Режим в агонії. В прицілі кожен.

Хто не ссить - не сидить або Правила поведінки у разі затримання

Є низка моментів, які треба розуміти. Щоб вижити.

Вижити як ЛЮДИНА. А не як стукач. Чи підарас, який здав усіх. Боявся отримати по шиї. Боявся за рік-два колонії.

14 речей, які треба усвідомити:

1. За останні роки каральні органи окупаційного режиму не убили жодного політв'язня. Каральні органи продажні, малопрофесійні. Вони не мають ніякої мотивованості на справжню війну. 

Тебе там не уб'ють.

2. За останні роки каральні органи окупаційного режиму не нанесли тяжких тілесних на допитах жодному з націоналістів

Тебе там не покалічать.

3. Більшість з тортур якими залякують менти на допитах - це "взяття на понт". Переважно менти та СБУ-шники обмежується звичайними побоями. Такі може витерпіти навіть вагітна хом'ячиха. 

Тебе лише залякують.

4. Більшість обвинувачувальних вироків грунтується на власноруч написаному зізнанні. Свідки, відео-камери, відбитки - це все надто складно. Абсолютна більшість людей саджає себе сама. Своїм зізнанням. Своїм підписом під брехнею. 

Тебе посадять лише за те, що ти сам на себе написав.

5. Максимально можлива травма, яка загрожує політичним активістам в РУВС - це зламаний ніс. Чи рука. Ця травма заживе за місяць. Або ще швидше.

Будь-які тортури за місяць заживуть.

6. Будь-яке власноруч підписане зізнання - саджає на термін від двох років. Ти пишеш і підписуєш: "Я бив регіонала пісюном по лобі чим наніс йому тяжкі душевні травми","Я з хуліганських міркувань кричав уголос те що режим забороняє думати" - і їдеш на колонію. Якщо пощастить - умовний термін.

Зізнання значно дорожче по часу і здоров'ю, аніж одужання від тортур!

7. Десятки націоналістів не побоялися погроз побоїв. Не здали своїх. Не підписали те, що вимагали менти. Вони на волі. Максимальні утрати - адміністративний штраф. Або кілька діб в спецрозподільнику.

Хто не ссить - не сидить.

8. Десятки ідіотів підписали надиктовані ментом свідчення. Здали своїх. Переважно жодного з цих жертв аборту навіть не били. Більшість все підписала і здала ще до того як їх торкнулися пальцем. 

Не переоцінюй силу тортур. Майже всі політичні справи - резонансні. Вони цікаві журналістам. Тебе відлуплять, знімеш побої - мент набуває проблем більших ніж ти. 

9. Менти з огидою і сміхом ставляться до тих, хто напудив в штанцях на допиті. Той, хто все підписав після розбитого носа, чи синячка - клоун для псів режиму. Менти отримують задоволення від мучання. І вони продовжують мучати слабака і далі. За дуже невисоку ціну менти здають диктофонні аудіо-записи свідчень стукачів. Траплялися випадки, коли менти анонімно зливали стукачів і підписані ними заяви.

Здав ти - здадуть тебе. Не буває "анонімних інформаторів".

10. Протистояння громадянина та міліції не має юридичного характеру. Це протистояння характеру та волі. Опинившись в міліції пам'ятай, що ти не гаманець украв. Тебе не має мучити совість. Ти військовополонений на допиті окупаційними поліцаями. Вести себе сміливо з цими людьми - справа революційної необхідності. Вони краще ніж будь-хто відчувають кінець режиму. І тому психологічно сильну людину їм простіше випустити, аніж ламати для галочки у звіті.

Політичні справи - ментам незрозумілі та важкі. Вони не будуть ламати політичних. Їм простіше розвалити справу, ніж вибивати зізнання з політв'язнів.

11. Ти не забов'язаний нічого пояснювати. На будь-яке питання ти можеш уперто раз за разом казати "Я не пам'ятаю", "Я знервований тому я забув, я не пам'ятаю", "У мене погіршився зір, я нічого не запам'ятав", "я не можу сказати точно, мені лише здається це". Такі свідчення мають дуже слабку вагу. З них важко зліпити справу. З них важко пришити тобі брехню. Не треба боятися обмежувати поліцая. Ти втретє повториш йому "Я не пам'ятаю" на очевидне запитання. Він розлютиться. А потім посміхнеться. Він зрозуміє, що ти не слимак. Далі тебе ударять. Якщо після цього ти стоятимеш на своєму, в більшості випадків вони заб'ють на тебе болт. І підуть шукати легшу жертву.

Грубо і прямо уникати відповідей. "Я не пам'ятаю" - це злить мента. Злить мента, тому що він розуміє, що справа завалилася. А значить порятунок вже близько.

12. Перебування на допиті є унікальний життєвий досвід. Можна прожити все життя невдахою. Але на допиті робити те що маєш - ігнорувати вимоги, стверджувати на всі питання "Я не пам'ятаю". Далі перетерпіти кілька синців. І ти вийдеш новою людиною. Каральні органи режиму не ламають. Ламаються лише слимаки і унтерменши. Репресії гартують як ніщо інше. 

Це твоє життя. Це твоя вирішальна битва. Ти тут і зараз можеш стати саме тим героєм про якого мріяв все життя. 

13. Якщо ти перебуваєш вже у статусі підозрюваного, чи обвинуваченого - бери 63 статтю Конституції України. 63 стаття Конституції України - це право не свідчити супроти себе і близьких. Тебе просять свідчити супроти товариша? Скажи що він твій троюрідний брат. Поки вони перевірять цю правду, пройде місяць часу. Далі на всі питання кажи "Не пам'ятаю". В ідеалі: заходиш, дізнаєшся в якому статусі ти перебуваєш. Якщо як підозрюваний чи обвинувачуваний - згідно статті 63 "від свідчень відмовляюсь". Скажи "Розумію вашу роботу. Вам мало платять. Важко працювати. Але стаття 63 конституції України. На цьому все". ВСЕ. Далі можна сидіти і мовчати. Як правило поліцаї спробують тебе ударити. Мовчання лякає їх сильніше прокуратури. Пару ударів. Знову твоє мовчання? Вони відчіпляються. Перевірено. Вони не фанатики. Вони не люблять мати справу з дурнуватими. А ми фанатики. Ми дурнуваті.

Ти маєш законне право знати що тобі інкримінують. Якщо ти свідок - ти нічого не пам'ятаєш. "Я схвильований, у мене в очах двоїться", "я все забув", "я не можу сказати точно". Якщо ти відразу зі свідка став обвинувачуваний - ти береш 63 статтю.

14. Українські дисиденти сиділи по тридцять років. Упівці сиділи десятки років. В сучасній Україні націоналісти сиділи по три, п'ять, десять років. Виходили на волю. І лишалися людьми. Ставали прикладом для наслідування. Були живою матерією, яка показувала вічність ідеї. Далеко не всі хто потрапляє в тюрьми на десятки років - умирають. Але умирають усі, хто здають побратимів, чи ламають себе підписуючи брехню супроти себе самого. Здавши, зламавшись, прогнувшись - ти руйнуєш свою душу. Брудні лапи дешевого поліцая витираються об твою ідею.

