Невероятные фото прислал читатель в нашу редакцию, увидев которые мы не поверили своим глазам: На фото 140 человек "штурмует" детскую поликлинику на Острякова, с пояснением, что такое происходит каждую пятницу уже около года.

Наш корреспондент проверил достоверность информации и прибыл 12 апреля в 06:30 к зданию больницы. В это время уже около входа в поликлинику находилось около 40 человек:

Прошел час, и сонных людей стало уже более 80:

В процессе стало выясняться, что многие спали в машинах и ждали своей очереди, кто-то занимал очередь ночью. У присутствующих родился резонный бизнес проект: С ночи ходить под поликлиникой и продавать чай, кофе, что-то перекусить, а так же услуги обогрева рук и ног в палатке.

В чем же собственно дело? Куда такая очередь?

Первое, где можно найти ответ - это входная дверь:

Как выяснилось: специалистов не хватает: часть в отпусках, окулист вообще один на весь город с почти 400 000 населением, а запись к ним ведется только по пятницам в 7:30.

Часть стоявших в очереди - делает это далеко не первый раз, кто-то по 3 и даже по 5 недель старается попасть в очередь и записаться к специалисту:

Примерно в 8:30,  начинают орудовать местные пенсионерки, продающие места в списках. Их ценник колеблется от 25-50 грн. за фамилию тем, кто не успел записаться.

Возникает только один вопрос: когда закончится этот каменный век в системе здравоохранения Севастополя?

Информационный Севастополь

  від команди Януковича! Жах! – Володимир Пилипчук

Як тільки шарманку Януковича-Азарова про “покращення” заїло, запропоновані ними реформи щоденно підтверджують вже неприкриту мету і суть нинішньої влади – корупція і пограбування.

1. Маленький шедевр - звичайний, грабунковий, донецький:
Уряд вирішив, що підвищення цін на бензин поліпшить якість вітчизняних доріг. Контраргументи:
- підвищення цін на пальне має бути результатом зростання цін на нафту, а не відбуватися за побажаннями міністра транспорту;
- підвищення цін на бензин інколи допускається для покриття витрат на суттєвий приріст його якості;
- підвищення цін на пальне - це однозначно фактор зростання цін у всіх галузях і сферах економіки, що його використовують;
- підвищення цін на пальне не призведе до поліпшення якості доріг, коли кошти розкрадаються, а їх будівництво – неякісне. Побудовані і реконструйовані в минулому році дороги сьогодні являють собою “партизанські стежки”. Побудована (реконструйована) дорога до першого капремонту має служити 9-12 років (в залежності від кліматичних умов). Правда, Азаров вирішити проблему пропонує обмеженням їзди по них автомобілів вагою вище 12 тонн. А чому вище 12 тонн? Геній Азарова не додумався до того, що коли обмежити рух по дорогах автомобілів і в 1,5 тонни, або перетворити їх у пішохідні дороги (у два рядки в кожному напрямку), то дороги служитимуть ще довше.

З появою російського за складом і менталітетом уряду в Україні, дві проблеми Росії, а саме “дураки й дороги” автоматично стали надбанням і України.

2. Потужний шедевр - не звичайний, але теж грабунковий, і теж від донецьких „інтелектуалів”.
Мінфін пропонує підвищувати ставки податків на рівень інфляції!!! А якщо інфляція буде збільшуватися на 15%, 100%, 200% і вище, то Мінфін знову підвищуватиме щорічно ставки податку також на 15%, на100%, 200% і вище???

Якби мені хтось сказав, що в “команді професіоналів” є такі кадри, я б не повірив... Але ж їх не одиниці – ціла команда... Їх не те, що на посадах міністрів, а на посадах держслужбовців використовувати зле... Тільки землекопами, причому не на бульдозерах, а з лопатою «ХАзарова, чи Азірова». В останнього не вистачає олії в голові, щоб за три роки на посаді (за 22 роки Незалежності) вивчити мову, а в його міністрів немає освіти і належних знань (навіть при наявності диплома).

Все по-комуністичному - кожна кухарка може керувати державою. Тому, мабуть, у ПР такий “плодовитий” союз із комуністами...

