1. Будь-які ток-шоу вже не встигають за ситуацією:
усі розмови точаться навколо: «Посадять чи не посадять опозицію» та
«пустять чи не пустять Україну у Європу з політв’язнями у в’язниці?». 
Вже
зрозуміло, що Луценком та Тимошенко не обмежаться і будуть саджати далі
– вже на обласному та районному рівнях – за російськими зразками.
Бульдозер Януковича, на відміну від залізного аналогу, має свою
внутрішню логіку розвитку – вже не може зупинитися. 
Ми
вже писали, що диктатура Януковича припустилася фатальної помилки, якої
не допускають інші диктатори: вона почала репресії проти опозиції
одночасно з репресіями проти населення взагалі, чим згуртовує саме
населення навколо опозиції. 
Арештами влада сама визначила – хто саме є їх головними ворогами. 
Але Бульдозер Януковича має вади: 
- ми вже пережили 2004 рік, є досвід спротиву диктатурі
- влада не має ресурсу для підкупу натовпу
- Україна соціокультурно поділена – і диктатура не має вирішального впливу передусім в столиці
- саме тому диктатура не може перейти до масових вбивств, без чого масове залякування нездійснене. 
2.
Проте влада у сліпому нахабстві наштовхнулася на перепону – людей, які
готові фізично опиратися диктатурі. Масове співчуття та допомога
афганцям та іншим силовикам забезпечені. 
Силовики від влади НЕ ГОТОВІ вмирати за цю владу – тобто діапазон застосування насилля обмежений. 
Треба
чекати не лише ініціативи афганців – але й відмови рядових силовиків
бити протестуючих. Нещодавно було надруковане звернення до працівників
міліції – не бити людей та не виконувати злочинних наказів. 
3.
Отже на часі – поява нового фактору в українській політиці: силового з
обох боків. До цього часу влада та опозиція лаялись, але фізично не
чіпали один одного. Тепер розгорнуто фізичне переслідування опозиції та
простих протестувальників – розорення підприємців руками податківців та
прокуратури. 
4.
Це вже порушення мовчазного суспільного договору – в народі стають все
більш популярним застосування «третього закону Ньютона». Влада у своєму
нахабстві ЗУПИНИЛАСЯ перед тими, хто здатний дати їм відсіч – афганцями!
Отже – на черзі використання силовиків З ОБОХ сторін. 
І поділ країни на «Схід» та «Захід» втрачає своє значення.
5.
Самі по собі санкції Заходу будуть дратувати владу Януковича, але це
лише послабить її, проте не повалить. Вибори, після яких януковичам
загрожує в’язниця чи навіть доля Каддафі - фальсифікуватимуться
«по-чорному».
Це розуміють усі. 
6.
Саме тому чорній технології виборів треба протиставити не менш «чорну»
технологію опору - тобто революційний спротив. Ось у нардепа Поліщука не
витримали нерви – не хоче у найми до регіоналів. Нардепи-тушки
тремтять: як знайти ту мить – щоб вчасно відбігти від регіоналів та
убезпечити себе? Адже зараз, коли протистояння владі переходить у дуже
серйозну стадію – вони можуть дуже постраждати. Адже тушки для народу
більш огидні, ніж власне регіонали. 
7. вже час подумати про своє майбутнє Фельдману, Полунєєву, Черноволу… 
А
особливо Віктору Ющенко – йому невдовзі загрожує справжня небезпека
його життю. Може, дійсно – йому краще переселитися до Чикаго? 
8.
До чого все це? До того, що дуже скоро на політичну поверхню вийдуть
такі сили, на фоні яких Юлія Тимошенко здаватиметься ласкавою матінкою…
А
Софію Перовську не хочете? Не знаєте – хто така? Відкривайте підручники
з історії – та дізнайтеся – що було цареві Олександрові 11за незаконний
арешт Миколи Чернишевського? Адже суд над Миколою Гавриловичем теж був
сфальсифікованим…
Не подобається Олександр Турчинов? Отримаєте Андрія
Желябова. Разом з народним умільцем – не Кулібіним, а Миколою
Кибальчичем. Не знаєте – хто такий? Дуже класний винахідник та хімік.
В тіні такої влади все більше подобаються талановиті хіміки…
http://svetiteni.com.ua/10404-na-cherz-dya-tretogo-zakonu-nyutona-pslya-yulyi-timoshenko-vladu-chekaye-sofya-perovska.html

