Профіль

helsan

helsan

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

helsan

helsan

Проект Меморандума между Украиной и Таможенным союзом

В-третьих, Украина "декларирует намерения соблюдать принципы, зафиксированные в документах, формирующих договорно-правовую базу Таможенного союза и Единого экономического пространства, и воздерживаться от действий и заявлений, направленных против интересов Таможенного союза и Единого экономического пространства".

Почему туповатый уголовник должен решать за весь народ Украины?
Почему Хам за счет всего народа решает сугубо свои интересы?

Украине предоставляется возможность присутствовать на заседаниях Высшего Евразийского экономического совета, Совета Евразийской экономической комиссий и коллегии Евразийской экономической комиссии. Об этом говорится в одобренном в Астане на заседании Высшего Евразийского экономического совета на уровне глав государств проекте "Меморандума об углублении взаимодействия между Евразийской экономической комиссией и Украиной", который публикует ZN.UA.

В соответствии с текстом документа, во-первых, Украине предоставляется возможность присутствовать на открытых заседаниях Высшего Евразийского экономического совета; на открытых заседаниях Совета Евразийской экономической комиссий без права участия в принятий решений; на заседаниях Коллегии Евразийской экономической комиссии без права участия в принятий решений; а также направлять свои предложения в Евразийскую экономическую комиссию.

Во-вторых, Украина "вправе получать копии документов, принятых Высшим Евразийским экономическим советом и Евразийской экономической комиссией, за исключением документов, содержащих информацию ограниченного распространения (конфиденциальных и для служебного пользования)".

В-третьих, Украина "декларирует намерения соблюдать принципы, зафиксированные в документах, формирующих договорно-правовую базу Таможенного союза и Единого экономического пространства, и воздерживаться от действий и заявлений, направленных против интересов Таможенного союза и Единого экономического пространства".

В-четвертых, "в целях обеспечения взаимодействия в рамках настоящего Меморандума и обсуждения вопросов, связанных с дальнейшим углублением сотрудничества, Украина определяет своего представителя, наделенного необходимыми полномочиями".

В-пятых, в тексте документа говорится о том, что "меморандум не является международным договором и не создает прав и обязательств, регулируемых международным правом".

Также в проекте документа предусматривается, что меморандум будет применяться с даты его подписания.

Документ должен быть подписан премьер-министром Украины Николаем Азаровым в Минске 31 мая во время заседания Совета глав правительств СНГ. По информации ZN.UA переговоры по согласованию текста меморандума продолжаются и в окончательный текст документа могут быть внесены изменения. Со стороны Евразийской экономической комиссии переговоры ведет глава коллегии Виктор Христенко. Украинскую делегацию возглавляет глава рабочей группы по взаимодействию с Таможенным союзом, вице-премьер Юрий Бойко.

helsan

helsan

Невідома Східна Україна





У 1930-х роках загинули і русифікувалися мільйони українців Східної Слобожанщини і Північного Кавказу.

Керівництво Російської імперії традиційно здійснювало адміністративний поділ, ігноруючи етнічні кордони народів, що її заселяли. Створення змішаних губерній і навіть повітів мало на меті перешкодити процесам національної консолідації у межах «великої та неділимої» та посприяти асиміляції з російською титульною нацією. Відтак відновлена після краху імперії Романових у 1917–1920-х Українська держава одразу ж відчула проблему, пов’язану з приєднанням східноукраїнських земель, які перебували у складі російських Воронезької та Курської губерній, Області Війська Донського, Кубані та Ставропольської губернії.

НЕВДАЛІ СПРОБИ ПРИЄДНАННЯ

Діячі Центральної Ради під час формування території УНР у листопаді 1917-го виходили з належності території Східної Слобожанщини до складу української автономії. Зокрема, законом УНР від 29 листопада 1917-го ЦР проголосила проведення виборів до українських Установчих зборів на території Путивльського, Грайворонського й Новооскільського повітів Курської губернії, а також в Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському та Богучарському

Воронезької губернії. Однак в умовах війни з російськими більшовиками цей регіон тоді так і залишився поза межами впливу українського уряду.

Після підписання Брест-Литовського мирного договору з країнами Четвертного союзу Центральна Рада 2–4 березня 1918-го видала закон про адміністративно-територіальний поділ України, у якому було проголошено про включення до УНР території Подоння з центром в Острогожську, що охоплювало українські етнічні повіти Воронезької та Курської губерній, а Білгородський повіт був розподілений між Харківською та Донецькою землями УНР. Однак відповідна декларація тоді так і не трансформувалася в їх реальне включення до складу України, яке стало можливим лише за часів Гетьманату Павла Скоропадського.

НАЦІОНАЛЬНЕ (НЕДО)САМОВИЗНАЧЕННЯ

Після повалення Гетьманату та остаточної окупації Наддніпрянщини російськими більшовиками Східна Слобожанщина та Донщина знову були включені безпосередньо до складу Росії. Адміністративно тодішня Східна Україна входила до Курської та Воронезької губерній і Північнокавказького краю Російської СФРР. У складі перших двох на суцільній території в 42 тис. км2 1,4 млн мешканців (63,7%) із 2,2 млн загального населення, незважаючи на десятиліття системної русифікації, все ще визнавали себе українцями. Однак цей прилеглий до України масив – більший за саму Курську область – так і не став окремою адміністративною одиницею.

У 1920-х роках навіть украй обмежене у своїх повноваженнях керівництво УСРР наполягало на перегляді встановлених кордонів між двома республіками одного Союзу. Підставою для українських вимог були дані Всесоюзного перепису, проведеного в грудні 1926-го. На прилеглій до України території РСФРР компактно проживало понад 4,5 млн українців. Приблизно така сама їх кількість мешкала на західноукраїнських землях у складі Польщі. Проте східні українські етнічні масиви так і не були приєднані до сусідньої Харківської області УСРР. Внаслідок чого, до речі, тогочасна українська столиця – Харків – виявилася фактично прикордонним містом, а сам кордон «по живому» розрізав українські етнічні землі.

БЕЛЬГІЯ В СТЕПУ

Маючи площу 293,6 тис. км2 (більшу від Великої Британії, зіставну із сучасною Італією чи Польщею), за чисельністю населення (8,2 млн осіб) Північнокавказький край переважав усі республіки СРСР, окрім Росії та України. Без гірських автономних республік його територія відповідала трьом сучасним регіонам Російської Федерації: Краснодарському та Ставропольському краям і Ростовській області. Етномовний склад чимось нагадував сучасні Бельгію чи Швейцарію, адже після окупації російськими більшовиками території Вільного Дону та Кубані в 1924-му їхні етнічно змішані українсько-російські терени стали основою Північнокавказького краю.

Серед селянства, а це понад 80% населення, у 1920-х роках зберігався українсько-російський паритет (по 2,7 млн). У традиційно зрусифікованих містах офіційно переважали «росіяни» (відповідно 0,99 млн проти 0,34 млн українців), однак частка міського населення в загальній структурі жителів краю тоді була ще незначною. Водночас у п’яти прилеглих до УСРР округах (Таганрозькому, Донському, Донецькому, Кубанському та Чорноморському) українське селянство становило більшість. Наприклад, у Кубанському окрузі їх було 900 тис. із 1,4 млн, Донецькому – 206 тис. із 376 тис., Таганрозькому – 191 тис. із 265 тис. У більш віддалених п’яти округах частка українців дорівнювала від 30% до 50% і лише в одному – промисловому Шахти-Донецькому – була незначною.

РАДЯНСЬКИЙ ЦИНІЗМ

В умовах, коли офіційна радянська пропаганда таврувала польський окупаційний режим за переслідування та асиміляцію українців Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя, ігнорування справедливих домагань останніх щодо приєднання Східної України до складу УСРР у межах «братнього Союзу» видавалося цинічним. Однак більшовицький режим, попри декларування намірів справедливо вирішити національне питання, і далі провадив традиційну для всіх модифікацій Російської імперії політику насильницької русифікації, а пропозиції української сторони про розмежування відповідно до етнічних кордонів були багаторазово залишені без уваги.

У другій половині 1920-х років на цих територіях було здійснено часткову «українізацію», що зводилася до створення шкіл та культурно-освітніх закладів, появи обмеженої кількості друкованої продукції українською мовою. Однак незабаром виявилося, що становище справжньої Східної України у складі союзної Російської Федеративної СРР незрівнянно гірше від Західної, яка перебувала під владою «панської Польщі», незважаючи на постійні утиски польських українців на національно-культурному та релігійному рівнях.

ВИНИЩЕННЯ УКРАЇНСТВА

Попри поразку Кубанської Народної Республіки, кубанське козацтво продовжувало чинити опір владі більшовиків. Якщо на Великій Україні оспівані в «Чорному вороні» партизани діяли до кінця 1920-х, то на Кубані антирадянська боротьба тривала до кінця 1930-х (невеликий загін Мілька Каленика протримався навіть до приходу німців у 1942-му). Понад те, в умовах чергового наступу сталінського режиму на селянство на рубежі 1920–1930-х посилилася ностальгія кубанців за часами існування Кубанської Народної Республіки, а нові повстанські загони часто формувалися під гаслами «Нехай живе вільна Кубань!».

Режим відповів терором, ключовою ланкою якого став геноцид українського народу 1932–1933-го та масові депортації «куркулів» зі східних українських ареалів. Причому українці Східної Слобожанщини та Північного Кавказу постраждали від останніх значно більше, ніж в умовах УСРР. Яскравий етнічний підтекст чітко простежується, зокрема, в інструкції ЦК ВКП(б) і РНК СРСР за підписом Іосіфа Сталіна та Вячєслава Молотова «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та Західній області» від 14 грудня 1932-го. За дивним збігом обставин пункти цієї господарської директиви засуджували «українізацію», пропонували згорнути її, а «винних» ув’язнити на 5–10 років у таборах ГУЛАГу. Ставилися вимоги негайно перевести на Північному Кавказі все діловодство «українізованих» районів, газети та журнали з української мови на російську, а до осені й викладання в школах.

У результаті на східноукраїнському етнічному терені спостерігалося не лише фізичне винищення українців, а й їх «етноцид». Відтак, коли в грудні 1932-го розпочалася паспортизація, вони стали масово записувати спочатку в графі «національність», а потім й у своїй свідомості «русский», а черговий перепис населення, проведений лише за 10 років після попереднього (початок січня 1937-го), засвідчив дивне та катастрофічне зникнення наших співвітчизників на згаданих вище територіях.

Зокрема, на суцільному масиві колись українських земель Курської та Воронезької областей їхня чисельність зменшилася майже втричі – з 1,4 млн до 0,55 млн осіб, а на території Північнокавказького краю (без автономних республік) узагалі в 10 (!) разів – із 3,1 млн до 310 тис.