То біда... Я не знаю, чи хтось із читачів є “на одній нозі” з регіоналами, то він мав би їм пояснити, що для боротьби з інфляцією є цілий комплекс інструментів (хай почитають підручники). Суть їх спрямованості - у стимулюванні обсягів фізичного виробництва та пропозиції товарів. Поясніть, що збільшення доходів бюджету можливе, якщо будуть зростати обсяги ВВП, тобто коли буде більше вироблятися товарів та надаватися послуг саме внутрішнього походження (виробництва). Що нинішнє зниження доходів є наслідком падіння ВВП, зростання тіньового сектору економіки і неплатежів до бюджету, виведення коштів у офшори саме олігархами ПР, бо якби за цим стояли опозиціонери, то тіньова економіка була б давно знищена, або легалізована. Поясніть їм, бо в іншому випадку – біда настане не лише для людей (ЛОХторату) та для економіки держави, але й виникне загроза для здоров’я (життя) самих правителів. І то - в невдовзі після прийняття такого закону в черговому кінозалі, клубі, чи туалеті і набрання ним чинності (хоча вірніше сказати – безчинства)...
Поясніть це неучам, будь ласка... що одним з основних чинників інфляції є дефіцит пропозиції товарів на внутрішньому ринку, а обклавши зростаючим податком внутрішній випуск і обіг товарів, вони дефіцит підсилюватимуть постійно і регулярно. При цьому у виробників продукції катастрофічно знижуватимуться обсяги обігових коштів, а це – шлях до бартеризації економіки (в ліпшому випадку), або й до повного банкрутства виробників (продавців) продукції, а за ними – до банкрутства банків, а то й... повного банкрутства влади.

Розтлумачте, якщо вони здатні ще зрозуміти, що для того щоб погасити товарний дефіцит, їм треба буде збільшувати імпорт. Але в умовах дефіциту долара на внутрішньому ринку і низьких резервах НБУ курс гривні рухне. Це знову призведе до додаткової інфляції (у т.ч. валютної), викликаної падінням купівельної спроможності гривні. Падіння гривні, у свою чергу призведе до зменшення обсягів імпорту, а значить – до поглиблення товарного дефіциту на внутрішньому ринку. Зростання дефіциту на ринку призведе до зростання цін і до зменшення закупівель постійно падаючих об’ємів виробленої продукції. І так буде протягом кількох послідовних циклів.

Керівництво Мінфіну (Уряду) елементарно беграмотне... Вони абсолютно не розуміються навіть на базових категоріях економіки. Таких міністрів використовувати на державній службі просто шкідливо. Вони не розуміються на тому, що підвищивши податки на рівень інфляції, запустять кілька наступних, послідовних кіл інфляції, що призведе до гіперінфляції і до рецесії одночасно, тобто, призведе до стагфляціїї (оскільки на внутрішньому ринку України їх продукцію вже нікому буде купляти, окрім олігархів) ... Ось вам і команда "ПРОФФФЕСІОНАЛіВ"!?!? Мамо рідна, - хочеться кричати, це ж ідіотизм в квадраті помножений на кретинізм в кубі...

Погляньмо на європейську Польщу. У 1990 році в Польщі були набагато гірші стартові умови, ніж в України. Поляки “човникували” в Україні і світі. Зовнішній борг був - сім млрд. доларів, в Україні - нуль. ВВП у Польщі був у півтора рази нижчим, ніж в України. Населення у Польщі було 38, 119 млн. чол.. (в Україні було 52 млн. чол.).
Нині:
- населення Польщі 38,6 млн. чол. ( в Україні - 45 млн.);
- ВВП Польщі 480 млрд дол..( в Україні – 180 млрд.дол);
- валютні резерви Польщі – 85 млрд дол.. ( в Україні – 25 млрд. дол).
- середньомісячна зарплата в Польщі 1135 дол.. (в Україні -370 дол.).

Газ однаково купують у Росії, як і ми

Як і чим пояснити покращення “по-польськи”?

А. Фактор зовнішній. Ось що означають європейські можливості, європейська інтеграція і кооперація. Скажете: „Немає на них “Тайожного Союзу” і властивої йому "інтеграційної ефективності обдирання"?!

Б. Фактор внутрішній. Ось що означає польська команда професіоналів. Скажете: “Немає в них, на ті їх 85 млрд. доларів держрезервів “команди профффесіоналів” Януковича і його “папєрєднікав” і властивих їм апетитів... Вони б їх швиденько...”

Що за усім цим стоїть?
Різниця в менталітеті і патріотизмі поляків і українців.. Думайте, якщо є чим!