Просто не будь дурнем. Попереду стільки цікавого. Не варто обривати своє життя обісравшись убогого поліцая. 

Пам'ятай це. Бережи свою честь. Гартуй свою волю.

І революція прийде. 

Революція неминуча, коли від націоналіста мент чує:"НІ!"

Украина: честный прокурор - мертвый прокурор?


Фото:  честный прокурор - мертвый прокурор?

Почему денежное процветание, карьерный рост и долголетие присущи лишь «донецким» прокурорам.

В то время как одни руководители Генпрокуратуры демонстрируют карьерный рост, финансовое процветание и здоровый румянец, на потоке фальсифицируя уголовные дела, из стен ГПУ изгоняются результативные профессионалы. А гибель легенды Генпрокуратуры старательно «заминается».

...23 сентября 2012 года, в воскресенье, в 22:15 на 94 километре автодороги Житомир-Могилев-Подольский, вблизи города Калиновка Калиновского района, водитель автомобиля HONDA-CRV совершил столкновение с грузовым автомобилем КАМАЗ-5320, который двигался в попутном направлении. Водитель «хонды» погиб на месте.

Погибшим оказался 57-летний Роман Шубин — прокурор, который вел дело Георгия Гонгадзе и дело об отравлении Виктора Ющенко.

Не смотря на известность личности погибшего, данные о трагическом ДТП более чем скупы.

Известно, что трагедия случилась на ровном участке дороги между Корделевкой и Калиновкой неподалеку от окружной райцентра. Роман Шубин возвращался из Киева — в пятницу он принимал участие в совещании в ГПУ. Как сообщил официальный сайт прокуратуры Винницкой области, Роман Иванович погиб мгновенно. Его «HONDA-CRV» и грузовик с места ДТП были транспортированы в Калиновский райотдел милиции.

Проверка проводилась в порядке статьи 97 УПК Украины; опрашивались очевидцы, назначались судебно-медицинские обследование, криминалистические исследования, иные мероприятия, необходимые для всестороннего выяснения обстоятельств трагедии. Ход доследственной проверки контролировал прокурор Винницкой области Александр Мрыхин (назначен на должность в апреле 2011 года; до этого был 1-м заместителем прокурора Одесской области).

Результаты всех этих проверок и экспертиз не оглашались. Зато в ряде СМИ кто-то запустил версию, что у Шубина случился инфаркт, который и стал причиной ДТП. В этих же сообщениях утверждалось, что авто прокурора двигалось «с огромной скоростью» — хотя никакой информации с места трагедии или официальной версии произошедшего еще не озвучивалось.

В ДТП с КамАЗом и HONDA-CRV погиб прокурор, курировавший дело Гонгадзе. Фото: Автополигон

Авто Романа Шубина в кювете на месте ДТП. Обратите внимание на повреждения автомобиля: они таковы, как если бы авто влетело под прицеп КАМАЗа, осуществляя его обгон по крайней правой полосе. Существует версия, что на самом деле КАМАЗ был классической «подставой»: он двигался с авто прокурора в попутном направлении по левой полосе, не уступая дорогу «хонде» прокурора. Когда же Р. Шубин предпринял попытку обойти КАМАЗ справа, водитель грузовика резко принял вправо, спровоцировав фатальное ДТП.

Согласно этой версии, Романа Шубина просто загнали в ловушку. Те, кто планировал эту акцию, знал, что Р. Шубин прибудет в Киев на совещание в ГПУ, куда его вызвали «на заслушивание» (нельзя исключить предателей из числа коллег покойного). Затем отследили его отъезд из Киева в понедельник (возможно — специально организовали его задержку по делам службы в столице, чтобы прокурор был вынужден возвращаться ночью). В глухом месте на неосвещаемой, пустынной в это время суток и года трассе, между населенными пунктами его ждал «капкан».

С момента ДТП минуло уже почти восемь месяцев. Но до сих пор ни милиция, которая вела «дело Шубина», ни прокуратура, контролировавшая милицейское следствие, так и не объяснили, что же случилось с их коллегой, известным прокурорским работником.

Отметим, что изучением обстоятельств трагедии занималось следственное управление УМВД в Винницкой области. Отметим также, что по сообщениям СМИ, ряд бывших коллег генерала Р. Шубина из ГПУ выразили сомнение в случайности происшедшего.

Был ли мотив для сведения счетов с Шубиным? Был.

Шубин был одной из немногих знаковых, легендарных личностей ГПУ, бессребреником и профессионалом своего дела. Будучи старшим следователем по особо важным делам, а затем и начальником отдела, вел резонансные уголовные дела — об убийстве журналиста Георгия Гонгадзе. В частности, по горячим следам допрашивал начальника милицейской «наружки» генерала Алексея Пукача еще при первом его задержании в 2003 году (затем убийцу по решению суда отпустили, и тот подался в бега). Еще Р. Шубин одно время расследовал так называемое «дело об отравлении Ющенко». Ради установления истины Р. Шубин в свое время допрашивал двух Президентов Украины.

Упорство и профессионализм Р. Шубина были также отмечены при двух Президентах Украины. В октябре 2003 года Указом Президента Украины Л. Кучмы государственному советнику юстиции 3 класса Р. Шубину было присвоено почетное звание «Заслуженный юрист Украины». В ноябре 2009 года объявлена благодарность с вручением нагрудного знака «Благодарность за добросовестную службу в органах прокуратуры» III степени.

Шубин, «дело Гонгадзе» и «банда оборотней»

Расследуя «дело Гонгадзе», Р. Шубин наверняка перешел дорогу «банде оборотней» Игоря Гончарова и ее кураторам и покровителям. Вероятно, тем же самым лицам он перешел дорогу еще раз, расследуя уже дело об отравлении кандидата в президенты Виктора Ющенко.

Как вспоминал бывший начальник Романа Шубина, экс-замгенпрокурора Виктор Шокин, до 2002 года «дело Гонгадзе» вообще не расследовалось. Только в середине июля 2002 года, вспоминает Шокин, «...я собрал группу тех следователей, кому я доверяю: Шубин, Столярчук, Силин, Грищенко, позже присоединился Ткачук».

Когда «шокинскую» следственную группу ГПУ стали «ломать» и запугивать физической расправой, В. Шокин публично заявил, что Генпрокуратура вышла на еще одну банду «оборотней». Которая действует в Киеве и области и состоит из работников милиции. Шокин дал понять, что существует связь между «оборотнями» из «банды Гончарова» и «оборотнями» с областной «пропиской».

