ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА” - чи польське сумління обтяжують...

 З Інтернету: огляд польських медіа для українських читачів

POLSKA 1944-1947 WYPDZENI SPRAWOZDANIE ПОЛЬЩА 1944-1947

Jan Jacek Bruski Ян Яцек Бруський                             ..   WYPDZENI ВИГНАНЦІ  ...   http://www.olszowka.most.org.pl/polit02.htm OPERACJA "WISA" - czy polskie sumienie obciaj czystki etniczne? ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА” - чи польське сумління обтяжують етнічні чистки? "В 47 (1947 році –перекладач) році прилітав літак, у червні, так кружляв тут на селами. Скидав летючки. За дві години виїзд. Й відразу військо приїхало. За дві години, то за дві години. Що ж таке Пані візьме з дому, ніц нічого Пані не візьме. Й з того страху не візьме Пані ніц… Но й вивезли… загнали аж на захід. Чи відав диявол, куди то везуть. Чи до моря, втопити, чи де?». Так по літах оповідав про виселення з рідній Лемківщини один з вигнанців. До сьогодні спеціальна акція «Вісла”, внаслідок якої з трьох південно-східних воєводств депортовано на так звані Відновленні Землі близько 150 тис. Українців і Лемків, для багатьох залишається трагічним спогадом. До сьогодні вона затіняє стосунки III Речіпосполитої з її меншинами. За наказом Сталіна? Офіційно операцію виселення тлумачено потребою ліквідування запілля української партизанки. Вирішальним аргументом стала смерть генерала Кароля Сверчевського, який 28 березня 1947 р. – за підозрілих обставин – загинув у засідці УПА під Яблонками. Наступного дня Політичне Бюро ЦК ПРП вирішило, щоби в рамах репресивної акції, у швидкому темпу, переселити Українців та змішані родини на відновленні землі (перед усім в північну Пруссію), не створюючи скупчених груп, та не блище як за 100 км від кордону». У пресі та на радіву розпочата водночас масована антиукраїнська нагінка. Сьогодні вже знаємо, що єдине йшлося про претекст. Планування та підготовка до виселення розпочата була задовго перед замахом на «Вальтера”, - ще в другій половині 1946 року. Спори істориків будить авторство плану акції «Вісла”. Частина дослідників переконана, що влада в Варшаві діяла за наказом Москви, яка тяжіла до остаточної розсвари Поляків та Українців. «Зробили ми паскудну роботу, але під пресом СССР”, - твердить професор Ришард Тощеський. Ця теза вигідна, бо полегшує польське сумління, - дотепер вона не була підтверджена джерелами. Більш правдоподібно видається, на жаль, що ініціаторами виселення були самі Поляки. Діяли вони, річ ясна, з відома та згоди Сталіна. Операція «Вісла” логічно вписувалась в діяльність рідних комуністів. Вони декларувала вже з 1943 р., що «відновлена польська держава буде національною державою”. Цей ідеал безсумнівно приблизив депортацію української меншини та розпорошення на західних землях, що створило умови для швидкій асиміляції. Був й другий важливий аспект. Показова розправа з «бандерівцями” мала зміцнити позиції нової влади. Вона легімітизувала уряд комуністів в очах антиукраїнські настановленого суспільства. Депортація до "раю" Акція «Вісла” єдине була фіналом діяльності щодо «вирішення” української проблеми в Польщі. В кордонах Люблінської Польщі в 1947 р. знаходились близько 700 тис. Українців та Лемків (руських гуралів, значно частина яких дистанціонувалась від українськості). Цих людей планово виселити на Совіцьку Україну в рамах угоди про обмін населенням, укладеній у вересні 1944 р. з урядом УССР. Початкове виїзд на Схід мав добровільний характер. З можливості переселення перед усім скористались безземельні хлопи та мешканці сіл, знищених за військових дій. До совіцького «раю” теж виїхали групки задекларованих русофілів та симпатиків комунізму. Абсолютна більшість однак волала залишитись на землях, замешканих від поколінь. Коли заходи адміністративного впливу далі не повелись (м. і. виключення не-Поляків із земельній реформи), влада постановила вжити силу. Починаючи з вересня 