Володимир ПИЛИПЧУК, академік Академії економічних наук, професор, для Волі народу
09 квітня 2013 року

С каждым годом президентства Виктора Януковича все больше властных должностей в стране переходит к людям из команды старшего сына Президента царевича Александра. Это не может не удивлять: ранее неизвестная общественности «пацанва» с пухлыми розовыми щеками выдирает из зубатых пастей опытных политических акул Партии Регионов министерство за министерством.

О Сергее Арбузове пишет Татьяна Чорновол, УП.

Первым человеком из команды так называемых «Семейных» является банкир Януковичей — Сергей Арбузов, нынешний вице-премьер-министр Украины, по сути, теневой премьер. Официального статуса он не имеет только потому, что в стране никак «нэ миньот криза», и надо, чтобы Азаров оттягивал на себя негатив.

Другие члены семейной команды во власти так или иначе связаны именно с этой персоной. Поэтому чтобы разгадать загадку, откуда взялись эти «Семейные» и что они из себя представляют, нужно поинтересоваться, в первую очередь, жизненным путем Сергея Арбузова.

Как известно, первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке». В частности, Арбузов возглавлял Константиновское отделение «Приватбанка» с 1998 по 2003 год. В это время его мама Валентина Арбузова руководила Донецким региональным управлением «Приватбанка».

Первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке»

Это все общеизвестные факты, а вот что собой тогда представлял донецкий «Приватбанк» — мало кто знает.

«Приватбанк» на Донетчине появился в 1994 году, и это было то время, когда особого могущества достиг криминальный клан Ахатя Брагина, который особенно ревностно контролировал, чтобы на территорию Донбасса не зашел чужой бизнес.

Сергей Тигипко, тогда председатель правления «Приватбанка», должен помнить, как он неоднократно пытался открыть филиал в Донецкой области, но орешек был не по зубам. Лишь в середине 94-го Тигипко нашел посредника в донецком городе Константиновка, который через свою «крышу» — местного криминального авторитета Медведя согласовал «вопрос» с Ахатем Брагиным, и отделение «Приватбанка» сначала появилось в Константиновке, а затем и в других городах Донецкой области.

СПРАВКА: Медведь Александр Семенович, 1953 года рождения, уроженец города Константиновка Донецкой области (улица имени 6-го сентября, № 17, кв. 7). Кличка «Медведь». Теневая экономика, вымогательство (Донецкая область).

Согласно информации из источников автора, первые годы «донецкие» платили Коломойскому за бренд, в остальном это была самостоятельная структура с теневым главным офисом в городе Константиновка (именно ее впоследствии возглавил Арбузов). В частности, кадровые вопросы банка решались в Константиновке. Поэтому к назначению Валентины Арбузовой руководителем Донецкого управления никакого отношения ни Тигипко, ни Коломойский не имели.

По информации автора, в первые годы донецкий филиал «Приватбанка» работал под Брагиным и Щербанями. В частности, банк обслуживал бизнес губернатора Владимира Щербаня, авторитета Брагина и депутата Евгения Щербаня, а после отставки первого с должности губернатора и убийства двух других перешел под контроль их наследников — Януковича и Ахметова.

Благодаря проведению финансовых сделок для хозяев области, донецкое отделение «Приватбанка» никогда не имело проблем с контролирующими и правоохранительными структурами. Проблемы, наоборот, возникали у несговорчивых мелких клиентов банка, поскольку силовики области всегда принимали сторону банкиров.

Что неудивительно, ведь вскоре после своего появления в Донецке филиал «Приватбанка» выступил учредителем благотворительной организации «Фонд содействия милиции».

В первые годы этот фонд возглавлял ныне покойный (разбился в автокатастрофе) тогдашний руководитель УВД Донецка Владимир Варака, который считался человеком, близким к губернатору Владимиру Щербаню. В частности, когда Щербань стал губернатором Сумской области, то сделал генерала Вараку своим замом.

В интернете об этом персонаже можно найти немало публикаций с криминальным сюжетом. В частности, сайт ОРД писал, что Варака, будучи заместителем в УВД Донецка, в 1989 году лично бил Вячеслава Чорновила, когда тот приезжал по делам Хельсинской группы.