Скандальное заявление В. Шокина спасло следственную группу от расправы покровителей «оборотней». Хотя через несколько дней после этого состоялась совместная пресс-конференция глав СБУ Игоря Смешко, МВД Николая Билоконя и ГПУ Святослава Пискуна. Которые заявили, что проверка не подтвердила факта существования еще одной банды «оборотней» в Киеве и области из числа сотрудников милиции. При этом Генпрокурор пояснил, что его зам В. Шокин и основывался на показаниях двух обвиняемых, но эти сведения «не были подтверждены ни оперативным путем, ни документально».

Позже эту банду все же изловили.

А кто такие на самом деле оказались Смешко, Белоконь и Пискун, всем хорошо сегодня известно.

Когда Шокина отправили на пенсию, одна из газет сообщила, что на Виктора Николаевича было совершенно нападение: ему и его собаке, которая сопровождала его на зарядке, нанесены побои битами. По другой, неофициальной информации, неизвестные расстреляли собаку на месте, а Шокина жестоко избили битами. Обращался ли в органы с соответствующим заявлением экс-замгенпрокурора — неизвестно. Да и какой смысл при «донецких» руководителях ГПУ — сначала Александре Медведько, позже — Викторе Шокине?..

Напомним: именно Роман Шубин в 2006-м году публично обвинил Александра Турчинова, тогдашнего председателя СБУ, в развале «дела Гонгадзе».

Собрав пресс-конференцию 26 апреля 2006 года, Р. Шубин заявил, что А.Турчинов приказал не сообщать оперативные данные по делу Г. Гонадзе следственной группе СБУ. Также Р. Шубин заявил, что следственная группа СБУ во главе с заместителем председателя СБУ А. Кожемякиным фактически сорвала спецоперацию по экстрадиции генерала А. Пукача из Израиля, поскольку следственная группа СБУ не имела полномочий на проведение переговоров с израильской стороной об экстрадиции генерала-убийцы.

По мнению Р.Шубина, «...следственная группа СБУ поехала в Израиль без доказательств и приглашений израильской стороны, в результате это привело к неконтролируемому расширению круга лиц, которые владеют информацией относительно доказательной базы по делу по обвинению генерала А.Пукача».

Как известно, позже по «делу Гонгадзе» были осуждены лишь исполнители — генерал МВД, начальник милицейской «наружки» Алексей Пукач, которого все же поймали, и его подчиненные Протасова, Поповича и Костенко. Еще 75 томов уголовного дела осталось в ГПУ: все, что касалось противодействия расследованию со стороны должностных лиц, генерала Пукача, возможных заказчиков, аудиозаписей разговоров в кабинете Президента Украины Кучмы и т.д.. Но вот продолжается ли расследование? И если да, то где результаты?

Уход

Через несколько месяцев после этого скандала Роман Шубин ушел из ГПУ.

...Неожиданно для коллег, уже будучи начальником Главного управления по расследованию особо важных дел ГПУ, Роман Иванович якобы попросил должность с меньшим объемом работы (поговаривали, что на самом деле его к этому склонило руководство). И с осени 2006 года Р. Шубин — до своей гибели — был зампрокурора Винницкой области, хотя семья оставалась в Киеве.

Есть и еще один факт, который мог повлиять на отход от активных дел Р. Шубина — трагическая гибель в России его родного, старшего брата Александра. О котором известно, что он сгорел в Тюмени, куда ездил на заработки. Обстоятельства этой трагедии неизвестны.

Как бы там ни было, Роман Иванович Шубин погиб в автокатастрофе, аналогичной тем, в которых до него погибли Вячеслав Чорновил, Николай Медолиз, Валерий Малев, Анатолий Ермак... И в двух первых катастрофах — с гибелью Чорновила и Медолиза — при этом видны «уши» «банды оборотней», которой перешел дорогу Роман Шубин.

В автокатастрофе, в которой концы не вяжутся с концами, а общественность так и не получила достоверного результата ее расследования.

Роман Шубин сделал все, чтоб «оборотни» «сели». Роман Шубин обладал исключительной важности информацией о возможных организаторах наиболее резонансных преступленияй, совершенных в Украине за последние 20 лет. Роман Шубин расследовал и раскрывал преступления, за которым очевидно стояли спецслужбы Российской Федерации. У него было много врагов.

Похоже, они до него добрались.

ЭПИЛОГ

Возвращаясь к личности Романа Шубина, отметим: выпускник Харьковского юридического института, Шубин «до низов» знал оперативно-следственную работу. Вершина карьеры — первый заместитель начальника Главного следственного управления Генеральной прокуратуры Украины, был начальником Главного следственного управления по расследованию особо важных дел ГПУ. Роман Иванович пользовался большим, заслуженным авторитетом не только у коллег, но и всех окружающих его людей, будучи не-показушно скромным, вежливым, доброжелательным и уравновешенным человеком.

Такого нельзя было купить, «нагнуть» и запугать.

Недостижимые качества для нынешней «головки» Генпрокуратуры — «заказушников» и официальных миллионеров с прокурорскими погонами.

Сергей Федоров, «Аргумент»

Письмо офицеров ГАИ Захарченко

Господин Министр, вы знаете, что украинские граждане все сильнее ненавидят нашу милицию? Потому что, такие как Березневич превратили ее в свою феодальную дружину и заставляют заниматься грабежом простых граждан. Мы, как разбойники, вынуждены каждый день выходить на дороги и грабить, грабить и грабить. Потому что мы каждый день должны нести дань нашему местному «князьку» — Березневичу. А если откажешься это делать – то просто окажешься без работы. Но и такая работа – хуже рабства. Мы выходим на работу в 7 часов утра, домой попадаем после часа ночи. Потому что Березневич требует, чтобы мы не только давали «показатель», но и несли деньги в его личную «кассу». Чтобы он мог покупать новые дома и автомобили, чтобы могли жировать его заместители. По его словам все деньги уходят в Киев, к его покровителям – Присяжнюку и Подашевской. Неужели это правда? Неужели милицией командуете не Вы, а какая-то баба, когда-то служившая в милиции (по слухам, выслужившая «передком» генеральское звание) и губернатор далекой от нас Киевщины?

Татьяна Подашевская

Министру внутренних дел Украины, генералу внутренней службы Захарченко В.Ю.

Господин Министр! Уважаемый Виталий Юрьевич!

К Вам обращаются офицеры милиции, сотрудники ГАИ УМВД в Кировоградской области. Мы решились на публичное выступление потому, что сейчас своим руководством мы поставлены в такое положение, что каждый из нас уже является преступником поневоле. Нас превратили в рабов и одновременно в участников организованной преступной группировке. Нас каждый день принуждают выходить на дорогу и фактически грабить людей. Мы отдаем себе отчет, что в любой момент любого из нас за эти преступления могут арестовать сотрудники ДВБ. И никакое начальство тогда нас не спасет. Мы – в безвыходном положении. Именно поэтому и решились публично обратиться к Вам, господин Министр.

