Кузька

Вперше зустрілися і познайомилися ми в переході станції метро "Оболонь". Це був пухнастий, рудий комочок  з блакитними, як квітневе небо, заплаканими оченятами. Він навіть не нявчав, а якось, як те курчатко, попискував, кликав маму.

 - Може, рано мені його забирати, може нехай його кішка ще погодує? - невпевнено запропонував я.

     - Та ні! Не турбуйся! - заперечив мій товариш, який давно обіцяв подарувати мені шикарного сибірського кота. - він уже й молочко самостійно п'є і рибку пробував, тільки, ось, ти повинен дати мені якісь гроші, не подумай - дріб'язок, то для того, щоб все у тебе з ним склалося, щоб було взаєморозуміння. Ну, звичай такий!

    - Ясно. Нема питання, - сказав я, намацуючи в кишені металеву гривню і приймаючи замість неї коробку з блакитнооким дивом.

Опинившись, нарешті, в квартирі "на ПМЖ", малюк ще більше розплакався; незнайома обстановка, все навколо чуже і вороже, їсти хочеться і мами немає ...

Мені самому було шкода вимушеної сироти до сліз. Я взяв його на руки, став гладити, а він, міцно обнявши мій палець лапками, раптом, заснув. Так я і просидів нерухомо, побоюючись ненароком розбудити сплячого котика близько години.

Прокинувшись, котик смачно позіхнув, потягнувся, запросився на підлогу і пішов, обережно ступаючи, в розвідку. Короткочасний сон повернув йому бодрість і цікавість до нової домівки. Як сказав мій син Максим, "Кузька прокинувся зовсім іншою людиною"; і молочка попив, про за пір'їнкою побігав, і, навіть сходив в туалет на заздалегідь підготовлений лоток.

- Чому Кузька?

- Тільки вчора ввечері ми читали з дітьми казку, де головним героєм був рудий хлопчина на ім'я Кузька ... Так що питання про ім'я кошеняти суперечок не викликало і було прийнято одностайно.

 Коли ж прийшов час спати, поклали ми Кузька в ліжечко-коробочку, умощеною м'якенькою підстилкою, але він сильно засмутився, почав плакати, і я змушений був знову взяти його з собою в ліжко, щоб заспокоїти.

Кузька, зручно вмістившись у мене під боком, миттю вдоволено замуркотів. У мене був важкий день, страшенно хотілося спати, але я всіма силами гнав сон, бо боявся уві сні, ненароком придушити це дивне блакитнооке створіння. Отже, ледве діждавшись, поки муркотіння вщухне і котик міцно засне, я обережно відніс його в ліжечко, що було влаштоване для нього в вітальні. Діставшись в темряві до свого ліжка я почув привітне муркотіння... Кузька вже чекав не мене...

- Кузька! Та май же совість! Я ж теж спати хочу! Відшукавши навпомацки котика в складках ковдри, я, вже не чекаючи, коли він знову засне, відніс його на місце і зачинив двері до своєї кімнати. Кузька, радісно попискуючи, вже чекав на мене, сидячи на ліжку...

- Ну, хлопче, все має свої межі, - сказав я і, взявши Кузьку за шкірку, викинув його за двері, тут же причинивши їх. Кузька почав ображено попискувати під дверима, але я його вже не чув...

Почув я його знову близько третьої години ночі. Досі дивуюся, як таке мале створіння може так голосно виявляти свою приязнь? Кузька сидів у мене на плечі і муркотів просто у вухо...

- Хто двері відкривав? Хто впустив його до мене? Але всі спали, двері були зачинені, а Кузька приязно муркотів мені у вухо...  Може він знову встиг у темряві проскочити поперед мене в кімнату? Довелось знову встати, вмикнути світло, взяти Кузьку за шкірку і, незважаючи на його обурений  протест, випровадити за двері.

Не встиг я повернутися до ліжка, як з під дверей долинуло легеньке попискування і я побачив, як Кузька буквально просочувався в щілину під дверима.

