Ахметов, подільник Порошенко, учасників АТО не вважає героями

Перед футбольним матчем Шахтар - Олімпік, футболісти повинні були вийти в супроводі дітей учасників АТО. Це вже не перша така акція, коли діти в футболках «Мій тато - герой» відкривають матчі чемпіонату України. Але в цей раз менеджери Шахтаря заборонили дітям одягнути футболки.

Про це в своєму блозі на Українській правді пише Єгор Фірсов, координатор політичної сили «Альтернатива».

«Схоже, що менеджери Шахтаря, як, ймовірно, і сам власник клубу Рінат Ахметов, не вважають учасників АТО героями. Виходить, що люди, які жертвують життями, в тому числі і для того, щоб Шахтар і Ахметов змогли повернутися додому - не герої. Вони навіть не варті того, щоб їх діти супроводжували футболістів перед початком матчу. Напевно, адміністрація Шахтаря порахувала подібну акцію сороміцькою або ганебною для клубу. Хоча ультрас Шахтаря масово йшли в АТО і організовували охорону патріотичних мітингів в Донецьку, але для керівництва клубу - це мало що значить.
Але хто ж тоді герої? Ті, хто розграбував і практично знищив Донецьк? Ті, хто тримає тисячі донеччан в заручниках і ті, хто не дає мільйонам повернутися до себе додому? Це герої Ахметова і його менеджерів? Тоді клубу пора переїхати ближче до "своїх" уболівальників, адже вони вже відтіснили Донбас Арену і базу Шахтаря »- пише автор.
«А взагалі, це зайвий раз демонструє, що твориться в голові у Ахметова. Погодьтеся, будь він хоч трохи прихильником України, ця ситуація була б неможливою. Мало було здати Донецьк і втягнути регіон в м'ясорубку війни, розуму це схоже не додало ... »- резюмує автор.

Нагадаємо, що лідер донецької агентурної (в інтересах спецслужб РФ) ОЗУ "Люкс" Рінат Ахметов сьогодні є бізнес-партнером президента Петра Порошенка, проживає в Києві і забезпечений охороною УДО за особистою вказівкою П. Порошенко.

Дурість перекреслює ВСЕ, що набуто в бою

Був вчора біля Верховної Ради. Душа боліла, але мозок відпочивав. Природу речей не обдуриш грою у слова та фіктивні поняття. Можна "обманювати" (замовчуванням істини) когось. але найтяжчий гріх - це обманювати самого себе. Життя коротке - і сказати собі, що "тоді я був неправий, тепер все втрачено" - це найгірше. 

Страшне слово - не "ніколи", а "пізно"! Тобто, російською "после боя руками не машут". 
Так що моя "маячна" ідея про Міхо як ШТУЧНИЙ проект олігархії (самому не хотілося вірити) - справджується. Юлія Тимошенко дуже розумно зробила, що відмежувалася від ролі співорганізатора Майдану Міхо-Вінгородського-Семенченка. Адже в країні, повторюю, є ненависть, але революційних настроїв немає - і революція, це ініціатива не вождів, не організацій і не партій, а мільйонних мас. Якщо проснуться мільйонні маси - це ВСІ відчують. Але поки такого не відчувається. 
Тому режимові Порошенка успішно випускати пар настроїв за допомогою "затятих націоналістів" типу Тягнибока-УНА-УНСО, ПС та ще когось - які випустили частку пару ще 14 жовтня. 
Так що тактично у Порошенка все йде добре. Поки що - бо розумний у своїй цинічності. Він та його оточення це надзвичайно дорослі люди, що граються з підставними особами на виду у культурно та політично незрілого суспільства. У черговий раз пісочниця буде тихенько не зруйнована, а ЗЛИТА. Якщо у владі вдадуться до різких рухів - зроблять дурницю. Їм зараз потрібно позбавити сенсу сам протест на Майдані - що все САМЕ зів'яло як осіннє листя. 
Тобто "обессмыслилось". 
Вже писав, що такий жанр як "мирний протест" "мирний Майдан" себе вичерпав. І навіть люди Вінгородського- Семенченка становище не врятують - просто їх мирні інструменти НЕ працюють - але для цього потрібне розуміння чогось такого, що виходить за рамки їх програми дій. 
Хочете без партій та прапорів - добре, самі і будете відповідати за наслідки безглуздих дій. Ця вистава НЕ має свого логічного продовження - бо немає НАСТУПУ на позиції супротивнка - а повстанняч робиться лише в наступі - і ніяк інакше. Ленін тут був правий на 100%. 
Велика політична реформа? Маячня. Це не те, що надихає - "небесна сотня" не була запорукою перемоги народу - бо незрілість простіше - дурість перекреслює ВСЕ, що набуто в бою. Це - наша національна українська традиція. 
Зараз актуальні хоча б руйнівні "реформи" влади - судова, медична, освітня, і інші. На Майдані про це - нічого. Сказати нічого - бо ніякий закон з ТАКИМИ правителями сенсу не має. Семенченко даремно турбується про дискредитацію "Майдану". Головна самодискредитація - це ідеологічна та політична непідготовленість як керіників, так і учасників виступу. 
Зараз головне - це усунення від влади олігархії НЕюридичним засобом - бо юридичних засобів НЕМАЄ. Нацгвардійці та поліція - слабкі у захисті режиму. Але суспільство ще слабкіше силовиків - бо не готове реагувати на замисли ворогів від влади. Лише реагує на події, перешкодити яким у момент виникнення вже запізно. 
Боплан в ХУ11 століття писав, що не бачив у світі народу, який так мало думає про своє майбутнє. 
Побутове мислення про непобутові речі - це наше все. 
Саме тому все йде, як і потрібно. 
Влада - розумна. Але навіть у неї не вистачить сил весь час "випускати пару" - надто багато накопичилося горючого матеріалу. Чим пізніше - тим руйнівніше. Для країни - не еліті. Гроші "еліту" роблять гпромадянами світу. 
Коли зрозуміють у нас, що внутрішній ворог гірше зовнішнього - буде теж запізно. 
Лісник був класиком революційної думки та дії - але його вчасно вирахували, та вбили. Аде у нього не було політичної, ідеологічної складової - і він залишився одинаком. Це - теж урок.Юлія Тимошенко - як Дон-Кіхот хоче щось втокмачити у мізки людям, які не звикли думати та тримати щось у пам'яті. Лише зловтішатися, що їй щось не вдалося. Це не їй не вдалося з медреформою - це ВАМ не вдалося осягнути, що ВЖЕ трапилося. На що ще не реагують навіть Семенченко та Вінгородський. Чи Міхо, наприклад. 
Це не Майдан зливається. Це вичерпуються усі помилкові шляхи боротьби та фейкові лідери та активісти навколо Міхо, типу Найєма чи Лєщенка. 
Владі з одного боку, Юлі з іншого боку залишається лише спостерігати за діями та словами політичних та ідеологічних фантастів. Вже писалося ж: у нас НЕ корупція, а влада олігархії, яка безперешкодно може наїджати на людей, як та молода особа в Харкові наїхала на людей. і нічого... 
А нам залишається фантазувати на тему правильних чи неправильних законів...