Втрата залежності від імпорту російської зброї та розвиток альтернативної енергетики Китаю означає, що ця країна починає здобувати домінуючу позицію в стосунках із Росією. Про це йдеться у доповіді авторитетного дослідницького центру SIPRI (Швеція).

Ключове значення для зміни динаміки стосунків має те, що Китай "зараз більше зосереджений у отриманні технологій для розвитку власної військової промисловості, відповідно, зменшується потреба купувати зброю російського виробництва", - говориться у доповіді. - "Природа стосунків у військовій галузі наразі характеризується радше як конкуренція, аніж як співпраця".

Позиції Китаю посилює і зменшення потреби в імпорті російської нафти - його обсяги скорочувалися протягом останніх п'яти років. Наразі найбільшим постачальником нафти до Китаю є Саудівська Аравія, за нею йдуть Ангола, Іран та Оман. У газовій галузі переговорні позиції Росії суттєво ослабилися внаслідок того, що Китай зміг знайти інших партрерів, у першу чергу в Центральній Азії.

Попри те, що колишні союзники часів холодної війни традиційно розглядаються як партнери у справах міжнародних стосунків (особливо якщо йдеться про санкції щодо автократичних режимів), насправді між Китаєм і Росією небагато взаємної довіри. "У обох столицях є політики, які розглядають іншу сторону як найвищу стратегічну загрозу у довготерміновій перспективі", - вважають у SIPRI.

http://texty.org.ua/pg/news/newsmaker/read/32685/Kytaj_vidmovlajetsa_vid_rosijskoji_zbroji_ta_nafty

Більшість світових конфліктів є відображенням геополітичної конкуренції довкола нафтових родовищ

 

12 із 20 найбагатших підприємств планети спеціалізуються на видобутку нафти. Високотехнічний, самовпевнений, модерний світ насправді не здатний позбутися жорстокої нафтової залежності. І не факт, що прагне. Нафтовий бізнес утримує таку кількість світового чиновництва, що багато з них давно навчилися виправдовувати доцільність давніх корупційних схем. Хай там що лунає в офіційних промовах, нафтові інтереси проступають за цікавістю політиків до подій у Лівії. Хоч би як французькі лідери відхрещувалися від валіз з африканською готівкою, нафтодолари і далі залишаються важливим елементом політичного впливу. Нафтова доба не мине, доки її не зруйнує сильніша альтернатива. «НІЧОГО ПРО НАФТУ, ВСЕ ПРО ДЕМОКРАТІЮ» Голос французького президента урочисто проголошував: «Ми підтримали повстанців із почуття справедливості». Оператор вихоплював з юрби, що зустрічала Ніколя Саркозі в лівійському місті Бенгазі, усміхнені обличчя молоді. Дехто з них вимахував французькими прапорами. «Немає жодного розрахунку, жодної домовленості, – проголосив Саркозі. – Ми не прагнемо допастися до ваших багатств, не розраховуємо на жодні привілеї». «Формально все це так, – прокоментувала колега, з якою ми разом дивилися новини. – Французька та британська держави до перерозподілу лівійського ринку не торкатимуться. Але цікаво подивитися, чи зміняться позиції приватних нафтових концернів British Petroleum і Total? За часів Муаммара Каддафі найкомфортніше в Лівії працювалося італійській Enі. Вона і за ембарго не пішла з місцевого ринку». Геополітика нафти. Лівійські події нагадали, що рушієм світової політики є не лише газ, а й чорне золото. А також, з огляду на поширення атомної енергетики, уранові родовища. Вугілля вже пережило свій пік і вплив, а відновлювані джерела енергії ще не набули масового вжитку. Транспортне пальне, пластмаси, синтетика – і бідні, і багаті країни ще не навчилися без них обходитися. На офіційному рівні, напевне, справді немає чітких домовленостей між лівійськими повстанцями та натхненниками натівської збройної місії з повалення Каддафі. Але західний великий бізнес не ловить ґав. Навіть якщо нова влада Лівії пообіцяла розподіляти ринки тільки через прозорі тендери, підприємці ревно шукають будь-яку інформацію про те, чиєю персональною волею визначатиметься доступ до нафти. «Не сумніваюся, що більшість повстанців щиро прагнуть змін, – каже Жан-Люк, колишній представник французького концерну Total у Габоні. – Людям притаманно мріяти про волю, гідність, заможність. Проблема в іншому: лівійці ще не навчилися жити та діяти в умовах вільного вибору. Вони, може, й хочуть демократії. Але досі не мали нагоди осягнути, як нею користуватися. А бізнесу промахнутися не можна. Криза». За попередніми оцінками, 10 років розбудови лівійської економіки коштуватимуть щонайменше €200 млрд. Лівійський ринок, що відкриється для нових партнерів, – це газ і нафта, медицина та комунікації, питна вода й світло... «За Каддафі французькі фірми перекривали лише 6% лівійської економіки, – пояснює Жан-Люк. – У перші дні вересня понад 400 потужних підприємств зібралися на інформаційну нараду в організації керівників французького бізнесу MEDEF. Цього, звичайно, ніхто не скаже вголос, але всі сподіваються, що нова влада не забуде, що для неї зробила Франція».

