Профіль

helsan

helsan

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

helsan

helsan

Dеjа vu. Часть 1. Президенты и «стрелочники»

Справедлив ли суд в отношении Юлии Тимошенко? Освободят ее или все-таки придется сидеть? А ведь не далее, чем десять лет назад, мы уже гадали на кофейной гуще о том, насколько избирательно действует украинское правосудие! И судили тогда Юлию Тимошенко, и вопросы были те же самые…

Экскурсия в прошлое №1

Итак, 1995 г. Украина давно и безнадежно должна России за поставки природного газа. НАК Нaфтогаз еще не создан, поэтому по долгам отвечает государство. В бюджете денег нет! Что делать? Решение предложил премьер-министр Евгений Марчук.  Давайте, сказал он, поменяем шило на мыло! Т.е. долг за газ - на облигации внешнего валютного займа, всего на сумму $1,4 млрд. А потом, когда-нибудь, Украина, быть может, погасит эти ценные бумаги «живыми» деньгами. Или, на худой конец, можно будет обменять эту макулатуру на собственность – на акции приватизируемых предприятий…Естественно, в Кремле поинтересовались, а кто конкретно будет «гасить» или «менять»? Пожалуйста, ответил г-н Марчук, рекомендую - корпорация «Единые энергетические системы Украины». Да-да, именно так, не Павел Лазаренко, призванный в правительство Украины на должность вице-премьера только в сентябре 1995г., а Евгений Марчук был «крестным отцом» ЕЭСУ!

Позднее Юлия Тимошенко сама вспоминала: «В начале 1995 г. грянул энергетический кризис, который был связан с украинским долгом по расчетам за газ. А мы [«Корпорация «Украинский бензин»] активно сотрудничали с Россией. Мы встретились с Марчуком и изложили ему, каким образом можно закрыть долги Украины перед Россией. Марчук готовил нам первые письма поддержки. Тогда же мы перерегистрировали компанию и назвали ее «Единые энергетические системы Украины». До нашего прихода долги Украины перед Россией составляли 2,4 миллиарда долларов. 1996 г. страна встретила почти без долгов. Весь газ, за который Украина должна была рассчитываться с Россией (кроме платы за транзит), шел через ЕЭСУ. И, кстати, Лазаренко еще не был премьер-министром Украины…» Как именно предполагалось рассчитаться с Россией? Киев предложил Москве список примерно из пятисот стратегических предприятий – на выбор. И две возможные схемы. Первая - погашение долга гособлигациями, которыми Газпром сможет впоследствии оплатить акции приватизируемых заводов, комбинатов и фабрик. Естественно, обещал Марчук своим контрагентам, ценные бумаги будут учитываться не по реальной, а по номинальной их стоимости.

Вторая схема была сложнее. Газпром подписывал с ЕЭСУ договор на поставки в Украину природного газа. Корпорация, в свою очередь, продавала топливо через посредников, например, через  Индустриальный союз Донбасса», который получал по $0,50 комиссионных с каждой тысячи кубометров. А ИСД заключал с конечными потребителями договора, предусматривавшие штрафные санкции в размере 0,75% за каждый день просрочки платежа или 273% годовых! Такая задолженность, надлежаще  оформленная векселем, становилась эффективным инструментом приватизации в обход всех и всяческих запретов Верховной Рады, Кабинета Министров или Президента Украины. Причем взыскание по индоссированному и опротестованному векселю мог произвести кто угодно… Хоть Газпром, хоть артель им. Пупкина из глухой деревни дальнего Подмосковья! К счастью, ни «стратегическая распродажа», ни «вексельная приватизация» Украины не состоялись. 27 мая 1996 г. Евгений Марчук был отправлен в отставку. 3 ноября 1996 г. Евгения Щербаня, придумавшего «вексельную схему», застрелили в аэропорту Донецка.

Экскурсия в прошлое №2

Справедливости ради стоит сказать, что тогда, в середине 90-х годов, подобного рода аферы представляли собой обычное явление. Например, в 1996 году Россия и Белоруссия также «поменяли шило на мыло» - безнадежные долги на вполне реальные доллары США. Суть сделки такова. Беларусь была должна Газпрому, который, в свою очередь, не заплатил налоги в бюджет, а Москва не имела денег, чтобы выплатить Минску компенсацию за ядерные боеголовки и ракеты, подлежавшие передаче России в соответствии с международными соглашениями. Проблему решили очень просто. Газовые долги белорусы оплатили векселем на сумму $916,7 млн. Этой ценной бумагой, как предполагалось, Газпром погасил бы свои долги перед бюджетом, а министерство финансов РФ возвратило бы ее Минску в качестве «компенсаций». На самом же деле злополучный вексель был продан Газпромом и куплен министерством финансов РФ за $650 млн, выплаченных казначейскими налоговыми освобождениями, и $200 млн наличными. Ценные бумаги пошли в уплату налогов, а «живые деньги» были списаны Газпромом на «результаты собственной хозяйственной деятельности» и растворились в недрах бухгалтерской отчетности…

Кто «распилил» эту сумму, могли знать чиновники, подготовившие и осуществившие эту сделку: глава Газпрома Рэм Вяхирев и заместитель министра финансов РФ Андрей Вавилов. Запомните эти фамилии. Мы еще встретимся с этими людьми! Экскурсия в прошлое №3

Изгнание Марчука из власти в мае 1996 года на судьбе ЕЭСУ почти никак не сказалось. Корпорация уже настолько встроилась в украино-российский газовый бизнес, а ее руководство настолько доказало свою полезность и «профессиональную пригодность», что от услуг Юлии Тимошенко и ее партнеров никто, ни в Москве, ни в Киеве и не думал отказываться. Более того, ЕЭСУ пригласили принять участие в проведении нового взаимозачета между Газпромом и бюджетом РФ.

Итак, следите за руками!
В один прекрасный день Газпром берет в своих дочерних банках кредит на $450 млн и погашает налоговую задолженность перед бюджетом. Министерство финансов, в свою очередь, перечисляет эти средства министерству обороны России, а военные заключают договор на поставку в некоем отдаленном будущем неких «материально-технических ценностей» с дочерней компанией ЕЭСУ – с зарегистрированной в Великобритании United Energy International, которая платит те же $450 млн Газпрому за поставки газа. Что остается делать российскому газовому монополисту? Правильно, погасить кредит! Кто непосредственно разрабатывал эту схему и принимал участие в ее осуществлении? Наши старые знакомые, Рэм Вяхирев и Андрей Вавилов при соучастии корпорации ЕЭСУ и Юлии Тимошенко. Впрочем, справедливости ради, необходимо сказать, что это был не единственный пример взаимозачета российского «мыла» и украинского «шила». 25 декабря 1995 г. между Газпромом и ЕЭСУ был заключен договор №4ГУ-96 на поставку газа на сумму $2,3 млрд. РАО обязалось передать 28,6 млрд куб. метров топлива, а Корпорация – «осуществить встречную поставку для РАО материально-технических ресурсов и оказать услуги на сумму, равную договорной стоимости поставляемого газа». Разбор полетов

Кто такой Рэм Вяхирев?

Рэм Иванович работал в газовой отрасли всю свою жизнь. Занималдолжности заместителя председателя, председателя правления,председателя совета директоров Газпрома и даже с благословения Президента Ельцина некоторое время управлял от имени Российской Федерации 35%-ным пакетом акций РАО. Кто такой Андрей Вавилов?
В течение почти четырех лет Андрей Петрович работал заместителем министра финансов, курировал обслуживание внешних долгов Российской Федерации; состоял членом совета директоров Газпрома. И, главное, однажды Вавилов проговорился журналистам, что во время кампании по выборам Президента РФ в 1996 г. именно ему, Вавилову, Ельцин «доверил избирательные деньги». А теперь, давайте, попробуем догадаться, кто же в России в 1996 г. мог одобрить международную многостороннюю сделку на сумму в несколько миллиардов долларов США и обеспечить проводку огромной суммы по счетам казначейства, министерства финансов и министерства обороны России в течение одного дня? А кто в Украине в 1996 году мог безусловно гарантировать «встречную поставку материально-технических ресурсов и услуг» на сумму почти в $3 млрд? Правильно. Это Президенты Борис Ельцин и Леонид Кучма. Тогда получается, что все остальные участники газовых операций 1995-1996 гг. – это всего лишь «стрелочники». Доля их незавидна, судьба – печальна, ибо именно они обреченны, в случае провала, нести ответственность и за себя, и «за того парня».

Так, собственно, и случилось.

Окончание следует

Александр Матюшенко

автор Lb.ua

helsan

helsan

Янукович не виконає обіцянок Заходові – Тарас Чорновіл

Прага – У неділю народний депутат (група «Реформи заради майбутнього»), колишній соратник Віктора Януковича Тарас Чорновіл дав інтерв'ю Радіо Свобода, в якому поділився своїми думками  щодо кримінальних справ проти Юлії Тимошенко, роль у них оточення  Януковича та інших осіб.

