Профіль

barragtu

barragtu

Україна, Острог

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

не зовсім по сезону... а хіба?)))

В ці суворі зимові вечори зігрітися допомагають улюблені вірші і пісні з улюблених ще з дитинства фільмів (Якось не повертається язик обізвати їх "саундреками":) )   
            
Диалог у новогодней елки  
Что происходит на свете? - А просто зима.
- Просто зима, полагаете вы? - Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю
В ваши уснувшие ранней порою дома.

- Что же за всем этим будет? - А будет январь.
- Будет январь, вы считаете? - Да я считаю.
Я ведь давно эту белую книгу читаю,
Этот с картинками вьюги, старинный букварь.

- Чем же все это окончится? - Будет апрель.
- Будет апрель, вы уверены? - Да я уверен.
Я уже слышал, и слух этот мною проверен,
Будто бы в роще сегодня звенела свирель.

- Что же из этого следует? - Следует жить,
Шить сарафаны и легкие платья из ситца.
- Вы полагаете, все это будет носится?
Я полагаю, что все это следует шить!

Следует шить, ибо сколько зиме не кружить, -
Недолговечны ее кабала и опала!
Так разрешите же в честь новогоднего бала
Руку на танец, сударыня, вам предложить.

Месяц серебряный, шар со свечою внутри
И карнавальные маски по кругу, по кругу.
Вальс начинается, дайте ж, сударыня, руку, -
И раз, два, три, раз, два, три, раз, два, три.
Левитанский Ю.

Про квіти... Чи про нас?

ЦВЕТЫ

Цветы росли в оранжерее.
Их охраняли потолки.
Их корни сытые жирели
и были лепестки тонки.
Им подсыпали горький калий
и множество других солей,
чтоб глаз анютин желто-карий
смотрел круглей и веселей.
Цветы росли в оранжерее.
Им дали света и земли
не потому, что их жалели
или надолго берегли.
Их дарят празднично на память,
но мне - мне страшно их судьбы,
ведь никогда им так не пахнуть,
как это делают сады.
Им на губах не оставаться,
им не раскачивать шмеля,
им никогда не догадаться,
что значит мокрая земля.
Белла Ахмадулина

Відрізняйся?)

  • 28.01.12, 10:41
Гребця на багатовесельному судні не хвалять за оригінальні манери
                                                                                      Р.Емерсон

Про дружбу (спірно)

  • 23.01.12, 21:25
Одне з головних призначень друга - піддаватися (в пом'якшеній та символічній формі), тим карам, які ми хотіли би, але не можемо застосувати до своїх ворогів
Олдос Хакслі "О чудовий новий світ" 

"О, півлітра, закуска, панянка, ще й є кому в морду дати!" )))))

  • 22.01.12, 22:50
Йде зайчик через ліс. Бачить — лежить півлітра. "О, півлітра!",— зрадів зайчик. Взяв пляшку під пахву і чимчикує далі. З-за куща побачила його лисиця. "О, півлітра і закуска!", — зраділа лисичка і рушила за зайцем. Їх підстеріг вовк. "О, півлітра, закуска і панянка!", — та й рушив за ними. А з-за наступного куща виглянув ведмідь і зрадів: "О, півлітра, закуска, панянка, ще й є кому в морду дати!"

про любов?

  • 22.01.12, 22:40
Есть женщины, в которых никто не влюбляется, но которых все любят. Есть женщины, в которых все влюблены, но которых никто не любит. Счастлива только та женщина, которую все любят, но в которую влюблен лишь один.
В.Ключевский

про красу

  • 22.01.12, 12:55
«Для жінки краса важливіша за розум, бо чоловікові легше дивитись, ніж думати»
Марлен Дітрих

В очікуванні останнього прекрасного зимового свята...

  • 18.01.12, 21:20
В очікуванні останнього прекрасного зимового свята Водохреща починаю задумуватись над постканікульним похміллям, яке завжди якось так "несподівано" приходить після довгого святкування. Але похмілля радше морально-психологічне, а не фізичне. Його клінічні ознаки численні відчуття "недо" - здається, що недогуляла, недовідпочивала, недочитала, недолюбила, недопрацювала, недосказала і т.д.  
І кожного року здається, що от нарешті цих "недо" не буде, але вони таки з'являються, приходять так же невідворотно, як проходить свято. І гірчать. Хоча зрештою може завдяки ним кожного року чекаєш свята ще дужче в наївному прагненні зробити його абсолютно ідеальним.  
Та і гірчать вони не гіркою пілюлею, а терпким присмаком кави, масткою ніжністю шоколаду і яскравою соковитістю грейпфрута - всім тим, що запалює мої будні ентузіазмом і любов'ю.
ех, будні, я теж вас люблю)))))
  

1984. хіба рефлексії...?

Як не дивно, але у ці святкові дні мене потягнуло на антиутопії. Можливо наштовхнули аномалії у природі, можливо у суспільному житті, чи просто захотілось контрасту із сльозливо-сопливими мелодрамами, якими з перемінним успіхом намагається в ці дні заповнити душевну лакуну телебачення.
Почала я з вже мабуть класичного Орруелівського "1984". На свій сором, читала твір вперше. Сказати, що він справив на мене величезне враження - не сказати нічого. Як вихор прийшовся по розслабленому святковою атмосферою мозку. 
Здивувало те, що часто в анотаціях до роману пишуть, що він сатиричний. Що ж? Може так, але тоді це вже надто чорна сатира, від якої залишається гіркувато прикрий присмак. 
І насправді враження таке, що ніби і нічого нового, криве дзеркало на вже відому реальність. І в цьому дзеркалі з усіма випуклостями і чіткістю проступає абсурдність конформізму й ідолопоклонництва. І хочеться закричати, що, мовляв, ні, ми зовсім не такі, ми інші. але десь далеко в підсвідомому пульсує зрадливе "хіба?"... 

З Різдвом Вас, друзі!!!!

  • 06.01.12, 19:40

СВЯТ-ВЕЧІР

Мороз малює у віконці. Узваром дихає кутя. І Мати Божа на іконці у хустку кутає дитя.

Побудь дитиною, синочку. Твоє дитинство золоте. Ще вітер віє у терночку і дерево на хрест росте.

Ще час не сплинув за водою. Ще Юда спить у сповитку. Он гурт з різдвяною звіздою уже на ближньому кутку.

Поколядують і засіють. Ще, може, буде і життя. Ти на Голгофі вже Месія, а на руках іще дитя.

                         Ліна Костенко