Алексей Березневич начальник УДАІ УМВС України в Кіровоградській області
Оборотень в погонах 

Превращение ГАИ Кировоградской области в ОПГ началось после назначения на должность начальника областной ГАИ подполковника милиции Березневича. С первых же дней своего «руководства» он объявил сотрудникам о том, что теперь они будут работать «по-новому». А именно, ежедневно сдавать ему «оброк». Многие из нас знали Березневича по службе и таким «новостям» не удивились, потому что за время своей службы в милиции Березневич прославился именно систематическим вымогательством. Причем, не только с обычных граждан, но и со своих товарищей по службе. Его неоднократно снимали за это с должностей, как с командира роты ДПС (общим обращением коллектива роты к руководству УМВД) так и с зам. начальника ГАИ по ДПС (был под следствием за громкое дело о взятках, которые он вместе с инспектором обл. админпрактики Бабенко С.Л. вымагали с личного состава за сдачу отчетов). Кстати этот же Бабенко (уже уволенный) ныне восстановлен Березневичем в должности и работает в Кировоградском МРЕО, где ни один человек не сдаст экзамен по ПДД, если не занесет Бабенку 800 грн.

Очень быстро после своего назначения Березневич сколотил в ГАИ костяк из своих «бригадиров», которые также успели прославиться взяточничеством. Один из них – начальник ОРЕО Колодеев А.М. Это один из сборщиков «дани» для Березневича. На работу Колодеев выходит два раза в неделю для сбора денег с районных МРЕО. Торгует всем, от разрешений на переоборудование автомобилей, бланков водительских удостоверений, номерами (даже бывшими в употреблении) цена колеблется от 2000 до 5000 грн. В месяц только ОРЕО заносит г-ну Березневичу 200000 грн.

Ротой ДПС владеет г-н Бриндзюк Д.В. (компаньон Березневича по отдыху) в обязанности которого входит сбор денег со старших. Старшим в роте назначен старший лейтенант Мерещенко Л. Г., который не только собирает с инспекторов по 400 грн с экипажа ежедневно, но и занимается продажей выходных дней для сотрудников (250 грн. за один день), отпусков (3000 грн. месяц). Если денег и план по протоколам не принес, и не поставил автомобиль на штрафплощадку, то быстро продлевается смена и инспектора дорабатывают пока будет и то и другое.

Новоиспеченный зам. командира роты Белоус Е.А направляет личный состав на «доработку» ночью даже без табельного оружия. В месяц, посчитав количество нарядов ГАИ (9) легко выходит сумма 100000 грн., а еще есть городское ГАИ (40000грн), Ульяновская группа (30000 грн), Александрийская (20000 грн), стационарный пост (50000 грн) и взвод сопровождения, который подчиняется лично г-ну Березневичу, эти носят по 500 гривен с экипажа, при помощи их командира майора Шпилевого И.П. Березневич блокирует любое передвижение по области сельхозтехники, автомобилей фермеров, предпринемателей, которые еще не платят ему ежемесячную дань за разрешение двигаться по дорогам области. Помимо того, платят не только областные грузоперевозчики, но и водители с других областей, маршруты которых проходят по дорогам Кировоградщины. ( Транс-сервис, Пивдень-транс, Орбита, Нубилон, Мел-транс, Алан–сервис, ФОП Шевченко, ФГ Цушко и т. д.) Каждый начальник районного ГАИ, в зависимости от платежеспособности района, каждый месяц несут от 3000 до 10000 грн. Березневич всем говорит, что все деньги он собирает не для себя, а для своей «крыши» — бывших сотрудников милиции, губернатора Киевской области Присяжнюка и его заместителя – Татьяны Подашевской. В подпитии любит говорить о том, что весь Департамент внутренней безопасности и прокуратуру он «кормит с руки» и они ничего ему не сделают. У нас, если честно, нет оснований в этом ему не верить. Потому как никого не смущает «олигархический» образ жизни Березневича, на который ему бы явно не хватило официальной зарплаты. Сейчас он достраивает шикарний особняк в элитном районе г. Кировограда, имеет восемь личных автомобилей, часть из которых оформляет на своих родных и близких. Один автомобиль оформлен даже на личного водителя. Недавно Березневич прикупил Лексус ЕС номер ВА 7888 ВА – за 72 тысячи долларов. Его подчиненный Колодеев в этот же день купил автомобиль Субару за 55 тысяч долларов. Сами понимаете, что на зарплату такого не купишь.

Но дело даже не в этом. Господин Министр, вы знаете, что украинские граждане все сильнее ненавидят нашу милицию? Потому что, такие как Березневич превратили ее в свою феодальную дружину и заставляют заниматься грабежом простых граждан. Мы, как разбойники, вынуждены каждый день выходить на дороги и грабить, грабить и грабить. Потому что мы каждый день должны нести дань нашему местному «князьку» — Березневичу. А если откажешься это делать – то просто окажешься без работы. Но и такая работа – хуже рабства. Мы выходим на работу в 7 часов утра, домой попадаем после часа ночи. Потому что Березневич требует, чтобы мы не только давали «показатель», но и несли деньги в его личную «кассу». Чтобы он мог покупать новые дома и автомобили, чтобы могли жировать его заместители.

По его словам все деньги уходят в Киев, к его покровителям – Присяжнюку и Подашевской. Неужели это правда? Неужели милицией командуете не Вы, а какая-то баба, когда-то служившая в милиции (по слухам, выслужившая «передком» генеральское звание) и губернатор далекой от нас Киевщины?

Все факты, о которых мы написали – легко проверить. Пришлите проверку, пусть сотрудники ДВБ постоят на дорогах, поспрашивают водителей и руководителей автопредприятий, пусть поинтересуются, на какие деньги Березневич приобрел свое имущество, пусть поинтересуются моральным климатом в подчиненном ему коллективе. У нас в области за рекордно короткое время вырос второй «Лозинский», местный беспредельный князек, который откровенно дискредитирует всю милицию Украины и Вас лично. И никакими рекламными фильмами о милиции этого не исправишь. Проявите твердость и характер, очистите милицию от «оборотней».

Anatoliy Tkachenko

cenzoriv

Звільнення Тимошенко: про що варто нагадати канцлеру Німеччини

  • 02.05.13, 01:35
Звільнення Тимошенко: про що варто нагадати канцлеру НімеччиниІнформаційним простором України бродять три сценарії звільнення екс-прем'єра Юлії Тимошенко – їх нібито зараз розглядають влада і опозиція. Наскільки є життєвими гіпотетичні схеми розвитку подій довкола ув'язненої лідера "Батьківщини"?

Масла у вогонь підлила канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка нещодавно заявила: "Якщо справи Юлії Тимошенко не вирішать, угода про асоціацію не може бути підписана".