– Що відбувається, пане Чорновіл? Навіщо була друга кримінальна справа  проти Тимошенко?
– Все, що відбувається, настільки ірраціонально, що якусь однозначну  відповідь дати важко. Перший арешт Тимошенко був абсолютно безглуздий.  Власне, перша кримінальна справа та її арешт ще влітку. Бо тоді вона  втрачала політичну  популярність, політичну силу, вона дискредитувалася,  самодискредитувалася.
Януковичу просто треба було вичекати період, коли вона пересвариться
остаточно з усіма в Україні і перестане бути конкурентом. Їй підняли  рейтинг, її фактично відновили в політиці, розуміючи тепер, що її  доведеться відпускати, що вже є абсурдом. І ось відбувається суд над Тимошенко, виносять їй вирок, який  буквально  викликає вибух обурення в Європі, в Америці і в Росії, що суттєво…
Януковичу доводиться викручуватися будь-якими способами, робити заяви,  що це не є остаточний вирок, що все це зміниться, що буде новий закон,  яким це скасують, що, врешті-решт, ще апеляційна інстанція попереду. І саме в той момент, коли на Заході більш-менш, скривившись, але  висловлюють готовність продовжити з ним діалог, робиться крок відверто  дивний. Робиться відкриття чергової кримінальної справи, яка показує, що всі обіцянки Януковича виконані не будуть. Бо треба ще зрозуміти суть  судочинства: якщо ту справу, за якою зараз засудили Тимошенко, можна ще  декриміналізувати, про це йшла дискусія, то справу про розкрадання в
особливо великих розмірах декриміналізувати в принципі неможливо. Це  справа, яка колись в радянські часи взагалі була розстрільною. І  відкриття цієї справи говорить, що Янукович вам обіцяє, але насправді  цього не буде. Чи це логіка, яка якимось чином погоджена з Януковичем,  чи це логіка, яка є проти нього спрямована? Але тоді виникає питання:  Янукович самогубець, а чи настільки немудра людина, що не розуміє, як  йому ніжку підставляють – оце вже питання, на яке відповіді дати не
можу. Але однозначно, що відкриття цієї нової справи – свідчення того,  що всі обіцянки Януковича Заходові вже не можуть бути виконані… Тому що закрити кримінальну справу, яку відкрили у такий спосіб, – це  дуже проблематично, тоді мають летіти деякі голови, а відпустити і  звільнити остаточно Тимошенко, зробити їй відкриту дорогу до наступних  виборів при наявності такої серйозної статті, такої серйозної справи є  теж абсолютно нереально; програвати в суді, демонстративно робити, що  суд скасує це звинувачення, в нас теж не вміють.
– Так все ж, для чого ота друга справа?
– Ви знаєте, я не можу сказати, для чого це робиться. Можу лише провести маленьку аналогію. В серпні минулого року відбувся дуже знаковий для  Януковича візит, необхідний йому просто як повітря, – візит до  Німеччини, де він збирався переломити ситуацію, зокрема щодо  газотранспортних систем, вийти з дещо надмірно жорсткої опіки Росії. І  коли він вирушає в дорогу, відбуваються три події: дві з них б'ють
напряму по німецьких інтересах, це переслідування німецького аналітика,  керівника одного з німецьких представництв пана Ланґе і дуже жорсткі дії у відставленні дуже відомого німецького журналіста пана Шіллера. Потім  ще справа з частотами, які відібрали у телеканалів. Це все було  здійснено однією людиною – головою СБУ Хорошковським. Зараз відкриття  справи – знову Хорошковський. Тоді після таких подій візит Януковича до  Німеччини був повністю змазаний, говорили тільки про права людини в  Україні, про права опозиції, нічого не говорили про справи, які для
Януковича були важливими...
У мене таке відчуття, що або сам  Янукович погодився відмовитися від  західного шляху і готовий дати задній хід, або ж, з іншого боку,  відбувається якийсь неймовірний вплив на ситуацію людей, які блокують і  західний і сьогоді вже, видно, східний шлях і ведуть у  напрямку  Лукашенка, до ізоляціонізму, або для того, щоб спалити Януковича як  персоналію, або для того, щоб дійсно створити замкнуту таку, кланову  диктаторську державу типу сучасної Білорусі. Пояснити, чому грається в
ці ігри Янукович,  важко…
– Зараз говорять про перемогу  в оточенні Януковича
«яструбів» на чолі з Льовочкіним. Хто ще  входить до цього своєрідного
політбюро Януковича? 

 – Говорити просто про яструбів важко, бо вони раптом стають ледве  не голубами в певних питаннях... Хоча мова більше йде про певні групи  впливу. На сьогоднішній день домінуючу групу впливу я завжди розцінював  як кремлівську. Бо всі дії цієї групи були на шкоду інтеграції і  спрямовували Януковича більше в напрямку, все ж, Росії. Але на  сьогоднішній день, коли їхня діяльність і Росії шкодить, і викликала
абсолютно повне несприйняття там (на Заході), то я можу лише губитися в  думці: чи вони зав’язані були, скажімо, на нинішньому президентові Росії Медведєві, але конкурують із Путіним? Бо Медведєв більше підтримував  Януковича, а Путін більше підтримував Тимошенко, не слід забувати про  такі деталі… Але в будь-якому випадку це є група дуже добре  сконсолідована. Буде вона виступати в ролі яструба чи голуба – немає  значення, вона завжди є чітко окреслена. Це є Льовочкін, Бойко, Хорошковський, Фірташ. Ці люди можуть послуговуватися іншою групою, яка  підпадає під їхнє розпорядження. Це і міністр закордонних справ  Грищенко, і міністр внутрішніх справ Могильов, які не зможуть якось від  неї дистанціюватися. Але в цю групу ніколи не входили такі люди, як,  скажімо, Генеральний прокурор Пшонка, який є достатньо наближений до  Януковича, який є абсолютно самостійний. У цю групу в жодний спосіб не  входили представники такого доволі жорсткого  медведчуківського крила.  Це в першу чергу відповідальний за юридичну складову і роботу
правоохоронної системи Андрій Портнов, який відноситься до групи  Медведчука. Ці люди ніколи не входили до крила Льовочкіна. Коли сьогодні ми бачимо майже паралельну систему, з одного боку, закручують гайки як  найбільші яструби люди медведчуківського крила, плюс Генеральний  прокурор… У той момент,  коли Янукович вважає, що йому це треба  зупинити, на підхваті стають люди з другої частини його оточення і  продовжують цю лінію. Я не думаю, що мова йде лише про яструбів…
Тут йде мова про якусь абсолютно незрозумілу мені логіку. Власне, я логіки не бачу. Це логіка самознищення...
– Хто ще має сьогодні вплив на Януковича?
– Бог його знає. В мене взагалі враження, що Янукович уникає будь-яких  справ, максимально сидить у Межигір'ї, задовольняється життям, і до  останнього часу задовольнявся тими візитами і тими прийомами, які давали йому скрізь у світі. Зараз, коли в світі все обривається, він хаотично  починає вертатися до того, що треба ухвалювати якісь рішення. Але він  фактично віддав віжки цього воза українського в інші руки. Я думаю,  управління державою сьогодні здійснюється тільки в оперативному режимі, тільки отією групою Льовочкіна. Але там теж настільки все незрозуміло,  що сказати щось важко. Коли Янукович ухвалює рішення самостійно, коли  ухвалюють рішення за нього, сказати важко, бо всі рішення якісь нелогічні.

– Хто пробує впливати на Януковича, але безуспішно?

– Мені здається, що в Україні вибудувалася система, бізнесова система,  яка свого часу встигла створити потужний бізнес. Не будемо говорити про  те, як вони його створювали. Але на нинішній день це бізнес, який не  може існувати в замкнутій, ізольованій країні, як Білорусь. Їм потрібен  простір. І цей простір явно не є російським. Маю на увазі насамперед  Ахметова і певну групу людей, пов'язаних із ним... Група Коломойського  також зацікавлена в тому, щоб діяти в нормальних, європейських умовах, а не в умовах а ля Білорусь. І є той бізнес, який грається на
використанні адміністративних можливостей, для того, щоб захопити  побільше. Це бізнес Фірташа. І якщо Фірташ може бути зацікавлений в  ізоляціонізмі, бо коли діють тільки рейдерські принципи, це дає йому  колосальні можливості, а якраз бізнес Ахметова, інших бізнесменів  сьогодні зацікавлений абсолютно в протилежному. Але поки що, як ми  бачимо, Ахметов не може вплинути на ситуацію. Або махнув рукою, я не  знаю. У мене таке враження, що єдина людина, яку вважали, що вона близька до Януковича, яка зацікавлена сьогодні в стовідсотковому,  нормальному, європейському розвиткові України, або не має впливу, або не може достукатися.

– Ганна Герман у нинішній ситуації вже повністю втратила будь-який вплив на Януковича?