Після проведення депортацій частини місцевого населення видана Реввійськрадою СРСР директива за підписом Міхаїла Тухачевского передбачала заселення цих територій демобілізованими солдатами Червоної армії. При цьому визначався порядок їх вербування: до поселенців у жодному разі не могли бути зараховані вихідці з України та Північного Кавказу.

АПРОБАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ РУСИФІКАЦІЇ

Сьогодні офіційна частка українців у районах, де ще 80 років тому вони становили відносну або й абсолютну більшість, не перевищує 1–4%, а існування справжньої Східної України назавжди увійшло в історію, залишивши нащадкам сумний досвід втрати українського етнічного масиву на Сході. Місцеві мешканці, нащадки наших колишніх співвітчизників, за даними соціологічних опитувань, демонструють один із найвищих у РФ рівнів несприйняття самого факту існування незалежної Української держави та можливості відмінного від Росії її шляху розвитку.

Своєю чергою, апробовані й доведені до довершеного вигляду на території цих земель механізми русифікації, прищеплення українцям ворожого ставлення до ідеї національної державності у подальшому були перенесені далі на захід – уже в межі УРСР. Хоча цей процес і перервався (або принаймні загальмувався) на початку 1990-х, його наслідки відчуваються різною мірою в багатьох східних та південних регіонах України й до сьогодні.  Аратта

helsan

helsan

Ненасильницький спротив розвалив СРСР і знищив ГУЛАГ.

Керівник Норильського повстання Євген Грицяк: ненасильство завжди перемагає

«Усі бачили, що я відкрито йду на смерть. Тому слухали мене», - пояснює лідер страйкарв, те як вдалося стримати колишніх підпільників від застосування сили. «Адміністрація провокувала насилля. В табір завезли холодну зброю: лопати, сокири, ломи. Деякі гарячі голови закликали щось підпалити. Усе це відбувалося не без допомоги провокаторів. Повстання потрібно було стримати від найменших силових ексцесів, бо вони завершилися розстрілами. Нам це вдалося.»

 Ясність розуму цієї майже дев’яносторічної людини вражає. Не кожен політик, телеведучий чи політолог може похвалитися такою чіткістю формулювання думок. Євген Грицяк (1926 р.н.) – один із лідерів та організаторів повстання в радянському концтаборі Норильська в травні-серпні 1953 р. Бунт у Норильську сколихнув близько 20 тисяч політичних в’язнів, представників 86-ти національностей, потяг за собою Воркутинське та Кінгірське повстання. Адміністрація виконала частину вимог в’язнів – безпрецедентний випадок в СРСР.

Утім, основною особливістю повстання стало те, що воно відбувалося в ненасильницький спосіб. Як припускають історики, події в Норильську стали однією з причин «відлиги», появи шістдесятництва, дисидентства, зрештою – розпаду СРСР. Примітно, що на фінальних стадіях розвалу СРСР лідери Прибалтійських республік використовували ненасилля і теж добилися успіху, фактично добивши Союз.

Сам же організатор Норильського повстання, багатолітній політв’язень та автор спогадів, перекладених кількома іноземними мовами, після повстання сповідує в житті принцип ненасилля. В увязненні він опанував англійську мову, з якої перекладає книжки про йогу. Про себе стверджує: «Найбільше я реалізувався як повстанець, цілитель та йог…» Власне, про ідеї Махатми Ганді, індійську філософію, секрети ненасилля та можливості їх використання в Україні з паном Євгеном Грицяком спілкувалися ТЕКСТИ.

Євген Грицяк

- Чи відомі вам були ідеї Махатми Ганді на той час, коли ви очолили повстання в Норильську?

Тоді ще невідомі. Я віднайшов їх у собі якось інтуїтивно. Коли почалося повстання, я доклав чимало зусиль, щоб воно відбулося, і взяв команду в свої руки. Це була смертельна відповідальність, адже ясно, що я ішов на розстріл.

Пригадую, як до мене підійшов один в’язень з колишніх українських комуністів, чи соціал-демократів, що вже відсидів 21 рік, і дорікнув: «Що ти робиш?! Ти ведеш людей на розстріл! Ти не чув, що сталося у Східному Берліні, де совєти передушили робітників на очах у всієї Європи? Гадаєш, нас у цьому глухому Таймирі не подушать?» Я тоді коротко пояснив йому, що не допущу цього, і закінчив розмову.

Власне, у мене часто цікавляться, як мені вдалося організувати це повстання. Однак його не потрібно було організовувати, люди вибухнули самі. Але повстання потрібно було стримати від найменших силових ексцесів, бо вони не довели б до добра й завершилися розстрілами. Нам це вдалося.

Норильськ, Воркута, Кінгір – три місця, де масштабні повстання минулися без знищення в’язнів. Очевидно, що якби події в Норильську розвивалося саме насильницьким шляхом, то ніякого успіху повстання не мало – як і робітників у Берліні, нас би половину перестріляли.

- Адміністрація провокувала повсталих в’язнів на насилля?

Ще й як! Наша перша зона постачала руду для мідного заводу. Отже, страйк арештантів означав, що потрібно припиняти роботу підприємства. Тому ще перед початком повстання адміністрація запустила серед нас провокаторів. Та основне, що в табір завезли, по суті, холодну зброю: лопати, сокири, ломи, інші знаряддя. Зрозуміло, що якби арештанти використали цей арсенал, то адміністрації було б дуже легко застосувати вогнепальну зброю. Вона мала б оправдання.

Згодом мені розповідали, як уже після всього, в моєму бараку знайшли ті-таки сокири з ломами під підлогою. Досі дивуюся, коли вони встигли те все туди запхати. У кожному разі очевидно, що адміністрація розраховувала зробити видимість збройного повстання з нашого боку.

Пригадую, як мене також повідомили, що в’язні хочуть звалити шість баштових кранів на будівельному майданчику. Причому повалити їх було напрочуд легко – варто всього зачепити гаком за рейку, і крани перекидалися б самі. Це ж розцінювалося б як диверсія. Ще деякі гарячі голови закликали щось підпалити. Усе це відбувалося не без допомоги провокаторів.

- Втім, основу страйкарів складали колишні воїни ОУН-УПА. Загартовані війною, вони, очевидно, могли самі кинутися на пошуки зброї. Як вдалося переконати в’язнів, що варто боротися мирним шляхом?

Справа в тому, що ще на початку, як тільки до нас прибула комісія з Красноярська, навіть не з Москви, я почав відкрито, перед усіма розмовляти з її представниками. Коли в’язні побачили, що я відважно беру на себе відповідальність та відкрито захищаю їхні права, то відчули до мене довіру.

я відверто йшов на дно. Усі бачили, що я відкрито йду на смерть. Тому люди слухали мене

З того моменту вони почали мене слухати. Хоча я аж сам тоді здивувався. Адже мав усього двадцять шість років, натомість чимало таборян із різних народів були значно досвідченішими, вже пройшли війну, навіть мали високі військові чини. Тут основну роль зіграло те, що я відверто йшов на дно. Усі бачили, що я відкрито йду на смерть. Тому люди слухали мене.

- Назвіть три головні складові, які зробили ненасильницький спротив ефективним у Норильську.

Насамперед – це те, що на момент повстання ми отримали велику надію. Для людини це основне – і в найважчій біді не втрачати надії. Доти в нас уже майже не лишалося надій, лише одна – на смерть Сталіна.

Урешті, Сталін помер, і всі сподівалися на амністію.

Проте адміністрація – а можливо, це була інструкція з Москви – після смерті тирана тільки посилила режим, замість того, щоб пом’якшити його. Тобто вони пішли проти надії, сподівань людей. Якби в той момент адміністрація сама не посилила режим, то нічого й не сталося б. Люди і далі працювали би, навіть якби тієї ж сподіваної амністії не оголошували. Аж тут влада з Москви вирішила продемонструвати, що вона здатна нас давити і без Сталіна. Це викликало зворотну реакцію.

Друге – це те, що ми подолали страх. Тоді все суспільство було цілковито паралізоване страхом. Першого липня під час нашого страйку розстріляли п’яту зону, розташовану за три кілометри від нашої. Ми чули стрілянину, хоча й не бачили її. Та ми вже знали: в’язнів у п’ятій зоні розстріляли, отже, далі візьмуться за нас. Проте навіть це нас не зупинило.

І, зрештою, зіграв свою роль зовнішній чинник – розлад у Кремлі, боротьба за владу після Сталіна: Хрущов – собі, Берія – собі. Ми це також відчули під час повстання. Ворожі міжусобиці додавали нам сили.

- Отже, ви познайомилися з гандізмом уже після його практичного застосування. Як саме?

Незабаром після повстання. Спочатку мене перевели з Норильська у Володимирську тюрму. Далі звільнили постановою Комісії Верховної Ради СРСР. Та потім знову посадили на початку 1959 року. І вже тоді в таборах я натрапив на книжку «Філософія Махатми Ганді», яка була видана за тих часів у Радянському Союзі з приміткою «для научных библиотек». Це ім’я мені ще було незнайоме, «якийсь індус».

Та, прочитавши книжку, я власне зрозумів, що діяв у Норильську за принципами гандізму та діяв правильно на практиці. Відтоді Ганді визначив мій інтерес до індійської філософії. Я почав глибше пізнавати її, багато читав і творів Джавахарлала Неру, й літературу з філософії йогів. Останню практикую досі. Урешті, повстання в Норильську, затим – твори Ганді й решти індійських мислителів стали для мене світоглядною основою. Я твердо притримуюся поглядів, що тільки ненасильницькі методи ведуть до перемоги.

Це не означає, що завдяки ненасильницьким методам у боротьбі можна цілковито уникнути жертв. Насамперед їх буде менше. Та основне – моральна перемога, яка отримується в такий спосіб.

- Опишіть переломний момент, як колишній солдат і оунівець усвідомлює, що ненасилля – сильніша зброя, ніж автомат?

Як я згадував, під час повстання в Норильську це було якось інтуїтивно, я би сказав, що навіть випадково. Важко передати, як до мене прийшло це усвідомлення. За тих умов, єдине, що я чітко розумів: треба діяти лише так, а не інакше. Адже потрібно було рятувати людей від розстрілу, що й визначило мої напрямки боротьби. Далі знайомство з Ганді зміцнило та кристалізувало мій світогляд.

якби та енергія, що була вкладена у збройний опір, перетекла в ненасильницьку боротьбу, суспільство б нині мало зовсім інакший вигляд.

- Чи могли б гіпотетично застосовувати українці тактику ненасильства у боротьбі проти радянської окупації?

Тут важко щось стверджувати однозначно, адже за радянської епохи панував сам дух насильництва. Суворі режими й війни визначали життя людей. Але я переконаний: якби та енергія, що була вкладена у збройний опір, перетекла в ненасильницьку боротьбу, суспільство б нині мало зовсім інакший вигляд.