Однако несмотря на традиционно любезные отношения между банком и правоохранителями, плотину все же прорвало — в 2003 году донецкий «Приватбанк» сотряс крупный криминальный скандал, который невозможно было замять.

Директор мариупольского ООО «Азовзалізобетон» Игорь Бутин рассказал автору свою печальную историю взаимоотношений с донецким «Приватбанком». В далеком 2001 году бизнесмен решил положить на депозит в «Приватбанке» 200 тысяч долларов. Девочки в отделе вкладов с милыми улыбками посоветовали Бутину зайти в кабинет руководителя филиала Татьяны Кудиновой, мол, для вип-клиентов имеется особая программа с повышенной процентной ставкой. Из кабинета руководителя филиала Бутин вышел с договором, скрепленным подписью Кудиновой и бухгалтера банка Виктории Павловой. Сдал деньги в кассу…

А теперь представьте состояние бизнесмена, когда в 2003-м он пришел забирать деньги и узнал, что по его вкладу депозитный счет вообще не был открыт! В банке ему сообщили, что денег гражданина Бутина у них нет и … никогда не было.

«А потом выяснилось, что я такой не один, что мариупольский „Приватбанк“ практиковал грабеж вкладчиков много лет. Оказалось, что деньги, которые некоторые клиенты сдавали кассирам, или не были положены в кассу, или снимались затем с депозитов по поддельным ордерам», — рассказал Бутин автору.

Когда клиенты поднимали скандал и настаивали на своей правоте, то начинались наезды «силовиков». (Вспомним о давней дружбе через благотворительный фонд между донецкими «ПриватБанком» и правоохранителями). «Вы хотите написать заявление?, — спрашивали у ограбленных клиентов в милиции, — А откуда у вас деньги? А платили ли вы налоги?». В дополнение к неприятным вопросам силовики, бывало, еще и отбивали горе-клиентам «Приватбанка» почки и память.

В частности, в офис руководителя «Азовзалізобетон» после его жалоб на «Приватбанк» нагрянула налоговая полиция. «Силовики» не только изъяли документы, но также избили предпринимателя. «Позже, я выяснил, что заказчиком этого визита были должностные лица «Приватбанка», — рассказал Бутин.

Однако Бутин оказался принципиальным, его деньги — чистые, поэтому бизнесмен пошел в суд. У него за плечами уже 10 лет тяжбы, однако он смог вернуть только часть украденных «ПриватБанком» средств.

Центральное руководство «Приватбанка» имело наглость публично отмежевываться от грабежа своих клиентов региональными отделениями. В частности, зампред правления «Приватбанка» В. Козин (служба безопасности банка — «А») разослал пострадавшим вкладчикам письмо с такими циничными словами: «Данная проблема возникла не в результате деятельности банка, а вследствие противоправных действий конкретных работников Мариупольского филиала, которые, прикрываясь именем Приватбанка, действовали вопреки его интересам. В связи с изложенным, рекомендуем Вам обратиться с гражданским иском к Кудиновой Т. Н. и Павловой В. В., для чего необходимо написать соответствующее заявление следователю».

Надо сказать, что против руководителя Мариупольского филиала «Привата» Татьяны Кудиновой все-таки было возбуждено уголовное дело. Известно, что она была арестована, но освобождена под залог, потом сидела на скамье подсудимых. А что дальше? Она все же избежала ответственности, поскольку через Валентину Арбузову имела связи среди влиятельных лиц области.

Кстати, Бутин был не единственной жертвой мошенничества донецкого «Приватбанка». После того, как вспыхнул скандал, только в Мариуполе 60 человек заявили, что «Приватбанк» аналогично украл их деньги — около 4 млн. долларов.

Вслед за Бутиным начали объявляться пострадавшие и в других городах Донецка. Похоже, что раскулачивание вип-клиентов было системной работой донецкого «Приватбанка», которым тогда руководила Валентина Арбузова.

По информации Сергея Ярмака, руководителя общественной организации «Вкладчики, пострадавших от действий КБ «Приватбанк», в 2003-м были возбуждены уголовные дела в отношении должностных лиц Донецкого регионального управления «ПриватБанка», работников филиалов в городах Константиновка, Макеевка, Горловка и Красноармейск. Эти данные Ярмаку подтвердили из Генеральной прокуратуры, заместитель прокурора А. Ганзюк. Однако впоследствии эти уголовные дела «заглохли».