– Я думаю, що треба забути про вплив Ганни Герман  і не вибудовувати  собі казочок... Я впевнений: весь вплив Ганни Герман у період  перебування при владі Януковича зводився до того, що вона йому лише  співала оди, який він геніальний і  як усе прекрасно. Давайте не вірити в казочки, що вона колись переконувала його в чомусь хорошому, доброму.  Тому цей персонаж, має він вплив чи ні, жодного значення немає. Там  багато тих, хто співає оди.

– Яка роль у всіх цих тимошенківських та інших питаннях Віктора Ющенка?

– Дуже серйозна! Перша: Україна сьогодні потерпає від  найвищої ціни за газ в Європі, але за цю справу посадили Юлію Тимошенко. У цій справі Ющенко є базовою персоналією. Я колись казав: Тимошенко у  цій справі, можливо і, винна, хоча довести її пряму юридичну вину важко, оскільки не відомо чи вона могла щось  тоді вже зробити.  Те, що зробив суд, є повний абсурд.  Вина її в дивних переговорах з Путіним, створенням якоїсь  внутрішньої коаліції з ним, де обидві сторони про щось домовляються і  поступки невідомо в чому, це політика. Але?! При тому всьому, коли сьогодні садять в  тюрму Тимошенко, то я  можу сказати, що це було б лише частково справедливо у тому випадку, якби за півроку до цього в цій тюрмі з  терміном аналогічним або більшим вже би сидів Віктор Ющенко. Він, перевищивши, при чому абсолютно відверто, свої повноваження, зробив те, що йому напряму було на той момент заборонено Конституцією. Він втрутився в хід переговорів  напряму, він відкликав голову «Нафтогазу» під час переговорів, коли була погоджена і парафована адекватна для  України ціна в 250 доларів, заявивши, що він не допустить цього підписання. Він робив це в корисливих цілях, бо в його інтересах було повернути в систему «РосУкрЕнерго». Давайте не забувати, що «РосУкрЕнерго» не є породженням Януковича, воно напряму пов'язане з сім'єю Віктора Ющенка і він дуже активно проштовхував Україну з запуском «РосУкрЕнерго» в січні 2006 року. Це є його «кормушка», це є його портмане, звідки він брав свої гроші. І тому він у даному випадку фактично зривав вигідні для України переговори, тому що в цих переговорах не було місця для «РосУкрЕнерго». Я вважаю, що Ющенко – кримінальний злочинець. Це моя особиста думка. Я про це знав і раніше, про ці його здатності. Можливо, я був неправий, коли я в 2004 році підтримав Януковича, тому що мені важко сказати, яким би був Янукович, якби він тоді став Президентом. Але
я дуже добре знав, що таку дрібнокримінальну постать як Віктор Ющенко і такого мерзотника допускати до влади не можна в принципі. На жаль, я  тоді ні до кого не міг достукатися. Всі вважали, що це щось геніальне.  Сьогодні Віктор Ющенко, перше, створив сам факт злочину, після якого  Україна на невигідних умовах підписала договір. Після того він свою вину постарався перекласти на інших, у тому числі на Тимошенко, і це в  чомусь, все ж, справедливо. Після того він фактично започаткував
кримінальне переслідування, яке успадкував Янукович і став його  реалізовувати. І останнє: Віктор Ющенко – єдина в Україні постать  публічного масштабу, яка не просто підтримала вирок, а підтримала його  без застережень, навіть Янукович почав заявляти, що цей вирок шкідливий  для України. Всі про це заявили. Тільки Віктор Ющенко однозначно  аплодував і казав, що він це схвалює, що він цим дуже задоволений. Як на мене, це дуже добра відповідь усім тим, хто пробував створити собі  казочку про гарного, доброго європейського Президента. Я вважаю, що він
мерзотник.
– Нерідко чуємо: те, що робить влада з Тимошенко, – початок кінця Януковича. Чи не занадто оптимістично?

– Все надто оптимістично, коли ми робимо якісь а ля серйозні заяви, дуже однозначні і чіткі. Насправді, для того, щоб сказати, що буде кінцем,  треба хоча б зорієнтуватися, яка буде логіка дій тієї команди, що є  Янукович. Зрозуміло, що це є кінець сприйняття його в світі як  нормального адекватного лідера, з яким можна вести нормальні переговори . Так, це правда. До Європи, я думаю, ми будемо якимось чином, все ж,  рухатися, але набагато гірше і набагато важче. З Росією у нас відносини  певні збережуться, Янукович із Путіним все одно буде співпрацювати, хоч
набагато гірше і набагато складніше, ніж це було би до цієї справи.  Але, як на мене, там, все ж, пропрацьовують якісь варіанти, оскільки ті  дві групи біля Януковича – група Льовочкіна , а також Пшонки і  Медведчука – діють на паралельних рейках. Тобто, щось вони задумали,  якийсь результат вони будуть мати. Чи цей результат буде виражатися в  ізоляціонізмі, а чи «ми тут ліквідуємо всіх противників», а потім
поступаємося, і з нами все одно ведуть хоч якісь переговори, – на щось  вони розраховують. Чи вони зможуть це реалізувати чи ні, ми не можемо  відповісти, бо ми досі не розуміємо, ніхто не розуміє, а що ж вони,  власне кажучи, запланували? Бо занадто скоординовані дії різних груп.  Тобто, дати якусь відповідь – кінець це чи ні – надто вже оптимістичне  побажання. Очевидно, це для України колосальна втрата, але кому і чому  буде кінець ми побачимо не раніше початку наступного року.

Зиновій Фрис

helsan

helsan

В Києві встановили пам’ятник Мазепі.

"Ми сьогодні сюди прийшли для того, щоб об'єднати наші зусилля, щоб показати, що ми вміємо разом діяти ... Встаємо разом захищати українську державу, і ми переможемо", - сказав голова КУН Степан Брацюнь. Також він повідомив, що бюст Мазепи через деякий час заберуть, щоб його не пошкодили хулігани.  Всього близько 100 осіб вимагали встановлення на площі Слави в Києві пам'ятника Мазепі. Потім націоналісти вирушили під будівлю Адміністрації Президента. Під час ходи учасники мітингу скандували: "Слава нації, смерть ворогам!", "Ми прийдемо, порядок наведемо!". Підійшовши до будівлі Адміністрації, учасники акції виконали біля нього гімн України.

Вони передали Віктору Януковичу лист з вимогою встановити в Києві пам'ятники гетьману Івану Мазепі, поетесі Олені Телізі, головному отаману військ УНР Симону Петлюрі, лідеру ОУН Степану Бандері і головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу. У листі висунуто вимогу про перенесення святкування Дня захисника вітчизни як державного свята з 23 лютого на свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке відзначається сьогодні, 14 жовтня. Націоналісти також закликали Януковича не допустити перекручування історії України "за старими імперськими зразками на догоду Москві". Представники Конгресу українських націоналістів, ВО "Свобода", представники УНА-УНСО встановили бюст гетьмана Івана Мазепи в Києві.

На сьогодні заплановано проведення маршу слави УПА. Партія "Свобода" планує зібрати під своїми прапорами 20 тисяч осіб. Усього заявки на проведення масових акцій в Києві 14 жовтня подали сім партій і організацій.

helsan

helsan

Названы условия присоединения к Таможенному Союзу

Окружение Януковича назвало условия присоединения к Таможенному Союзу с РоссиейЗвучить як своєрідне поздоровлення всім, хто боровся за право мати особисту думку і поставив її вище інтересів Держави. unsmile
Заступник міністра економіки України Валерій Мунтиян озвучив умови, при виконанні яких його країна згодна приєднатися до Митного союзу (МС) Росії, Білорусії й Казахстану. «Я розповідаю про сценарії, що ми можемо розглянути. Перше - скасування експортних мит на нафту, це 3 млрд .доларів, друге - скасування експортних мит на нафтопродукти... Зниження цін на газ. Я наполягаю на тому, що нам потрібні ціни на газ такі ж самі, як у РФ, щоб уникнути ефекту поглинання українських компаній»,- сказав Мунтиян у п'ятницю, виступаючи на конференції «Митний союз або зона вільної торгівлі з ЄС - безальтернативний вибір України?», передає РІА «Новини». «Тому що яка ж це інтеграція і яка це справедливість, коли вони (російські компанії) одержують ціни, які в 2,5 рази на той період були нижче, ніж для наших вітчизняних виробників», - відзначив чиновник, додавши, що виконання такої  умови дасть українській економіці 4,6 млрд доларів щорічно.  Крім того, за словами Мунтияна, необхідно також домогтися скасування російських захисних мір і врегулювання питання про гарантії погашення  можливих - у випадку вступу України в МС - компенсаційних вимог СОТ, ціна цього питання - близько 2 млрд доларів.