- Ненасильство та сучасна Україна. Що ви думаєте з цього приводу?

У нас і нині багато-хто твердить: потрібно тільки силою, через кров, воювати із владою та загарбником. Але ж хороший стратег і тактик насамперед мусить зважити власну силу та – противника. Наприклад, уявіть на сьогодні будь-яке силове протистояння з сучасною Росією.

Зважаючи на атомну енергетику, нас буквально можуть стерти в порох.

Власне, насильницька боротьба не дає ефективного вирішення проблем. Сама природа насилля – це накопичення певної критичної маси терпіння в суспільстві, чи групі людей. Ми вибухаємо: ріж, бий, мордуй!

перед масовими мітингами потрібно працювати, щоб людей стримати.

Отже перед усякими масовими мітингами потрібно добре працювати, щоб людей стримати. Причому стримувати варто, враховуючи ще один небезпечний фактор. У маси закрадаються підозри щодо прихильників ненасилля: чи вони не грають на боці противника? Тому людям слід одночасно пояснювати, що їх ніхто не стримує, що ненасильство це один із методів боротьби.

Причому, метод ефективний. І на принципи Ганді в такій боротьбі можна цілковито покластися, щоправда не сліпо копіювати.

Слід враховувати: Індія – інша країна, з іншим менталітетом. Основне – сутність принципів. Ми знаємо, який Ганді був палкий борець проти англійського колоніалізму, надзвичайно любив свою батьківщину, але сказав приблизно так: «Я чекав би на визволення Індії тисячу років, аніж мав би домагатися її насильницьким методом».

Наведу ще один приклад з індійської історії. Давній цар Ашока був надзвичайно войовничий. Він завойовував багато територій кровавим методом. А потім сам його жахнувся та вдався у своєму управлінні до ненасилля. Відтоді він ще сорок років керував своєю державою мирним чином та завдяки цьому увійшов до історії як визначний правитель. Такі принципи миротворення універсальні для всіх народів.

Зрештою, люди часто не уявляють собі, що таке зброя.

Власне, ненасилля – це сила духу. А ми в Україні якраз її не культивуємо. Багато-хто натомість культивує силу кулака чи зброї. Тільки наша зброя – надто слабка. Навіть якби вся наша армія була достатньо патріотична та хотіла воювати, з наявною зброєю та організацією це було би вкрай складно. Зрештою, люди часто не уявляють собі, що таке зброя.

Наприклад, в УПА було чимало зброї, але після «фронту» не стало патронів. Чи уявіть другу світову війну – скільки потуг тилу кидалося на фронт: виробництво літаків, танків, яких в сучасній Україні немає і близько…

Я веду до того, що люди, які в Україні духовно не налаштовані до ненасильницького опору, мають хоча би підходити до нього з логічного розрахунку. Варто критично оцінювати ситуацію, після чого зважувати: ми не можемо застосовувати сили адекватної до сили ворога, отже, потрібно вдаватися до ненасильницького методу.

- У вас багато однодумців серед колишніх вояків УПА, політв’язнів?

Ні, небагато. Поясню, чому. Ви, звісно, знаєте Левка Лук’яненка. Коли він прибув до нас у зону, для всіх в’язнів це була знакова подія. Він приїхав з-під розстрілу, східняк, за незалежну Україну, західно-українці його носили мало не на руках. Та основне, що Лук’яненко ставив собі за мету – конституційно, ненасильницьки добитися незалежності, за що його, власне, засудили.

Але коли згодом я з ним познайомився, то зрозумів, що від ненасильницьких методів за цей час ув’язнення та судилищ у Лук’яненка не залишилося і сліду. Перенести вирок розстрілу – не така легка справа.

Тому Лук’яненко вже пропагував утечу, пошук зброї, знайти десь пістолета та організувати повстанський арсенал (добродушно сміється).

- До речі, про зону. Кримінальники нерідко пробуджують страх у порядних людей. Як долати цей страх перед злочинцями, чи різними спортсменами, на мирних зібраннях, зважаючи, що влада полюбила використовувати цей ресурс?

Це, справді, дуже важко. У Норильську в нас була інша справа. Два хлопці вбили кримінального авторитета, перед яким дрижала вся зона. Коли він ішов, перед ним розступалися всі за кілометр. Він мав дуже велику владу і насамперед завдяки тюремній адміністрації, яку підтримував. Відкрито носив ножа, наручники в кишені. Його зарубали сокирою, відрубали, голову, і це був шок для всіх авторитетів.

Власне, у нас боротьба на зоні з такими авторитетами йшла постійно. Та здебільшого метою політв’язнів було нейтралізувати менш важливих фігур. Варто було знешкодити кілька «паханів» менш важливо розряду – і все присіло. Всі починали нас боятися.

Утім, скажу відверто: без убивства кількох «паханів» перейти на ненасильницький метод у Норильську було б значно важче.

- Загалом, підсумовуючи, які ключові постулати Ганді, на вашу думку, варто виділити як основні для нашого суспільства?

Перший – це саме ненасильство. І безкомпромісне. Другий – любов. Любов до всіх без винятку. Навіть до ворога. Скажу гостріше, раз іде мова про наші реалії: треба вчитися любити того ж Януковича, і його сина, що за рік став мільйонером…

в Україні не йдеться про повагу не те, що до ворога, а й до – сусіда

- Сприймати людину негідну як заручника зла?

Так. Поважати її. У Сент-Екзюпері є такий вислів: «Повага до людини в небезпеці». Натомість на сьогодні в Україні не йдеться про повагу не те, що до ворога, а й до – сусіда, чи до однодумців усередині однієї партії. Люди наче й разом, але кожен має потаємні задуми.

Така єдність не базується на внутрішньому розвитку. Ми постійно прагнемо духовно вдосконалювати когось, тільки не прикладаємо зусиль до самих себе.

Індійський йог, мислитель Йогананда, чию книжку я переклав, писав так із цього приводу: «...Тих людей, що дуже люблять порпатися в чужій брудній білизні, не можна назвати інакше, як людськими стерв’ятниками. Зла вже й так багато нагромадилося в цьому світі, тому не думайте зле, не говоріть нічого злого і не робіть нічого злого. Краще бути, як та троянда, що дає свій аромат усім добрим і недобрим людям». Власне, це один із тих принципів творення добра, яких необхідно послідовно дотримуватися в житті.

- Ви проявляли повагу до своїх наглядачів у Норильську? В чому це полягало?

Хто були ці наглядачі? Гвинтики однієї машини. У книжці в’язня Івана Кривуцького «За полярним колом» є спомини про нашого начальника табору – старшого лейтенанта Власова. Він був дуже жорстокий.

Та коли після нашого повстання табір ліквідували, пішов майстром на цементний завод. І Кривуцький згадує про нього: «Це стала зовсім інша людина, не та, яку я бачив в уніформі, і яка давила нас». Отже, начальник табору був гвинтиком репресивної машини, а далі став гвинтиком промислової. Він виконував нову функцію, вже не каральну. Але і попередню Власов мусив виконувати, інакше не вижив би.

Власне, я нікого не зневажав. В Іркутській тюрмі, вже у шістдесятих, мене якось викликав слідчий, такий Осокорков. Відразу було видно, що людина несимпатична. Сказав мені сідати на табуретку, сам розсівся за столом, затягується цигаркою й запитує: «На каком язикє будєш давать показанія?»

Я йому відповідаю: «Мені здається, ми на брудершафт не випивали» Він тоді знову: «А што єто значіт?» Я кажу: «А те і значить, що ми в житті вперше бачимося, та я до вас звертаюся «на Ви», а ви до мене «на ти».

Які на це підстави? У такому разі я з вами не розмовлятиму». Той тоді сердито придавив у попільниці свою «папиросу», почервонів, а потім звертається заново: «На каком язикє будєтє давать показанія?» (сміється)

Проте в слідчих було заведено завжди тикати в’язням, навіть сивочолим. До речі, Берія за все життя нікому не казав «ви», тільки «ти». Але вміння відстояти свої права на основі взаємоповаги переінакшує ситуацію.

навіть найвище начальство у таборах до мене більше не "тикало"

Після того випадку, де б я не був, навіть найвище начальство у таборах до мене більше не "тикало". Та, звісно, висловлюй я до тих осіб якусь зневагу в обличчя як до людей, незалежно від того вороги вони, чи наглядачі, то навряд чи цього домігся б.

Людську гідність не можна принижувати, хай би хто перед вами не був. Якось у штрафному таборі в Сибіру один злодій захотів вилити переді мною душу. А хтось із таборян, один росіянин, підбіг і каже: «Та це злодій! Ти що, будеш із ним говорити?» Але ж переді мною насамперед була людина, яка хотіла вилити душу. Я міг їй щось підказати, порадити. Звісно, ми порозмовляли.

Власне, ще 1993 року газета «Известия» надрукувала мій виступ перед колишніми в’язнями ГУЛАГу, де я пропонував, що нашим катам потрібно винести єдиний вирок – прощення. Саме на принципі прощення тримаються всі великі релігії світу. Аж ніяк не мучителі, а насамперед мученики вдосконалюють світ.

Тому я закликав колишніх в’язнів усвідомити, яку роль у духовному розвитку людства відіграє мучеництво. Цей-таки принцип сповідував і Махатма Ганді

- Складно. Проблема в тому, як в нинішній Україні не відчувати ненависті до людей, що пограбували кожного з нас? Причому вони й далі підігрівають наші емоції щодня.

Дуже складно. Причому ця проблема ще дужче ускладнюється на побутовому рівні. Тут не потрібно вдаватися до високих філософій, плекати надзвичайні духовні чи релігійні ідеали.

Важливо, щоб люди у таких випадках наруги над ними були масово готові до громадянської непокори. Тоді їх жодна влада не зможе подолати. І тут один вихід – клопітка щоденна праця.

- Яка?

Постійно готувати людей до мирного опору та переконувати, щоб у критичний момент стримати від необдуманих кроків. Та вже під час самих протистоянь кожен крок має бути продуманим як на шахівниці. Ви постійно маєте передбачати хід противника та зважувати: як він буде діяти, у який спосіб застосовувати метод мирного опору, є така можливість, чи ні, та яким чином її реалізовувати.

Про стратегію ненасильницької боротьби читайте у Джина Шарпа

Власне готуватися потрібно заздалегідь, адже коли людська стихія вибухає, її вже ні в чому не переконаєш. Так, під час індійської боротьби англійці заборонили індусам видобувати сіль, з якої ті мали основі доходи. Ганді послав на копальні своїх сатьяграх, тобто «мирних воїнів», втім, індуси у відповідь таки застосували проти колонізаторів силу.

