Не моє. Копіпаст. Можливо, комусь допоможе?

© Тетяна Малярчук, письменник, журналіст

Я вважаю себе достатньо запеклим патріотом, але чомусь постійно сперечаюся з іншими патріотами. Особливі проблеми маю з одним знайомим, який вже після першого пива "мочить" усіх без винятку москалів-кацапів, хохлів-кровопивць, сцикунів-запроданців, кагебістів, їхніх коханок, дітей і онуків, жидів, ну, і поляків за компанію.

Я не можу більше жодної секунди це слухати, навіть якщо припустити, що мій знайомий має достатньо вагомі причини так вчинити. Або піди і зроби, або замовчи нарешті. Український націоналізм занадто балакучий і занадто героїчний, а ці речі між собою майже ніколи не поєднуються. Герої - вони мовчазні істоти. І лише після того, як виб’ють ворожу армію, жуючи хот-дог, круасан або чорний хліб з салом, залишають для майбутніх шанувальників якусь одну нічим непримітну фразу. Наприклад, "А все-таки вишні цього року дуже рано зацвіли". Українські ж герої швидше розкажуть на пам’ять пів "Кобзаря", ніж прочитають підручник з історії України. Натомість вони зовсім не вміють бути хитрими, а хитрість часто куди важливіша для перемоги, аніж сміливість. Ахіллес вбив Гектора, але Одіссей зі своїм дерев’яним конем взяв Трою. Таким хитромудрим чином я намагаюся сказати, що сцикуни теж можуть бути націоналістами. Ба більше - бути сцикуном - це природня людська властивість, тоді як геройство і безстрашшя часто лише прояв соціопатії.

Я розумію, хочеться. Боляче. Мені теж боляче. Я мрію бачити Україну багатою, щасливою, демократичною, вільною. Щоб співалися українські пісні, відроджувалися українські традиції, і всі, навіть злодії і проститутки, говорили українською мовою. Але поки цього всього нема і я не знаю, що робити, аби було - не кричатиму, що я герой. Бо не герой я ніякий. Я багато чого боюсь. Багато чого не знаю. Я не вбиватиму москалів і продажних хохлів, бо, по-перше, не маю зброї, по-друге, не вважаю, що бути москалем - це смертельний гріх. Ідеальних людей не існує, кожен ховає в шафі пару десятків не зовсім порядних вчинків. Я також не вірю в однозначний розподіл всього, що стається, на добро і зло. Ніколи не знаєш, чим що закінчиться. Щось добре, наприклад, як-от, помаранчева революція, може закінчитися реставрацією "понятій", і тепер, ображені і розчаровані, ми соромимося своєї тодішньої радості. Але розчаровуватися теж рано, бо за неписаними законами буддизму реставрація "понятій" може закінчитися неочікувано добре і всі ми раптом знову возрадуємося.

З бандитами, наприклад, теж все не так однозначно. Відомо, що вони погані. Але я чула багато історій про те, що на початку 90-х деякі бандити були хорошими. Тобто вони били, вбивали і грабували - з цим все нормально. Але, крім своєї професійної діяльності, ті бандити мали неабияк розвинену національну свідомість. Напевне, їм залежало на тому, щоб бути саме українськими бандитами, не знаю, чому. Івано-франківський бандит Бен, приміром, першим вивісив над радянським Івано-Франківськом жовто-блакитний прапор. Пізніше його вбили, підклавши вибухівку в авто, і навряд чи у помсту за націоналістичні переконання. Просто бандитизм перейшов на вищий рівень. Інша івано-франківська легенда теж про бандитів і теж вкрай націоналістична, навіть якщо спершу здасться, що про лікарів. В однієї бідної жінки був шестирічний син і якогось вечора його раптово прихопив гострий апендицит. Жінка викликала карету швидкої допомоги (вона жила за межами Івано-Франківська у невеликому селі), але в ті часи цим каретам більше пасувало називатися драндулєтами, і вони ніколи не приїжджали, бо не мали чим заправитися. Жіночка взяла хворого сина на руки і вибігла на трасу. Вона сподівалася, що якийсь добросердечний водій відвезе її в обласну лікарню, але в ті часи, як правило, йшлося про виживання, а не сердечні якості. Жіночка простояла на трасі більше години, почалася злива, і так було навіть ліпше, бо тепер ніхто не міг розгледіти розпачу і сліз на її обличчі. Нарешті зупинилася чорна гігантська іномарка. Жіночка не вагаючись заскочила в салон і звеліла водію, голомозому, в хутрах і золоті, мчати в лікарню. Той помчав. Дорогою жіночка розказала йому усе своє нещасне життя і не менш нещасне життя свого сина, і що чоловік її - алкоголік - помер кілька років тому, і що грошей у неї немає, і що немає жодної надії їх заробити. Водій іномарки увесь час мовчав, але залишив жіночці на прощання свій номер телефону. Чи то він був вражений силою материнської любові, чи пройнявся глибиною людської безвиході. Але в лікарні на жіночку чекав неприємний сюрприз. Лікар відмовився оперувати сина без попередньої певної суми хабаря. У жінки не було грошей ані з собою, ані вдома. Лікар сказав: як нема, то я пішов спати. А вночі хлопчик помер. Далі історія грунтується винятково на неперевірених фактах. Жіночка намагалася поскаржитися на лікаря в міліцію, подати на нього в суд, бо тоді, хоча й жилося важко, але від звичайного апендициту все-таки вмирати було не прийнято. Однак ніде ніхто на нещасну не звертав уваги. Лікар продовжував лікарювати і, здається, ще встиг вбити одну вагітну жінку. Мама померлого хлопчика зателефонувала водію іномарки. Бандит її пам’ятав. Уважно вислухав і сказав лишень: "Лягайте спати". І через кілька днів лікаря знайшли у лісі повішеним. Іноді мені шкода, що тих давніх бандитів перестріляли. Теперішні якісь зовсім безсовісні. І що найгірше, вони страшно балакучі. Куди не ткнешся, який канал не увімкнеш, всюди вони щось говорять, всі націоналісти, щось захищають, проти чогось борються. Так перекрутили поняття патріотизму, що аж стидно ним називатися. Помовчіть, ради бога. Згадайте, що вишні цього року рано зацвіли.