Коли я одержав квартиру і робив необхідний ремонт, була думка зашити цю щілину завширшки 2-2,5 см планкою, але потім я подумав, що, можливо, щілина залишена навмисне для кращої вентиляції, і не став нічого міняти.

Я, навіть, не став себе лаяти. Хто б міг передбачити, що через кілька років вентиляція зміниться на котуляцію...

- Ну, Кузька, якщо що, якщо ненароком перевернусь уві сні - не ображайся, - сказав я - ти сам вибрав свою долю. Не кажи потім, що я тебе не попереджав!

Залишок ночі Кузька ходив по мені, мурчав, шукав доступ під ковдру, але тут я вже постарався - щілин ніде не було...

Другого дня, повернувшись з роботи, я зняв двері з петель і набив на низ двері стрічку войлоку, відрізаного від старого валянка. Щілина зменшилась всього на 4-5мм, але цього вистачило, щоб припинити набіги нічного терориста.

Пройшло небагато часу, Кузька ріс, оточений достатком і любов'ю. Він, хоч і з великим невдоволенням, мусив призвичаїтись до свого ліжка. Залюбки годинами ганяв тенісний м'ячик, був ласкавим добрим котиком, але, мав надзвичайно гострі, як голки, кігтики і нерідко пускав їх в хід в запалі гри, так що і діти і дружина і я часто ходили закамуфльовані в зеленко-йодове забарвлення. Що поробиш, ми з розумінням ставилися до Кузькиних пустощів, обмежуючись лише зауваженнями. Кузька на зауваження не зважав, а тому наші пляшечки з йодом та зеленкою мали бути завжди на видноті... Одного разу Кузька своєю поведінкою просто налякав мене.

Я сидів у кріслі й дивився якийсь фільм по телевізору. Права рука вільно лежала на колінах, ліва спочивала на бильці крісла. Кузька, стрибнувши до мене, почав, було, влаштовуватись у мене на колінах і тут його увагу привернули набухлі сині жили на моїй лівій руці. Він весь напружився і за мить його гострі зубки зімкнулись на моїй вені... Правою рукою я розтиснув Кузі зуби і  жбурнув його на підлогу. Кузя миттєво перетворився з лагідного котика на шиплячий і підстрибуючий, як сало на пательні, рудий наїжачений клубок з вже не блакитними, здавалось - пекельно-червоними очима...

Не усвідомлюючи, що роблю, просто на "автопілоті", я... перехрестив котика... Не подумайте, не тапком, не віником, - натурально: в Отця і Сина і Святого Духа... Кузька якось здувся, наче з нього випустили повітря і зник під ліжком... Того вечора ми його більше не бачили. На кіс, кіс не відзивався, молочка попити не виходив. Рана моя теж виявилася несерйозною. Вена вислизнула з Кузькиних зубів і він прокусив лише шкіру.

З того дня котика, дійсно, як підмінили вдруге. В своїх іграх діти не знали упину  і не раз виводили Кузьку "з себе", втім, коли все ж йому доводилось давати відсіч надмірно розбешкетувавшимся дітям, Кузька робив це "кулаками" і шипінням, жодного разу не випустивши а ні кігтика. Часто він і сам був ініціатором різних розваг. Зненацька вискакував з засідки і прямував на "жертву" на самих лише задніх, високо піднявши передні - лякав.

В кухні ніколи нічого не випрошував. Гідність не дозволяла. Ніхто ніколи не чув від нього жодного " няву", навпаки, коли ми, всією сім'єю збирались за столом, він входив, підходив до порожньої мисочки, сідав до нас спиною, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що заслуговує  кращого ставлення. Але що ж тут поробиш, хазяїв не вибирають, такі вже попались, мусиш терпіти... Хтось, хто ближче, не витримує мовчазного докору і ділиться з Кузькою тим, що мав в тарілці, і тут починається справжня вистава; Кузька здаля, наче побоюючись забруднити власне дихання запахом запропонованої йому гидоти, обережно принюхується, потім здивовано повертається до нас:

- Оце мені? Ви в своєму розумі? Щоб я отаке їв? Не діждете!