Ганді тоді заявив, що він погано інструктував своїх послідовників.

Отже, його сила була також у тому, що він умів визнавати свої помилки. Я порадив би нашим опозиційним політикам також навчитися цієї риси. А насамперед – опанувати шахи. Гра важлива з огляду на те, що суперники думають не лише про свої ходи, але і про дії противника.

Якщо думати лише власними категоріями і не ставити себе на місце супротивника – ми нічого не придумаємо. Переваги ненасилля як методу боротьби саме з логічного ракурсу стають очевидними. Це потужна тактика.

- В чому її сила?

Наведу тут іще один приклад. Природно, якщо на мене нападають – я хочу боронитися. Якось один товариш по зоні розповів мені історію. Він був мисливцем та вполював лисицю. Але не вбив, замкнув у приміщенні. Потім для цікавості підводить до неї собаку – подивитися, яка буде реакція у тварин.

Пса він тримає, той важко дихає, хекає перед звіром. Урешті лисиця психологічно не витримала, вона кинулася на пса першою – той роздер її. Лисиця наперед програла психологічно, вона не розрахувала сили пса і – свої. Не кинься вона першою – і залишилася б жива.

Інший приклад. Коли в наш табір під час страйку прибула московська комісія, то відразу попрямувала до нас, на територію в’язнів. Ми ж висунули вимогу зустрітися спочатку з нашими представниками. Та комісія на те не звернула уваги, проігнорувала вимогу. Я тоді наказав повстанцям мовчки «стати стіною» і не пускати їх у табір.

Але один хлопець не витримав, схопив камінця, жбурнув його і потрапив у голову полковнику з комісії. Той скомандував: «Вогонь!». По нас почали стріляти, двадцять в’язнів поранили. Ось вам приклад насильницької боротьби в нерівних умовах.

під час усякого протистояння йде гра нервів. Хто перший зірвався, той програв

Тобто, під час усякого протистояння йде гра нервів. Але сила духу вимірюється якісно, а не кількісно. Потрібно вміти не зірватися, і тим самим перемогти противника.

Окрім того тактична перевага методу ненасилля – це його відкритість. Така боротьба не є підпільною. Пригадую, як до мене підійшов у таборі один із колишніх «власовських» офіцерів зі списком із восьми осіб. Він сказав: «Цих людей потрібно ізолювати, бо після повстання вони розкажуть адміністрації все і про всіх». Я подивився на нього й відповів: «Ми анікого не будемо ізолювати. І без них знайдуться люди, які все донесуть. Але ми самі анічого ні від кого не приховуємо».

Ненасильницька боротьба не є підпільною. Тут не потрібно критися, ховатися за псевдонімами. Люди йдуть відкрито.

Тактичні прийоми ненасильства вивчайте у Підручнику ненасильницького спротиву

- Коли принцип ненасильства не діє?

Розумієте, важливо відділяти ненасилля від полови. Уявіть собі ситуацію. До вас у дім увірвалися бандити. Вони можуть поглумитися над вами, вашою сім’єю, над дітьми. Ви ж не сидітимете, заклавши руки. Інакше це буде не принцип ненасильства, а втеча від боротьби.

«Ти спершу доведи, що можеш воювати, а тоді відмовляйся від насильства»

У Бхагавадгіті є така історія. Учень Крішни, Арджуна, зіткнувся з великими полчищами ворогів. Він розуміє, що не дасть опору і тоді говорить Крішні щось про ненасильницьку боротьбу. У відповідь Крішна звинувачує його у боягузтві. Він каже йому: «Ти спершу доведи, що можеш воювати, а тоді відмовляйся від насильства». Адже якщо від насильства відмовляється людина слабосильна, це однаково, що євнуху відмовлятися від жінки, якої він немає, чи жебракові – від багатства. Чого він зрікається, якщо в нього немає багатства? (посміюється)

Отож тут варто підходити творчо, але ідею ненасильства завжди мати в основі.

Олесь Кульчинський

helsan

helsan

За останніх 10 років дітей на Прикарпатті стало менше на 10 тис.

  • 28.05.13, 10:40
Щорічно 1 червня міжнародна спільнота відзначає день захисту дітей, який у 1949 році започаткувала Міжнародна демократична федерація жінок. Як повідомили "Вікнам" у Головному управлінні статистики в Івано-Франківській області, на початок 2012 року чисельність дітей (у віці до 17 років) становила 282,8 тис. або це кожний п’ятий житель області. За останніх десять років кількість дітей зменшилась на 69,6 тис.

У  2012 році в області народилась  17101 дитина,  що на  604 більше,  ніж у  попередньому. Серед  народжених 91 двійня. Переважна більшість новонароджених (44,8%) – це перші діти за порядком народження. На кожних 100 народжених дівчаток торік припадало 110 хлопчиків проти 104 у попередньому.   

Однією з обов’язкових умов  існування високо розвинутої сучасної держави є наявність ефективної системи освіти та виховання дітей. В області намітилась позитивна тенденція у розвитку системи дошкільної освіти.  У 2012 році нараховувалося  376 дошкільних  навчальних закладів  (на  24 більше,  ніж  у  2011 році)  на 24,4 тис. місць, в яких виховувалися 31,4 тис. дітей. Дошкільним вихованням охоплено 38% дітей відповідного віку. На початок 2012/2013 навчального року в області функціонували 746 денних загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалися 146,8 тис. учнів. У 48 позашкільних навчальних закладах області займалися 39,7 тис. вихованців, учнів, слухачів, інформує Головне управління статистики в Івано-Франківській області.

Доступ до мережі Інтернет, розвиток вітчизняного та міжнародного туризму надає потенційно необмежені можливості підростаючому поколінню для залучення до надбань світової культурної спадщини. Одночасно не втрачається інтерес до таких традиційних форм культурного та духовного збагачення, як відвідування театрів, музеїв, кінотеатрів тощо, а ринок книжкової продукції надає дітям та молоді широкі потенційні можливості для самовдосконалення. Зокрема, торік у музеях області побували 280,7 тис. учнів, слухачів, студентів; на сеансах закладів кіно(відео) прокату — 32,3 тис.; на ранкових спектаклях у театрах — 33 тис. юних глядачів. У 34 музичних, 17 школах мистецтв, 5 художніх та одній дитячій хореографічній школах займалися 11,5 тис. дітей. В області діє 35 бібліотек для дітей та 4 для юнацтва, які відвідали 57,6 тис. читачів, з них віком до 18 років — 50,2 тис.

Одним із найбільш масових та доступних видів організованого відпочинку школярів є проведення літніх канікул у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Влітку 2012 року у 783-х таких закладах було оздоровлено 83,1 тис. дітей та підлітків (79,0 тис. або 95,1% — діти з нашої області), з яких 23,3 тис. — з багатодітних і малозабезпечених сімей, 1,2 тис. — діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, 1,2 тис. — діти-інваліди.     

Для забезпечення оптимальних  умов життєдіяльності дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського піклування, яких в області  на кінець 2012 року нараховувалось 1603, функціонували школа-інтернат для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будинок дитини, дитячий будинок та 3 дитячі будинки сімейного типу. Крім цього, діє обласний притулок для дітей та Міжрегіональний центр соціально-психологічної реабілітації дітей, в яких пройшли реабілітацію у 2012 році 233 дітей. Упродовж минулого року в області усиновлено 15 дітей, усі — громадянами України.

Юрій Тимощук
vikna

helsan

helsan

ПР: как писать Облигация или Аблигация?.. Не-е, - векселя

 popandopulo
 
У пана Атамана нету золотого запасу. Это теперь понимает даже мышь из амбара, особенно после последних новостей, что разносятся крысами из парламента. А крысы, они хоть и не идейные, но иногда, как Звягильский, понимают: красть нужно меньше.

Правда, его никто не слышит, поскольку красть – это святое, это то, ради чего гопники дорвались до власти. И Звягильскому, воспитанному при СССР, не понять, что красть меньше или больше – нельзя. Красть нужно столько, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые до и во время оранжевых годы.
Теперь же, когда преград (кроме как ограниченности самого бюджета, что не пополняется при взмахе волшебной палочки) - нет, можно было бы и расслабится. Да вот нельзя, поскольку голова у пана атамана болит: где денег взять на бюджетников и стариков?
Но чтобы его утешить, представители его бандитской партии сразу нашли выход из ситуации. Они не предполагают снижать налоги, открывать дополнительные предприятия или создавать рабочие места. О таких мелочах не думают. Они, как и Мадам Б, не знают не только, что делать с молодняком (а то, разве ж для ПР молодежь - люди? Так - стадо), но и со страной в целом.
Но одно они умеют – воровать и отбирать. Потому неудивительно, что последняя неделя ознаменовалась появлением в парламенте законопроектов от уголовно-воровской власти, цель которых проста: отобрать, украсть, ограничить и – обмануть.
Начнем с самого интересного для украинцев законопроекта от ПР о выходе на пенсию в 68 лет. Учитывая, что большинство мужчин в Украине и до 60 не доживает, а возраст, в котором умирают женщины, составляет в среднем 72 года, то это ж как удобно заставить всех работать в среднем по пятьдесят лет, чтобы люди платили деньги в пенсионный фонд, а сами потом либо до пенсии не дожили, либо годика четыре получали из ПФ минимальную пенсию и – в гроб. Зато бабла в пенсионном фонде будет достаточно. Можно его потом перенаправить куда нужно и – вот тебе чистая прибыль, полученная грязными руками. Разве ж не гениально? И делать ничего не нужно. Всего-то превратить народ в пожизненных рабов, платящих мзду в фонд, которым они никогда не воспользуются.
Исходя из той же гениальности, представители бандитов решили пощипать гастарбайтеров, которых на родине работой не обеспечили, но в чьих карманах деньги  – посчитали. Посчитав, решили: раз люди не вышли на большую дорогу и не стали гопниками, а приняли решение честно работать за рубежом, так пусть делятся деньгами с родными уркаганами, поскольку бандитам при власти - деньги нужней.
Но и этот законопроект больших поступлений не сулит. Гастарбайтеры хоть и обделены уважением со стороны родины, но - отнюдь не идиоты, и денег Януковичу и Ко давать не намерены. Осознав, что гастарбайтеры могут Януковича и его урок послать подальше и им за это – ничего не сделаешь, поскольку у янучар руки коротки и заканчиваются на границе, представители бандитской власти приняли решение зайти с другой стороны и… обложить налогом тех, кому гастарбайтеры высылают в Украину деньги. А то? Ну и что, что в Украине эти деньги в основном получают дети, старики и оставшиеся жены и мужья, которые не могут найти работу в своей стране, поскольку урки убили весь малый и средний бизнес, а взамен предложили нищету? Раз получают, значит – доход. Доходом же нужно делиться с теми, кто всегда претендует на чужое, будучи уверенным, что имеет право отобрать у другого. Особенно это удобно, если все банки обязать автоматически снимать 20% с этих денег в фонд бюджета. И все – по закону. Уркагановскому.
Не менее оригинальны законопроекты от представителей Партии регионов и о повышении акцизов на бензин и пиво. Ведь тоже – деньги на ровном месте из воздуха достаешь, и при этом – никому и ничего не должен. Ну а то, что после подорожания бензина подорожает абсолютно все, так это – побочный эффект, и его во внимание никто не берет. Основная задача – срубить денег сегодня и сейчас.
Но наиболее умиляющим и поражающей своим аферизмом и наглостью можно считать законопроект от Партии регионов о возможности правительству оформлять казначейскими векселями кредиторскую задолженность по состоянию на начало 2013 года и возмещать ими налог на добавленную стоимость. Этот, откровенно мошеннический, законопроект даже проголосовали в первом чтении. И хотя януковские придворники уже обломались на облигациях (или аблигациях?), которые оказались никому не нужны, в законопроекте о векселях партия власти заинтересована.
Все понимают: вексель должен быть подтвержден как минимум чем-то материальным. Но вот только власть это – не интересует. И как уже говорилось выше, у пана атамана Януковича – нету золотого запасу, окромя тех средств, что он с семьей быстренько пытается по миру скрыть. Но под свои личные средства Януковичвекселя не выпишет. С его-то жадностью, когда из бюджета он сам себе платит за свою же комнату в Межигорье, всем понятно, что он из тех особей, кто за копейку из бюджета – удавится.
Однако если законопроект пропихнут, то тогда – прощай гривна и здравствуйте пустые, ничем не обеспеченные бумажки. И власть, как и Попандопуло, будет всем рассказывать: бери все, я себе еще нарисую. Да вот только на Западе эти бумажки никому не нужны. Но их можно аферно запустить в Украине и, вместо денег, насильно выдавать людям. Граждане потом пусть ждут, когда эти векселя будут погашены. Но так как погашать их нечем, то и афера будет чистой: вместо возврата НДС – вексель, вместо зарплаты – вексель, вместо возврата депозита – вексель. Лафа.
А вот граждане векселем в магазине рассчитаться не смогут. Как и НДСники не смогут необеспеченными векселями вернуть деньги. А так как еще не все инвесторы из Украины сбежали, то этот законопроект им в этом поможет, потому что для Януковича и Ко главная задача – отобрать деньги у других для своих целей. Какой ценой и к чему это приведет, это уже – другая история. Об этом гопники не думают, поскольку живут по принципу: пока не упрятали за решетку – воруй.

