ВОРОН І ЗАЄЦЬ. Байка.

Валерій Гнатюк.

У день погожий вихідний

По лісу Зайчика несло,

Аж, гульк, – високо на сосні

Чорніє Ворона крило.

Аж на самісінькім вершку Нога на ногу він сидів, Мугикав пісеньку якусь І смачно люлечку палив. Добридень, Вороне, тобі, Зайчисько птаха привітав, Я саме тут по справах біг, В село за морквою стрибав, Як бачу: ти між сосняком, Дай стану, думаю, собі – Потеревеню з земляком, Перепочину хвильку-дві. Тебе спитати хочу я: Як там біжить життєва путь? Як жінка, дітки і сім’я Та що наразі робиш тут? І ти здоровий будь, Косий, Кахикнув той через плече, Живі-здорові в мене всі, Життя спокійненько тече. А я нічого не роблю, Вмостився гарненько оце: Сиджу собі, плюю, смалю, Та димне випустив кільце. Тут Зайця завидки взяли: «Ото життя вдалось комусь: Сиди собі й тютюн смали, А я завжди, як бевзь гонюсь. Ну чим я гірший за пташок? Я ж не якийсь дурний віслюк. Вмощусь-но я не цей пеньок І посиджу, і подимлю.» Розлігся він під деревцем, Лаписька в стовбур поспирав, Набив цигарку тютюнцем І задимів, і застирчав. А тут якраз голодний Лис Повз тут соснину пробігав, Побачив Зайця, ікла блись Притьмом сердешного й зжував.

 Життя у лісі, як лото,

Все може змазатись за мить:

Безпечно «курить» тільки той, Хто дуже високо сидить.