«Нічого про нафту, все про демократію, – узагальнила колега враження від телерепортажу з Бенгазі. – Чомусь ніхто не поспішає підтримати сирійську опозицію. Хоча кількість забитих мирних мешканців добігає 3 тис. Але в Сирії нафта закінчується, видобуток зменшується щороку на 9%... Дипломатія нафтогонів уміє мовчати про найважливіше».

ЧОРНІ ГРОШІ ТА ЧОРНЕ ЗОЛОТО  Поки лівійські повстанці шукають та не знаходять полковника Каддафі, французи в режимі мильної опери відстежують епізоди чергового скандалу довкола «чорних» грошей політичних партій. Ніби теж, на перший погляд, «нічого про нафту». Але насправді валізи з готівкою, про які зважився розповісти колишній посередник тіньових операцій, а нині адвокат і борець за правду Робер Бурґі, десятиліттями надходили до Парижа за непрямою участю французької кампанії Elf (нині Total) переважно з нафтових держав: Габону, Кот-д’Івуару, Чаду, Нігерії, Камеруну...Термін «Франкоафрика» запровадили в 60-х роках минулого сторіччя французькі журналісти. У такий спосіб, в одне слово та не переймаючись законами граматики, було визначено корупційну схему між високими паризькими кобінетами, потужними нафтовими кампаніями й африканськими диктаторами. Донедавна щільно закрита система політичного клієнталізму підкидала коштів правим і лівим, владі та опозиції. Диктатори у схемі делікатно заплющували очі на екологічні нюанси та інші аспекти присутності західних видобувачів. Французьке керівництво не помічало фешенебельного житла в елітних кварталах Парижа, яке ті купували собі та родичам на вкрадені у власного народу кошти. Енергетичні концерни примудрялися так вести бухгалтерію, щоб вистачало і собі, і рідній владі, і диктаторам. Бурґі розповів цими днями, нібито валізи з готівкою діставали всі по черзі президенти П’ятої республіки включно з героїчним Шарлем де Голлем. Але нібито на Саркозі ланцюг зламався. Поза тим стосовно чинного президента Франції є інша інформація. Журналіст і письменник П’єр Пеан нещодавно видав книжку «Валізова республіка». Автор пише, нібито не хто інший, як Муаммар Каддафі, передав на кандидата в президенти Ніколя Саркозі велику суму «чорних грошей». Каже він і про інші надходження. Упереджуючи зловтішність опонентів «прогнилого Заходу», зауважу, що корупція – універсальне явище. Вона не має специфічних національних ознак. Змогли ж грузини геть позбутися хабарників у міліцейській формі! У різні періоди кожне суспільство виставляє свої моральні заборони. Або, навпаки, збиває планку. Здатність до одужання визначається, зокрема, правом на поширення небезпечної для влади інформації. «Нафтові та газові держави набувають дедалі більшої геополітичної ваги, – констатує Франсуа-Ксавьє Вершав, автор книжки «Франкоафрика – найдовший скандал республіки», яка свого часу здійняла потужну суспільну дискусію у Франції. – Дружні голосування в ООН, поступки в доступах до стратегічних ринків... Нафтова залежність має гірку ціну. Але й Арабська весна, вочевидь, знайде продовження в інших, досі безсловесних регіонах світу. Рух за звільнення неминуче потягне за собою новий великий перерозподіл ринків сировини».  