Лина ТЫХА, «К и з»

helsan

helsan

Экспертный совет: Украинцы будут работать до смерти?









На днях Национальный институт стратегических исследований при Президенте Украины обнародовал доклад, в котором сказано, что пенсионный возраст для мужчин и женщин к 2025 году может увеличиться до 64 лет, а к 2035 году – до 68 лет. А ведь еще не прошло и двух лет, как возраст выхода женщин на пенсию был повышен с 55 до 60 лет. МинПром решил выяснить, насколько целесообразно очередное повышение пенсионного возраста и как такая инициатива будет воспринята в народе.

Бывший министр труда и социальной политики (1998-2002, 2005-2006) Иван Сахань обращает внимание на то, что пока это только расчеты ученых, возможные прогнозы развития событий, а не чьи-то конкретные предложения, обоснованные экономически. Но то, что они совпадают с украинскими и общеевропейскими тенденциями, – несомненно, поскольку население стареет, трудоспособных людей остается все меньше и все больше тех, которые живут на одну пенсию. Бывший министр считает, что можно спрогнозировать, что события будут развиваться подобным образом, но пока он не берется утверждать, насколько именно повысится пенсионный возраст – до 65, 66 или 70 лет. 

По словам И.Саханя, пенсионная система должна быть самодостаточной. Например, согласно реформе, которую проводили в 2002 году, предусматривается трехуровневая система: когда солидарно сохранена часть пенсионной системы, существуют персональные счета и добровольное страхование. По его мнению, если будут запущены и начнут нормально работать все три составляющие, – это один вариант развития событий. В частности, в таком случае человек, который добровольно страхуется, может уйти на пенсию, когда ему выгодно, а государственное страхование будет зависеть от конкретной ситуации в экономики, социальных показателей и т. д. "Хотя тенденция, конечно же, будет к повышению пенсионного возраста", – уточнил экс-чиновник.

Говоря о возможном росте безработицы в случае дальнейшего повышения пенсионного возраста, И.Сахань отметил, что и в Европе, и в Украине такие инициативы просчитываются в пределах экономических условий. Он подчеркнул, что в Украине остается все меньше квалифицированной рабочей силы, и добавил, что уже сейчас нужно готовиться к тому, чтобы люди старшего возраста имели рабочие места. "Еще раз подчеркиваю, что опытные кадры не нужно сбрасывать со счетов, а нужно подходить к этому вопросу рационально, по-государственному", – подытожил бывший министр труда и соцполитики.

Председатель правления Центра прикладных политических исследований "Пента" Владимир Фесенкосолидарен с авторами доклада в том, что другого выхода, кроме повышения пенсионного возраста, может и не быть. По его словам, причины – это стареющая нация и существенно растущая доля пенсионеров. "Что делать в такой ситуации? Либо замораживать пенсии, а может быть, и сокращать пенсионное обеспечение, либо повышать пенсионный возраст. Я бы в этой ситуации выносил вопрос на референдум", – отметил эксперт. Он добавил, что демографическая ситуация сейчас принимает почти катастрофические масштабы для многих стран мира, и Украину еще немного "спасает" тот факт, что у нас не очень высокая продолжительность жизни. 

В.Фесенко также обращает внимание на то, что люди не понимают нюансов, не понимают, что такое солидарная пенсионная система – почему она достаточно хорошо работала в СССР и Европе, пока шло расширение населения и число трудоспособных людей существенно превышало число пенсионеров, и почему, когда пенсионеров стало больше, она оказалась неудовлетворительной. Политолог рассказал, что последние 10 лет на Западе пытаются ввести накопительную систему, по которой будут получать пенсии те, кто сейчас работает. Но эта система – только вариант на будущее, она работает неидеально, поскольку необходимо думать о том, как обеспечивать ее стабильность и безопасность – от политиков, которые могут позаимствовать средства или даже разворовать их, и от инфляции. "Мало повысить пенсионный возраст, надо с помощью специальной программы обеспечить работой людей, находящихся в предпенсионном возрасте. У нас же с этим большие проблемы", – добавил эксперт.

Также, по его мнению, в народе критично воспримут еще одно повышение пенсионного возраста. И такая реакция наблюдается не только у нас, но и во всей Европе. Так, в прошлом году в Варшаве прошли масштабные протесты, организованные профсоюзом "Солидарность", против повышения пенсионного возраста. По словам политолога, это вопрос информационной работы. "У нас любая такая мера воспринимается в штыки, люди не разбираются, зачем она нужна. В Европе это, скорее, вопрос политического раскола – недовольны пенсионеры, потому что для них повышается пенсионный возраст, а те, кто работают, не участвуют в таких протестах, так как прекрасно понимают, что если не будет повышен пенсионный возраст, они будут платить больше налогов. Тут играет роль противоречие политических и экономических интересов", – подчеркнул В.Фесенко. 

Он отметил, что всем политикам – и тем, кто при власти, и тем, кто в оппозиции, – надо понимать, что другого выхода не будет, и поэтому надо думать, каким образом это объяснить населению и как компенсировать подобное решение. "Те политики, которые сейчас критикуют подобные инициативы, должны понимать, что рано или поздно им самим придется принимать такое решение, когда они придут к власти", – резюмировал эксперт.

Заместитель главы комитета Верховной Рады по вопросам социальной политики и труда, народный депутат Украины от фракции "УДАР" Павел Розенко считает очевидным, что такие расчеты Национального института стратегических исследований свидетельствуют о том, что власти готовят научное обоснование для проведения дальнейших шагов в пенсионной реформе. "И я вижу, что ни одного вывода из предыдущей провальной пенсионной реформы, которая действует в Украине уже два года, власти не сделали", – сказал он. 

По его словам, самое главное, чего не понимают сегодня чиновники, – то, что повышение пенсионного возраста абсолютно ничего не решает ни для граждан, ни для пенсионной системы в целом. "Потому что если мы говорим о необходимости повышения пенсий для украинцев, то в расчете пенсий базой является заработная плата, а доля пенсионного возраста в расчете пенсий минимальна. В нынешних условиях, повышая пенсионный возраст хоть до 100 лет, при мизерных зарплатах у людей останутся и мизерные пенсии", – пояснил депутат.

Он также напомнил, что при введении пенсионной реформы в 2011 году мотивом власти было балансирование бюджета Пенсионного фонда Украины. В то же время П.Розенко обращает на результат этой инициативы – если в 2011 до проведения пенсионной реформы дотация ПФ составляла около 60 млрд грн., то через два года после ее введения, в 2013 году, дотация госбюджета в ПФ увеличилась до 83 млрд грн., то есть стала на 23 млрд больше. "Таким образом, повышение пенсионного возраста никак не сбалансировало бюджет ПФ. Проблема не в повышении возраста, а в низких зарплатах с огромной долей теневой экономики в Украине", – подчеркнул замглавы комитета ВР.

helsan

helsan

Ющенко в Карпатах гостей наразі не чекає


 Карпатський замок Ющенка
Джерело: vikna.if.ua
Екс-президент Віктор Ющенко добудовує розкішний карпатський замок у Карпатах.

Фото об’єкту публікує івано-франківський портал "Вікна" (автор фото - Богдан Скаврон).

До будівель на березі Женця веде дерев’яний місток, тимчасово перегороджений від допитливих туристів дерев’яною балкою. Неподалік за порядком на території стежать охоронці, виглядаючи з будки контрольно-пропускного пункту.

Декілька капітальних споруд уже цілком викінчено. Найвище від решти – дерев’яна церква.

Поряд із церквою - триповерхова споруда, подібна до дерев’яного палацу - з мансардами, вежами та галереями. Від будиночка, в якому, напевно, працюватиме ресторан, є вихід на терасу над гірською річкою, на якій стоять дерев’яні столи та лави.

Далі, вниз за течією річки, – ще одна триповерхова споруда, від низу до верху викладена з каменю та оздоблена деревом.

Фасадну стіну прикрашає кована фігура гуцула з трембітою. Ймовірно, саме ця будівля служитиме музеєм народних інструментів та фонотекою.

Загалом тут начебто діятимуть щонайменше три музеї (ще один буде присвячено гуцульським скриням, яких у Ющенка зібралося вже кілька десятків).