«В Україні дефіцит бюджету, цих двох мільярдів доларів немає. Україна може піти на переговори із країнами СОТ, сказати, що ми вступаємо в нову організацію, за умови, якщо в нас будуть гарантії, що ці компенсації будуть забезпечені», - сказав він. Мунтиян назвав ще одну умову – «забезпечення завантаження української газотранспортної системи», оскільки Україна не може собі дозволити втратити свій транзитний потенціал. «Таким чином, це такі компенсаційні витрати, які ми безпосередньо пропонуємо країнам Митного союзу. На переговірному процесі, що вели групи експертів... ці умови, у принципі, приймалися. Приймалися на експертному рівні. Як там на політичному, я не можу сказати, це не моя компетенція», - резюмував Мунтиян.

Українська влада проголосила євроінтеграцію стратегічною метою України? Країна веде переговори із Брюсселем по лібералізації візового режиму, до кінця 2011 року очікується парафування угоди з ЄС про асоціацію, частиною якогобуде положення про зону вільної торгівлі?  Росія запрошує Україну в Митний союз, у який також входять Білорусія й Казахстан і  Київ на сьогодні схоже готовий вже до співробітництва в  МС навіть поза гіпотетичним форматом «3+1».question hypnosis

helsan

helsan

Cui prodest, або Кому вигідна справа Тимошенко?


А що відповіла б на це запитання сама Тимошенко?


Оголошена Печерським районним судом міста Києва ухвала про засудження екс-Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко до семи років позбавлення волі збурила Захід, викликала невдоволення Кремля, підживила певні протестні настрої в Україні, хоча помітних діянь опозиції так і не породила.
Та ми про інше. Кому насамперед вигідний судовий процес над Юлією Тимошенко, який, погодьмося, в ряді епізодів нагадував фрагменти телешоу?

Хто ж підставив Президента?questionlook
 
 Cui bono? Cui prodest? (Кому це добре? Кому вигідно?) – ще з римського права відомі ці ключові запитання для слідчих і суду. Древні литиняни таки добре розумілись на юриспруденції. І знали з чого починати розслідування.
Тож і ми задамося питанням: кому насамперед вигідна кримінальна справа екс-Прем’єр-міністра України?
Ну не віриться, що колишні «конкретні донецькі пацани», які стали власниками заводів і фабрик, не розуміють, що російський капітал становить найбільшу загрозу/небезпеку їхньому бізнесові. Захистити від колишніх «російських братків» сучасних українських буржуїнів можуть лише Європа і НАТО. Крапка.
Хто ж підставив Президента? Свої? Чужі? Слідчі, прокуратура?
Ну не можу повірити, щоб українське МЗС не передбачило можливого вибуху міжнародного скандалу, що суд над опальним екс-Прем’єр-міністром створить непереборні/нездоланні перешкоди на шляху до євроінтеграції, до зриву підписання угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС. Врешті-решт, йдеться про загрозу втрати Україною незалежності.
Нагадаймо два більш ніж промовисті міркування українського Президента. Після того, як суддя Кірєєв оголосив вирок Тимошенко, – сім років ув’язнення – Янукович вирік: «Це, безумовно, прикрий випадок, який перешкоджає європейській інтеграції України». Далі. Президент вважає, що рішення суду стосовно екс-прем’єра Юлії Тимошенко не є остаточним: «Але це не остаточне рішення – попереду ще Апеляційний суд, і, безумовно, яке він ухвалить рішення і в рамках якого законодавства він буде приймати це рішення, це буде мати велике значення».
Інакше кажучи, був надісланий месидж, що для Юлії Володимирівни «ще не вечір». Як тоді розуміти, що вже після скандального вироку, виголошеного суддею Кірєєвим, СБУ порушує нову справу проти екс-Прем’єр-міністра за борги корпорації ЄЕСУ перед Росією. Таке враження, що діє ЯКАСЬ НЕЗДОЛАННА СИЛА, котра, незалежно від прогнозів та амбіцій Віктора Федоровича, не лише підвела його до дипломатичної катастрофи, а й далі продовжує керувати дезорганізаційним процесом у державі.
Повторюємо: передбачити реакцію країн ЄС, США стосовно судового процесу над Тимошенко не було надскладною проблемою. І це при тому, що для української політичної та економічної еліти підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС вкрай необхідне.
 І на Михайлівській площі, і на Банковій, і на Грушевського, попри політичні ротації, все ще є професіонали, які готують відповідальні рішення. Питання в тому, на кого ці професіонали працюють.
 Ще 20 вересня, коментуючи арешт екс-Прем’єр-міністра, Ганна Герман в ефірі телеканалу ICTV висловила припущення, що Віктора Януковича підставили арештом Юлії Тимошенко: «Якби я знала, хто ухвалював таке рішення, я задушила б його власними руками». Такі емоції радника Президента не можуть не дивувати. Та Бог з ними, з емоціями.

Третя сторона?
 
 Про інше йдеться. Про найближче оточення Президента йдеться. До речі, на цю тему мені вже доводилось писати. Так ось, Віктору Федоровичу вже давно треба було пильніше придивитися до найближчого свого оточення (в ньому не бракує і «варягів» із сусідньої держави, і прихованих/неприхованих українофобів), яке цілком спроможне вести власну гру в інтересах третьої сторони. Здогадуєтесь якої?
 Хто може поручитися, що в українських держструктурах немає агентів впливу недружніх держав? Принаймні, розвиток останніх подій щодо зриву угоди про асоціацію з ЄС промовляє на користь такої гіпотези.
 Можна припустити, що в оточенні Януковича є люди, яким байдужа позиція Президента, його міжнародний імідж, перспективи України. Не можна відкидати й такого: чи не є український Президент, сам того не усвідомлюючи, є лише знаряддям у руках чужинецьких, антиукраїнських політиків? Невже «американські спецслужби» так професійно підірвали імідж Януковича й України? Гадаємо, що Віктору Федоровичу саме час пильніше вивчити своє оточення й вдатися до раціональних дій.
 Україна – зовнішньополітичний пріоритет Москви, адже існує величезна проблема самоідентифікації росіян як буцімто слов’янської/європейської (?) нації. Тож Луб’янка і Ясеново не можуть стояти осторонь розв’язання згаданої проблеми. Либонь не випадково заповзятий кремлівський політолог Сергій Марков вважає за потрібне заявити: «Всім політикам і дячам, які виступають проти Путіна, загрожує небезпека». Помовчимо.
 Екс-прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов в ефірі телеканалу ТВі висловив думку, що Володимир Путін не зацікавлений, щоб Україна була успішною країною. Цілком правильна думка. Разом із тим, Касьянов чомусь переконаний, що збіг у негативних оцінках з приводу вироку екс-прем'єру Юлії Тимошенко «від демократичних сил, європейської спільноти та Володимира Путіна має випадковий характер».
 Мислити так – щонайменше наївно. Російський прем’єр-міністр не в тім’я битий. І коли він каже, що не розуміє, за що Юлії Тимошенко дали сім років, то так і кортить запитати у колишнього (?) чекіста: за кого він нас, українців, тримає. Не треба лукавити. Спершу арешт, а затим ув’язнення Тимошенко вигідні Кремлю. Україна опиняється в міжнародній ізоляції, відтак змушена шукати прихистку в Росії.
 Що маємо у підсумку на сьогодні? В нещодавному інтерв’ю УНІАН лідер фракції Регіонів Олександр Єфремов декларує, що Верховною Радою був ухвалений Закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», де чорним по білому написано, що Україна обрала для себе євроінтеграційний шлях розвитку. Мовляв, «і Президент, і уряд, і ми як представники парламенту говоримо, що ми визначилися». Водночас його побратим по партії Владислав Лук’янов заявляє цілком протилежне: «Питання, навіщо нам іти в євроспільноту». На його думку, «це питання для громадського обговорення».
 До речі, за результатами останнього соціологічного опитування Центру Разумкова, кожен другий українець підтримує вступ України до Європейського Союзу. Але. 14 жовтня глави урядів Чехії, Польщі та Угорщини прийшли до спільної думки: шлях України до ЄС буде закритий доти, доки Юлія Тимошенко перебуватиме у в’язниці. У відповідь голова Верховної Ради України заявив, що якщо ЄС наполягатиме на припиненні діалогу про асоціацію з Україною, то Київ надасть перевагу Митному союзу. Все. Приїхали. З якого добра-дива Володимир Литвин вирішив вдатися до банального шантажу? Спікер парламенту нагадав, що Росія пообіцяла Україні дев’ять мільярдів доларів на рік за умови членства у Митному союзі. А це, мовляв, упродовж восьми років дозволить закрити всі проблеми з Пенсійним фондом. Як мовиться, NO COMMENT. «Картіна маслом», – як полюбляв примовляти Давид Маркович Гоцман, герой російського телесеріалу «Ліквідація». За все треба платити. У даному разі доведеться розплачуватись суверенітетом. Українським. І не лише економічним. Невже наслідки Харківських домовленостей нічого так і не навчили український істеблішмент? Безкоштовний сир буває лише у пастці.
 Представник соціалістів у Європарламенті Марек Сівець розкриває карти: «Якщо угода не буде підписана, то найбільший переможець в такій ситуації - привид Кремля, це будуть росіяни, які проти цього».
 Такої ж думки і голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко: «Не думаю, що Росія відмовилася від своїх намірів затягнути Україну в Митний союз, бо вона, як сказав Путін, взяла курс на створення Євразійського союзу за участю колишніх республік СРСР».
 Цілком можна погодитись і з твердженням Арсенія Яценюка, що якщо екс-прем’єра Юлію Тимошенко не звільнять з ув'язнення наступного тижня, то це означатиме, що влада виконує план по зриву вступу України до Європейського Союзу.
 Є й інші аспекти цієї скандальної справи. Показовою стала дискусія з українського питання у Люксембурзі 10 жовтня. Речник міністра закордонних справ Люксембургу Роберт Штайнмец в інтерв’ю «Німецькій хвилі» розповів, що значну увагу на зустрічі було приділено ідеї прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна про створення Євразійського союзу з країнами сусідами.
 Цікаво, чи не правда? Втім, ця інформація цілком узгоджується з попередженням Марека Сівеца, раніше висловленого ним Віктору Януковичу: «Багато хто в Євросоюзі вважає, що Україна не може бути поєднана з ЄС, що ця країна має бути частиною Радянського Союзу, але політична коректність не дозволяє сказати це публічно».
 Інакше кажучи, чітко простежуються наслідки дій Кремля щодо припинення європейської інтеграції України на етапі ратифікації угоди. Це й не дивно. Москва має вплив і на Німеччину, і на Францію, і на Італію.
 Та, все ж, не може не дивувати короткозора політика країн ЄС. Чи виграє Європа від вступу України до Митного союзу, до Євразійського союзу, до Ташкентського договору про колективну безпеку країн СНД? Отож бо. Мимоволі пригадується Олесеве: «Коли Україна за право життя / З катими боролась, жила і вмирала, / І ждала, хотіла лише співчуття, / Європа мовчала…».

