Третій рік уже минає, як залишили домівки,
Кожен день рулетка грає – тому хрест, а в тому – дірки,
Із відсотку ненормальних, та цілком до бою годних,
Переходим по одному в списки втрат безповоротних.

А нормальні не дуркують, не ідуть до військомату,
У тилу життя будують, і кар’єру і зарплату,
А тобі проїзд по пільгам – наче кістку в морду кинуть,
Дев’яносто три відсотки і по миру не спочинуть.

Потенційно небезпечні, бо за правду і за совість,
Лікувати свою чесність, нам по доброму говорять,
Із проблемами своїми – серед друзів розберемось,
Дев’яносто три відсотки – невсеремось, невсеремось.

(с)

 Через тиждень буде рік як Авдіївка та її околиці стали звичними краєвидами. Кажуть, що скоро виходимо на ротацію. Обіцяють навіть ненадовго повернення вперше з початку війни в ППД до Білої Церкви. Дім зовсім поруч буде, родина. Мирне життя... Забутий, інший світ в якому майже не буваєш останні три роки, четвертий вже... Трохи стрьомно та сумно якось стає від думки про майбутнє. І навіть не знаю чому. Дома ж чекає кохана дружина, родина і друзі, більшість з яких правда стали просто знайомі. А ще ремонт в квартирі, що майже скінчився!!! Куплю цивільну одежу й нарешті зможу більше часу віддати власним бажанням. Мурашник рідного міста з кіно, театрами, кафе, з вогнями вулиць заасфастованих. Довгоочікувані приємні зустрічі. Мандрівки Україною й не тільки... Ага, розмріявся )))  Казарма або палатки полігону та купа паперової роботи й тилової дрочі мене чекає. Так ось чому трохи сумно стає! 

Пішов я спати бо чергування вже годину як скінчилось, а на завтра (вірніше уже сьогодні) купа планів та важливих задач.

Доброго ранку, Україна!!!