Також планують на території комплексу розмістити кафе-ресторан і готель на декілька номерів, але їх спорудження тільки розпочалося. Зате вже повністю завершено будиночок у вигляді водяного млина.

"Там ще дуже багато роботи. Працює одна невеличка бригада, якою фактично керує безпосередньо Віктор Андрійович, часом навіть сам сідає за кермо будівельної техніки. Він дуже скрупульозно ставиться до найменших деталей цього культурного центру, сам визначає, де яка балка має стояти", –  розповів голова політради партії "Наша Україна" Зіновій Шкутяк.

"До завершення будівництва ще не скоро (судячи з кованої прикраси з цифрами 2012, відкриття планувалося ще торік) але на відкриття, думаю, обов’язково запросять журналістів", - сказав Шкутяк.
ZAXID.NET

helsan

helsan

Что самое главное в танке? НЕ ОБГАДИТЬСЯ ОТ СТРАХА!!!

Страшно и стыдно читать о происходящем в Украине. Страшно, потому что падать уже некуда, а стыдно, потому что это наша с вами страна. Страшно, потому что для банды, оккупировавшей Украину, нет такого понятия, как стыд, совесть, приличия и ПОЛИТИКА. Стыдно, потому что нам постоянно внушают, что МЫ БЕССИЛЬНЫ что-то изменить. Внушают методично, круглосуточно, навязчиво, используя любые методы.
Ещё страшнее осознавать, что нашу страну уничтожает не внешний враг, а горстка гопников и психически больных особей. То, что «старший брат» ковыряет, ухмыляясь, застоявшейся без дела за 20 лет дубиной в наших ранах – не удивительно. Удивительно, что только недавно уголовные оккупанты Украины, осознали, что и в России их уже не примут. НИКОГДА!
Ещё страшнее осознавать, что гопникам удалось главное, чего они, собственно, и добивались – разделить нашу страну. Другое дело, что разделение произошло по иному сценарию и по другой линии передела. По одну сторону баррикад – НАРОД УКРАИНЫ, по другую – человекообразная шваль, отбросы общества, все те, кто вне оккупации уголовниками обычно строго распределены между нарами и палатами в психушках.
Нет смысла сегодня снова разбирать причины, по которым в нашей стране сложилась не имеющая аналогов в истории ситуация – их много, и почти все они лежат ВНЕ области политики, и касаются нравственных критериев каждого человека.
В таких условиях очень сложно сохранить здравомыслие. А сумбур в головах украинцев к тому же усиленно подогревает шайка псевдополитологов и особей, называющих себя журналистами, которые давно уже, и прочно переквалифицировались в подпевал ПРиматовской банды. Нанятые на службу пиховшики, чаленки и бузины, следуя плану политтехнологов, методично разрушают общечеловеческие ценности и моральные устои.
1. Стая подлецов, возглавляемая колосниченко, свела день памяти погибших 9 мая к выяснению вопроса, кто лучше из признанных во всём мире преступников – сталин или гитлер.
2. Не придумав ничего нового, шайка в очередной раз поменяла местами понятия и объявила ОО, Свободу и ВЕСЬ ЗДРАВОМЫСЛЯЩИЙ НАРОД УКРАИНЫ фашистами. Читайте сайт ГУЛАГ, и вопросов, КТО в Украине сегодня фашист, не останется.
3. События 18 мая подаются только в одном ключе – виноваты избиваемые, митингующие, ОО, Свобода. Вопросы отъявленного бандитизма, боевиков на службе ПРиматов, организации ПРеступного заговора и ПРовокации – даже не ОБСУЖДАЮТСЯ.
4. ПРиматовская шобла ПРедпочла не заметить, что народ ГОТОВ к свержению оккупантов. И не поняла к своей беде, что это будет НЕ революция, как бы они не бесились, какие бы идиотские заголовки не давали статьям о митингах их «автописатели» и «автотролли».
Мне очень интересно, а что все эти люди (скорее человекообразные) хотели увидеть или услышать на мирном, подчёркиваю, мирном митинге 18 мая? Идёт очередная провокационная подмена понятий – ведь революцию не только никто из ОО не обещал, но и революции не делаются на митингах. Это же азы политической борьбы.
Так к чему же они призывают нас в результате, пописывая свои опусы? Не больше, не меньше, как к бунту, гражданской войне. Рассказывая об «очередном провале» восстания (???), выдавая свои перлы даже не за истину в последней инстанции, а за желаемую реальность, они просто провоцируют нас на жестокие действия. Что они хотели услышать? Что Яценюк, Тягнибок и Кличко пафосно выкрикнут: «Все на баррикады!», и достанут из шляпы станковый пулемёт?
Кто-то из этих доморощенных самозванцев знает и понимает разницу между революционером и оппозиционером, бандитско-уголовной стаей и оппозицией???
А самым циничным в их призывах является то, что при первой же попытке кого-то из оппозиционеров дать физический отпор банде уголовников, они первыми поднимут вой, и сменят свой поучающий и насмешливый, порой издевательский тон, на осуждение и уже другие призывы - «заклеймить». Собственно, что уже и произошло. Например, чаленков и пиховшеков не волнует появление БТР на улицах Киева, они абсолютно удовлетворены откровенным бандитизмом своры недочеловеков, обычной гопоты, устроившей демонстрацию поселкового боя в Киеве типа «стенка на стенку». Этих двуногих животных волнует (дословно) «Какое право имела гопота из "Свободы" нападать на кроликов? Кто им такое право давал?».
Если внимательно присмотреться, то ПР, как ракового образования, уже НЕ СУЩЕСТВУЕТ. Есть разрозненные недочеловеки, продолжающие исступленно лгать, и извиваться от страха. И их клички уже примелькались, получили свою оценку. Их никто не слушает, им никто не верит, над ними просто издеваются. Фашиствующий женский батальон ПРиматов – вне конкуренции. История хорошо знает их предков. Женщины-гестаповки, прославившиеся в годы 2-й мировой войны – это цветочки, по сравнению с ягодками – герман, богословской, гориной, бондаренко, акимовой и пр. http://repin.info/xfiles/Gestapovki-bloody_executioners_of_Hitler
Вот только не зря Бог бодливой корове рогов не дал, оружием женского батальона служит исключительно язык, давно уже напоминающий бахрому.
Очень хочется напомнить рыгоносцам, что на вопрос: «Что самое главное в танке», правильный ответ: «Не обгадиться от страха!».
Поэтому, первая попытка пригрозить народу боевыми машинами, останется последней. Даже в том случае, если они действительно в следующий раз бросят на украинский народ боевиков и танки. Любой оккупант – ТРУС и МЕРЗАВЕЦ, любой его приспешник – ТРУС и потенциальный козёл отпущения для хозяина. А трусость в сочетании с природной глупостью и непомерной жадностью – смесь взрывоопасная.
Не обгадьтесь раньше времени, бравые ПРиматы – вас ждёт СУД!!!

Katerina Maslova

https://fbcdn-profile-a.akamaihd.net/hprofile-ak-ash4/c22.22.269.269/s160x160/417873_254371144703787_1984282718_n.jpg

helsan

helsan

Влада приречена піти в небуття




Віталію Григоровичу, Ваша оцінка, як правоохоронця, тих подій, які відбувались 18 травня під час акції «Вставай Україна», - застосування спецпідрозділів міліції, побиття активістів, журналістів.

На мій погляд, ситуація, яка мала місце у столиці під час заходів опозиції сьогодні вже ясна і відома всьому суспільству. Вона невідома лише керівництву Уряду і керівництву МВС. Те, що сталося 18 травня, то є ганьба для правоохоронних органів, починаючи не тільки з тих подій, що відбувались на Майдані чи на площі Європейській, чи на Великій Житомирській, 4, а й починаючи з того, що працівники міліції були задіяні в протистоянні проти людей, які приймали участь у акції «Вставай Україна». З вечора, вночі на трасах зупинялися транспортні засоби, навіть потяги. Потяги зупинялися зі Львова, люди висаджувались із автобусів для того, щоб вони не змогли доїхати на акцію «Вставай Україна». Тому, - це є кримінальний злочин, це є зловживання владою і перевищення службових повноважень. І, ці всі факти – зафіксовані. 


Прийде час, коли у нас буде нормальне правосуддя, європейське. Потрібно, щоб в країні були справжні правоохоронні органи, справжня прокуратура, а не ця – кишенькова. Тоді всі ці факти і будуть розслідувані. Сьогодні, нажаль, це неможливо з тих причин, що це все одна команда кишенькових правоохоронців, які виконують завдання одного чоловіка, - президента, і однієї політичної сили.


Що сталося з міліцією. Вона вже не з народом України? 

Ви знаєте, це питання риторичне, і дуже багато людей, які прийшли чесно служити в правоохоронні органи, їм це не подобається, вони внутрішнє категорично протестують проти цього всього, але побутові і службові обставини змушують їх приймати в цьому участь. 

Хоча більшість з них, я спостерігав з середини, коли все це відбувалося, вони неохоче займаються тим, щоб документувати опозиціонерів, журналістів тому, що це не їхня функція. Ну і, відверто кажучи, що сьогодні у правоохоронних органах зроблена така градація, навіть по заробітній платі. Слідчий з вищою юридичною освітою отримує, наприклад, заробітну плату – 2,5 тис. грн., а працівник «Беркуту» без освіти, який має звання сержант міліції, або з середньою освітою в 10 класів – 4 тис. грн.. Цю градацію по зарплатах в правоохоронних органах зроблено навмисно, щоб ті люди, які виконують оці спецоперації, щоб вони могли виконувати їх незаконно. 

Це і є сьогодні питання до діяльності керівництва міністерства Внутрішніх справ. Воно визначає, яке завдання виконує МВС у цьому суспільстві. 

Чи повинна держава тримати під контролем діяльність псевдо-спортивних клубів, які плодяться, як гриби після дощу, і можуть служити тренувальними базами для підготовки бойовиків?

Ви знаєте, оперативна робота МВС і СБУ якраз і передбачає, що появляються такі ось угрупування, спрямованість  яких, виключно – кримінальна. В даному випадку про це йде мова, їх необхідно брати на облік. 

Це було в 90-ті роки. Якщо пом’ятаєте, на території міста Києва, зокрема, я через це все проходив, були декілька злочинних угрупувань, ватажки яких сповідували старі кримінальні принципи життя, такі, як – Прищ, Фашист, Череп. Але, були й організовані групи, які займались рекетом і складались з спортсменів. Це угруповання Солохи, угруповання  Авдишева. Це теж були спортивні клуби, які організовувалися, щоб отримувати оці дешеві кошти. І, сьогодні, якраз, спостерігається ось та сама ситуація.
Справа в тому, що тоді злочинним угрупуванням протистояли правоохоронні органи, а сьогодні вони з правоохоронцями і владою складають одне ціле. 