В тот период Константиновским отделением, которое было названо Ярмаком в перечне тех, что грабили клиентов, руководил Сергей Арбузов. Было ли возбуждено уголовное дело против него? Автор обратилась в пресс-службу Арбузова с соответствующим вопросом. Однако ответа не дождалась.

Предприниматель Игорь Бутин предполагает, что мошенники из Мариупольского «Приватбанка» были в доле со своим банковским руководством. Что в принципе логично, ведь грабеж в стиле «гоп-стоп», который практиковал филиал в Мариуполе, долгие годы не мог быть незамеченными в донецком офисе.

Поэтому возникает закономерный вопрос — существует хотя бы малюсенький шанс, что мать нынешнего вице-премьера Валентина Арбузова, которая в то время руководила донецким управлением «Приватбанка», не была замешана в тех грязных делах?

В это мало верится, тем более, что автор выяснила, что с Татьяной Кудиновой, криминальным руководителем Мариупольского «Приватбанка», лично Валентина Арбузова была довольно близка. В те времена, когда Кудинова, как установило следствие, грабила вкладчиков «Приватбанка», она вместе с Арбузовой имела общий бизнес. В 1998 году Кудинова с Арбузовой учредили ООО «Инвест-центр», которое занималось «консультациями по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления».

Арбузова, Захарченко и Соркин, заместитель Арбузова, на расширенном совещании

Почему же Валентина Арбузова избежала уголовной ответственности за мошеннические схемы грабежа вкладчиков в подчиненном ей учреждении? Этим определенно можно поинтересоваться у нынешнего Генпрокурора Виктора Пшонки. Ведь именно он был прокурором Донецкой области в те времена. А сейчас Пшонка, а также его сын Артем, почти члены «Семьи».

Так же «семейный» нынешний руководитель Национального банка Игорь Соркин, который в далеких 2001-2003 годах любезно закрывал глаза на «гоп-стоп» Донецкого «ПриватБанка», хотя должен был замечать «нарушения» (это, конечно, очень мягко сказано) с высоты своей должности в инспекции коммерческих банков при НБУ (он отвечал именно за Донецкой регион).

Итак, Валентина Арбузова вышла из криминального скандала чистой. Она лишь пожертвовала несколькими членами своей команды — было заменено руководство нескольких филиалов, в том числе криминального Мариупольского, а также … Константиновского. Да, именно в разгар скандала в 2003-м году Сергей Арбузов уволился из банка, которым руководила его мама, и пошел работать в «Укрбизнесбанк» Януковичей.

Ниже информация из базы налоговой о совместном предприятии криминального руководителя Мариупольского филиала «Приватбанка» Татьяны Кудиновой и ее шефини Валентины Арбузовой.

ОКПО: 30227423

Наименование организации: Общество с ограниченной ответственностью

«ИНВЕСТ-ЦЕНТР»

Адрес: Донецкая обл., г.Горловка, Центрально-городской р-н, ул. Горького, д. 5

Руководитель: Евич Елена Гавриловна

Уставный фонд: 34375

Вид деятельности: маркетинговые исследования, консультации по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления

Учредители предприятия:

Наименование организации: Ассоциация шахтерских городов Донбасса
Наименование учредителя: Бахаев Анатолий Павлович
Наименование учредителя: Боровик Василий Николаевич
Наименование учредителя: Арбузова Валентина Ивановна
Наименование учредителя: Скударь Валерий Маркович
Наименование учредителя: Кудинова Татьяна Николаевна

Anatoliy Tkachenko
cenzoriv

Вони ж, поштові картки, промовисто підтверджують зауваження професора географії Мєчислава Орловича, який у своєму капітальному "Путівнику по Європі" (1914 р.) знаходить для тодішнього міста Станіславова не так і багато слів: "Торговельне місто, 65 тис. мешканців, резиденція греко-католицького єпископа.

Посідає чудовий парк у кінці вулиці Липової, найгарнішої в місті". У пізніші часи вона побувала вулицею Пєрацького, Червоноармійською, з 1953-го – Сталіна. Коли ж радянська влада цього самого Сталіна почала активно й масово позбуватися, вулицю перейменували на Шевченка. Здається, до 100-річчя з дня його смерті. Факт заміни Сталіна Шевченком не може не викликати в мене згадки про один тогочасний анекдот.

