якщо наблизиться той час

коли раби свойого Біса

забудуть нас і шлях до нас

та пропадуть за Чорним лісом

коли за подихом зими

прийде весна на попелище

тоді відбудемося ми

і вже дізнаємось навіщо

так це бачить ШІ

Втомилось сонце. Небо у димах.

Іде отара з дому і додому.

Чатує неполоханий ховрах

І думає собі про невідоме.

Зомлілий день ховається в туман.

Згасають барви, запахи і літо.

Вечірнє поле б’ється об курган

Мов океан об острів невідкритий.

Малюнок ШІ

Читаю дощ, краплину за краплиною,

Дивлюсь на небо крізь прозорі ґрати.

Природа залишилася єдиною,

Кому ще й досі можна довіряти.

Тому що у часи такі безпомічні,

Коли бракує подиху і слова,

Я знаю точно – завтра буде сонячно

І навіть різноквітнокольорово.

малюнок ШІ

Великий вояка, лорд Макарон,

Іде на війноньку й рахує ворон.

А перша - чорнява, а друга - як сніг,

І дзьобає третя розбитий горіх.

Четверта – літає, а п’ята – сидить,

А шоста – співає, а сьома – мовчить.

Он восьма, дев’ята, і навіть деся…

Ой, де це поділася армія вся?

малюнок ШІ

Срібнотихо і прозово.

Сіла весна на пліт.

В небесах абрикосових

Сонця білого цвіт.

Пахне думами світлими

Й таємницями див

Там, де кіт оксамитовий

Сон про літо зловив.

малюнок ШІ

Не ворушися і не дихай,

І навіть думати не смій:

Хай буде ніч і ночі – тихо,

Як може бути тільки їй.

Хай будуть зорі. Буде хмара.

Хай буде ліс в тумані мрій,

І снів нелякана отара

До річки йде на водопій.

малюнок ШІ

Вплітає шпак у небо перші гами.

Повзе у тінь незрозумілий щем.

Весна летить над сірими снігами,

Яким лишилось трішечки іще.

Ще ручаям неговірко і мілко.

Ще обрій не прозоро-голубий.

У вулику поворухнулась бджілка

Побачивши про квітку сон смачний.

Коли зоря щезає за горою

І тишею вкривається стерня,

То хмару ніч веде до водопою

Неначе білогривого коня.

А там нове народжується слово.

А там натхнення сяє голубим.

І пахне степ спокійнополиново,

І час стає спокійностеповим.

малюнок ШІ

Вернися, дощу, в землі ці гіркі!

Накрий усе спасительним покровом

Де ручаїв посохли язики,

І навіть у роси відняло мову!

Покинь небесні ходжені світи,

Які не знають співчуття і щему!

Вернися, дощу, в землі ці, прийди!

Дай відпочити бубнові моєму!

малюнок ШІ