1945 р. виселення здійснювала підрозділи Війська Польського. Хиба невипадково до акції спрямовано дивізії, сформовані у значній частини з кресов'яків, - палаючих жадобою відповіді за антипольську різню на Волині та Східній Галіції. Внаслідок того, ефект виселення часто переходив у брутальну пацифікацію. Хиба до найбільш вражаючих подій дійшло в Завідці Мороховської на Бескидському Pogrzu, де жолнежи замордували 70 цивільних осіб. Нема чого дивуватись, що в проведеній в таких умовах «репатріації”, остаточно скористалось понад 480 тис. осіб. Від виселення не охороняло ані членство в ПРП, ані служба в Війську Польському. На Схід депортовано як Українців так й Лемків, раніше узятих (найчастіше примусом) до шерегів Червоної Армії. Їх масово позбавлено польського громадянства, посилаючись на передвоєнні приписи заборони службу в чужої армії, - у тому на … на закон від 1938 року, спрямований проти «домбровчаків”, войовавших в Іспанії. Відтяти український гнійник Переселення 1944-1946 років не дали задовільних для влади результатів. Багато осіб, - завдяки сфальшованим документам, хабарам або протекції, а також внаслідок збройної протидії УПА, - уклонилось від вивозки. «Існує небезпека, - у січні 1947 р. непокоївся функціонер ЦК ПРП, - що український гнійник може залишитись на стале…”. У такій ситуації дозрівав план виселення та асиміляції решток української людності на західних землях. Його реалізацію довірено заступнику начальника Генерального Штабу Війська Польського, колишньому легионісту та передвоєному офіцеру, генералу Стефану Моссору. Він став на чолі створеній у квітні 1947 р. Оперативної Групи «Вісла”, у складі шести добірних дивізій піхоти, - усього близько 17,5 тис. жолнежів. Моссарові надані справжні диктаторські повноваження. Як представник уряду він був зверхником усіх військових підрозділів Корпусу Внутрішньої Безпеки, служб безпеки та міліції на теренах діяльності «Вісли. Теж міг видавати доручення місцевим органом адміністрації, командувачам військових округ, залізничній та поштовій владі. Оця махина перед усім була настановлена на потреби переселення. Українське підпілля, що лічило на теренах Польщі близько 1,5 тис. бойовиків, - деморалізованих і примушених до відступу, - у тому часі вже не було противником, якого комуністична влада поважно би побоювалась. Депортація тривала з 28 квітня до 28 липня 1947 року. Пізніше терен єдине «зачищувався”. Останнім, досить запізненим, - акордом акції «Вісла” в січні 1950 р. було виселення лемківських родин з чотирьох сіл побіля Щавниці. З партизанами впорались до осені 1947 року. Масована акція ОГ «Вісла”, скоординована з діями совіцьких та чехословацьких військ, допровадила до розбиття остатніх бандерівських сотень, або ж їх евакуацію з терену Польщі. На переломі вересня та жовтня крайовий командир УПА, полковник Мирослав Онушкевич, видав наказ розпуску підлеглих йому підрозділів. Тернистий шлях на Захід Виселяемим в рамах акції «Вісла”, як правило, надавалось від 2 до 5 годин на пакування найпотрібнішого реманенту та живності. Оскільки виселення відбувалось без застосування вантажівок, їм позволене було забирати господарську тварину. Людність подорожувало під ескортом війська спочатку на так звані збірні пункти, а пізніше, до станції навантаження Польських Залізниць, де формовано транспорти до транзитних пунктів в Освенциму або в Любліну. На кожному з тих етапів функціонери служб безпеки робили селекцію переселенців. Оскаржених у співпраці з УПА віддавано у руки спеціального військового суду. Інших підозрюваних, – перед усім українську інтелігенцію, - вислано до концентраційного табору в Явожні. Внаслідок тортур, поганого харчування та хвороб там вмерло понад 169 осіб. Значні важче, ніж сільську людність, було виселити Українців, що мешкали в містах. У Кракову порадили собі з тим, організуючі «котел” (мова російська – перекладач) в греко-католицькій церкві святого Норберта. Коли то