Чи залишиться Леді Ю у Німеччині

Коротко нагадаю три варіанти визволення Тимошенко з неволі, запропоновані в українських ЗМІ. Варіант перший: президент України помилує екс-прем'єрку. Другий: Юлію Володимирівну випустять на лікування до Німеччини, де вона отримає політичний притулок. І сценарій третій: політв'язнів звільнять за рішенням Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Як бачимо, всі три сценарії припускають наявність доброї волі президента Віктора Януковича, і це робить їх дуже вразливими: поки що такої волі не спостерігається. А найбільші сумніви викликає сценарій з політпритулком. На Тимошенко це зовсім не схоже. Навряд чи лідер "Батьківщини" колись піде на те, щоб стати "неповертанкою": такий розвиток подій поставить жирний хрест на її політичній кар'єрі. Дуже вольова й амбітна жінка навряд чи погодиться себе "живцем поховати".

Що стосується рішення ЄСПЛ. Навіть не вдаючись у юридичні тонкощі, можна з великою часткою ймовірності допустити: Євросуд ухвалить рішення за однією справою, а тримати Тимошенко за ґратами зможуть зовсім за іншою. В умовах вибіркового правосуддя, характерного для нинішньої України, можливо все, що завгодно. Авторитарні режими діють цинічно і непередбачувано.

Істинне бажання влади з цього приводу простежується за небувалою винахідливістю послужливої Феміди. Спочатку екс-прем'єрці інкримінували розтрату коштів, отриманих за Кіотським протоколом. Не пройшло: адже Тимошенко не крала тих грошей, а скерувала їх на виплату пенсій. До того ж, їх було відшкодовано у відповідному "рядку" бюджету. За таке ставлення до ветеранів праці потрібно давати орден. Тому регіонали тихо спустили цю історію на гальмах. Новий "компромат" на неугодного політика спробували зліпити з закупівлі машин швидкої допомоги. Вийшло вкрай непереконливо. Ось тоді й згадали про газовий договір 2009 року. На підставі радянської ще статті КК засудили екс-голову Кабміну, в корені перекрутивши саме поняття правосуддя. Коли зрозуміли, що "перевищення повноважень" при укладанні договору – це "совковий" атавізм, який ніколи і за жодних обставин не прийме Європа, почали бурхливу піар-діяльність з нав'язування думки про причетність Тимошенко до вбивства депутата Щербаня...

Загалом ішли від одного факту до іншого, промацуючи думку громадськості. Витрачали величезні кошти на "розслідування", які закінчилися пшиком. Мовляв, десь таки зачепимо... Такі "правоохоронні" ігри можуть тривати нескінченно. Тому опозиції, яка бажає звільнити свого лідера, не варто сильно сподіватися ні на ЄСПЛ, ні на лікування за кордоном. Якщо найближчим часом статті, за якою Тимошенко нині перебуває в ув'язненні, не декриміналізують, найреальнішим шляхом її звільнення залишається помилування. Чи можливий такий результат? Хто може спонукати до нього Віктора Януковича?

Лутковська не може чи не хоче?

Відразу ж після недавнього помилування екс-глави МВС Юрія Луценка в Україні пішли розмови про те, що таке ж милосердя Віктор Федорович Янукович міг би поширити на Юлію Тимошенко. І відразу ж люди, що мають певний стосунок до юриспруденції, заговорили про те, що помилування екс-прем'єра "в принципі неможливе".

Атмосферу, як відомо, задала Валерія Лутковська. Будучи креатурою Партії регіонів, омбудсмен заявила, що не буде звертатися до глави держави з клопотанням про помилування Тимошенко. Мовляв, не може діяти за тією схемою, яка привела до звільнення Луценка.

"У справі Луценка ми дочекалися моменту, коли всі національні засоби захисту були вичерпані, і тільки після того уповноважений з прав людини прийняв рішення звернутися до президента про помилування, пояснювала Лутковська виданню" Комерсант". Ситуація з Тимошенко інша: у неї ще дві справи, які розглядають у судах. Відповідно, ще не всі національні засоби захисту вичерпані, і говорити про процедуру помилування – передчасно".

У такому ж руслі висловився інший регіонал, нардеп Святослав Олійник, який у 2007-2012 роках очолював підкомітет ВР з питань кримінально-процесуального законодавства. "У компетенцію президента України, який, відповідно до Конституції, має право на помилування, не входить вирішення питань про вину або невинність людей. І, на відміну від справи Луценка, процес над Тимошенко ще не завершений. За останньою підозрою, яку їй висунуто, ще немає рішення суду винності чи невинності. А акт помилування не може бути застосований до процесів, за якими немає висновків про винність", цитує політика журнал" Закон і бізнес".

Можна тільки дивуватися, що таке звучить із вуст відомих юристів. Панове явно відпрацьовують свій політичний хліб, не гидуючи елементарним перекручуванням. Адже ніхто і ніколи не просив Януковича помилувати Тимошенко у справах, за якими ще не винесено вироків. І захисники екс-прем'єра, і вітчизняні та іноземні громадські діячі, і офіційні особи Євросоюзу та США говорили тільки про те, що Тимошенко підлягає негайному звільненню у зв'язку з одним – абсолютно неправосудним (!) – вироком, який виніс у "газовій справі" недосвідчений суддею з сумнівною біографією Родіон Кірєєв.

Поборники "юридичної чистоти" воліють замовчувати, що весь цивілізований світ обурюється цим вироком. Він – ганьба для України, дикість, яка стрімко відкинула країну назад, у розряд таких собі "напівправових" держав. Цим вироком регіонали плюнули в душі майже половині українців, які проголосували за Тимошенко на виборах.

Замовчують доброзичливці те, що в українських судах "газова справа" пройшла всі інстанції. Запустити процес помилування тепер не заважає ніщо. "Юридичних варіантів мільйон", зауважив захисник екс-прем'єра Сергій Власенко.

Тому, коли пані Лутковська запевняє, що вона "не може" просити президента про помилування Тимошенко, це від лукавого. Не хоче або не отримала відповідного завдання – це буде, судячи з усього, набагато ближче до істини.

Така позиція не може не дискредитувати сам інститут омбудсмена. Хто б тільки Лутковській це пояснив.

Про справу Щербаня

Якщо Тимошенко помилувати щодо "газової справи", то як тоді бути зі справою про вбивство депутата Щербаня? А зі справою щодо корпорації "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ)? Безумовно, їх можуть розглядати суди.

Тут, правда, виникає інше питання: а регіональна влада бажає, щоб ці справи розглянули неупереджено й об'єктивно? Ось у цьому є чималі сумніви.

Почнемо зі справи щодо ЄЕСУ. Вади її очевидні: звинувачення щодо Тимошенко висунуто за епізодами, що сталися в 1997-1998 роках. Але саме тоді Тимошенко, за словами захисника Власенка, не працювала в ЄЕСУ. Якщо там щось і було не так, то спитати потрібно з посадових осіб корпорації. Правда, термін давності вже минув.

Нинішню справу проти Тимошенко щодо ЄЕСУ, судячи з усього, обтрусили від пилюки "для купи". При розгляді в умовах незалежної судової системи вона б відразу розвалилася. А поки в судовій системі України панує вибіркове правосуддя і низькопоклонство перед можновладцями, справа служить... як виправдання ізоляції політконкурентів головного регіонала.

