Приєднання Червоної Русі до Польщі

боку падали жертвою нищівних татарських наїздів, а, з другого, піддавались постійному литовському тиску з півночі. Тому то, галицький князь Єжи II із надією поглядав у напрямку Речіпосполитої і Угорщини, шукаючи підтримки у Казимира Великого та Кароля Роберта Андегавенського. Ці останні, зі своєї сторони, були крайнє зацікавлені прикордонними теренами Червенських Городів і Поділлям.

У 1340 році, по смерті Єжего II, прихильність боярства перелічених земель усе виразніше почала переважати на польську сторону. Й це настільки сильно, що з’явились пропозиції укладення унії. Такий стан справ позволив Казимиру Великому у першу чергу укласти порозуміння з представниками руської шляхти, а затим в 1349 році – на швидке й повне мілітарне опанування Галицько-Володимирівського Князівства.

Проблема претензії угорської корони на теж обшири була врегульована наступного року – договором, підписаним в Будзє, - а вже два роки потому за черговим порозумінням Волинь була віддана Литві, а Червона Русь польському королеві.

Однак, при цьому не дійшло до офіціального приєднання руської землі до Польщі, хоча Казимир Великий встановив з нею зв'язок, притаманний персональної унії. Від 1387 року Ядвіга (королева – перекладач) почала діяти з метою пере кваліфікування взаємних стосунків цих двох територіальних організмів на сталий державний зв'язок, хоча ж із збереженням формальної відокремленості Галицької Руси.

Виразом цих намірів було звучання титулу королів Речіпосполитої, де особливо наголошується, що кожний з них є «королем польським, великим князем литовським, руським ,… і т.д. “.

Так, ця частина пізнішої України формально не була інкорпорована до Польщі, проте, - переносячись у реалії XIV-вічної термінології , - певною мірою з нею уконфедерованою. Однак, це не змінює того факту, що кордон польсько-руський розмивався завдяки потужним і взаємним культурним впливам.

У такий же спосіб йшла експансія на південний схід Великого Литовського Князівства, яке у своїх кордонах об’єднувало Білорусь і Наддніпрянську Русь, доходячи, навіть, до великоруських земель. Явище це було настільки значимим, що вже по унії Литви з Польщею дійшло до адміністративного поєднання в межах Корони Червоної Русі та Поділля з наддніпрянськими землями (1569 р.).

Відтак, ця ситуація уможливила тутешньому населенню розуміння єдності цих території й того, що з цього виникає , - окремішності українського народу.