- Ну, ми ж їмо, - виправдовуємося ми...

- Ну й їжте собі, а мені на таке навіть дивитись гонор не дозволяє...

- Ну, то йди, прийдеш коли гонор дозволить, - кажу я і показово тягнусь за тапком.

Кузя ніколи не доводить спілкування до крайнощів і гордовито покидає кухню, щоб за хвилину повернутися, перевірити чи нічого не змінилося в мисочці.

- Нічого? Ну я ж знаю, нема у них совісті... Кузька важко зітхає і починає їсти.

І немає ніякого значення що в мисочці; рибка, сир чи сметанка, вистава має відбутися в повному обсязі!

Спав Кузька зазвичай зі мною, точніше - починав спати. Коли вже всі повлягались і вимкнули світло, Кузька підходив до мого ліжка і запитував:

- Мр-р-р? (Можна?)

- Мр-р-р! (Можна!) - відповідав я і Кузька починав обережне "сходження" так, так, саме сходження на моє ліжко. Він не вистрибував одним помахом, а обережно підтягувався передніми, допомагаючи собі задніми лапами. Опинившись на ліжку, Кузька все так же обережно, промацуючи кожен крок кілька раз, переходив через мене на інший бік, заривався мені під пахву, і негайно включав свою мурчалку на повний голос.

- Ах ти ж рудий токсикокіт! - казав я, куйовдячи Кузькіну шубу. Кузька не ображався, лише мурчав ще голосніше. Коли Кузька переставав мурчати, це зовсім не означало, що він, нарешті, заснув. Це означало, що він вже набрав свою "дозу", і зараз станеться вибух котового адреналіну. Важливо було не впустити цей момент і вчасно видалити Кузьку з ліжка, але що поробиш, якщо Кузькіна пісня так заколисує... Кузька зненацька підстрибував більше, як півметра, падав мені на груди, на живіт, знову підстрибував і знову падав...

У нас в садку росла старезна яблуня - антонівка. Було їй більше півсотні років, але кожен рік радувала вона нас відмінним врожаєм, а особливо своїми незвичайно великими плодам розміром з два мої кулаки. От, одного разу, не дочекався я припинення муркотіння - заколисало воно мене, і наснилось мені, що лежу я під тією яблунею, а хтось дужий трусить її. Яблука болячи б'ють по мені, а я не маю сили ухилитись, лише кричу:

- Не треба! Припини!!! -:з тим і прокинувся - ні яблук, ні Кузьки...

Не одержав Кузька за те прочухана, тому що ми були як би співучасниками.

Ну чого б тобі ще треба? Живи та й радій! І годують тебе найкращим, що є, і за вушком почухають, і спинку та пузик погладять, і постелі не проженуть - в будь-якій тобі раді будуть. Все добре, занадто добре. Скучне життя, навіть прісне якесь. А чого ж тобі не вистачає? - Ворогів! А де ж їх узяти? А назначити!

Кузька так і зробив ; щоб життя було повноцінним, Кузька назначив ворогом #1-пилосос, а #2-дріль. Вивчив розташування їх барліг і ретельно слідкував, чи не відкриються двері кладовки чи дверцята антресолі, щоб випустити не світ лютих Кузькиних ворогів. Після того годі було кликати-шукати Кузьку не менше години.

А ви чули про здатність котів к цілительству? Коли в наш дім прийшло страшна біда - мій синочок Максим захворів онкологічною хворобою, Кузька ні на крок не відходив від нього, притулявся до болючого місця, полегшував біль, але сили були нерівні. В 24 роки пішов наш Максим, а вслід за ним і Кузька.

Перебрав, рятуючи друга...