Чи зуміє Україна, яка з 11–14 млн тонн спожитої на рік нафти майже 70% продукту завозить із Росії, скористатися з нових можливостей? Невдачі в тендерах на відбудову іракської економіки поки що не дають підстав для оптимізму. Схоже на те, що в Лівії Київ також має мало шансів отримати цікаві контракти. «Свого часу, коли Каддафі у 2004 році відвідав Україну, він погодився допустити Нафтогаз до розробки кількох родовищ, – розповідає колишній український дипломат. – Але наша держава тоді так і не знайшла грошей, щоб інвестувати в проект. Потім ми не зуміли вибороти статус кандидата до членства в НАТО. Ймовірно, у Лівії країни – члени НАТО як розпочали війну, так і виграють найкращі контракти. А Україна зі своєю позаблоковістю вкотре дістане позаконтрактність». На думку Вершава, найгостріша проблема залежних від чужої нафти країн – не так усталені економічні зв’язки, вибудувані довкола нафтогонів, як звичка до пасивності, залежності, у певному сенсі маргінальності на світовому енергетичному ринку. За такою логікою, Україні, щоб по-справжньому взятися до диверсифікації своїх енергетичних джерел, доведеться не лише підняти суспільну моральну планку, а й навчитися сміливіше спілкуватися зі світом.

 Алла Лазарева

http://www.ut.net.ua/World/31858

Великобритания ввела визовые санкции в отношении российских чиновников, связанных с делом Сергея Магнитского. Как пишет The Observer со ссылкой на собственные дипломатические источники, в британском "списке Магнитского" по меньшей мере 60 чиновников, так или иначе причастных к гибели юриста фонда Hermitage Capital. По данным издания, решение о введении санкций было принято на уровне британского правительства, однако МИД Великобритании официально не объявил о нем из опасений ухудшить отношения с Россией. Напомним, 12 сентября американские сенаторы Джон Маккейн и Бен Кардин призвали премьер-министра Великобритании Дэвида Кэмерона, который в тот день проводил переговоры с президентом РФ Дмитрием Медведевым, ввести санкции против фигурантов "списка Магнитского". Маккейн выразил надежду, что британские власти серьезно рассмотрят запрет на выдачу виз и замораживание активов тех представителей правительства России, "которые вовлечены в пытки и убийство Сергея Магнитского" В свою очередь, демократ Бен Кардин заявил, что Кэмерону стоит поддержать эти санкции, поскольку, считает он, "когда союзники работают вместе по вопросам, связанным с защитой прав человека, результаты оказываются наиболее ощутимыми". Напомним, ранее стало известно, что власти США ввели визовые санкции против российских чиновников, которые имеют отношение к гибели юриста инвестфонда Hermitage Capital Management Сергея Магнитского. Между тем имена их не раскрываются. Известно лишь, что в "черный список" внесены около 60 фамилий. Сергей Магнитский, обвинявшийся в уклонении от уплаты налогов с организации, скончался в СИЗО "Матросская тишина" 16 ноября 2009 года. Следствие установило, что Магнитский скончался в изоляторе из-за того, что ему во время не оказали медпомощь. Добавим, что еще 31 августа сообщалось, что член парламента Великобритании от лейбористской партии и бывший министр по европейским делам Дэнис Макшейн потребовал от британского правительства ввести запрет на въезд в страну российским чиновникам, причастным к смерти Сергея Магнитского. "Многие из членов британского парламента озабочены тем, что российский юрист Сергей Магнитский был поставлен в жестокие условия, которые привели к его смерти. При этом юрист действовал, защищая интересы британской компании", - отметил политик. Он подчеркнул, что до сих пор российские власти отказываются расследовать это преступление "как положено" и разобраться с людьми, которые, как считают многие, причастны к аресту Магнитского, жестокому обращению с ним в тюрьме и, в конце концов, к его смерти.