Таку ж роль, схоже, відіграє і справа про вбивство Щербаня. Втім, тут все набагато серйозніше. Справа "розслідувана" з небувалою тенденційністю. Про те, що слідство скеровує суд хибним шляхом, свідчить, наприклад, заява посла США в Україні. Ще у травні 2012 року, повідомляли інформагентства, Джон Теффт дав зрозуміти, що Вашингтон не визнає вироку суду, якщо українська Феміда вирішить, що Тимошенко причетна до вбивства Щербаня. "Ми не бачили якихось свідчень, які б пов'язували пані Тимошенко з убивством Євгена Щербаня", заявив американський дипломат.

Важливий момент. Пан Теффт нагадав, що Марта Берш, яка була прокурором у справі екс-прем'єра Павла Лазаренка (свого часу засуджений у США), на одному з українських каналів сказала, що вона не знає про жодні свідчення щодо Юлії Тимошенко у цій справі.

США – не Україна, там важко (якщо взагалі можливо) відшукати прокурорів, готових брати під козирок при одному поруху брів високопоставлених держслужбовців. І там є маса ЗМІ та журналістів, котрі уважно відстежують заяви держчиновників. Якби пан Теффт хоч щось спотворив, його б уже давно вивели на чисту воду. Не українці, а самі американці. І з Україною він би вже давно попрощався.

У зв'язку з цим варто нагадати, що важливі свідки у справі Щербаня перебувають саме у США. В Україні ж до нього прив'язали – з боку обвинувачення – громадян та засуджених злочинців, які або залежать від влади, або можуть щось розповісти тільки зі слів третіх осіб, яких вже немає серед живих. Мертві все стерплять?.. Щоб використовувати такі "докази" проти Тимошенко, змінили навіть КПК.

"Цей новий Кримінально-процесуальний кодекс на 99,9% писали під майбутню справу Юлії Тимошенко. Саме для цього до кодексу імплементували статтю 97 щодо свідчень зі слів третіх осіб, якої нема у жодному нормальному КПК жодної країни світу", пояснював журналістам Власенко.

Пускатися у всі тяжкі гріхи у регіоналів був резон. Вони ж, напевно, розуміють, що переможцем на минулих президентських виборах могла бути Тимошенко. Обійти лідера "Батьківщини" панові Януковичу вдалося лише завдяки ющенковій зраді, адмінресурсу, а також величезним грошовим вливанням в Партію регіонів з олігархічних кіл, які погано пахнуть.

Сьогодні страх перед майбутніми президентськими виборами і відплатою за скоєне підганяє владний клан, змушує його шукати нові виправдання для того, щоб утримувати реального лідера опозиції в ізоляції, не рахуючись із думкою ні власних громадян, ні світової спільноти.

Водночас хтось явно вирішує завдання відвести каральний меч правосуддя від дійсних замовників вбивства Щербаня.

Звільнення Тимошенко – на сумлінні Меркель

Судячи з усього, справжнє розслідування вбивства Щербаня ще попереду. З визволенням Тимошенко воно може піти набагато плідніше. Але опозиції ще належить звільнити свого лідера.

І тут важливо зрозуміти, чому в січні 2009 року Тимошенко пішла на підписання жорсткого газової угоди з Росією. Тендітна жінка, яка займала пост прем'єр-міністра України, зробила те, від чого демонстративно відсторонився з вигляду "сильний" чоловік, глава держави Ющенко, а саме: врятувала Європу від замерзання і її промисловість від зупинки.

Появі цього договору, нагадаємо, передувала "газова війна". Росія розв'язала її в найвідповідальніший час року – у розпал морозів. Звісно, що саме цей період Кремль обрав для призупинення газових поставок через українську "трубу" далеко не випадково. Це був один із тих підлих прийомів, що вже не раз за останнє десятиліття застосовував авторитарний путінський режим щодо своїх сусідів.

Цей удар "з-за рогу" Україна могла витримати без особливих проблем. В її сховищах на той час було майже 30 мільярдів кубів газу. Таких запасів країні могло вистачити до весни. До самого тепла.

Але без газу страждала Європа... Країни ЄС тієї зими дуже сильно мерзли. І не тільки мерзли. Невизначеність газових поставок в період серйозного похолодання тримала в напрузі європейських промисловців і, як наслідок, мільйони найнятих працівників. Лідери держав нервували і... тиснули на керівництво України.

Серед тих, хто здійснював такий тиск, була канцлер Німеччини Ангела Меркель. Вона телефонувала і в ультимативній формі вимагала. Розуміючи, що Україні це невигідно. Тому що це було вигідно їй... Саме так, як повідомляли ЗМІ, пояснював кулуарний бік багатосторонніх домовленостей перед підписанням газової угоди 2009 року екс-глава українського МЗС Костянтин Грищенко.

Те, що лідери Європи приклали руки до фатального газового контракту, у жовтні 2011 року підтвердила і депутат ПАРЄ від Естонії, співдоповідач по Україні моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Маіліс Репс. Відповідаючи на запитання журналістів у Страсбурзі, якими будуть дії ПАРЄ в разі винесення обвинувального вироку Юлії Тимошенко, євродепутат висловила думку, що в такому випадку з боку цієї європейської інституції "буде дуже наполегливий запит декриміналізувати статтю Кримінального кодексу".

"У відповідності до міжнародного законодавства, якщо стаття зникає з Кримінального кодексу, людина буде звільнена, навіть якщо вона буде засуджена. Цього домагаються європейські лідери, тому що і Баррозу, і Меркель чудово знають, що під час газової кризи це вони чинили на неї (Тимошенко) тиск, щоб прийняти рішення ", - стверджувала пані Репс.

Тож не все так однозначно. У тій непростій ситуації, що спостерігалась у ході "газово-психічної" атаки путінського режиму на Україну, головним було відновити постачання блакитного палива в країни Європи і зберегти імідж України як надійного транзитера. Тимошенко ці завдання виконала так, як змогла.

На жаль, її практично безальтернативним становищем тоді скористалися несумлінні мешканці Кремля. Це їм українці повинні "дякувати" за те, що упродовж кількох років платять за російський газ більше, ніж деякі країни Європи. Це через жадібного Путіна, а не Тимошенко, українським пенсіонерам не можуть зробити гідну надбавку.

Але з колишнього шпигуна нічого не візьмеш. У таких людей, як одного разу висловилася екс-держсекретар США Гіларі Клінтон, "за визначенням немає душі".

А ось Ангелі Меркель українська опозиція могла б нагадати за її особисту моральну відповідальність за долю політв'язня, який свого часу прийняв на себе підступний удар Москви. Найвпливовіша жінка світу в цьому випадку має добру можливість продемонструвати свої найкращі людські риси.

Звісно, німецький лідер неодноразово висловлювала словесну підтримку екс-прем'єру України. Зовсім недавно, наприклад, 17 квітня, під час спільної прес-конференції з прем'єр-міністром Естонії А.Ансіп у Берліні пані Меркель заявила: "Якщо справу Юлії Тимошенко не буде вирішено, угода про асоціацію не може бути підписана".