                          Вшануємо загиблих Героїв

                   Сокира Перуна - 29 січня

             http://video.i.ua/user/1901311/47803/253919/

Продовжується творення окремої сибірської мови -- зокрема, перекладаються та творяться нові й нові поезії. Зрештою, з'явився  варіант гімну сибіряків, вільних від Московії, в якому легко вгадуються українські мотиви. 

                                          Ешшо Сибирь-та не задохла

                     Ешшо Сибирь-та не задохла, ни слава, ни воля,                      Ешшо нам, сибирякам-тем, усмехньотса доля,                      Сгинут вороги поганы, как липуха в мареве,                      Загулям тода довеку мы в вольготным крае                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.                      Станем, браты, за вольготу, с Волги до Аляски,                      Пусь серца лучат сибирски воли-той шараски,                      Пусь Далай Полночной с нами лыбитса умильно,                      Ешшо восподы шермачны побегут безсильно.                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.                      Напосля жа труд советной ешшо всем поведат,                      Как сибирска жысь пребаска, песня-та проведат                      Мериканшыков, китайцов, персов и евражков,                      И прославитса Сибирь-та меж сумежных бражков.                      Дыхню-ту и тело покладьом за вольготу,                      Кажньом чо мы, браты, казацки волоты.

Ще одна новина із життя сусідів.

http://ttolk.ru/?p=885

В брежнєвські часи про таке казали: "Маразм крєпчал". Можна було би посміятись, але ж

такі речі заразні

Блогеры обнаружили в магазинах траву  "Путинская"

Пользователь "Живого Журнала" radulova 7 декабря в своем блоге опубликовала фотографию травы для газона под названием "Путинская". Фотография была сделана в гипермаркете "Мега-Белая дача". На пачке семян напечатано изображение премьер-министра России Владимира Путина. Кроме того, на пачке газонной травы написано "Будь готов к ЧМ-2018". Покупателей также призывают превратить "лужайку в стадион". В своем блоге Наталья Радулова, журналист "Огонька" и писатель, над фотографией травы "Путинская" написала: "Покупаем и радуемся". Газонная трава "Путинская", сфотографированная radulova, появилась в Сети через 5 дней после того, как стало известно, что Россия станет хозяйкой чемпионата мира по футболу 2018 года. Исполком ФИФА 2 декабря выбрал Россию большинством голосов. За проведением ЧМ-2018 также боролись Англия, Испания с Португалией и Голландия с Бельгией. 6 декабря бывший президент Российского футбольного союза (РФС) Вячеслав Колосков отметил, что Владимир Путин немало сделал для победы России. В частности, по словам Колоскова, премьер-министр провел тайные встречи с третью членов исполкома ФИФА во время кампании за проведение чемпионата.

Ось таке знайшов у Мережі

У Великій Британії люблять і обожнюють королеву. А у нас?