Фундація Шумана, франко-німецька аналітична інституція, щойно оприлюднила звіт про ситуацію в Україні. Документ має назву “Відносини України та ЄС: які зміни відбулися після виборів Віктора Януковича?” Автор розвідки — доктор політології, викладач Паризького Інституту Східних мов Емманюель Армандон — робить висновок, що реальна зовнішня політика нинішньої української влади значно відрізняється від офіційного дискурсу

Пані Армандон зауважує, новий український президент, попри формальні жести в бік Євросоюзу, з перших місяців правління віддав перевагу діалогу та співпраці з Москвою. “Українсько-російське зближення викликало чимало запитань про перспективи відносин Києва та Брюсселю,” - вважає політолог.

 На думку дослідниці, угоду про асоціацію між Україною та ЄС до кінця року радше за все буде підписано.  “У той час, коли країни-учасниці ЄС намагаються реформувати європейську Політику сусідства, договір міг стати символом більших зобов’язань з боку Європейського Союзу перед своїми сусідами. Якби не одна велика проблема: це внутрішні політичні зміни в Україні, - вважає автор звіту. - Відступ від демократичного стандарту, що ми спостерігаємо з того часу, як прийшов до влади Віктор Янукович, можуть серйозно зашкодити європейській інтеграції країни”.

 Пані Армандон перераховує позитивні зрушення у відносинах між Брюсcелем та Києвом.

 “Завдяки узгодженню українського законодавства з європейськими нормами у газовій сфері, Україна підписала у вересні 2010 року, після чотирирічних перемовин, протокол про вступ до Європейської Енергетичної спільноти,” - пише вона. “У липні 2011, завдяки фінансовій підтримці Європейського Інвестиційного Банку, почалася модернізація газогону “Уренгой — Помари-Ужгород”,- нагадує дослідниця.

 Пані Армандон також перераховує проекти, що їх фінансує в Україні Євросоюз: 66 млн євро на покращення прикордонного нагляду, 450 млн євро на покращення доріг, 30 млн євро — на інституційну реформу, 12 млн євро — на розвиток туризму в Криму... Загалом, на думку автора звіту, “улітку 2011 європейський контекст був цілком сприятливим для того, щоб завершти дискусії стосовно угоди про зону вільної торгівлі х ЄС”. “З-поміж усіх членів програми Східне партнерство, Україна найбільше просунулася в переговорах з ЄС,” - пише політолог.

 “Проте, - зазначає Емманюель Армандон, - перспективу затьмарює величезна хмара... Ініціативи нової влади в царині внутрішньої політики геть не відповідають очікуванням Брюсселю щодо вкорінення принципів прав людини, демократії та правових стандартів ”. Дослідниця критикує скасування конституційної реформи в 2010 році, часті утиски свободи слова, дискримінацію кримських татар та ромів, високий рівень корупції та зловживання під час місцевих виборів 2010 року. Вона окремо зупиняється на кримінальних переслідуваннях членів опозиції, “не лише колишнього прем”єр-міністра Юлії Тимошенко, але також міністрів внутрішніх справ, економіки, навколишнього середовища, а також заступника міністра юстиції ”.