Станислав Овчаренко

Мирно потрібно, але зі зброєю.

1. Ніякий Майдан неможливий: дії та настрої міільйонних масс мають свої закономірності, які відрізняютьсяя від дій на настроїв окремих особистостей. Тут суто об'єктивні процеси, моралізувати ні до чого. 
2. Якщо ми знаємо, що мирного та юридичного шляху не існує - то залишається немирний. Тут або відстрілюватися або тікати. Відстрілюються здебільшого колективно, але тікають - індивідуально. Так після встановлення Радянської влади було досить якравих втеч - я любив про них читати: Солоневича, Бажанова, Вінниченка (хоча того варто було стратити своїм), як вдалося вислизнути Алісі Розенбаум (Айн Ренд), деяким письменникам - типу Шмельова, вдалося врятуватися пасажирам "філософського пароплава". 
3. Тобто тоді суспільство через відсутність приватної власності, судової системи та права на особисту зброю, попередню втечу найбільш активної та здібної частини суспільства - загалом суспільство очевидно слабне на полі мирного протесту, страйку, пікету, виборів. 
4. Але є ще частка, крихітка сил для немирного протесту - де кількість люду не має такого значення. Олігархія у нас дуже мудра для себе - потурбувалася, щоб вчасно знесилити громадянське суспільство вщент. 
4. ЮВТ справедливо каже, що зволікання з протестом призведе до прямого знищення країни. Якщо виступів у цьому році не буде (більш усього, що не буде) - то на наступний рік ситуація ставатиме незворотною. 
5. Тепер ті, хто зрадив своїх кращих людей на виборах - приречені згадати владу більшовиків, які, як і кримінальні злочинці - не мають національних ознак. Думка, що "голодомор при українській владі неможливий" глибока помилкова. Кампучія була спустошена саме самими червоними кампучійцями. 
6. Саме тому ВИБОРИ - принципово неможливі як такі - ні дострокові, ні строкові. 
7. Так що без самоозброєння народу - НІЧОГО не буде позитивного. В Києві на протест потрібно прийти ОЗБРОЄНИМИ. І без дітей та слабких жінок. Не взагалі жінок, а саме слабких духом... Тоді силовики хоч-не-хоч згадають, що потрібно служити народові, а не диктатору. Мирно потрібно, але зі зброєю. 
8. Все, що написано - малоймовірно, але світова логіка революцій саме така. Лісник був правий. До речі - як поживають НАГОРОДЖЕНІ президентом вбивці? 
9. Якщо це нікого не цікавить - нічого не буде. Завірюху та Хорта відпустила сама влада - вони вже безпечні байдужістю мас. І відстрілюватися не будуть - немає атмосфери готовності підтримувати (їжею, грошима, житлом, мобільним зв'язком і т.п. ). 
10. Так що все це з погляду історії та соціології - у світі напівутопії...

Станислав Овчаренко

======================================================
Артем ФУРМАНЮК"«Справа Лісника»: історія однієї зради " http://ua.racurs.ua/1683-sprava-lisnyka-istoriya-odniieyi-zrady



Порошенко–недееспособен

После"Минска-2"и Дебальцево это уже диагноз.
============================================
Катастрофические события последних дней показали, что наша реальность на театре военного противостояния представляет собой сталинскую формулу "социалистического реализма", только наоборот: "Борьба плохого с еще худшим".

Я имею в виду то, что эта реальность в своем обвальном ухудшении обгоняет самые мрачные прогнозы.

После завершения очередных минских переговоров в экспертной и политической среде высокого уровня было зафикиксировано абсолютное поражение Украины в этих переговорах и по пунктам разобраны последствия этого нового раунда сдачи национальных интересов под высоким патронатом Олланда-Меркель.

Была запущена и альтернативная формуле "Путин всех переиграл" точка зрения, которую пытались отстоять также не последние представители аналитического сообщества, видевшие в минских переговорах какой-то потаенный смысл хитрого усмирения "буйного" российского диктатора. Но их доводы в русле обоснования пропагандистского тезиса "Украина одержала дипломатическую победу" были гораздо слабее доводов критиков. С моей точки зрения, захват Дебальцево окончательно похоронил их аргументы и показал, что они выдавали желаемое за сущее.

Я не хочу сейчас повторять все доводы аналитиков, зафиксировавших бездарнейший провал украинской дипломатии и сокрушительное поражение самого Порошенко в Минске, представленных такими фигурами, как Пионтковский, Солонин, Каратницкий, Маккейн, Ландсбергис и многих других. Все. что можно было сказать по этому поводу, ими уже было сказано.

Целью этой заметки является попытка перевести розговор в иную плоскость, название которой вынесено в заголовок.

С моей точки зрения, Минск-2 завершивший "мирные эксперименты" Петра Алексеевича, которые привели к абсолютно бессмысленной гибели за не менее бессмысленные фантазии тысяч украинских военных, окончательно прояснил тот диагноз, который небезызвестный Мюллер сформулировал в знаковом разговоре с небезызвестным Штирлицем:

"Фюрер привел Германию к катастрофе. Он – не способен принимать решения".