Я чув його у версії мого батька. У певному населеному пункті слід було протягом ночі демонтувати пам'ятник Сталіну. Але якось так він був поставлений, що повністю його усунути не вдавалося. Тоді з нього прибрали голову, замінивши головою Шевченка. Відбулось урочисте відкриття нового пам'ятника, мітинг і все таке. А наступної ночі на постаменті нашкрябали: "Діти мої, діти, // Що ви наробили? // На грузинську сраку // Мене посадили!"

Анекдот анекдотом, а вулиця Шевченка і справді серед найкрасивіших у Франику. І коли 11 років тому ми переїхали на неї жити, то це було – дозволю собі дещо пафосний тон – сповненням багатолітніх мрій і бажань. Особливо того першого ранку, коли я, розплющивши очі, побачив за вікном нашого помешкання на висоті третього поверху вкриті першими зеленими листками гілки старої липи.

Сьогодні я всіляко уникаю визирати на нашу вулицю з вікна. Якщо ж усе-таки часом доводиться глянути в той бік, то бачиш аж ніяк не "найгарнішу в місті" вулицю, а щось наче Грозний часів першої чеченської, не вистачає лише панічно покинутої російськими військами напівзнищеної бойової техніки.

Але повністю відвернутися від цього видовища, як ви розумієте, жодної змоги немає – вже хоча б у силу тієї причини, що цією вулицею ми, її мешканці, мусимо ходити. Нас тепер усюди безпомилково впізнають за взуттям, точніше за налиплою на ньому багатошаровою грязюкою.

"А, ви з Шевченка", – кивають із розумінням та співчуттям. З нашою вулицею трапилася катастрофа на рівні трагедії – капітальний ремонт в епоху комунального колапсу. Розпад і розвал міського господарства сьогодні є, напевно, характерною ознакою всіх населених пунктів нашої країни.

Що там говорити про колись такий доглянутий і симпатичний Франик, якщо вже й Київ задерибанено ледь не вусмерть? Залишається вірити, що хоча б у Донецьку нині все добре і хоча б одне-єдине місто на цій авітамінозній землі насолоджується покращенням. Капітальний ремонт вулиці Шевченка якісь ідіоти – даруйте, я не маю для них іншого слова – розпочали десь у жовтні, якраз на зиму. Пам'ятаю, що до наших вікопомних парламентських виборів залишалося з тиждень, як вони почали.

Я знав, що добра від цієї зміни очікувати не варто. Але навіть і я з властивим мені в останні роки песимізмом не сподівався аж такого песимістичного розвитку. Нині, через п'ять з половиною місяців їхньої діяльності, ніякого кінця ніякого ремонту навіть і близько не видно. Є лише рови, ями, вибоїни, вирви і жахливе, ніби фекалії, місиво під ногами, в якому для повноти апокаліпсису так бракує одного-двох обгорілих бетеерів чи танків.

Утім якісь робітники іноді ще з'являються. Якісь невеличкі групки доходяг де-не-де буває мокнуть під дощами в багнюці. Вигляд у них такий, що я не вірю в їхню здатність успішно міняти підземні комунікації. Так, руки з них іще ростуть, але вже явно не з того місця. Насправді все, що з ними слід було б робити – це спробувати лікувати від алкоголізму.

Єдина від них користь у тому, що протягом дня вони розмітають тижневий запас горілчаних "чекушок" у сусідній з нами крамниці "Парковій". Тобто крамниця сяк-так виживає лише завдяки їм. Якщо чесно, то мені вже й не віриться, що "найгарнішу в місті" вулицю вдасться колись реанімувати. Зрештою, й сусід мій деякий час тому запропонував цілком реалістичну альтернативу: з потеплінням (якщо воно, чорт забирай, колись настане) слід засадити всю колишню вулицю Шевченка якимись кукурудзами та картоплями.

Хай уже будуть зарості, хай буяє городина, хай по всій довжині вулиці – від центру міста й до парку – стоять раком працьовиті франківчани, виловлюючи з посівів колорадського жука. Бо на біса нам узагалі наші міста з їхнім асфальтом? Ми – споконвіку від земельки. Плугатарі ми, гречкосії, свинопаси!

Переоремо ж наші міста на родючі ниви! А тут ще й пригадалась одна історична подія. Це ж саме на ній, на Шевченка, перед головним входом до універу, тоді, у вересні 2004-го, відбувся незабутній та леґендарний кидок яйцем! І саме від нього злягла на вуличний асфальт велика людина, яка нині в цій країні є президентом.