 Емманюель Армандон робить висновок: “Лише за 18 місяців влади Віктора Януковича його політика рівноваг по відношенню до провідних зарубіжних партнерів, схоже, геть вичерпалася. Що в зовнішній, що у внутрішній політиці дії керівника держави не видаються такими, що працюють на забезпечення стабільних взаємин ані з Брюсселем, ані з Москвою. Подібна ситуація склалася наприкінці першого президентського мандату Леоніда Кучми. Тоді гальмування демократії та слабкість багатовекторної зовнішньої політики призвели до міжнародної ізоляції України... Найближчі тижні покажуть, наскільки нинішня київська влада  здатна переконувати міжнародних партнерів.”
http://www.ut.net.ua/Politics/31891

Обычно киргизские политики подлизываются к Москве. Поэтому выглядит несколько необычным, когда один из них говорит что-то, что выглядит (если кто-то конечно смотрит) как преднамеренное провоцирование Кремля.

Россия должна заплатить миллиарды за «киргизский геноцид» 95 лет назад, говорит Нурлан Мотуев, один из восьмидесяти трех киргизских кандидатов в президенты на предстоящих 30 октября выборах. Мотуев - по прозвищу «угольный король», которое ему дали за предположительный захват прибыльной шахты во время политических беспорядков в 2005 году - вновь возник на политической сцене и сейчас пытается разыграть, условно говоря, происламскую карту, и судя по всему, ищет врага. В то время как обычно на эту роль легко подходят Китай или США, Мотуев, согласно данным киргизской прессы, указывает пальцем на Россию.

Возвращаясь в 1916 год, когда Российская империя проигрывала Первую мировую войну в Европе, царь попытался призвать в армию неславян. Мятеж, который русские жестоко подавили, разразился в отдаленных провинциях Средней Азии. Десятки, если не сотни тысяч были убиты и умерли в попытке бежать через горы в Китай. В советские времена этот эпизод замалчивался, а сегодня его вспоминают и отмечают как «Уркун» (в переводе «исход»).

Геноцид - сильное слово, и Киргизия это хорошо знает после того глобального позора, который последовал за прошлогодней вспышкой насилия на этнической почве на юге страны. Это был, конечно, не геноцид, но слово - постоянно использовавшееся в сообщениях средств массовой информации - больно жалило многих киргизов, которые по-прежнему чувствуют, что международное сообщество вынесло им несправедливую оценку.

Мотуев демонстрирует свои истинные намерения, когда назначает цену так называемому геноциду 1916 года. Удовлетворительной ценой, которая смоет российскую вину, на его взгляд, будет сто миллиардов долларов - сумма, в двадцать раз превышающая ВВП Киргизии. А на случай, если Москва проигнорирует его требования, «не стоит забывать о том, что кроме официальных властей в Киргизии также есть недовольные и раздраженные люди», говорит он.

Несколько из первоначальных восьмидесяти трех кандидатов уже выпали из гонки, и еще много кому не удастся собрать необходимое количество подписей, денег или не хватит словарного запаса (транслируемый по телевидению экзамен на знание киргизского языка обязателен). Но до этого предвыборный сезон определенно вскроет и другие безумные предложения. Предложение Мотуева, хотелось бы надеяться, не является «русофобской картой», как предупреждала одна бишкекская газета, а представляет собой лишь одну из многих притянутых за уши (и, стучу по дереву, безвредных) идей, которые и в дальнейшем будут изрыгаться из роя тех, кто стремится всячески заполучить известность и внимание общества.

David Trilling
http://www.eurasianet.org/node/64105

Київ – Патріарх Грузинської православної церкви Ілія ІІ та Московський патріарх Кирило сьогодні розпочали свої візити до України. Ілія вже зустрівся із грузинської діаспорою і відслужив молебень у Свято-Іллінській церкві. Експерти та представники інших українських православних церков прогнозують, що Україна слугуватиме майданчиком для вирішення російсько-грузинського церковного конфлікту, а Кирило скористається нагодою, щоб агітувати за духовне та політичне зближення Києва з Москвою.