Введите в это высказывание другое имя и замените название "Германия" на "Украина"и вы получите смысл того, что я хотел сказать в этих заметках. Почему так произошло? Злая воля? Договорняк с врагом? Откровенное предательство?

Сказать сложно, хотя, скорее всего, нет. И потому возможный вариант ответа лежит в плоскости психологии человека, который, к нашому общему несчастью, является главой украинской державы. В мае 2014 года, то есть, в канун президентских выборов я опубликовал статью, где попытался продемонстрировать, почему психотип Порошенко не годится для задач, стоящих перед президентом военного времени. Но тогда речь шла, скорее, о слабости характера (нерешительности, склонности к компромиссам, предпочтении переговорного процесса лобовым военным конфликтам). Иными словами, тезис статьи была такой: "Порошенко не воин, а чистой воды "переговорщик".

К сожалению, этот диагноз и прогноз полностью подтвердились. Только, как водится, в гораздо худшем варианте.

Потому что действия Порошенко, начиная с провозглашения "мирного плана" и заканчивая "Минском-2", обнаруживают уже не только слабости характера, но слабости с сильными добавками откровенной психопатологии. Конечно, речь не идет о психических расстройствах в клиническом варианте.

Пока это лишь сильные "акцентуации" личности, но и их достаточно для того, чтобы получить разрушительные последствия для страны. Для их анализа пока еще достаточно консультации психолога, хотя если ситуация будет продвигаться в описанном русле, то, глядишь, уже и психиатр понадобится. Я не претендую ни на роль того, ни на роль другого, но лишь навскидку скажу, как можно квалифицировать в терминах психических акцентуаций все действия Порошенко, которые он совершал в последнее время.

АЭлементы аутизма.

Наверное, "потеря связи с реальностью" является прерогативой не только Путина, но и всякого политика, зараженного вирусом нарциссического самолюбования. Не является исключением и Петр Алексеевич, никак не обделенный любовью к себе. Может быть отсюда, постоянные искажения в именовании и оценке этой самой реальности, в результате которых все его поражения предстают как замечательные победы.

Самый свежий пример: Дебальцево. В своем публичном обращении к нации, которая в очередной раз ждала радикального изменения формата боевых действий на Донбассе, Порошенко вдруг заявил, что "операция прошла успешно", что "все идет по плану", что вывод войск и сдача Дебальцево также происходит в согласии с этим планом ( смерти украинских военных, наверное, тоже были запланированы?).

Более того, из этого обращения следует, что мы выиграли эту операцию, "дали по зубам" и "посрамили Россию".

Возникает естественный вопрос: "Что это было"? Это просто откровенная пропагандистская ложь или наркотик самообмана? Возможно и то, и другое иди, скорее всего, все это одновременно. Но когда я услышал эти перлы, то перове слово, которое вирвалось, было слово "Клиника!".

Б. Компульсивные "застревания".

Как известно, в переводе "компульсивный" означает "навязчивый", а поведение такого типа характеризуется склонностью к навязчивым повторениям определенных действий. (Частый пример такого рода поведения – стремление к навязчивому мытью рук как следствие мании чистоты). Я абсолютно убежден в том, что так называемый "мирный план" -- это никакая не рациональная конструкция, не стратегия и даже не пропагандисткий ход.

Это – типичная компульсия, навязчивое повторение определенного словосочетания и картинки воображения, которое связывается с этим словосочетанием в сознании Порошенко. Причем тем более навязчивое, чем более обнаруживается полное несоответствие этой картинки реальности. Данный контраст еще более усиливает агрессивный характер такого застревания, производя впечатление маниакальной навязчивости, почти паранояльной зацикленности.

Аналогичной компульсивной природой характеризуется и другие привычки Порошенко (например, привычка проводить бесконечные совещания там, где необходимо немедленно принимать решение или постоянко создавать пирамиду все новых бюрократических структур). Однако я не буду сейчас их анализировать.

В. Кататонический синдром.

Поскольку данный вид нарушения относится к тяжелым формам психических расстройств, употреблять этот термин в расширительном смысле можно в качестве метафоры или аналогии. Однако сходство определенных симптомов позволяет проводить подобную аналогию.

Поэтому я утверждаю, что Петр Порошенко – политический кататоник и сейчас объясню почему. Согласно оригинальной версии одного современного психиатра кататония возникает, как результат реакции травоядного животного на встречу с хищником. Эта реакция может иметь вид повышенной двигательной активности (кататоническое возбуждение) с последующей абсолютной пассивностью (кататонический ступор).

Согласно симптоматике кататоническое возбуждение характеризуется пафосом и экзальтацией, повышенной говорливостью, а, соответственно, кататонический ступор – полным бездействием, эмоциональной и двигательной "застывшестью". А теперь давайте посмотрим на схему реагирования Порошенко на внешнюю угрозу в виде агрессии российского хищника. Алгоритм этого реагирования имеет следующий вид:

(1) Фаза кататонического возбуждения. Она характеризуется несколькими вариантами ответа на российский вызов (очередное вторжение, нарушение перемирия, обстрел мирного населения). Во-первых, гневное осуждение, пафосная речь, "заклеймление" агрессоров как "нелюдей". Во-вторых, обещание "жесткого ответа", прежде всего, введения "военного положения". За последний месяц подобным обещаниям было просто несть числа, а после Минска-2, боевикам давалось 10 часов на то, чтобы окончательно прекратить обстрелы и соблюдать договоренности. После чего введение этого самого военного положения было объявлено неминуемым. Помимо военного положения жесткий ответ преполагал сокрушительный контрудар и здесь ПП пристрастился к образу "дать по зубам".

(Частотность его упоминания тоже уже превращается в навязчивую компульсию). Кстати, поведение ПП на минских переговорах полностью вписывается в фазу кататонического возбуждения, когда по свидетельству очевидцев, он разговаоривал с Путиным на повышенных тонах, говорил ему "Ты", может быть даже угрожал. Но настоящий хищник всегда знает цену угрозам травоядного. Поэтому он был абсолютно спокоен.

(2) Фаза кататонического ступора. Далее в условиях нарастания внешней угрозы, следует фаза провала, мертвой точки, полной бездеятельности, причем ступор тем выше, чем острее необходимость в незамедлительном ответе.