Спецоперація без жодного пострілу...
 
 Спецоперацію зі зміни вектора руху Української держави (загроза зриву угоди про асоціацію з ЄС набуває дедалі чіткіших обрисів) ще довго вивчатимуть «лицарі плаща й кинджала» в багатьох країнах світу як зразково-показову. Бо зуміти повернути Україну в сферу впливу Росії без жодного пострілу – таки й справді не фунт ізюму з’їсти. Ще б пак – вбити двох зайців напередодні підписання важливих документів із ЄС: позбутися небезпечного політичного конкурента і посваритися з Європою! Є чого повчитися СБУ.
 У Києві розіграна вистава за всіма законами жанру проведення спецоперацій. У перспективі українцям скажуть, що Європа їх не потребує, тож вибір залишається невеликий – стандартне геополітичне меню: Євроазійський та Митний союз.
 Щоправда, цього разу російський президент навряд чи привселюдно висловлюватиме подяку працівникам ФСБ і СЗР, як це він зробив у своєму виступі 29 січня 2009 року на розширеному засіданні колегії Федеральної служби безпеки за успішно проведену операцію по зриву інтеграції України та Грузії до НАТО. Зрештою, Володимир Володимирович скорегує все належним чином. Досвіду йому не позичати.
 Суд над екс-Прем’єр-міністром вигідний СИСТЕМІ, яку впродовж двадцяти років українцям так і не вдалося здолати. А фарс у Печерському райсуді – лише один із варіантів сценарію, написаного в «пєрвопрєстольной».
 Ситуація складна. Заплутана. Для нинішньої української влади виходом із неї могло б стати доведення до логічного кінця порушеної проти Леоніда Кучми кримінальної справи. Бо якщо Микола Обиход у статті «Чому втік майор Мельниченко?» (УП, 14 жовтня 2011) каже правду, то маємо ще одне серйозне підтвердження автентичності аудіозаписів, зроблених «під диваном» Леоніда Кучми. Але це вже тема іншої розмови.

Олег К. Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»
 
P.S. Свого часу ОГПУ (Объединенное государственно-политическое управление) почало обережно зондувати суспільство: як воно зреагує на інспіровані політичні процеси (Шахтинський процес 1928 року, процес так званої Промпартії в грудні 1930-го, показовий процес над міфічною СВУ навесні 1930 року). Суспільство промовчало. В результаті був підготовленний ґрунт для подальших політичних репресій, згортання політики українізації, розгрому українського культурного процесу.  Є запитання?

helsan

helsan

УПА була більш "робітничо-селянською", ніж радянські партизани

Волинський підрозділ Армії на 79% складався з селян і на 16% - з робітників. Професійних військових - 0,3%. Три чверті повстанців мали вік від 18 до 28 років... Унікальна статистика з облікових карток УПА-Північ.

УПА була справді робітничо-селянською армією - про це історикам дозволила говорити облікова статистика УПА-Північ, знайдена в архівах.

Нові дані про лісове військо читайте в новій книзі київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть!", а сьогодні, з нагоди чергової річниці створення Української Повстанської армії, "Історична Правда" першою публікує найцікавіші моменти. 

Як окреслити "колективний" портрет українського повстанця

Окреслити узагальнений образ "пересічного" українського повстанця складно, адже немає достатньої кількості статистичних джерел. Чи не єдиним репрезентативним масивом відповідних матеріалів є 1 445 "Еведенційних карток" (облікових карток) воїнів УПА-Північ (групи "Богун"), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві.

Група "Богун" оперувала на території Воєнної округи "Богун", яка охоплювала територію південної частини сучасної Рівненської та північної частини сучасної Тернопільської областей.

Обкладинка альбому дереворитів "Волинь у боротьбі" головного повстанського художника Ніла Хасевича (дивіться його роботи в розділі "Артефакти") 

"Еведенційна картка" є доволі детальною анкетою з п'ятнадцяти пунктів, що дозволяють скласти загальне уявлення про основні віхи життя конкретної особи. Картки є складовою частиною "Головної Еведенційної книги", яка, очевидно, до сьогодні не збереглася.

Вони виготовлені за єдиним зразком, і це дозволяє припускати наявність наказу командування про здійснення централізованого обліку бійців УПА.

Підручник військової топографії для УПА. 1948 рік (ФОТО)

Частина карток надруковані типографським способом на щільному папері в якійсь із підпільних повстанських друкарень, а частина зроблена з допомогою друкарських машинок на тонкому "папіросному" папері. Всі документи датовані початком 1944 р. - принаймні не вдалося виявити жодної картки, в якій згадувалися б події після січня 1944 р.

"Еведенційні картки" упорядковані в алфавітному порядку, заповнені від руки (судячи з подібності почерків, картки заповнювали не індивідуально, а писарі чи командири відділів), більшість із них не мають механічних ушкоджень, текст читабельний.

Єдиним суттєвим недоліком є відсутність повністю заповнених карток - немає жодної, де б не було "порожніх" граф.

Зразок однієї з карток. "Опінія зверхників" - це "Зауваження командирів". Назва села написана з помилкою - правильно буде ПляшЕва, саме там сьогодні розміщено музей-заповідник "Битва під Берестечком" 

Як бачимо, нижні шість граф лишилися незаповненими. В окремих випадках є записи про "опінію зверхників", "кари", "поранення", "відзначення", "підвищення" або "групу крові", однак це радше виняток, аніж правило.

Завершили облік у січні 1944 р., невдовзі, очевидно, картки потрапили до рук НКВД або червоних партизанів, тому останні графи просто не встигли заповнити. А запис такого пункту як "група крові" потребував відповідного лабораторного обладнання, тому робився лише у тому випадку, якщо група крові повстанця була точно відома.

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (ФОТО) 

Отож, сама структура документа підказує дослідникові напрямки, за якими слід характеризувати повстанців, узагальнюючи наявні статистичні дані: місце (регіон) народження, національність, вік, освіта, соціальне походження, професія, сімейний стан, військове звання, служба в арміях іноземних держав, дата приходу на службу.

Наявний масив відомостей дозволяє відтворити достатньо адекватний "колективний образ" повстанця з Волині на зламі 1943-1944 рр.

За оцінками сучасних дослідників, в УПА-Північ наприкінці 1943 р. воювало приблизно 10 тисяч осіб. За відсутності всеохоплюючої статистики точні особисті дані близько 14,5 % вояків виглядають доволі репрезентативно. Програмні цілі УПА подобалися не лише "западенцям"

Серед опрацьованих 1 445 карток повстанців Групи "Богун" 1 133 картки належать місцевим повстанцям і 312 карток містять інформацію про вихідців з різних регіонів України, які територіально не належали до Групи "Богун", а також Росії, Білорусії, Молдови, Кавказу, Середньої Азії.

Це дозволяє вирахувати, що немісцеві вояки становили 21,59 % загальної кількості взятого на облік особового складу, а місцеві - 78,41 %.

 Територіальний розподіл мобілізованих вояків УПА

Відтак можна з упевненістю стверджувати: УПА формувалася за територіальним принципом і більшість вояків проходили службу в рідних краях.