От я й думаю тепер: а може, це такий його таємний наказ? Ліквідувати, стерти цю кляту вулицю з лиця землі, щоб ніхто й не згадав і щоб екскурсоводи майбутнього не приводили туристичні групи з усього світу до головного університетського входу?

Юрій Андрухович, письменник, спеціально для ТСН.ua

У понеділок "залізна леді" Маргарет Тетчер померла від інсульту. За словами речника Тетчер лорда Белла, сталося це вранці 8 квітня.

"На превеликий жаль Марк та Керол Тетчер оголосили, що їхня мати баронеса Тетчер упокоїлась у мирі після інсульту, який стався цього ранку", - зазначив Белл.

Вона народилася у 1925 році, була прем'єром від консервативної партії з 1979 року до 1990. Вона була першою жінкою, яка обіймала цю посаду і керувала країною безперервно 11 років.

Тетчер була союзником президента США Рональда Рейгана у боротьбі з Радянським союзом. "Залізною леді" її під час Холодної війни назвала газета "Красная звезда", яку видавало Міноборони СРСР.

Маргарет Тетчер втілила у життя ряд консервативних заходів, які стали частиною політики так званого "тетчеризму". Після виходу у відставку (1990 рік) Тетчер написала книгу "Мистецтво управління державою".

Як писала "Українська правда. Життя", у березні минулого року в прокат вийшла біографічна стрічка "Залізна леді", яка розповідає про сімейне життя та політичну кар’єру Маргарет Тетчер.

Знамениті афоризми Маргарет Тетчер:

"Я виключно терпляча, за умови, що все буде по-моєму"

"Півень, можливо, гарно кукурікає, та яйця все-таки несе курка"

"Чому, якщо чоловік проявляє характер, то він справжній мужик, в якщо жінка проявляє характер, то вона - стерво?"

"Неможливо зрозуміти всіх, якщо не послухати кожного"

"Єдиний спосіб дістатися вершини драбини - долати сходинку за сходинкою, по одній за раз. І в процесі цього підйому, ви не очікувано побачите у себе всі необхідні якості, навички та вміння, необхідні для досягнення успіху, котрого ви, начебто ніколи не мали"

"Якщо я буду сама проти сорока восьми, мені буде шкода цих сорок вісім"

"Жага до перемоги палає в кожному із нас. Воля до перемоги - питання тренування. Спосіб перемоги - питання честі"  

"Я люблю суперечку. Я люблю дебати. Я не очікую ні від кого, що він буде сидіти і погоджуватися зі мною – це не те, що треба робити"

"Я не політик консенсусу. Я – політик переконання"

"Я не переймаюся тим, скільки говорять мої міністри, допоки вони роблять те, що я кажу"

"Для тих з вас, хто чекає, затамувавши подих, улюбленої фрази медіа про розворот на 180 градусів, то я можу сказати лише одне: якщо ви хочете – ви і розвертайтеся. Леді не розвертається"

"Ніхто б зараз не згадував Доброго Самаритянина, якби у того були тільки хороші наміри. У нього також були і гроші"

"Немає такого поняття, як суспільство. Є окремі чоловіки і жінки, і є сім’ї"

"Будь-яка жінка, яка розуміє, як вести господарство, наблизиться до розуміння того, як керувати країною"

"Це була зрада з посмішкою на обличчі. Можливо, це було найгірше з усього". 1993, про колегу з уряду, який порадив їй піти у відставку.

"Дім – це місце, куди приходиш тоді, коли немає більше куди піти" (Травень 1991, шість місяців після відставки)

Біолог Наталя Шульга виїхала з України у 90-х. Після захисту кандидатської дисертації і років роботи в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України, науковець поїхала здійснювати дослідження в інституті Рочестера у США.

"Я їхала в Америку на рік, а залишилася на 13", - каже вона. За цей час Шульга отримала ступінь PhD, стала асоційованим професором з досліджень. Її роботи публікувалися у найвпливовіших наукових журналах "Science" і "Nature".   

Тим часом її рідний Інститут у Києві потроху розвалювався. "У них не було грошей навіть платити за комуналку, всі наші препарати, які зберігаються при -70°, довелося зібрати в одну кімнату", - розповідає вона.