Политический кататоник по определению неспособен принимать волевые решения. Он будет максимально оттягивать это решение, "тянуть резину", перекладывать решение на других, либо находить паллиативы. Все это в полной мере вписывается в алгоритм поведения ПП и даже не требует иллюстрации. Отмечу только, что на этой фазе создаются различные рационализации такого поведения и "алиби" для оправдания бездействия.

Самое распространенное: российская армия – самая сильная в Европе, мы не можем с ней воевать. Поэтому военного решения конфликта не существует, а есть только дипломатическое решение, где основными инструментами являются переговоры, переговоры и еще раз переговоры. (Кстати, последняя инициатива Порошенко о введении миротворческого контингента ООН в Украину – из этой серии).

(3) Фаза возврата к кататоническому возбуждению на новом уровне. На этой фазе – когда предыдущие угрозы и обещания намеренно забываются или вытесняются -- действуют также несколько вариантов поведения, причем они применяются согласованно. Согласно первому из них, угроза ввести военное положение и дать по зубам сменяется гневной моральной оценкой действий "нелюдей", где пафос и патетика буквально зашкаливают.

То есть, наблюдается перевод проблемы из сферы немедленного военного реагирования в чисто моральную плоскость. Второй вариант состоит в каскаде жалоб на действия хищника – одна за другой следуют телефонные звонки Меркель, Олланду и Обаме, обращения в различные инстанции типа ПАСЕ или Совет безопасности ООН с просьбой дать оценку Путину и остановить агрессора с помощью усиения санкций.

Готовятся материалы в международные суды, среди них упоминается и Гаага.

Наконец, есть еще одна форма пафосного отреагирования – восхищение подвигами героев (которые вынуждены были ими стать из-за бредовой политики самого выступающего и его застревания на Фазе 2) и их награждение.

Он почему-то думает, что подобные речи со штампами в лучших советских традициях отвлекут общественное внимание от происходящего ужаса и от вопроса о том, кто виновник этого ужаса, что матери простят преступную бездеятельность и гибель своих детей и что выжившие будут предельно благодарны за эту риторическую фальшь.

В условиях, когда результатами порошенковских перемирий являются горы трупов украинских героев, когда их результатами оказываются сплошные "котлы" (и сама Украина, будучи заложницей некоей психопатологической матрицы, скоро сама может превратиться в огромный "котел"), подобные риторические упражнения являются верхом пошлости.

Такой пошлостью были бесчисленные панегирики Порошенко в адрес донецких "киборгов", которых оставили умирать под завалами аэропорта и часть из которых российская сволочь расстреливала со связанными руками. Такой же пошлятиной веет от чествования героев, вырвашихся из дебальцевского "котла", который и возник по вине самого Порошенко. И такой же пошлостью будут отдавать его завтрашние речи на Майдане о памяти "Небесной сотни". Они будут просто оскорблением этой памяти.

ХХХ

Итак, возвращаясь к теме неадекватности президента с элементами психопатологии, напомню основной алгоритм реагирования Порошенко на российскую агрессию:

угрозы жесточайшего ответа – переход под разными предлогами к отказу от выполнения обещаний и паранояльное застревание на "мирном плане" -- жалобы на очередные нарушения и новый виток эскалации и так по кругу. Эти круги уже повторились несколько раз.

Подобные эксперименты были бы, конечно, очень увлекательными, если бы их результатами не были утраченные территории, бесчисленные и зря угробленные жизни, все новые "котлы" и полная бесперспективность решения проблемы противостояния с российским хищником на данных путях.

Тот факт, что Порошенко не в состоянии вырваться за пределы приведеного алгоритма и подтолкнул автора к выводу о том, что он – недееспособен. Причем, как в психологическом, так и в юридическом смысле.

После Минска-2 и сдачи Дебальцево как президент он показал полную профнепригодность и "несоответствие занимаемой должности".Из Гаранта территориальной целостности страны и действенного инструмента решения проблем он сам превратился в проблему, в головную боль той части населения Украины, которой небезразлична его судьба. А вот вопрос, что делать с этой проблемой и как ее решить с учетом того, что у нас не отработаны механизма цивилизованного устранения от власти подобного рода персонажей, уже выходит за рамки этих заметок.



_________________
І Алексей ШевченкоІ

Предъявите древних русских

«Древние русские жили в Киев и судились по «Русской Правде» – откуда в нем взялись украинцы?!» – гневно и победоносно восклицают «рассейские» обыватели. Но Российская академия наук (РАН) их торжества не разделяет и таких «научных» заявлений не делает. Даже особо любимый протеже Москвы – «академик» Петр Толочко, докторскую диссертацию которого в Киеве «забанили» по причине отсутствия в ней научной новизны, и защищал он ее в Московском институте культуры, воздерживается от таких глупостей. Академия страны-агрессора, чтобы не быть поднятой на смех, молчаливо отдала их продвижение публике из окружения Соловьева, Киселева, Дугина и других «веселых ребят».

Киев, к великой досаде Москвы, был основан не русскими, а полянами, и выбросить эти слова из летописей не под силу даже ее ученым. Если взглянуть на карту этносов в Киевской Руси, составленную по данным летописей и археологии, то племенной союз полян занимает территорию между Ирпенем и Стугной – притоками Днепра. За Днепром – земли северян, на западе – древлян, на севере по Припяти – дреговичей, на юге к Роси – уличией. Никакие русские в окрестностях Киева не видны даже в микроскоп. Нет их на карте и на гигантском пространстве от Балтики до Черного моря. Таким научным картам о расселении славян от Лабы (Эльбы) и далее на восток около 200 лет, но племя русских на них отсутствует. Даже племя укров в будущей Восточной Германии есть, а русов – нет, досада.

Помимо наших летописей к составлению таких карт с XIX в. привлекались немецкие и другие источники. В том числе список расселения всех славянских этносов с указанием числа их городов «Баварского географа», написанный в IX в. на латыни. По мнению российского историка А.В. Назаренко, составлен он был для миссии Кирилла и Мефодия. Ужас, но и в нем нет русских. Поэтому и помалкивает РАН, – ни на одной научной карте нет места где жило племя русских. Огорченные этим энтузиасты из племени московитов, переименовывают в русских племя ругов из польской Балтии, но выходит неубедительно. Вдобавок ругов ученый мир обычно относит к германцам, а не славянам.