Правоохоронні органи долучають до участі в хуліганських діях, проти власного народу спрямовують діяльність цих спортивних клубів. Я думаю, що ось де питання не тільки до діяльності МВС, а й до міністерства Спорту та молоді. Взагалі, до всіх державних органів, куди ми втягуємо сьогодні молодь. Подивитися на це відео, з якою ненавистю, як мавпа стрибає оце чудо, як його – «Румун», прізвисько, стрибає перед жінками, перед людьми похилого віку, - чисто мавпа.  У нас є запитання до тих тренерів, до батьків цього покидька «Румуна». 

Що це таке, що це за людина, і чому вона в знаходиться в такому стані? Хто і що йому погано зробили, що у нього така ненависть до суспільства. Ну, як можна брати спортивні клуби під контроль міліції? Давайте дитячі садочки візьмемо під контроль міліції, школи всі. Там теж викладають фізкультуру. 

Я думаю, що все це питання суспільства, все це питання тих відомств, які цими питаннями сьогодні займаються. Питання полягає в тому яка є ідеологія нашої держави, чи сповідуються нормальні людські принципи. 

Кожен з цих дітей, які були там присутні, вони виросли в сім’ях, мали відповідну освіту. Не думаю, що їм в школі говорили про те, що ти повинен бути бандитом. Це все звичайно, - їх втягнули в це все ті люди, які організовують. А, організували цю банду на мій погляд, якраз працівники правоохоронних органів. Просто це треба розслідувати. Але, ще раз зазначу, сьогодні всі ці сумні події не будуть розслідувані. 

Я пам’ятаю 2005 рік, коли група політиків, на чолі з Чечетовим, швиденько писали явки з повинною: що їх заставляли, що все це відбувалось під великим тиском, що вони ні в чому не винні, що тодішня влада – корумпована і т.п. 

Потім, як тільки ці події відійшли, Ющенко - здав інтереси країни, Генеральний прокурор - здав інтереси всіх правоохоронних органів, і вони всі знову стали перевертнями. Тобто, це всі люди, які за гроші продали свою душу, честь і виконують оці всі доручення за яких 100 чи 300 гривень. 


Крім бойовиків, хто повинен відповісти, -  ПР чи керівництво МВС?

Ми говоримо – Партія регіонів. Звичайно, що вона організувала мітинг, звичайно, що представники цієї політичної сили і комуністів здійснювали охорону цього мітингу, і вони були натхненниками проведення цих заходів, але є конкретні люди, на яких були покладені завдання здійснення провокацій. Оці люди повинні відповідати, відповідно до чинного законодавства. Якщо це посадові особи, значить це – посадові злочини, перевищення службових повноважень, зловживання владою, або службовим становищем. Однозначно, - вони повинні відповісти.

Мене турбує те, що в 2004 році було те ж саме, абсолютно. І ті групи, які привозили, і ті ж самі люди це організовували. Тоді бойовиків розміщали в піонерських таборах біля Києва. Потім вони кидали ці камінчики в ЦВК в вікна, били людей 24 жовтня 2004 року. Там побиття людей було. Те ж саме в Мукачево відбувалося. Методи - ті ж самі, помінялися лише люди, які приймали участь. Але, все це не пішло на користь, ось у чому проблема. 

Ті 2,5 тис. кримінальних справ, які були порушені проти оцих фальсифікаторів виборів, проти цих уродів, які створювали це все, у тому числі і генералів, які приймали участь і організовували, нічому нікого не навчили. Сьогодні іде повтор. Все рівно, ця влада, вона приречена на те, що вона скоро піде в небуття. А люди, молоді люди, ось той, що стрибав, - він буде нести відповідальність. Йому загрожує серйозна відповідальність по ч.2 ст. 296, яка передбачає до 5 років позбавлення волі. Хай він сильно не розраховує на те, що воно якось забудеться. Ще погуляє трошки, а потім все рівно прийде час, і треба буде відповідати. Я на це сподіваюсь.


Яку відповідальність повинні понести регіонали за організацію провокації та масової бійки з залученням бойовиків з партії «Молоді регіони». Чи не варто заборонити цю політичну силу - «Молоді регіони» за екстремізм?

Ну, по-перше, треба доказати, що це - «Молоді регіони», треба подивитися, хто це організатор натхненних цих всіх заходів, а потім, і приймати рішення до конкретних людей. Щоб зараз заборонити політичну силу, дуже багато потрібно різних аргументів. Треба проводити об’єктивне розслідування. 

Ми говоримо, що практично 5 днів пройшло після цих подій, і ніякої реакції президента, Генеральної прокуратури. Це говорить про те, що слідство проводиться упереджено. 

Може бути, що ті люди проводять репетицію Виборів 2015 року. Але у них немає мозку. Вони не розуміють, наскільки вони нам сьогодні підняли авторитет опозиції. Вони це просто не розуміють. Такі дії, вони ні до чого позитивного не призводять, але авторитет опозиції підіймають. 


Чи є ймовірність, що бойовики, найняті регіоналами можуть уникнути покарання?

Чи понесуть відповідальність ці бойовики? – Ви про це завтра розпитайте Генерального прокурора. Прокурор в понеділок прийде на засідання Верховної ради, і давайте його запитаємо, чи будуть вони покарані? Я думаю, що при цій владі цього не відбудеться тому, що ці покидьки були найняті цією владою. Влада поміняється, звичайно вони будуть нести відповідальність. Повноваження створеної Тимчасової слідчої комісії не такі великі, як наприклад повноваження у слідчого органів МВС чи прокуратури. Але, ми зробимо все можливе, щоб показати суспільству, що відбувалося 18 травня. 


Як одним махом покінчити з таким явищем, як рейдерство ( а по суті бандитизм)? Якщо не спрацьовує кримінальний Кодекс, то чи можливо заборонити його на законодавчому рівні?

З рейдерством одним махом не покінчити. Тут потрібно, знову, щоб правоохоронні органи виконували свої функції тому, що за це все передбачено кримінальну відповідальність. 

Але чому такі явища сьогодні відбуваються? Тому що правоохоронні органи знаходяться в руках олігархів і здійснюють ці рейдерські захвати. Ми бачимо, наприклад, виконання доручень по будинку Ніни Іванівни Москаленко в Печерському районі. Правоохоронні органи не діють. Завдяки цієї бездіяльності здійснюється напад на будинок, на очах людей цей будинок розвалюють. 

По-перше, це хуліганство, перевищування своїх повноважень, але на це все ніхто не реагує. В міліцію дзвонять, їх попереджають, міліції говорять – не втручатися, і прості правоохоронці нічого не можуть зробити. Якщо говорити про такі ж рейдерські атаки, які були пов’язані з забудовниками, наприклад, на проспекті Маяковського на Троєщині, то і тут «під дахом» правоохоронних органів діють так звані спортивні і охоронні структури, які цим займаються. 


Коли Януковича вже не буде, коли буде нова влада, тоді все зміниться на краще. Поки при владі буде Янукович, ставити такі питання, щодо діяльності правоохоронних органів ніхто не буде. Я впевнений, що у всьому, що відбувалось 18 травня винен – Янукович. Ви бачили міністра внутрішніх справ? Ви бачили його звіт? Ця людина – перелякана. Він не знає, що говорити, тому що він не може сказати правду. Якщо він скаже правду, то завтра його звільнять. Він вимушений говорити те, що йому треба говорити, інакше – підставить свого шефа. І, тому сьогодні є лише одна людина, яка несе відповідальність – це Президент України. Він може одним розчерком пера, одним махом руки призупинити цей безпредел. Але, йому це невигідно. Це по-перше. А по-друге, - він цього не хоче робити тому, що за цим всім стоїть його особистий інтерес. 


На ваш погляд, чи потрібно вже сьогодні в органах Внутрішніх справ вже сьогодні проводити масштабну реформу?

Які реформи треба зробити у міліції? – поміняти Президента України. Це і буде початком реформ у міліції. Які реформи сьогодні можна проводити в правоохоронних органах, які працюють поза законом? Коли міліція виконує доручення лише однієї політичної сили і одного мафіозного угрупування. Про які реформи можна говорити? Переставити щось, функції поміняти, що з цього зміниться?

Справи по побиттю журналістів, по побиттю депутатів в Харкові, біля Гостинного двору, - ніде, нічого не розслідується. Депутатів Верховної ради б’ють. У Кримінальному кодексі за ці речі передбачено відповідальність. Ніхто нічого не розслідує. Розслідуються елементарні справи проти опозиціонерів, - не дай Бог депутат, або хтось, у Тернополі не туди пішов, вже верещать, репетують. Як сьогодні, вийшла Ганна Герман й почала верещати, що й кому треба розслідувати. А, чому ж не запустили тоді депутатів у Київраду? Чи вона не знає, як депутат? Чи вона не була ніколи в опозиції, і не знає, що депутат має право в силу своїх повноважень заходити на засідання Ради любого нижчого рівня – районної, міської, обласної? Це – його право. І, коли депутата не пускають, то той, хто не пускає, вчиняє – злочин. Що ж вона про це не говорить? А говорить про те, що депутата не пускали, так він двері вибив? Так він знаходився в ситуації необхідної оборони. 

Якщо депутат захищається, то мабуть у разі суспільної небезпеки закон його повинен захищати, особливо у тому випадку, коли депутат захищає інтереси не тільки свої, а й своїх виборців. За кожним з нас стоять десятки тисяч людей, і нас сюди направили відстоювати свої інтереси. 

Ось виходить чиновник, такий як Захарченко, і починає знущатися над тими людьми, які представляють інтереси народу України. Тому, ми сьогодні сильно зворушені таким відношенням. По цих фактах порушень закону і було створено комісію, яка сподіваюся дасть якийсь позитивний результат. 

Не можна реформувати правоохоронні органи чи міліцію окремо. Правоохоронні органи в Україні і судові органи постійно знаходяться у взаємодії. Кожна дія слідчого міліції дуже сильно залежить від дій прокурора та судді. Кожна дія оперативника, вона пов’язана з діяльністю прокурора, який наглядає за його діяльністю. 


Сьогодні патрульно-постова служба фактично знищена. Для того, щоб виростити досвідченого ППС-ніка, потрібно мінімум 5-8 років. Зараз людина, яка служить 3 роки вже вважається «дідом». Старих бійців, які могли би чомусь навчити молодь фактично не залишилось. Як варто реформувати ППС? У Німеччині, наприклад, поліції зовсім не видно, але вона з’являється у лічені секунди, якщо хтось зателефонував про правопорушення. Приїзд поліції, - це гарантія того, що злочин буде припинено, а винні – покарані. Що потрібно зробити, щоб у нашого населення змінилося відношення до міліції?