Сказано начебто на підтримку найвідомішою ув'язненої України, але... Виходить, що канцлер готова до того, щоб за нав'язане регіоналами вибіркове правосуддя, їх мстивість щодо до діячів опозиції і нехтування правами людини розплачувався народ України? Хіба це мудро й справедливо? Чи не занадто це спрощений підхід до проблеми?

Сьогодні від Заходу потрібні не чергові "виховні" промови на адресу порушників принципів демократії. Слів уже було чимало. Але час слів минув. Українці чекають від керівників провідних держав світу, зокрема найпотужнішої економіки Європи – Німеччини, реальних кроків щодо приведення до тями тих конкретних українських чиновників, що причетні до вибіркового правосуддя і переслідування політичних опонентів влади. Дієвість "адресних" заходів посилиться, якщо ЄС застосує їх одночасно зі США, саме про це могла б більш цілеспрямовано потурбуватися українська Об'єднана опозиція.

Посилити саме зараз роботу на зовнішньополітичному напрямку опозиції необхідно з двох причин. По-перше, стало цілком очевидним, що всередині України можливості щодо звільнення Тимошенко практично вичерпані. По-друге, помилування екс-глави МВС Юрія Луценка дещо послабило гостроту взаємин України та ЄС. Може скластися помилкове враження, що питання про підписання Угоди про асоціацію в листопаді – практично наперед вирішене.

Рішення головного на сьогодні для України – євроінтеграційного – питання можна було б тільки вітати. Проблема в ціні. Якщо хтось вважає, що вдасться просунути це питання без урахування засадничих цінностей Європи, то глибоко помиляється. Як би потім не довелося кусати лікті.

ZAXID.NET
Автор: Олександр Косвінцев

Янукович прагне бути канонізованим за життя

Зазвичай за християнською традицією живих людей не канонізують. Але Україна має всі шанси виправити це прикре «непорозуміння». Темпи, з якими із президента Януковича ліплять святого, вражають. Незабаром прийде час, коли його ще за життя проголосять помазаником Божим, а відтак і святим-рівноапостольним.


Цар всія Межигір’я, Єнакієво, Донецька і прочая, і прочая, і прочая, Віктор Федорович Янукович, з кожним днем дедалі більше стає подобою своєю схожим на ангела. Принаймні його вірні холопи роблять все для цього. Й ікони з його святим ликом пишуть, і руки йому цілують і навіть культ для поклоніння намагаються ввести та поширити.

 

 

А скільки церковних нагород красується на його мужніх грудях. Ось лише деякі: орден святого преподобного Нестора-літописця Києво-Печерського, орден святого князя Володимира, орден святого Даниїла Московського, орден РПЦ святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня «За увагу до трудів зі зміцнення православ'я в Україні» з рук самого патріарха Кірілла, орден Святого Гроба Господнього від Єрусалимської православної церкви, а також фальшивий орден святого князя Олександра Невського І ступеня з рук скандальної російської громадської організації «Національний комітет громадських нагород», що роздавала копії російських державних нагород, кому вважала за потрібне.

 

 

Віктор Федорович і сам, здається, не проти такого розгортання подій. Він, як і кожен добрий християнин, прагне святості. А що має для її досягнення всі можливості, то й намагається отримати її якнайшвидше.

 

 

То уподібниться праведним молільникам і замість дбати про ввірений йому народ, шастає по монастирях, то на Афон залетить зі старцями побалакати, то меценатом себе уявить і грошима чесно заробленими на писанні книжок щедро жертвує на богоугодні справи.

 

 

Акурат напередодні Великодня вирішив наш праведник розщедритися на новий дзвін для собору в Севастополі на честь 1025-річчя Хрещення Русі. І не лише фінансово долучитися забажав. З великої скромності загадав Віктор Федорович, щоб його чесне ім’я було «вознесене» на дзвіницю і дзвонило, народу нагадуючи, який же це праведник подарував церкві такий гарний і дорогий дзвін.

 

 

А дзвін і справді царський. Найбільший в Україні, вагою 13,5 т. Та ще й із написом: «Від вдячних нащадків князю Володимиру», а далі підпис – «Президент Янукович».

 

 

Геніально! Прямий зв’язок! Ось так творяться міфи. І хай хтось ризикне сказати, що Віктор Федорович не прямий нащадок самого рівноапостольного князя Володимира...

 

 

Читайте також Рівняння на Брєжнєва: скільки орденів у Януковича і компанії?

Тимошенко: Після рішення Євросуду я вже морально вільна

Екс-прем'єр задоволена, що ЄСПЛ, підтвердивши порушення статті 18 Конвенції з захисту прав людини, фактично визнав її політв'язнем.

5_07_lucenko_Tymoshenko__18_web.jpg
Андрій Товстиженко, ZN.UA

Колишній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що Європейський суд з прав людини фактично визнав її політв'язнем, і цей "статус" для неї дорожчий за будь-які титули і нагороди.

Європейський суд фактично визнав мене політв‘язнем і цей «статус» для мене дорожче будь-яких фальшивих титулів та нагород

Сьогодні дуже важливий для мене день. Я щаслива, що Європейський суд з прав людини - єдиний в українських реаліях суд правди і справедливості - визнав незаконними мій арешт та утримання під вартою.

Я щаслива, що сьогодні усунуті всі потоки бруду та чорної неправди, у яких, впродовж кількох років, влада топила мене. Я щаслива, що нейтралізовано всі спроби українського режиму знищити мене як людину та прибрати з життя як політика.

Політична мотивація мого арешту, яку визнав Європейський суд з прав людини, доводить, що всі інші кримінальні справи проти мене, заяви прокурорів та абсурдні обвинувачення - незаконні, неправдиві і несправедливі.

Позбавлення мене волі - особистий злочин Віктора Януковича, бо кожен знає, що команду чинити наді мною беззаконня та насилля давав персонально він.

Європейський суд з прав людини, підтвердивши по відношенню до мене порушення 18 статті «Конвенції з захисту прав та основоположних свобод людини», фактично визнав мене політичним в‘язнем. В Україні, на жаль, глибокі традиції політичних переслідувань.

Моя країна жила та продовжує жити у часи, коли патріотам знаходиться місто лише у в‘язниці.

Свого часу це звання  - «політв‘язень»  - носили справжні Герої України - В‘ячеслав Чорновіл, Левко Лук‘яненко, Михайло Горинь та багато інших, хто не скорився, не зламався, не продався і не зрадив. Такий «статус» для мене  - цінніший та найдорожчий за будь-які фальшиві титули та нагороди.

Не знаю, як вчинить Віктор Янукович після цього рішення. Скоріш за все, що ніяк.

Але після рішення Європейського суду я вже морально вільна. Вільна, незважаючи на всі їхні грати, камери, мури, паркани і затоновані вікна.