За 150 лет научных археологических изысканий ни одного древнего русского раскопать тоже не удалось. Ни в Киеве, ни в Москве. Вятичей, дреговичей, радимичей, кривичей, северян, словен и представителей других восточнославянских племенных союзов находят, русских – нет. Женщины из этих этносов носили украшения, характерные только каждому из указанных племенных союзов.

У радимичей и вятичей это специфические височные кольца, у дреговичей – крупные бусины с зернью, у северян – спиралевидные привески и т.д. Благодаря этому можно уверенно определить, погребение какого этноса найдено.

Несколько сложнее с южной группой – полянами, древлянами, уличами, тиверцами, волынянами, бужанами, а также белыми хорватами, занимавшими Львовскую область. Они к IX-Х вв. отошли от племенных традиций в украшениях и переняли моду Византии и Великой Моравии – привески в форме грозди винограда и «трехбусинные серьги киевского типа», как ошибочно называли их археологии до 1950-ых. Этот тип украшений не киевское изобретение, он заимствован полянами и другими южными этносами из Византии, и у болгар сохранялся до XIX в. Поэтому захоронения племен из южной группы более-менее удается различать между собой по погребальному обряду и другим признакам.

Но еще никому не удалось найти украшения и погребения русского племени, тем более в Киеве. Поэтому РАН и молчит о «русском племени», якобы жившем в Киеве, поскольку археологии оно неизвестно. Возможно, когда-нибудь археологам и повезет идентифицировать прусское племя руссов, часть которого еще до приезда варяга Рюрика мигрировала к озеру Ильмень, где потеснила чудь и основала городище Старая Русса. Но пока «русские» археологами не обнаружены.

С «Русской Правдой», по которой якобы судились в Киеве, ситуация не лучше, чем с «русскими» в археологии и на карте. Судились в Киеве по «Правде Ярослава», по «Правде Ярославичей» и по «Уставу Владимира Мономаха». Название «Русская Правда» – такое же кабинетное и позднее, как и название Византия для восточной части Римской империи, жители которой себя византийцами никогда не называли. В Византию для удобства пользования ее переименовали ученые. Оно настолько прижилось, что «просвещенные» московиты могут утверждать о реальном существовании государства с названием «Византия» вместе с «Русской Правдой».

Как и в случае с Византией название «Роуськая Правда» перечисленным законам дал неизвестный нам по имени новгородец, озадаченный проблемой кодификации права – сведением воедино законов, принятых в разное время. Около 1282 г. он эту работу выполнил и назвал свой труд «Мерило Праведное». Этот кодекс законов начинается страницей с пояснением от автора «Суд Ярослава, Володимирца (Владимира Мономаха – ред.)». Далее заголовок, тоже данный новгородцем – Правда русская – и сразу одна из ее статей. Так выглядит древнейший Синодальный список этого «Мерила Праведного», где есть и так называемая «Русская правда». Его первый лист воспроизводится в Википедиях к статье «Русская правда».

Помимо экземпляра «Мерила Праведного» 1282 г. она есть в кодексе «Кормчей», и в виде вставок в летописях. М.Н. Тихомиров и другие исследователи давно отмечали, что в летописи такие вставки под заголовком «Правда оустановленная Ярославом для руськои земли» был внесены позже переписчиками.

История формирования этих законов такова. В 1014 г. Ярослав Мудрый в Новгороде отказался выслать в Киев Владимиру положенные тому 2 тысячи гривен налога, и отец с сыном стали готовиться к войне. Но 15 июля 1015 г. умер Владимир, в Киеве официально стал княжить его сын Борис, а вышедший из заточения Святополк организовал 24 июля его убийство. Война Ярослава с Киевом отложилась до 1016 г. и готовясь к ней он по обычаю устроил пир. На пиру варяги подрались с новгородцами и разграбили их дома. В дружине началась междоусобица и вендетта. Поход был на грани срыва, и чтобы спасти ситуацию Ярослав озвучил закон из 18 пунктов о компенсации деньгами за убийства, увечья и грабежи. Этот закон принято называть «Правдой Ярослава».

После 1054 г. сыновья Ярослава – Изяслав, Всеволод и Святополк с боярами и тысяцкими Коснячком, Перенегом, Микыфором Кыяным и Чудином Микулой добавили в его закон еще два десятка статей, – и все это вместе с «Правдой Ярослава» принято называть «Краткой Правдой». В ее составе также выделяют статью «Устав о мостниках (строителях мостов)» и «Поклон вирный», авторы которых неизвестны.

После восстания в Киеве в 1113 г. Владимир Мономах собрал в княжеской резиденции на Берестове вече, дружину, тысяцких Белгорода и Переяслава, посла черниговского князя Олега и это собрание утвердило законы, названные «Уставом Владимира Всеволодовича». Этот «Устав» и «правды» Ярослава и сыновей вместе условно называют «Пространной Правдой».

«Устав» – юридический термин, который использовали для названия законов державы Рюриковичей со времен «Церковного устава» Владимира I. Ярослав по его примеру тоже ввел свой «Устав церковный», а не «Правду». «Уставом» назвал свои законы и Владимир Мономах. Почему вдруг у Ярослава появился новый и неясный термин «правда» – ответа нет. После Батыя слово «правда» для названия законов тоже не применяли нигде, – ни в великих княжествах Московском и Литовском, ни в Новгородской земле. Информации, что этими «Правдами» после XIII в. реально пользовались в судах тоже нет.

Под таким условным названием «Русская Правда» его представил в 1738 г. в Академию наук Российской империи В.Н. Татищев, а впервые издал и ввел в научный оборот в 1767 г. Август Шлецер. Так с подачи Шлецера за «Краткой Правдой» и закрепилось название «Русская Правда». Позже его распространили и на «Устав Владимира Мономаха». Вышло как с Византией, которая Римская империя.