Предстоятель однієї із найстаріших православних церков – грузинської – Ілія ІІ зранку відвідав Києво-Печерську лавру, де з нагоди його візиту відкрилася виставка, присвячена історії українсько-грузинських стосунків.  В обід грузинський Патріарх прибув до Свято-Іллінського храму на Подолі, де взяв участь у богослужінні. Половина його велася грузинською мовою, а супроводжував його своїм співом грузинський патріарший хор.   Після цього Ілія ІІ зустрівся з українськими журналістами. «Передовсім ми маємо турбуватися про людину, бо це найбільша цінність на землі. Якщо людина втратить віру в Бога, і у свою батьківщину, то кінець буде поганим. І тому наша Церква не вступає у політичні дебати, ми бажаємо миру віруючим і невіруючим, і мусульманам, і представникам інших релігій. Я бажаю Україні миру і процвітання, і вам – доброго здоров’я і миру», – сказав Патріарх Ілія ІІ. Патріарх Кирило каже, що приїхав молитися зі своїм народом   Патріарх Московський Кирило прибув до Києва сьогодні ввечері. Як він сам заявив журналістам в аеропорту Бориспіль, – завітав до України винятково із пастирською метою. 

Патріарх московський Кирил

«Я радію особливо через те, що мій візит приурочений до свята тисячоліття хрещення Русі, коли ми згадуємо святого рівноапостольного князя Володимира. Я кажу, що головна мета мого візиту – помолитися разом з народом. Бо в патріарха, як у будь-якого священнослужителя, немає іншої мети, як проголошувати спасіння та навертати людей до Бога».   Між тим, представники інших православних церков в Україні, зокрема  архієпископ Полтавський та Харківський Української Автокефальної православної церкви Ігор Ісиченко, вважають цей та попередні візити російського патріарха  виконанням політичних замовлень Кремля в Україні.    «З кожним новим візитом патріарха Кирила до України інтерес до них втрачається, вони стають ординарними політичними подіями, мало пов’язаними з релігійним життям. Головною метою його приїзду є пропагування та зміцнення образу «русского мира», але ним дедалі менше цікавиться і влада, і самі віряни УПЦ Московського патріархату. Така пропаганда має ефект антиреклами», – говорить представник УАПЦ.   Кирило приїхав миритися з Грузією чи агітувати Україну?   Приїзд російського патріарха до української столиці вже викликав протести національно-патріотичних сил. Зокрема, сьогодні в обід біля посольства Російської федерації відбувся мітинг Конгресу українських націоналістів проти пропаганди ідей «русского мира».   Українські високопосадовці примушують ректорів українських вишів взяти участь у зустрічі з патріархом Кирилом, яка відбудеться завтра, – таку інформацію оприлюднив народний депутат від НУНС В’ячеслав Кириленко. А це, на думку нардепа, порушує 35-ту статтю Конституції, яка визначає, що церква в Україні відділена від держави, а школа – від церкви.   Загалом експерти стверджують, що візит патріарха Кирила спричинений тим, що підпорядкована йому Українська православна церква тяжіє до більшої автономії. На їхню думку, нині очільник РПЦ прагне з’ясувати, наскільки змінилася позиція влади та церкви в Україні. Між тим, релігієзнавці, серед яких і експерт релігійно-інформаційної служби Тарас Антошевський, називають іншу головну мету візиту.   «Ми бачимо проблеми відносин старих і молодих церков. Російська – молода, але потужна, із важелями впливу. Грузинська – одна з найстаріших. І зараз  обидва патріархи намагаються вирішити його в Києві, із мінімальними втратами, – зауважує експерт. – Грузинська церква хоче повернути у своє лоно Абхазію і Осетію, російська – шукає інші аргументи. Але, зрештою, Кирило погодиться, бо в іншому разі він не зможе звинувачувати в розколі українську Церкву, а Грузія, навпаки, активно підтримуватиме її». Глава РПЦ Кирило та Патріарх Ілія ІІ перебуватимуть в Україні до п’ятниці. За цей час вони візьмуть участь у спільних богослужіннях. А Кирило очолить засідання Синоду РПЦ у Києві. Євген Солонина http://www.radiosvoboda.org/content/article/24277686.html