Це варто прочитати!!!

http://obkom.net.ua/news/2010-10-13/1115.shtml

"Дзеркало тижня",  № 29 (809) 14 — 20 серпня 2010

«Влада сильна як ніколи» — ця легендарна фраза Віктора Медведчука, легендарно ж спростована Майданом, останніми місяцями набула в Україні другого життя. «Вони прийшли надовго», «вони взяли країну за горло», «тепер уже виборів не буде ніколи» — саме такими фразами рясніють ЗМІ, форуми та блоги. Парламентська більшість розростається, уряд — під пальцями президента, губернатори наливаються повноваженнями, Хорошковського можна «за звірства виганяти з гестапо», бізнес душать, права партій урізують, мери та місцеві депутати масово капітулюють, адмінресурс до місцевих виборів нарощують... Усе це так. Але, хоч яким це сьогодні здасться дивним, мені ближче інше твердження: сьогоднішня влада слабка як ніколи. Бо сила влади визначається не цими первинними політознаками чи формальним порівнянням із потенціями попередників. Вона визначається здатністю лідера і команди протистояти загрозам та викликам, які постають перед суспільством і державою. Таких загроз — об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх — нагромадилася критична маса. Одні накопичувалися роками, інші з’являються, а треті створюються власноруч. Щоб їх зняти або мінімізувати, необхідна єдина команда з високим інтелектуальним і моральним потенціалом, здатна проводити ефективну політику, побудовану на розумінні світових процесів, внутрішніх проблем та шляхів їх вирішення.

читати далі http://www.dt.ua/1000/1550/70211/

«Російська столиця, яка вже декілька днів оповита густим димом від пожеж, — на межі техногенної катастрофи. Комунальна інфраструктура не розрахована на 40-градусну спеку. Таких умов не витримують ні люди, ні техніка. Останніми днями лікарі фіксують збільшення смертності. У московському метро терміново розгортають медичні пункти.

Башти Кремля немов в тумані. Щільна пелена над Москвою-річкою. Тепер це звичайний пейзаж московського ранку. Тільки над столицею розповзається не туман, а принесений вітром дим з підмосковних торф'яників. Від нього не сховаєшся навіть в метро.

Автомобілістів московська влада закликала пересісти на громадський транспорт. Щоб не забруднювати і без того задимлене повітря.

Всього аромату коктейля з кисню і диму камера передати не може. Іноді здається, що просто не вистачає повітря. Москаліі рятуються за допомогою респіраторів і масок. Як колись — в пік грипозного сезону. Тільки тепер маски повинні бути з 8-ми шарів тканини. І обов'язково змочені водою.

Маски знову стали дефіцитним товаром. А ще очищувачі повітря і засоби для астматиків, які тепер купують і здорові росіяни.

Кондиціонери подорожчали в чотири рази. Москалі тепер в прогнозах погоди звертають увагу не на температуру, а на вітер. Якщо з південного сходу, димова завіса — на цілий день. Частинки диму провокують напади задухи, кашлю навіть у здорових людей. Подвійне-потрійне навантаження на серцево-судинну систему. Декілька годин на вулиці — це все одно, якби ви викурили 3 пачки сигарет.

Дрібні зважені частинки перевищені в 3,1 разів — вранці і вночі. Чадний газ збільшений до 5 разів. Вони, на відміну від крупних частинок, вільно проходять через дихальні шляхи і потрапляють в легені, і потім не виводяться.

Якщо 40-градусна погода протримається ще декілька тижнів, 1 вересня школи не відкриються. Навчальний рік у росіян почнеться тільки тоді, коли спаде мпека».

Тим часом повідомляється, що 5 серпня американські супутники НАСА «Терра» і «Аква» зафіксували на території Росії 535 крупних пожеж. Більше всього пожеж в Тюменській області — 44 вогнища спалаху. На другому місці — Курганська область. Там супутники зафіксували 42 пожежі. На третьому — Ніжегородська область — 36 вогнищ спалаху.

Політологи пояснюють виникнення пожеж в Сибіру, де немає такої спеки, як в центральній Росії, диверсійними операціями сибірських партизан з числа народних паліїв, що ставлять своїм завданням завдання максимальний економічний збиток Росії в рамках боротьби сибіряків з російськими окупантами за незалежність сибірських держав.

Тим часом дим від підмосковних торф'яних пожеж знов оповив Москву до вечора четверга після того, як вдень він більш-менш розсіявся.

Їдкий запах став відчуватися на південному заході, заході і в центрі Москви. На багатьох підмосковних трасах через димову пелену різко знизилася швидкість руху автомобілів. Дощ, який пройшов в деяких районах Москви, ніяк не полегшив ситуацію із смогом.