Так и шествуют лица из «русского мира» от «Русской правды» к правде Ильича в полной уверенности, что все это правда, а московитов, чтобы унизить русских, придумали украинцы, которых выдумал австрийский генштаб. О названии копеек «московка» и «новгородка» лицам «русского мира», не знать простительно, как и о многом другом. В рамках советско-российского образования это допустимо.

Но о научно-литературном журнале «Москвитянин», который в 1841-1856 г. издавал в Москве историк Михаил Петрович Погодин они знать обязаны.

Как никак, а Погодина считают неофициальным автором знаменитой формулы «самодержавие, православие, народность» и официальным автором гипотезы, что до Батыя в Киеве жили русские, а после Батыя якобы совсем запустевший город заселили спустившиеся с Карпат галичане и он стал украинским. С этой теорией Погодин погорячился, что нехотя к концу жизни и признавал, – не был он злым украинофобом-россиянином, а называл себя москвитянином и ничего позорного в том не видел.

Наоборот, гордился, и призывал вернуть допетровские названия и понятия, в чем смыкался со славянофилами. «Москвитянин» был журнал абсолютно «патриотичный» и почвеннический. Поддерживался Николаем I, пока тот не проиграл Крымскую войну и не умер. После нее Александр II взял курс на западную модернизацию и финансирование «Москвитянина» прекратилось – призывы вернуться к традициям Московии стали политически неуместными.

Об этом тоже знают в РАН, но предпочитают молчать, как и в случае с ископаемыми древними русскими, якобы населявшими Киев и просторы от Балтики до Черного моря, но которых никто миру пока не предъявил. По этой причине за них выдают погребения дружинников, но тут потомков москвитян караулят их давние враги – злые норманисты, вооруженные достижениями науки и техники, а теперь еще и методом генного анализа, и «новые древние русские» опять бесследно испаряются.

В итоге РАН молчит – не хочет позориться, но о «древних русских» охотно заливаются соловьями соловьевы, которые никак не могут понять, что украинцы – это не выдумка австрийского генштаб, а продукт этногенеза южной группы восточных славян: полян, древлян, дреговичей, бужан, волынян, белых хорватов, северян, уличией и тиверцев.
Сергей Климовский

Сергей Климовский


Що треба знати про суд щодо подій 2 травня в Одесі?

Вже вся Україна знає, як 18 вересня суд виправдав та випустив на волю усіх підсудних по справі щодо подій 2 травня в Одесі на Грецькій площі. Але переконуюсь, що мало хто знає деталі цієї важливої справи. Справи щодо подій, котрі врятували Одещину від розв’язання війни. Без перебільшення, доля України тоді вирішувалась саме тут. І все, що стосується теми 2 травня 2014 року — надзвичайно важливі та серйозні речі.

Ряд сутичок, кийки, сльозогінний газ, барикади та шквал обурення від всієї країни. Як це було під судом після зачитання вироку — на відео.

Все це відбулось після того, як проросійські екстремісти та 2 росіянина отримали виправдовувальні вироки і були відпущені прямо з залу суду. Під самим судом на них вже чекав російський консул.

Спробую розповісти про причини та наслідки.

Отже, в той день група проросійських та росіян напала на ходу за єдність України в центрі міста. Пізніше був епізод-2 з будинком Профспілок, але ми говоримо зараз про першу частину. Саме на Грецькій було затримано безпосереднього організатора, керівника банди «Одесская дружина», сина генерала МВС, Сергія Долженкова. По вказаному епізоду на лаві підсудних опинилась 21 особа, пізніше один втік у Крим, а другий став свідком, лишилось 19. Хоча затримано було більше 100 осіб. Серед них також і Євгєній Мефьодов, громадянин РФ, бойовик, що мав в регіоні відігравати роль такого собі «Мотороли».

Чому ж судді виправдали всіх підсудних? Невже судді такі погані?

Насправді до суду у всій ситуації питань якраз найменше. Бо при винесенні рішення судді досліджують матеріали, що надає обвинувачення. А ось тут і починається саме цікаве.

Жодних доказів вини підсудних не надано. А частину суд визнав неприпустимими, оскільки вони були отримані в порушення процедури. Це не означає, що вини нема, це значить що ніхто і не намагався її доводити, бо така задача навіть не стояла.

Процесуальне керівництво у провадженні здійснювала ГПУ, слідством займалась вона ж спільно із прокурорами Одеської області і слідчими від МВС. В 160 томів макулатури вони вклали все, крім доказової бази. Щоб ситуацію виправити, ми в Одесі спільно із представниками «Групи 2 травня» приходили під облпрокуратуру із протестом. Очолював її тоді Сакварелідзе, але до нас він не вийшов. З’явився його тоді заступник, а нині вже прокурор області Жученко. Було створено робочу групу з представників громадськості, «Групи 2 травня» та слідчих. Щотижня збирались і спілкувались в межах, які дозволяє Закон. Було надано багато матеріалів, багато порад. Але далі ніж формальні кивання головами, прокурори не пішли.

Звертали на цю проблему увагу і Юрія Луценка. Результату — нуль.

Тим часом суди по черзі намагались звільнити з-під варти ключових фігурантів, відпускаючи їх на домашній арешт. Були протести, доходило до блокувань та сутичок. Їх закривали знов. Але висновків ніхто не робив, і у провадженні ніхто нічого не змінював.

далі тут

=================================================

Литва заборонила в'їзд на її територію делегації КС РФ

Друзі, повернувся з Вільнюсу, де був майже тиждень. Випадково і терміново поза офіціозом. Політична ситуація потребувала участі у 4-м Конгресі Всесвітньої Конференції органів конституційної юрисдикції, до якої належать понад 100 судів. Приїхали представники 89 судів і до 10 різних світових юридичних спільнот. 