Місцеві повстанці більш-менш рівномірно репрезентують всі адміністративні райони, що територіально входили до Групи "Богун", тому немає підстав вважати, що в даному регіоні існували якісь виняткові території, які делегували до УПА особливо великі людські контингенти.

Різдвяні листівки УПА (ФОТО) 

Водночас доволі значний відсоток немісцевого вояцтва засвідчує: Повстанська армія мала тенденцію до перетворення на всеукраїнську збройну силу, а її програмні цілі та ідеї були близькими і зрозумілими для українців з різних регіонів УРСР та з-поза меж республіки.

Робітничо-селянська бандерівська армія

Із 1445 облікованих бійців Групи "Богун" переважна більшість - 1313 осіб (90,8 %) - були уродженцями сіл, а 132 (9,2 %) - міст і містечок.

Серед місцевих повстанців в містах та селах народилося і жило лише 20 вояків, тоді як серед тих, хто прийшов із інших регіонів України міщан виявилося 112, тобто 35,8 % від загальної кількості немісцевих повстанців.

Місце народження вояків УПА

Місце народження вплинуло й на вибір роду діяльності. Землероби переважали серед обох категорій повстанців (місцеві та немісцеві). Робітники й ремісники складали заледве шосту частину від місцевих і трохи більше чверті від немісцевих бійців УПА.

Мандик Хасман - єврей з УПА. Місцевий (ФОТО)

Серед немісцевих повстанців дещо більший відсоток робітників і ремісників зумовлений вищим рівнем урбанізації та індустріалізації на території СРСР, ніж у довоєнній Польщі.

Професії облікованих повстанців

Наведена статистика вкотре цілком спростовує абсурдне твердження радянських публіцистів і вчених про "буржуазний" характер Повстанської армії.

Радянські карикатури на "буржуазних націоналістів" (АРТЕФАКТИ) 

Аналогічно не було "буржуазним" і оунівське підпілля. Типову картину про соціальне походження учасників ОУН(б) подає звіт із району "Беріг" (територія надрайону "Долина", ВО "Заграва") за липень 1943 р.:

Соціальне походження учасників ОУН(бандерівців)

Український національно-визвольний рух був більш "робітничо-селянським" (понад 94 % - селян, ремісників й робітників перебували в УПА і понад 83 %  - в ОУН), ніж рух червоних партизанів.

Адже, згідно зі статистикою Українського штабу партизанського руху, з погляду соціальної приналежності особовий склад більшовицьких партизанів України виглядає таким чином:

Соціальне походження більшовицьких партизанів України

Також слід наголосити: отримані дані дещо суперечать розповсюдженим у літературі твердженням про те, що в УПА налічувалося 60% селян, 25% робітників і 15% інтелігенції.

Вказані цифри можуть стосуватися, скоріш за все, галицького регіону. Для Волині вони є некоректними, оскільки частка української інтелігенції та робітників у структурі населення була нижчою, ніж в Галичині, а відтак у рядах УПА-Північ інтелігенція, вочевидь, не перевищувала десятивідсоткової позначки, а робітники й ремісники становили 15-17% вояків.

Молоді комсомольці йшли в УПА більш охоче, ніж "петлюрівські недобитки" Не позбавленими інтересу є також результати аналізу вікових даних облікованих упівців.

До уваги читача - дані про вік немісцевих повстанців. Адже радянська пропаганда стверджувала, що з центральної та східної України до "банд" вступали "колишні куркулі", ті, "хто мав образу на радянську владу", "петлюрівські недобитки".

"Ще в 1930-му проти радянської влади повстав мільйон українців" (АРХІВИ) 

З цих звинувачень випливає, що немісцеві вояки УПА здебільшого мали б бути народжені ще наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст., щоб встигнути побувати "петлюрівськими недобитками" або "куркулями".

Статистичні ж дані цілком інакші - найбільшу вікову категорію в обох групах повстанців (місцевих і немісцевих) становила молодь 1916-1926 років народження, тобто в 1944 р. їм було 18-28 років (відповідно 78,15% та 60,85%), загалом - 74,48% вояків Групи "Богун".

Вікові категорії повстанців

Бійці віком від 29 до 35 років складали другу велику вікову категорію: 13,73 % місцевих та 27,2 % немісцевих повстанців і загалом дорівнювала 18,51 % від усієї кількості облікованих.

Третя вікова категорія - повстанців віком 36-45 років. Серед місцевих упівців вони становили 4,64 %, серед немісцевих - 9,28 %, а в загальному реєстрі їхня доля сягала 6,04 %.

Найстарших вояків (віком понад 45 років) було мізерно малою. Серед місцевих повстанців статистика таких не фіксує взагалі, серед немісцевих старших бійців менше відсотка (0,96 %), а від загальної кількості 0,2 %.

Нарешті, остання категорія - неповнолітні, яким у 1944 р. виповнилося 17 років - становила 0,62 % від загальної кількості облікованих повстанців (0,52 % від місцевих і 0,96 % від немісцевих).

Діти підпілля. Вони хотіли бути в УПА і гралися у смертельну гру

Теоретично учасниками національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. (за радянським визначенням - "петлюрівцями" або "куркулями") до початку загальної колективізації в УСРР могли бути люди, народжені не пізніше 1909 р. (яким на початок суцільної колективізації сільського господарства у 1929 р. виповнилося 20 років, а в 1944 р. було 35 років).

Таких серед облікованих немісцевих бійців УПА Групи "Богун" 34 особи (10,89 %). Тобто колишнім "куркулем" або "петлюрівцем" міг бути лише кожен десятий немісцевий боєць, внесений до "Еведенційної книги" ВО "Богун".

Отже, нав'язувані багаторічною радянською пропагандою стереотипи про "петлюрівських недобитків" і колишніх "куркулів" не підтверджуються статистикою. Якщо вести мову про немісцевих бійців, то абсолютна більшість із них світоглядно сформувалися в роки більшовицької влади, вчилися в радянських школах, належали до відповідних молодіжних комуністичних організацій.

Більш того, серед червоних партизанів на території України була більша кількість людей старшого віку, ніж серед упівців.

"Красные партизаны Украины. 1941-44 гг."

Нижче, у порівняльній таблиці, наводимо статистику Українського штабу партизанського руху за 1945 р., яка подає дані на 88 тис. 75 осіб - бійців найбільших червоних партизанських з'єднань в Україні, тобто є достатньо репрезентативною.

Порівняння вікових категорій повстанців та червоних партизанів

Як бачимо, 20,2 % радянських партизанів були старші 35 років (натомість серед упівців цей показник сягає тільки 7,66 %.

Велика кількість бійців старшого віку серед червоних зумовлена умовами формування радянського партизанського руху, основою якого були оточенці (головно колишні кадрові червоні командири і політичні комісари, які не бажали здаватися до німецького полону і не могли повернутися до своїх домівок, подібно до рядових червоноармійців - учорашніх селян та робітників), залишені для роботи в підпіллі функціонери комуністичної партії й комсомолу нижчої та середньої ланок, а також перекинені з-за лінії фронту спеціально вишколені диверсанти-терористи, сапери, радисти й снайпери, навчені в структурах НКВД.

П'ятий Український фронт. До 70-річчя радянського партизанського руху 

Використані статистичні джерела дають змогу окреслити узагальнюючий портрет типового українського повстанця Групи "Богун" УПА-Північ на зламі 1943-1944 рр.

Майже з цілковитою впевненістю можна стверджувати - це був:

- українець (98,2 %),

- який, скоріш за все, народився в місцевості, яка територіально входила до ВО "Богун" (78,41 %),

- уродженець села або невеликого містечка,

- хлібороб, ремісник чи робітник (понад 90 % випадків),

- віком від 18 до 28 років (понад 70 % випадків),

- з початковою або неповною середньою освітою (близько 65 %),

- неодружений і бездітний (75 %),

- який до приходу в УПА переважно не був знайомий з військовою службою (57,86 % випадків).

***

Докладна історія боротьби українського визвольного руху від Коновальця до Кука, від зародження ідеології до загибелі останнього повстанця, крізь призму внутрішніх дискусій і без спотворень радянської чи німецької пропаганд - у новому дослідженні київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть! Український визвольний рух у 1939-1960 роках".