Сьогодні майже всі патрульно-постові наряди займаються покриванням стихійної торгівлі. Чому так? Ці люди (рядові міліціонери – прим. ред.) обездолені. Вони не мають нормальної заробітної плати, вони не отримують гуртожитки, не отримують квартир. І, тому  поставлені в такі умови, що вимушені десь підробляти, заробляти. 

В такому стані, в такому образі міліція, взагалі не може вже існувати. Вона сьогодні не може називатися міліцією. Тому, реформування повинно проводити зверху. І, воно повинно бути спрямовано не на підвищення авторитету міністра, або його оточення, а всі повинні працювати на авторитет сержанта, лейтенанта, на дільничного, який працює «на землі». Тоді буде з цього толк. 


Проїдьте по проспекту Бажана. Ви можете зустріти 6-8 нарядів ДАЇ, які стоять із «фарами» та заробляють гроші. В той-же час від’їдьте на 100 метрів в бік на Харківський масив, чи на Позняки. Там ви не побачите жодного наряду - там ходять п’яні, там до людей пристають, там відбуваються різні порушення громадського порядку. 

Чому так поставлена робота міліції? Тому, що міліція сьогодні захищає інтереси однієї політичної сили, одного клану, а не інтереси людей. І, реформування повинно проводитись з одного боку. Тобто, треба тих ДАІ-шників скоротити, а особовий склад перевести в патрульну службу.


Чимало заторів у Києві пов’язані з пересуванням перших осіб держави вулицями столиці. Якогось міністра у супроводі величезного кортежу везуть з дачі на роботу у Кабмін, а пересічні громадяни, які фактично його утримують, буває по кілька годин стоять у пробках та запізнюються на роботу, додому, ще кудись. Однієї людині під силу сьогодні паралізувати рух громадського транспорту кількох великих районів столиці. Чи є вихід?

Треба сьогодні скоротити кількість осіб, які набули цю пільгу незаконно. А їх повинно бути лише троє – Президент, прем‘єр, ну і хай – голова Верховної ради. І - все. А у нас сьогодні 30 чоловік за державний кошт УДО охороняє і супроводжує по городу - ці кавалькади мчать містом із  перекриттям доріг. Це всім вже ось так набридло. 

Тому, реформування повинно проводити в комплексі, починаючи з політичної волі першої особи в державі, парламенту, уряду. Всі повинні прийти на своє місце і зрозуміти, що вони служать народу тимчасово. Як тільки він приходить і думає, що він вічний, і повинен царювати, його треба негайно прибирати. 


Які негативні процеси ще відбуваються у органах Внутрішніх справ? Чому чисельність міліціонерів все зростає, а люди на вулицях, особливо у нічний час вже перестали себе відчувати в небезпеці, а зустріч з правоохоронцями окрім неприємностей, побиття, а у кращому випадку, - марних витрат грошей пересічному громадянину нічого корисного не принесе.

Сьогодні рівень розкриття злочинів в державі - 3%. Ми бачимо роботу міліції лише на опозиційних мітингах. На мітингах вони є, а більше їх ніде, коли людині негайно потрібна допомога і немає. Давайте на них подивимось з точки зору безпеки громадян. Чи потрібна вона? – Звичайно, міліція потрібна. Ось туди і треба зосередити зусилля для того, щоб покращити правопорядок. Сама міліція, - це механізм безпеки в державі, механізм належного правопорядку. А якою вона повинна бути? Звичайно, іншою, чим зараз. Чи скорочувати, чи збільшувати? Можливо чисельність міліціонерів і збільшувати треба. Ми цього сьогодні не знаємо. 


Ви бачили за останні три роки звіт по криміногенній ситуації? Це все під грифами – «таємно». Ви нічого не побачите. Ми не знаємо, скільки вбивств в Україні, скільки їх розкрито, скільки – «затримано», скільки – «не затримано». Скільки – «заарештовано». Цього немає. Ми три роки тому всю інформацію видавали суспільству, ми ознайомлювали з криміногенною ситуацією. Сьогодні всього цього вже немає. Тому, я не можу сказати, повинно бути 10 міліціонерів, чи 1000. Ось не можу. Сьогодні все покрито мрякою. Ніхто цим не займається. В МВС і правоохоронних органах сидять люди - непрофесійні. Вони служать не народу і не Закону, а політичній силі, яка їх утримує на цих посадах. 


В спальних районах, зокрема – на Троєщині, майже у кожному подвір’ї місцева влада розплодила так звані кіоски-генделики, які цілодобово торгують спиртним. Молодь до ранку, під впливом алкоголю порушує громадський порядок. Ні дільничний інспектор, ні міліція взагалі на це не реагує. Молодь спивається, людям не дають вночі відпочити. Як можна вирішити це питання взагалі?


Це чиновники Київської міської адміністрації встановлюють свої кіоски на підставних людей і займаються обдиранням місцевих жителів, спаюють молодь. Я це питання піднімав. Я писав голові Київської адміністрації звернення. Але, йому пиши, шо не пиши. Мені здається, що у КМДА тільки образ його існує.


На вул. Марини Цвєтаєвої перед середньою школою № 294 відкрито аптеку, яка торгує трамадолом. Наркомани вже зранку, коли діти йдуть до школи «крутяться» біля аптеки та лякають дітей. На дитячому майданчику за школою на землі часто зустрічаються шприци. В адміністрації школи та у райвідділі це відомо, але віз і нині там. Така сама ситуація і на Лук‘янівці. Райвідділи «в долі»?

У нас в Дарницькому райвідділі три тижні тому затримали весь підрозділ ОБНОНУ, який торгував наркотиками. Потім, і в Оболонському райвідділі. Оце питання до міністра Внутрішніх справ. Що відбувається в системі? А він виходить, розказує про те, що ви можете безпечно себе почувати.



Владислав Кордік
INTV

helsan

helsan

Діяльність Василя Кука на Дніпропетровщині: невідомі сторінки


У Дніпропетровську намагаються заповнити «білі» плями в дослідженнях діяльності Організації Українських Націоналістів на теренах краю. Невідомі та маловідомі факти про так званий «дніпропетровський» період діяльності провідника ОУН на південно-східних землях Василя Кука презентували на засіданні краєзнавчого клубу «Ріднокрай». Вони встановили адреси квартир у Дніпропетровську, де були явки оунівців. Загалом націоналістичне підпілля на Дніпропетровщині, як дослідили, налічувало близько тисячі активістів.
 
Про «дніпропетровський» період Василя Кука, який тривав з літа 1942-го по осінь 1943-го року, коли він очолював провід ОУН на південно-східних землях, відомо небагато. Дніпропетровський науковець, один із дослідників ОУН в регіоні, Павло Хобот вивчає цю сторінку історії вже майже 20 років за архівними документами, свого часу він також записував спогади самого Василя Кука.
 
Науковець каже: Кук сам попросився поїхати в Східну Україну – відновлювати роботу націоналістичного підпілля, яке було паралізоване через німецькі репресії. Більшу частину часу він проводив у Дніпропетровську, але також виїздив до інших міст, де були осередки. До проводу ОУН на Південно-Східних Землях України входили південні регіони – Донбас, Крим, Кубань, Одеса і Придністров’я. У всіх областях були зорганізовані обласні та окружні проводи.
 
Будинок №13, квартира №13
 
Головним завданням підпільників під керівництвом Кука, зазначає дослідник, була пропагандистська робота – вони агітували за українську національну державу, закликали молодь переховуватись, аби уникнути примусового вивезення до Німеччини, організовували втечі тощо. Акцій саботажу, через які могло б постраждати мирне населення, ОУНівці не влаштовували, зазначає Хобот.
 
Наразі встановлені адреси квартир у Дніпропетровську, де в роки німецької окупації, діяло оунівське підпілля і мешкав сам провідник. Конспірація була на найвищому рівні, каже Павло Хобот.
 
«Збереглися ці будинки, ці квартири. Одна з них – на Карла Лібкнехта, 13. Там, у квартирі № 13, власником якої був художник Максименко, Кук тривалий час проживав. Що цікаво – в сусідній квартирі, 14-ій, проживав інший підпільник, Омелян Логуш, інші провідні оунівці. Однак конспірація була така, що ці підпільники не знали, що поруч живе їхній провідник. Є й інші квартири, де він проживав. На Лівому березі є. Є неіднентифіковані», – розказує Хобот.
 
Дружина не знала його справжнього імені
 
Павло Хобот також переповідає те, що стало відомо йому про стосунки Василя Кука з його дружиною Уляною Крюченко.
 
Якщо говорити про конспірацію, то навіть його дружина Уляна Крюченко, уродженка Солонянського району Дніпропетровської області, певний час, навіть на час одруження, не знала його справжнього імені. Вона думала, що його звати Юрій. А насправді він Василь. Вони взагалі не розказували один одному про себе, про своє походження, родичів, аби потім не видати це у випадку арешту й допитів», – дослідив історик.
 
Василь Кук був не тільки практиком і теоретиком підпільницької роботи, автором посібників з вишколу, конспірації тощо, а високоосвіченою людиною, кажуть наковці. Павло Хобот розказує про такий випадок, який стався з провідником в Дніпропетровську.
«Він знав добре декілька мов – польську, німецьку, англійську, латину, старослов’янську... Відповідно, коли він спілкувався німецькою, німці не відчували акценту. Був такий випадок. Під час проживання його на одній з квартир сусіди донесли на нього в гестапо. Коли німці прийшли перевірити, хто там проживає, Кук показав підробні документи, поспілкувався з ними вишуканою німецькою мовою, відповідно у німців відпали всі питання», – розповів Павло Хобот.
 
Тема, що потребує вивчення
 
За даними істориків, Василь Кук покинув Дніпропетровськ останнім з оунівського підпілля восени 1943 року, вже перед самим приходом радянських військ. Далі його діяльність вже повністю розгорталась на теренах Західної України, аж до арешту 1954 року. Попри те, що Дніпропетровськ упродовж кількох років був центром оунівського підпілля в Східній Україні, події тих років досі ґрунтовно не досліджені. Місцевий краєзнавець, керівник клубу «Ріднокрай» Ірина Голуб переконана в необхідності подальшого вивчення теми й організації дискусій.
 
«Тема широка, глибока, нам ніхто не забороняє – я думаю, у Верховній Раді не ухвалять отой законопроект – досліджувати. Ми будемо продовжувати», – вважає Ірина Голуб.
 
В останні десятиліття на Дніпропетровщині видали лише кілька книжок, присвячених діяльності ОУН, але наклади мізерні.

Юлія Рацибарська
radiosvoboda
Сторінки:
1
…
93
94
95
96
97
98
…
264
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more