Про Лису гору (флешмоб?)

  Гора князя Лева, Піскова, Кальварія, Лиса …, віками збирав назви один з пагорбів Давидівського пасма ( частини Подільської височини ), пам’ятка природи місцевого значення.

  Складений із пісковика, піску ( звідси одна з назв – Піскова гора ), скельних порід пагорб має висоту 388 метрів над рівнем моря. Невисокі скелі, стрімкі схили прикрашають гору з західного та північного боків. Гора незаліснена, лише невеликі деревця і кущі з південного боку …

  Знаходиться Лиса гора між сусідньою, Замковою горою та Кайзервальдом, а точніше між вулицями Театинська і св. Войцеха ( нині вул. М. Кривоноса та О. Довбуша ).

  Саме тут від XIII ст. височів один з замків князя Лева Даниловича, зруйнований поляками у 1340 році.

  Одна з перших згадок про височину – зображення і підпис на гравюрі А. Гогенберга початку XVII століття – ” гора Стефана, загально звана Левовою “. Насправді, так мав називатись невеликий пагорб над Стрільницею, звідкі розмежовували львівські землі, хитрі міщани поміняли назви височин, аби збільшити свої володіння.

Віддавна на горі розробляли кар’єри з піском та каменем  для потреб міста, що постійно будувалось. Століття використання почали руйнувати гору. Завдяки протестам історика Ісидора Шараневича видобуток було припинено …

   Не одне покоління львів’ян було переконаним – гора Лева улюблене місце нечисті : на ії вершині провадять свої шабаші відьми, чарівниці та чорти. Одна з легенд оповідає, що нечиста сила злітається на гору опівночі, промовляються заклинання і з’являється сам диявол …

  Інша легенда стверджує, що у XVII столітті у підніжжя гори було розбито циганський табір, але неприязнь місцевих мешканців змусила їх полишити місцину. По собі цигани залишили криницю. Через певний час у ній втопився юнак, як казали від нещасного кохання … З тих пір почала вабити до себе циганська криниця, один за одним вкорочували собі віку городяни … Громада вирішує закопати небезпечне місце.

Звісно, живилися легенди і від реалій цієї місцини, про які повідомляли історики, хроністи, преса. Це числені трагедії при обвалах на піскових кар’єрах, байки довкола старого холерного цвинтаря на місці костелу св. Войцеха, козацькі могили часів Хмельниччини …

Але легенди з’являлись і у нові часи …

Одну з них фіксує у своїх ” Проходах …” ( 1932 р.) видатний історик Іван Крип’якевич. Один з часописів Львова, у 1925 році, зазначає, 11 березня, в страшну негоду, буревій, перехожий побачив як зірвалась з гори піскова брила. На місці тому з’явився образ лицаря, у панцирі і при зброї. З ’ява стояла нерухомо, із наступним поривом вітру зникла …

Джерело

А ще цікавинка: http://interes.lviv.ua/legends_lviv/142.htm Легенди