 Іван Патриляк

helsan

helsan

"Этот колокол звенит по всем вам"

helsan

helsan

Бороться за свободу Ю.Тимошенко и Украины: сейчас, как никогда


Нужно ковать железо, пока оно горячо, особенно, если речь идет об оружии, с помощью которого мирным путем делается попытка защитить демократию в одном из уголков Европы.
«Il Legno Storto» не остановится и будет идти вперед, требуя больших усилий со стороны всех в подписании, а в особенности, распространении открытого письма в защиту Юлии Тимошенко, лидера демократической оппозиции. В 2004 году она возглавила оранжевую революцию, ставшую символом принадлежности к Европе и проявлением свободы, которая сейчас исчезает все быстрее.
Мы долго раздумывали о возможности составления открытого письма для освобождения Юлии Тимошенко с участием европейских и итальянских властей. Мы единственные в Италии освещали прямо с места событий процесса-фарса. Суд закончился, и лидер демократической оппозиции была осуждена на семь лет тюрьмы плюс три года запрета на политическую деятельность, что не позволяет ей участвовать в выборах, и оставляет президенту Виктору Януковичу свободу действий в отсутствие харизматичной соперницы. Но сдаться перед перспективой такого сценария было бы непростительной ошибкой.
Прежде всего, есть еще некоторая надежда вернуть свободу Юлии Тимошенко. Во-первых, ее  адвокаты составили апелляцию и собираются вскоре обжаловать решение суда. Согласно некоторым источникам, пересмотр дела может произойти в короткий промежуток времени, тем более что речь идет о равновесии во внутренней политике, но в особености из-за давления Европейского Союза, который ясно дал понять, что Киев должен сделать шаг назад, а Россия уже заявила, что не рассматривает арест бывшей премьер-министра в качестве предлога для снижения цены на газ и пересмотра соглашений, заключенных в январе 2009 года.
Вторым выходом из положения могла бы стать отмена статьи 365, на основе которой Тимошенко была осуждена. Эта статья была внесена в Уголовный кодекс в советские времена и составлена в соответствующем эпохе стиле. Она до сих пор используется властями постбрежневского образца как политическое оружие, чтобы убирать с дороги наиболее опасных противников. Речь идет о непрезентабельной визитной карточке, если есть желание вести диалог с Европой и добиваться интеграции, даже только в экономическом плане. Сейчас делаются попытки исправить положение: на рассмотрение Рады были представлены различные законопроекты, относящиеся к данному случаю, и, согласно авторитетным источникам, не исключено, что сам  Янукович может ускорить их одобрение.
Третья возможность выйти из неловкого положения менее вероятна. Это амнистия. Даже если Янукович издаст президентский декрет об амнистии, то Тимошенко его не подпишет, поскольку это означало бы признать свое ответственность за преступление, которого она не совершала.
Как бы ни развивались события, одно можно сказать наверняка: имидж Киева серьезно подорван, а демократическая зрелость страны подвергается сомнению. Эта ситуация служит серьезным препятствием для подписания Соглашения об ассоциации ЕС-Украина и для осуществления законных амбиций, за которые Тимошенко всегда боролась, подведя страну в 2008 году вплотную к вхождению в НАТО и в Европейский союз.

Демократия на Украине ради безопасности Европы

Именно по этой причине очень важен голос Запада, а также читателей газеты, которая за свою приверженность к защите определенных ценностей стала объектом агрессии со стороны печати и очернительских комментариев со стороны врагов лидера демократической оппозиции. Осознание тяжести ситуации в Украине итальянским народом является отправным пунктом, который действительно может что-то изменить, так как всякая позиция, занятая Западом, занимает важное место в украинских средствах массовой информации. Именно поэтому, пока Европейский союз решает, продолжать или нет переговоры по Соглашению об ассоциации ЕС-Украина, нужно интенсифицировать борьбу, которую «Il Legno Storto» энергично ведет вот уже более месяца.
В конце концов, непримиримая борьба за демократию в Украине — в наших интересах, в интересах всей объединенной Европы. Эта страна, также как и Белоруссия, Молдавия и Грузия, является частью европейского мира по своей истории, культуре и традициям, но ее насильно отрывают от Европейского союза из геополитических соображений, связанных с российскими имперскими и советскими традициями. Однако, демократия, независимость и свобода вышеназванных  государств являются фундаментальными условиями для поддержания процветания и безопасности ЕС, особенно сейчас, когда сильнейший кризис поразил юг Старого Света, а в Кремль возвращается Владимир Путин, что дает толчок к усилению империалистических и душащих свободу тенденций, никогда не прекращавшихся со времен Великого Княжества Московского, продолжавшихся  в царский и в особености в советский период. Это очень страшная перспектива, в особенности на фоне слабости США Обамы. Москва может превратиться в супердержаву на евроазиатском пространстве, все это, разумеется, в ущерб Европе.

Вот почему даже простая подпись под открытым письмом может что-то  изменить. Нужно убедить европейские и итальянские власти, что борьба за демократию в Украине, а не только за свободу Юлии Тимошенко, - это битва за нашу будущую безопасность. Это моральный долг всех, кому действительно дороги западные ценности, а не ценности автократий, маскирующихся  под изображением двуглавого орла.

Matteo Cazzulani

helsan

helsan

Бій під Сосулівкою: перемога переможених

Краще вмерти стоячи, ніж жити навколішки. Вояки сотні УПА «Крука», які 13 травня 1945 року зійшлися в бою з солдатами 281-ї дивізії Внутрішніх військ НКВС, стали втіленням цього принципу в найпрямішому сенсі слова. Маючи вибір між смертю і полоном, вони обрали перше

Сцена і учасники Пізньою весною 1945 року Західну Україну заполонили радянські війська. Цього разу це були не фронтові частини Червоної армії, які через Україну прямували на Берлін, а дивізії внутрішніх військ НКВС. Їх відправили сюди з чітким завданням – знищити опір Української повстанської армії. Знищити безжально і жорстоко, попри втрати.

Партизанську війну виграє той, хто позбавляє партизанів підтримки населення і можливості активного маневру. Партизани, на відміну від регулярної армії, – в горах і лісах, мають непогану розвідку, яка дозволяє з’являтися там, де на них не чекають. Вони нападають зненацька і швидко зникають. Вони знають територію, де воюють, як власну кишеню, і чужинець може натрапити на засідку будь-де. Їм допомагає населення – годує, одягає, лікує, переховує. Противникові без усього цього залишається лише перевага в грубій силі – нею енкавеесівці користувалися сповна.

Найпопулярнішою тактикою у війні проти підпільної армії стали облави. Суть методу проста: до охопленої партизанським рухом області відправляють військові частини і методично прочісують ліси і села, по ходу арештовуючи всіх, кого підозрюють у співпраці з підпіллям, та виселяючи родини партизанів. На Чортківщині цю «миротворчу місію» мав виконати 281-й полк ВВ НКВС із завданням знищити повстанські частини в краю. Полк мав у своєму розпорядженні танки і літаки, а також особовий склад Чортківського винищувального батальйону – додаткові 150 чоловік.

УПА в регіоні представляв курінь під командуванням «Крука» – Івана Климишина. Ця частина була сформована ще в лютому 1943 року в Залужжі на Волині. Спочатку це був невеликий загін, який згодом розрісся до сотні. В 1943–1944 роках «круківці» воювали з німцями на Волині, мали на рахунку низку вдалих операцій – лише в селі Великі Бережці вояки УПА тричі знищували німецьку адміністрацію і жандармерію. Німці регулярно недораховувалися гарнізонів, службовців адміністрації та запасів зброї й амуніції, і не один ешелон зі східноукраїнською молоддю так ніколи і не доїхав до Німеччини. Один із найбільших боїв з німцями підлеглі «Крука» витримали 20 серпня 1943 року біля села Антонівка. За місяць до того, в липні 1943-го, повстанці розгромили підрозділ «ковпаківців», залишений як залога в Суразьких лісах. Так і познайомилися з новим ворогом.

Перша дія

На весну 1945 року Климишин командував уже куренем і був командиром бережанського тактичного відтинка у складі воєнного округу 3 «Лисоня». Після чергового туру маневрів між розташуваннями ворожих загонів курінь отаборився біля села Сосулівка над Дністром.

Навколо табору командир виставив кінну варту – берегти табір від несподіваного наскоку. Пересторога себе виправдала – пообід 7 травня вартові доповіли, що на табір розпочався наступ зразу з двох боків – з півночі та сходу. З півдня і сходу з’явилися ворожі застави, щоб перехопити повстанські загони, що відступали. Піднятий на сполох курінь вирушив на південь. Не доходячи до застав, повстанці зайняли кругову оборону і чекали на ворога. Дорогою повстанців невідступно супроводжували два літаки – розвідники, які справно стежили за пересуванням куреня. Від них і довелося відбиватися насамперед – як тільки партизани більш-менш окопалися в обраному місці, літаки тут же почали обстрілювати повстанські позиції і скидати легкі бомби. Повстанці відкрили вогонь у відповідь – один літак підбили, другий поспішив зникнути. Основні сили полку підійшли ззаду і вдарили по позиціях сотні «Сірі Вовки» та підстаршинської школи, яка перебувала разом із куренем. Сотня наступ витримала, а ось школа піддалася і енкавеесівці змогли прорватися до центру табору. Звідти їх викинув контрнаступ резервної чоти і ще двох роїв «Сірих Вовків». Тут показали себе повстанські кулеметники. Під натиском щільного вогню енкавеесівці почали подаватися і зрештою безладно відступили. Але й сотня зазнала серйозних втрат – найтяжчою з них була загибель командира «Крука». Крім нього загинуло ще четверо повстанців, було чимало поранених.