в недільний ранок парафіяни входили до костьолу, там вже на них чекали функціонери УБ. За дверима затикали рота входячим, зв’язували та покладали в куток. Потім спокійно очікували наступних вірних. Виселенцям в акції «Вісла” надавались спеціальні – кольорові – переселенські карти, аби відрізнити їх від польських осадників. Інакше, ніж Поляків, зобов’язували їх різного роду обмеження, такі як-от заборона покидання місця побуту без згоди уряду безпеки. Аж до 1949 р. їм не видавали документів, що посвідчують особу. Українці та Лемки були останньої великою групою осадників на Відновлених Землях. Тому трафили їм господарства, найбільш запущені та поруйновані, а для части осіб узагалі забракло землі. Залишена ними на сході нерухомість в силу декрету з липня 1949 . стала власністю Скарбу Панства. Частина переселенців помімо категоричної заборони наважилась на повернення до дому. З-під Ольштина чи Легниці вертались в рідні сторони фурманками, і, навіть, піше. Закінчувалось це, найчастіше, поновною депортацією. Відомому криницькому маляреві, Никифорові, тільки за четвертим разом позволене залишитись в рідній місцевості. На відкриття обмеженого легального повернення потрібно було чекати аж до часів гомулківській «відлиги” . Порахунки з минулим Оцінка акції «Вісла” й сьогодні викликає крайні емоції. Більшість істориків тримається думки, що виселення, власне, лемківської людності, - не було потрібним для ліквідації українського підпілля. Відмінна опінія існує однак в поточній свідомості Поляків. Багато осіб вважають при тому, що «Вісла” була справедливою відплатою за ранішні українські злочини. Підкреслюють при цьому «гуманітарний” характер польських відплатних дій, і, навіть, нібито доброчинність переселення. “Лемкові – пишіть Едвард Прус - покидали ніщету, - тільки ж власну землю, сморідні хатинки – курні, а взамін отримували обширні німецькі доми та рільні господарства з жирною землею, про що не могли навіть мріяти в найсмілівіших снах”. На української стороні рівно ж не бракує голосів, свідчачих про засліплення, аби не сказати: абберація (тут ліпше у значенні: безрозсудство – перекладач). Львівський історик, Ярослав Дашкевич, - який виселення називає «народовбивстом”, - твердить, що операція «Вісла” була непорівнянне більш злочинним, аніж антипольська акція УПА на Кресах (де – нагадаємо – загинуло близько 100 тис. Поляків). На Волині та Східній Галіції йшлось же, - пишіть – про «усунення чужих колонізаторів” з одвічних українських земель.  У 1990 році солідаризований (від польської «Солідарності” – перекладач) Сенат засудив виселення Українців, На повторення того однак дотепер польський Сейм (нижня палата парламенту – перекладач) не зробив цього символічного жесту. Тупик старались подолати польські інтелектуалісті, які в 1997 році на сторінках паризької «Культури” оголосили звернення, засуджуюче «Віслу”. На жаль, звернення пройшло без належної луни, як аналогічно поважна резолюція Конгресу Українців, на якому публічно прохане польський нарід про пробачення за злочини часів війни. Є шанса, що справа ця поновне стане в порядку денному у зв’язку за наближенням 55- (себто: 2002 року – перекладач) річниці виселення. Обом сторонам дуже потрібні ж учтиві розрахунки з минулим, - рівно як з «Віслою”, так і з Волинню. Маємо надію, що Полякам і Українцям цим разом стачить відваги. (у тексту використано м. і. фрагменти документів, опублікованих в тому: Акція «Вісла”, під ред.. Євгена Місіли, Варшава 1993, та донесення, списані Євою Міхне з Ягелонського Університету) Stowarzyszenie OLSZWKA - al. Armii Krajowej 141/55 - 43-300 Bielsko-Biaa tel. 0..33 816 11 96 - e-mail : [email protected] [email protected] джерело: 13.05.2012. http://www.olszowka.most.org.pl/polit02.htm (з польської мови переклав: А. Грабовський,) 28.05.2012.; Дебальцеве  За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились. Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.