"Оце так ! Якраз

Дотепна вигадка , кохання спосіб новий:

Не розпитавшися втікати од любові !...

Крутить ?- суддя розгнівався, - Крутити  знову хочеш ?

Навіщо ти мене і сам себе морочиш ?

навіщо про любов мені торочиш тут.

Про честь...Хто чинить так - той зводця, баламут !..."

Тадеуш вийшов із кімнати сам не свіій ...Спинився

Вперше чув такі докори грізні,

а знав , що недарма...і що жалі запізні.

Ну  що , як дійде це до Зосиних ушей ?

До Телімениних? Ні ! Кинуть дім оцей !

Втекти світ за очі !...Непевною ходою

Ішов не знать куди.... Аж перед ним марою

Постала в білому висока тінь тонка.

Тремтяча простяглась до панича рука,

І голос вимовив , гіркої муки повен:

"Невдячний! Говорить ще й сміє про любов він!

Ще вчора заглядав мені у вічі ти,-

Сьогодні думаєш , як швидше утекти?

Ще вчора тішився розмовою моєю,-

Сьогодні злякано  ховаєшся від неї,

Немов трутизною напоєна вона!

Що ж...Може так і слід, і це моя вина :

Адже мужчина ти, невдячний і зрадливий...

З кохання нашого смієтеся усі ви !..."

"Нещасна ...і про що благає? про дрібницю!

Тепер він сам не знає своєї таємниці,-

Любив її чи ні....

Де ж порятунок , де ? Що діять , що чинить ,

Як заспокоїти розбурхане сумління?..."

Предивне сталося під ту хвилину діло:

Граф із жокеями своїми над"їжджав

І слухав, як бринить до ставу другий став -

Той світло , сумно той , мов арфи дві еольські

(За всі жаби кричать жаби найкраще польські)....

"ПАН ТАДЕУШ "  Адам Міцкевич

Переклад М. Рильського

 

Я не тебе люблю, о ні, Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє. Не голос твій, що, мов дзвінок, Мою бентежить душу, І не твій хід, що кождий крок Відчути серцем мушу. Не ті уста, з котрих вже я Не вчую слова ласки, Не вид, в котрім душа твоя Виднієсь вся без маски. Не стать твою, не скромний стрій, Котрим вона вповита, Не гармонійний вигляд твій, Мов пісня сумовита. Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію. Все, що дало мені життя, В красу перетопляв я, І всю красу, весь жар чуття На неї перелляв я. Вона мій спів, вона мій хліб! Душа моя — аж дивно — До неї, наче той поліп, Приссалась невідривно. Усіми нервами приляг Мій дух до неї, мила, — І тут вона — аж страх! аж страх! Твій вид мені явила. Неначе блискавка ярка, Що зразу сліпить очі, Що враз і тішить, і ляка, Ніч робить з дня, день з ночі, — Отак для мене був твій вид І розкішшю й ударом; Я чув: тут смерть моя сидить, Краси вповита чаром. Я чув, і з жаху весь тремтів, І розкішшю впивався; Від тебе геть тікать хотів, Круг тебе все снувався. Мов той Іксіон, вплетений У колесо-катушку, Так рік за роком мучусь я, І біль мою жре душу. І дармо ліку я шукав На сю свою хоробу; Кого зрадливий сфінкс піймав, Не пустить аж до гробу. Ні, не тебе я так люблю, Люблю я власну мрію! За неї смерть собі зроблю,

Від неї одурію.     

Іван ФРАНКО

Gdy Cie nie widze, nie wzdycham, nie placze, Nie trace zmyslow, kiedy Cie zobacze; Jednakze gdy Cie dlugo nie ogladam Czegos mi braknie, kogos widziec zadam I teskniac sobie zadaje pytanie: Czy to jest przyjazn? czy to jest kochanie?. Cierpialam nieraz, nie myslalam wcale, Abym przed Toba szla wylewac zale; Idac bez celu, nie pilnujac drogi, Sama nie pojmuje, jak w Twe zajde progi; I wchodzac sobie zadaje pytanie: Co mie tu wiodlo? przyjazn czy kochanie? Dla Twego zdrowia zycia bym nie skapil, Po Twa spokojnosc do piekiel bym zstapil; Choc smialej zadzy nie ma w sercu mojem, Bym byl  dla Ciebie zdrowiem i pokojem. I znowu sobie powtarzam pytanie: Czy to jest przyjazn ? czy to jest kochanie?

Adam Mickiewicz

Непевність Перекладач: Л.Первомайський Вдалині від тебе не тужу, не плачу, Розуму не трачу, як тебе побачу, А проте, як часом довго не стріваю,— Все чогось сумую, все когось шукаю.

I в журбі до серця підплива питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі Одновити в думці риси твої милі, Хоч мені й говорить прагнення щоденне, Що ти завжди близько, завжди біля мене.

Та мене хвилює давнє запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Сумував я тяжко, та своєї скрути Не давав ніколи я тобі відчути; Без мети блукав я і втрачав дорогу, А прибившись часом до твого порогу,

Входив я, сховавши в серці запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Задля тебе навіть смерть була б легкою, В пекло я подався б для твого спокою, Хоч не маю зваги серцю наказати — I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати.

Сушить мені мозок те лихе питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Як руки твоєї дотик відчуваю, Наче в любий спокій весь я поринаю. Я б заснув навіки в тую мить, здається, Коли б не будило серце, в котрім б'ється,

Невідступно б'ється грізне запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Коли я цю пісню віршував без тями, Віщий дух моїми не владав устами, Сам не знаю звідки, стежками якими Узялися мислі і набігли рими,

Як я в кінці вірша вкарбував питання: Що мене натхнуло — дружба чи кохання? Adam Mickiewicz 1825

  

            

...nie zamkne oczu boje sie  ze znikniesz gdy otworze je  im wiecej Ciebie tym mniej  bardziej to czuje niz wiem  im wiecej Ciebie tym mniej  jak to jest mozliwe  im wiecej ciebie tym mniej  nie wiesz ze  ja nawet kiedy jestes tak blisko mnie  tesknie juz za Toba,....