Війна проти "руцького миру" іде не лише на фронті чи на політичних зустрічах Порошенка, а й в різних інших площинах -- культура, мова, історія, кіно, артшоу, спорт, побут .... і юстиція також. Зокрема і за допомогою наших союзників.
Литва заборонила в'їзд на її територію для участі у цьому Конгресі делегації КС РФ. 
Нагадаю попередні обставини. Конституц. Суд України, одразу після окупації московітами і анексії ними українського Криму в березні 2014 року і з приходом після Революції Гідності нових 4-х суддів, що посилило патріотичне крило у складі цього органу, прийняв офіційне рішення про розрив всіх відносин з КС РФ, за його участь у процедурі анексії міжнародно визнаної території України -- Криму. Те ж саме зробив КС Литви.
Світова спільнота почала вводи санкції проти РФ як держави і персонально проти учасників цього злочину -- її високопосадовців. За санкціями, до не в'їзних в Литву потрапили всі, хто замазаний анексією Криму, зокрема і судді.
КС Литви пішов ще далі -- ініціював виключення КС РФ із європейської асоціації конст. судів. Цю ініціативу на конференції у Батумі в 2016 році, крім України підтримали Грузія, Молдова, Кіпр, приєднався тодішній керівник Конст. Трибуналу Польщі. Заперечення московитів тоді яскравою аргументацією роздовбали нові судді нашого КС Мельник і Щевчук. 
Зрозуміло, що Москва задіяла на світовій арені весь свій злочинно-політичний арсенал щоб нейтралізувати ініціативу Литовського КС і зокрема, дискредитувати його Голову Дайніса Жалімаса (найпалкішій друг України, він не випадково нас розуміє, бо сам був серед захисників Вільнюської телевежі 13 січня 1991 року, коли йому було лише 17 років). 
Агентура Московії обрала два напрями атаки -- 1) з боку своїх сателітів у Європі (до якої ми так прагнемо); 2) зрив поїздки української делегації. 
Уявить собі глибину катастрофи, коли до ініціаторів захисту України, тобто Литви, раптом, у купі з московітами, не приїжджає сама Україна. Як це було б подане московським пропагандистами ?
Все це я дізнався із термінового телефонного дзвінка судді Дайніса. Делегація мала б складатись із 4 суддів (стандарт для такого заходу), а їде лише один суддя Щевчук (як англомовний), з ініціативи саме КС України. Нібито кістку кинули литовцям з панського плеча, щоб відчепились. І це при тому, що наш Уряд (чому я був вкрай здивований і тому вперше його хвалю) прийняв рішення про виділення коштів на поїздку повнокровної делегації, але фінансування було персоніфіковане, тобто іншій замість того, хто не поїхав не може на ці гроші поїхати. Ще дізнаюсь, що на засідання суду, навіть пролунала думка, що в загалі не треба кудись їхати, поки не приймуть регламент суду. Що без цього регламенту і закон вже не закон?
Термінові листи КС і МЗС Литви зробили певну справу. В нашому МЗС і адміністрації Президента забігали. 
Делегація сформувалась в авральному порядку, але не у первісному складі. Поїхали, крім судді Станіслава Щевчука, також в. о. голови суду Кривенко; мужньо піднявся суддя Сліденко Ігор (англомовний), якій в цей час перебував на стаціонарному лікуванні у пульмонології; примкнув і я, на запрошення саме Дайніса, за резервні кошти Конгресу. 
Наша поява була своєчасною, бо атака на литовців вже почалась не лише кулуарно, а й на початковому засіданні європейської секції Конгресу з боку компанії -- занадто розрекламованого в Україні пана Букіккіо (BUQUICCHIO) -- вічного голови також розрекламованої в Україні Венеціанської комісії, судді австрійського КС, біля якого підгавкували німець і угорець (унісон з атакою угорців на мову освіту). На секції литовці і наш суддя Щевчук дружньо провалили цю атаку московитів, за підтримкою грузин і молдован.
На Конгресовому засіданні сателіти Москви вже не намагались явно і відкрито підняти питання "російської делегації", а так "трохи вскользь". Однак наші тримали вуха гостро. Своїм виступом суддя Сліденко нейтралізував і це намагання. Під час обговорення підсумкової резолюції вдалось і мені вставить свої криви на-півкопійки. А що би було, якщо б ми туди не поїхали ? 
На цьому етапі план Московії поки ще провалився, але ще не вечер. Вони повторять атаку повесні 2018 року на конгресі європейських конст. судів у Празі -- чехи їх туди допускають. А як же санкції ? Мабуть шлункові потреби політиків Чехії стерли з їх пам'яті 1968 рік і жертви простого чеського народу.
Поки ще два резюмування: 
1) Коли ж носіями державної влади, зокрема серед й суддів будуть в нас, нарешті всі патріотами України з відчуттям громадянської гідності, відповідальності за долю держави, а не лише окремі пасіонарії, які поки ще є у фізичній меншості в державних установах?;
2) Цей Букіккіо для мене вже є ворогом України і немає чого з ним ручкатись нашим чиновникам і плазувати перед ним, як це вони звикли робити. Особисто я буду діставати його на будь якому заході, на які він сюди дуже часто шастає. Якщо звісно мені вдатись прорватись, бо переважно мене ігнорують у цих міжсобойчиках.

Вибачте, що багато, але думаю що треба було все розповісти.

Віктор Шишкін

З приводу історичної перемоги населення України над українським

Щодо "особливого статусу" і голосувань в темну розводитися не буду - як казав у таких випадках класик: "хулі не ясно?"

Спосіб та напрямок дій нинішньої влади визначає одна стабільна риса: із усіх можливих рішень президент-54 послідовно обирає найгірше.

Враховуючи таку послідовність, варто очікувати репресій (так, я вжила саме це слово) щодо: 
- політичних опонентів ПП-54. Ані перекрашені риги, ані недодавлені комі такими опонентами не є, якщо хтось ще не пойняв. 
- командирів та активістів добровольчого руху. 
- будь-яких громадян, які не підтримують капітуляцію.

Для цього, зокрема, будуть ухвалені рішення про роззброєння батальонів. Плюс - якщо хтось думає, що так звані закони від 16 січня лишилися в минулому, то він правий із точністю до навпаки. Це - логіка збереження нинішньої влади. Це - наше найближче майбутнє.

А тепер - два слова про переможних ідіотів (корисних і не дуже). Хоча дискутувати із підпорошенківськими темниками справа невдячна.

"У нас нє било другого вихода", крім як капітулювати. Ну, тут треба одразу уточнювати: у кого - "у нас"? У тих, хто взяв до рук зброю (часто - трофейну) й пішов боронити Україну? Чи, може, у тих, хто з останніх сил та грошей підтримував наших бійців? Очевидно - ні, не про них йдеться.

