиться.

Мліють будинки зволожені.

Орденом Повного місяця

Небо за щось нагороджене.

Зорі невидиме стріпує,

Хмарами тішить летючими.

Спить неминуче під липами.