Тепер тільки питання  часу, коли я зроблю крок за межі в‘язниці.

Сьогодні я відчуваю всю повноту щастя людини, яка здобула політичну та юридичну реабілітацію. Дякую всім, хто зробив це можливим.

І ще  про одне. За формальними юридичними традиціями мій процес називають «Тимошенко проти України». Це  - невірно. Я проти тих, хто сьогодні знущається над моєю Україною, принижує її, для кого вона чужа та непотрібна. З ними я боролася та буду боротися до перемоги. Я якраз проти них. Я - за Україну!

Юлія Тимошенко,
лікарня «Укрзалізниці».
Харків
30.04.2013 р.

У свою чергу, міністр юстиції Олександр Ларинович, коментуючи рішення ЄСПЛ, зазначив, що суд відхилив більшість скарг екс-прем'єра, і як ведеться, збрехав.  

Право и бесправие. Вопрос Тимошенко перестал быть политическим

Право и бесправие. Вопрос Тимошенко перестал быть политическим
Решение Европейского суда по правам человека о политически мотивированном аресте Юлии Тимошенко существенно подрывает позицию властей в торгах с ЕС

Европейский суд по правам человека принял решение, которое, конечно же, не позволит  Юлии Тимошенко выйти на свободу, но еще раз подчеркнет всю юридическую ничтожность ее заключения.

Мы уже слышим комментарии на тему того, что решение ЕСПЧ не касается самого приговора бывшему премьеру, что украинская власть может подать кассационную жалобу и вообще выпускать Юлию Тимошенко из заключения не собирается. Есть еще судопроизводство по еще двум делам,  оно не окончено, будут новые приговоры, а потом Тимошенко пусть снова жалуется. Все это мы слышали не раз и не два и без решения Европейского суда.

Решение Европейского суда  ослабляет позицию украинской власти в вопросе о судьбе Тимошенко, переводя консультации о ее будущем с политического на правовой уровень 
Главное, что произошло 30 апреля в Страсбурге - это моральная победа Юлии Тимошенко и украинского общества в целом над украинской властью и тем, что называет себя украинским правосудием. Понятно, что власть сильнее - пока что. Что она может удерживать Тимошенко в тюрьме до бесконечности - а может и еще пару-тройку оппозиционеров арестовать и посадить за компанию. Но тогда не нужно говорить, что все это - по закону, а честно признать: все происходит происходит потому, что так угодно Виктору Федоровичу.  И мы поймем, потому что ничего не можем с этим сделать, по крайней мере, до 2015 года.  И европейцы поймут - но их понимание не гарантирует подписание Соглашения об ассоциации в ноябре в Вильнюсе. Или на Банковой уже не хотят его подписывать? Решение Европейского суда по правам человека, вне всякого сомнения, значительно ослабляет позицию украинской власти в вопросе о судьбе Тимошенко, переводя консультации с ЕС о ее будущем с чисто политического на правовой уровень. До решения ЕСПЧ требования освободить бывшего премьер-министра можно было воспринимать  как благое пожелание Ангелы Меркель, происки оппозиции, обрабатывающей доверчивых евродепутатов, как козни журналистов и прочих врагов. Но судебно-правовое решение в Страсбурге - это нечто совсем иное, чем просто пожелания,  выступления и козни. В Евросоюзе - и это пожалуй именно тот стержень, который заставляет столь непохожие друг на друга страны держаться вместе в едином политическом и экономическом объединении - уважают право и презирают бесправие. С этим неоспоримым фактом придется считаться даже Виктору Януковичу.

тут

В Украине сказали «зась» скоростным отечественным поездам

 

26 мая т.г. «Укрзалізниця» запускает поезда «Интерсити плюс» из Донецка, Харькова, Днепропетровска и Запорожья в Симферополь. К категории «Интерсити плюс» относятся поезда производства южнокорейской Huyndai Rotem и чешской Skoda. Данное решение «Укрзалізниці» нанесло удар по планам Крюковского вагоностроительного завода наладить серийный выпуск скоростных поездов. Единственным незанятым направлением для скоростных маршрутов остается одесское, но это дальняя перспектива.

О планах «Укразалізниці» запустить поезда КВСЗ на маршрутах Харьков – Симферополь и Донецк – Симферополь в начале февраля заявлял Николай Сергиенко, первый заместитель гендиректора ведомства. «Тогда мы планировали, что деньги на закупку крюковских электропоездов будут выделены из государственного бюджета, но в этом году средства на них так и не были предусмотрены». Со слов председателя правления КВСЗ Евгения Хвороста - «В настоящее время, решения о выделении бюджетных средств на закупку крюковских скоростных поездов принято не было и, в ближайшее время, принято не будет».

Единственное перспективное направление для скоростного движения, которое еще не занято – одесское. Год назад начальник управления пассажирских перевозок «Укрзалізниці» Александр Иванько сообщал о планах по запуску скоростных поездов Киев – Одесса до конца 2012 года. Этого не произошло. «Железнодорожная инфраструктура на этом направлении позволяет пускать поезда со скоростью не более 120 км/ч, – подчеркивает Леонид Лобойко, директор «Украинской железнодорожной скоростной компании». – Для скоростного движения нужно строить новую, но на это нужно время и деньги».

Есть ли будущее у крюковских скоростных поездов? В середине апреля межведомственная комиссия разрешила эксплуатацию двух скоростных поездов крюковского производства, а также дала добро на производство опытной партии из 10 составов. Год назад КВСЗ договорился с Донецкой железной дорогой о поставке двух поездов, но за них «Укрзалізниця» еще не заплатила.

«Государство приобретет два уже произведенных крюковских поезда», – рассказал знакомый с ситуацией, пожелавший остаться неназванным, высокопоставленный чиновник Мининфраструктуры. Сроки покупки готовых электропоездов чиновник назвать не берется. Но другие поезда, которые планирует выпустить КВСЗ, государство вряд ли купит.

Спроса на скоростные поезда КВСЗ за пределами Украины нет, констатирует аналитик издания «Транспортный бизнес» Вячеслав Коновалов. «В России есть совместное производство скоростных поездов Российских железных дорог и Siemens, а в Белоруссии выпускать такие поезда будет швейцарская Stadler, которая строит завод в Минске», – пояснил Коновалов.

Євросуд одноголосно визнав незаконним арешт Тимошенко

Євросуд одноголосно визнав незаконним арешт Тимошенко

30 квітня Європейський суд з прав людини одноголосно виніс рішення у справі Юлії Тимошенко: арешт та утримання Юлії Тимошенко під вартою є незаконними та політично-вимотивованними.

"Суд одноголосно визнав, що було порушення ст.5 п.1 (Європейською конвенцією з прав людини). Суд одноголосно встановив, що було порушення ст.5 п.4, суд одноголосно визнав, що було порушення ст.5. п.5. Суд одноголосно встановив, що було порушення ст.18 Конвенції", - говориться в рішенні ЄСПЛ.


Повний текст рішення англійскою мовою - на сайті суду.