Тому вирішили не чекати повернення значно сильнішого ворога і під покровом ночі рушили на південь, до Дністра, сподіваючись перетнути ріку і вийти в сусідню Товмаччину. Останній рейд У марш вирушило 140 повстанців – уродженці Волині, Поділля, Галичини, Наддніпрянщини, Донбасу. В складі сотні були також «нацмени» – так тоді популярно називали вояків – неукраїнців, які в різний час різними шляхами потрапили в українське підпілля. По п’ятах наступало НКВС, посилене «стребками» («істрєбітєльними батальйонами». – Ред.). Близько тижня повстанці маневрували, намагаючись відірватися від переслідування. Але повстанців було ледве півтори сотні, натомість ворогів у кілька разів більше. Крім того, Чортківщина – густозаселений регіон, усіяний містечками і селами. Якби не облава, в кожному з них повстанці знайшли б притулок. Але в умовах облави всюди стояли залоги енкавеесівців – тому поселення треба було обминати. Не лише через нестачу сил – села, в яких повстанці давали бої енкавеесівцям, вивозили на Сибір майже поголовно, тому «хлопці» і в спокійніші періоди уникали боїв у селах. Повстанці рушили через невеликий лісовий масив між Сосулівкою та Озерянами, там мусили переждати, бо попереду був відкритий терен. Його перетнули наступної ночі, з 8 на 9 травня, і опинилися в заліснених околицях села Мишків. Ліворуч була залізниця, яка з’єднувала Чортків і Заліщики, на півдорозі між цими двома містечками було третє містечко – Товсте, де стояв постійний гарнізон. Будь-якої хвилини цією залізницею могли прибути нові відділи енкавеесівців і куреневі настав би швидкий кінець. Тому треба було швидко вириватися з небезпечних місць. Залізницю вдалося перейти без особливих проблем чергової ночі – з 9 на 10 травня. Далі повстанці розраховували перейти Дністер, який у цих місцях є межею між двома областями – Тернопільською та Чернівецькою. Але їм не вдалося – під час облав межі областей надійно оточували загони внутрішніх військ. Тому довелося йти берегами Дністра, у тих місцях досить густо залісненими. Так добралися до села Стінка, що на високому березі-обриві Дністра. З обох боків – села, ззаду – ворог. Відступати нікуди.

валка забезпечення УПА на Івано-Франківщині

В останню ніч упівці готували оборону. Недаремно, адже зранку енкавеесівці розгорнули фронтальний наступ на позиції повстанців. Бій тривав цілий день. Оточені, притиснені до стіни в буквальному розумінні слова, повстанці відстрілювалися до останнього. Під вогнем наступальників гинули один за другим. Під вечір зі 140 залишилося живими лише двадцять. Пошарпаний у боях і відчайдушних маневрах останніх днів курінь не міг перемогти добре оснащеного повноцінного полку противника. Двадцятеро останніх, оточені силами 281-го полку, що переважав їх, останні набої залишили для себе... Переможці, увірвавшись на поле бою, побачили лише мертві тіла. Подальший хід подій звичайно виглядав так: чекісти після огляду поля бою збирали тіла і везли їх до найближчого села. Там збирали, точніше, зганяли усіх мешканців, від малого до старого і вимагали назвати ім’я когось з убитих, тобто опізнати. Ця процедура повторювалася в усіх довколишніх селах і містечках – найчастіше безрезультатно. Для будь-кого з селян назвати ім’я загиблого означало підтвердити знайомство з «бандитом». А це – депортація до Сибіру. А для полеглих фіналом була спільна могила без жодних розпізнавальних знаків. Чекісти уже починали збирати тіла… Початок легенди Але сталося щось, чого не очікував ніхто. Підполковник НКВС, оглянувши бойовище, віддав останній наказ того дня: «Поховайте їх із честю. Вони на це заслужили. Це герої». Невідомими шляхами ця фраза дійшла до історика Льва Шанковського, який і зафіксував цей небувалий для стандартів каральних військ наказ у своїй праці. Так переможені стали переможцями. З раціонального боку повстанці програли – усіяний тілами берег Дністра був німим цьому підтвердженням. Але вони билися зовсім не за перемогу, а за власну гідність. Як і всякі вояки, вони мали вибір між смертю і полоном. Та для чекістів перемогти ворога в бою – це ще навіть не півсправи. Перемога для чекістів була здобута тоді, коли противник виказував всіх і вся, коли згоджувався на найбільшу ганьбу і ставав повністю упокорений. Для цієї мети була вигадана та працювала ціла система «органів» і «архіпелагу ГУЛАГ». З погляду повстанця найстрашнішою була перспектива не витримати тортур і назвати імена інших. Тим самим накликати біду і на них або їхніх рідних. Така ставка робила перевірку витримки на чекістському іспиті особливо ризикованою. Тому останні набої повстанці воліли залишити собі. Щоб ціною власного життя врятувати інших. Справжня боротьба точилася за те, щоб вирвати з одних відомості про інших або приховати їх. І в цій боротьбі, попри всю перевагу в силі і зброї противника, останнє слово залишилося за оточеними і виснаженими. Останнє слово у протиборстві з противником, який тільки-но виграв найкровопролитнішу війну в історії. Вони змусили противника грати за своїми правилами. Це була перемога. Перемога переможених.

http://www.ut.net.ua/History/33032

helsan

helsan

Меркель дозволила Путіну себе обдурити.Попереджав же Бісмарк !

Добре сплановане повернення Путіна на найвищу посаду в Росії, схоже, застало зненацька канцлера Анґелу Меркель            


 Зовсім недавно вона підтримувала на той час іще президента Мєдвєдєва з надією, що він таки зуміє виконати обіцянки стосовно формування верховенства права та демократії в країні. Несподіваність для Берліна кроку Путіна унаочнила дуже слабкі місця в німецькій політиці щодо Москви.
 Багато що вказує: стиль, манера й час виконання «московської операції» із захоплення влади спантеличили Анґелу Меркель. Ще два місяці тому під час німецько-російських урядових консультацій у Ганновері вона сильно підтримувала Мєдвєдєва – на той час іще нібито потенційного кандидата на пост президента. Вона плекала надії, що той зможе вдруге виграти вибори й під час свого нового терміну виконати обіцянки стосовно встановлення верховенства права й демократії в Росії, озвучені в першу каденцію.
 Нинішні кроки колишнього й майбутнього президента Владіміра Путіна бачаться реалізацією давно розробленого плану – про що, зрештою, головний герой прямо й заявив. Відповідно до плану для Мєдвєдєва було заздалегідь приготовлене місце прем’єра. Тож зусилля, яких доклала Меркель у співпраці з останнім, виявилися марними. Із неї, – втім, як і з російського народу, котрий невдовзі матиме «вибір без вибору», просто поглузували.
Легко обдурити зазвичай тих, хто це зробити дозволяє. Довіра, на якій нібито побудовані німецько-російські відносини, уже давно стала вибірковою. Звичайно, офіційний Берлін був би радий, якби Росія, незважаючи на постійні провали й відхилення в розвитку, таки модернізувалась і змінювалась. Тому, ще бувши міністром закордонних справ Німеччини, представник Соціал-демократичної партії Франк-Вальтер Штайнмайєр(віце-канцлер, міністр закордонних справ ФРН у 2005–2009 роках. – Ред.) запровадив новий на той час термін «партнерство з модернізації». За цією формулою Німеччина підтримує Росію в процесі модернізації, заробляє на цьому гроші і, що головне, здобуває собі нового партнера. Байдуже, в ролі постачальника газу чи гаранта міжнародної безпеки.

УРЯД ФРН МАЄ ЛИШЕ ДВІ МОЖЛИВОСТІ

 Упродовж останніх кількох років, прикриваючись саме ідеєю «партнерства з модернізації», Мєдвєдєв водив за ніс Меркель. Симпатичний молодий чоловік із Кремля скаржився на «правовий нігілізм» у країні, дозволив захисникам прав людини висловлювати свої думки вголос і справив враження, що часи свавілля влади в Росії добігають кінця. Усе це звучало настільки правдиво, що у відносинах із Москвою все, здавалося, було спрямоване на підтримку й захист Мєдвєдєва. Так, наче він був рідкісною пташкою.
 І навіть коли Путін показав свої пазурі, все мало вигляд досить зворушливий. Надії на те, що Мєдвєдєв може становити слабку, проте хоч якусь конкуренцію реальному правителю країни, згасли. Плазування Мєдвєдєва принизило всіх, хто намагався вірити в теперішнього президента (як усередині країни, так і поза нею).
 Відповідно в уряду Німеччини залишаються два варіанти. Або покласти край самообману й визнати, що влада Путіна та модернізація є взаємовиключними поняттями. Або ж відмовитися дивитися правді у вічі й далі підтримувати російський прогрес, якого апріорі не існує. Варто тільки пам’ятати, що одного дня німцям таки доведеться відповідати за це перед громадянами РФ.

http://www.ut.net.ua/Society/31863
Сторінки:
1
…
226
227
228
229
230
231
…
264
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more