"Другого вихода" дійсно не було і не могло бути у прєємніка януковича. У тих, хто прийшов до влади через тотальний обман виборців. Тих, хто був запроектований як гарант збереження статків фірташів та збереження України в зоні "особливих інтересів Хуйлостану".

Дєбільні воплі типу: "а ви що, хочете москальських танків у Києві?!!" - можна взагалі до розгляду не брати. Хочемо ми, чи не хочемо - ці танки в Києві будуть. На параді Воз`єднання ісконно рускіх зємель. А ті, хто зараз підвизгує про мір будуть ще цим танкам хліб-сіль підносити. Рачки. Бо ж "другого вихода нє будєт". Інакше - кругом радіоактивний попіл, атомна війна і всім пи*здець. Да. (Це був стьоб, якщо хтось не догнав. Сумний та дуже ймовірний).

І - найголовніше.

Помиляються ті (щиро, чи ні - інше питання), хто на повному серйозі роблять ставку 
- на "удушення Хуйлостану" економічними санкціями Заходу, 
- або розраховують, що в кремлі раптом зміниться влада, 
- чи на те, що нинішні українські владці "взяли передишку, аби провести реформи", а відтак зберуться на силі і дадуть гідну відсіч агресору.

Тому, що:
- навіть за різкого погіршення економічного становища, Хуйлостан має всі шанси протриматися ДОВШЕ, ніж Україна. 
- за нинішніх розкладів є висока ймовірність того, що Хуйла на троні змінить Супер-Хуйло. 
- поки що нема жодних ознак того, що наша нова, чесна, патріотична та мудра компанія ПОПа заточена під щось, крім банального розпилу бабла.

А ще - най-найголовніше. 
Порошенко йде за сценарієм Хуйла - тільки не так, як думає багато хто. Йде тому, що під прикриттям "нєт вихода" провокує на різке невдоволення (скажімо м`яко) значну частину активного народу.

Ту саму частину, яка не змирилася із окупацією. Ту частину, яка не змирилася із повною реставрацією злочинців та зрадників у владі. Тобто

- порошенко робить рівно те, що потрібно Хуйлу: розкачує внутрішньоукраїнський човен. Ставить країну на межу внутрішнього вибуху.

Що робити? Не здаватися. Я так думаю.

Anna-Lisa Ryaboshapka

Час виставити рахунок Угорщині за Другу світову!

Угорщина почала з нами говорити мовою ультиматумів. Час виставити рахунок Угорщині за Другу світову!

Україні, як країні-засновниці ООН, варто зробити ревізію початку Другої світової війни. В частині, що ДС війна розчалася 15 березня 1939 року з нападу союзної гітлерівській Німеччині - Угорщини, на Державу Карпатська Україна. Наголосити, що Українець перший, хто збройно виступив в ДСВ проти гітлерівської коаліції, а основою та кістяком збройного опору були українські націоналісти з ОУН. Довести до відома світу, що мадяри на окупованій території організували концентраційні табори, закатували до 4500 українців.
Особисто лиш в 2009 роц взнав про Корюківську трагедію. Сім тисяч українців замордували мадяри 1 березня 1943 року з 105 угорської дивізії. Допомагали їм у цьому 399 польова жандармерія, що повністю складалася з м@@@лів. Вщент спалили місто. На сьогоднішній день це найбільша трагедія у Другій світовій війні з одномоментного знищення цивільних мирних мешканців (в 45 раз більше вбито людей, ніж у Хатині). Світ про це знає? А ми?
Цю трагедію ретельно засекретила окупаційна московська влада після війни. Ще б пак. Угорщина союзник по табору та й рускіх парнєй, що разом з ними мордували українців, не з руки виставляти колаборантами Родіни. Загалом на Чернігівщині, за скромними даними загинуло від рук мадярів понад 60 тисяч цивільних українців і це лиш Чернігівщина, а вся Україна? 
Угорщина почала з нами говорити мовою ультиматумів. Україні вкрай потрібно правильно поспілкуватись з Угорщиною, виставити на початках, як мінімум, рахунки за ДВС. А ще є таке поняття в політиці, як принцип адекватности. 2 недільні україномовні школи в Угорщині та 50 повноцінних угорськомовних в Україні плюс виші. Це як зрозуміти?
P.S. Пригадую, угорці також пробували бикувати, коли Словаччина ухвалила мовний закон. Словаки, вивчивши кілька угро-фінських слів, вказали куда їм піти, не знаю чи вони туди пішли чи вже вернулись, але більше на словаків не скакали. Але до кого я апелюю? До любителя ставати на коліна чи до клімкіна з ґрінєвічь? Однак завтра їх не буде, а новій, нашій владі це треба буде розв'язати


Андрій Міщенко

Битва за врожай. Однотуровим вибл...м СЛАВА!!!!!!

мусорські виблядки

Щоб українці почали масово помирати з голоду, мало підняти ціни на продукти до космічного рівня, треба ще якомога більше продуктів відібрати в селян і продати їх десь за кордон.

Так робили кати українського народу на чолі з Лазарем Кагановичем на початку 30-х років, знищивши десятки мільйонів українців. Приблизно щось таке планують і їх нащадки — сіоністи-україножери, які знову прийшли до влади в Україні майже на всіх рівнях.

Початок кривавої битви за врожай влада розпочала з Кіровоградської області, а зараз вже в соціальних мережах повідомляють, що озброєні титушки під охороною мусорських виродків відбирають у селян так важко вирощений врожай на Херсонщині, Хмельниччині, Вінничині… Де нашим селянам знайти тих відважних сімох самураїв, які захистять їх від ненажерливої пархатої банди?

Тисячі переглядів у срцмережі Фейсбук отримало відео vlasno.info. У поясненні до відео сказано:

«Вінниця! Боротьба за Сабарівське поле триває.

Обурені побиті люди, закривавлені обличчя, блокування техніки та карети швидкої допомоги...»

https://www.facebook.com/vlasno.info/videos/1823048697708656/

Микола Крамольник