Надбайкальське Повстання

входило до складу Російської імперії – перекладач), заслані по його упадку в район озера Байкал.

Шкода, але брак пильності, а також доносительство окремих в’язнів, зумовило то, що про плани повстання швидко довідалась царська влада. Потому, Росіяни вирішили вислати велику частину «бунтівників” на будову однієї з дільниць Транссибірської Магістралі, – так званій, «Окружної байкальської дороги”.

Однак, завдяки тому, засланці могли зібратись в одному місці та спробувати реалізувати план втечі. Проект плану, поданий Нарцизом Целінським, передбачав організацію відділів, роззброєння стражі та прорив через монгольські степи до Бухарців і Хивінців , що тоді войювали з Росіянами.

У травні 1866 р. Росіяни почали пересилку засланців, яка тривала до половини липня. Поляків було розміщено в Мишиші, Култуку та Ліхановій. Праця на будові колії мала відбуватись на відрізку 200 верств. 700 засланців, що мешкали в тимчасових шалашах, були поділені на шляхту та не шляхту, працювали по 13 годин на добу під пильним оком 133 козаків.

Однак, тут плани повстанців почали посуватись. В Култуку, де організатором заколоту був Шарамович, явно кувались коси та ножі. Як мовив Шаранович: Маємо перед собою дві дороги, або здихати як бидло за тяжкою працею, або спробувати звільнитись: навіть, якщо й загинемо, то зі зброєю в руках, борючись за свою свободу.  

У зв’язку з тим, що знайшлися такі донощики, Целінський , перебуваючи в Муріне, постановив почати повстання. Він вислав відозву до Шарамовича та Квятковського: Мусимо швидко здійснити те, що ми вирішили. Далі чекати не можна. Я перший почну повстання. Тим часом, Арцімович нехай іде з відділом на північ вздовж берегів Байкалу. Наказ виконувати точно. Відповідь не потрібна. Целінський.

Шарамович та його люди роззброїли козаків, та, з’єднавшись з відділом Квятковського, рушили на зустріч з Целінським, забираючи коні та зброю з російських почтових станцій. Дорогою повстанці зустріли почтовий конвой, в якого забрали зброю та 250 рублів, залишивши взамін квітки з дописом – Сибірський Легіон Вільних Поляків. Повстанське військо сконцентрувалось в Мишиші, де обрано повстанчу владу, та усталено остаточний план повстання: вирішено вирушити на Кяхту, а звідти до Китаю.

На тої час російська влада змобілізувала проти повстанців понад тисячу жолнежів, у т.ч. кінну артилерію. З Култуку в погоню за повстанцями вислано кінний козачий полк Лісовського, натомість, до Мишихи з Іркутська вирушив відділ жолнежів під командуванням майора Рика, який мав загородити Полякам дорогу до Кяхти. Бій був неунікнений.

Шарамович і Целінський вирішили опертись на річку Мишиху, знищити перевіз на ній для забезпечення тилу, та прийняти бій з майором Риком. Повстанців було десь 300 (бо ж решта вже раніше відійшла від повстання), слабо озброєних, - частково у військові карабіни, мисливську зброю, револьвери та палаши, - а більшість мала пики та коси. Бракувала також амуніції (тут – набоїв, - перекладач)

28 червня у Мишихи появився 90-особовий відділ майора Рика. Дійшло до зудару та обміном вогнем.

Однак, надійшли відомості, що козаки Лісовського готуються до переправи, що викликало паніку та розпорошення польського відділу. У сутичці загинуло семеро повстанців. Полеглих поховано, на їх могилах Росіяни пізніше поставили хрест з написом: Тут поховані збунтовані Польські Мятежники, вбиті при перестрілці 28 червня 1866 року.

Другим актом трагедії був суд, який відбувся в Іркутську. 21 XI 1866 запав вирок. Покараних поділено на 4 категорії залежно від «ваги провини”. Усіх з першій категорії, усього 7 осіб, скарано на смерть. Зі 194 покараних другій категорії щодесятого до розстрілу, решту на хльосту та довічну каторгу в копальнях олова. 82 особи з третій категорії скарано на довічні копальні та проведення через різки, нарешті, останніх 133 особи на постійний надзір та кайдани.

Затим, влада ”залагодила» вирок: 4 особи сказано до розстрілу (Шарамовича, Целінського та Владислава Котковського, Якуба Рейнера), друга категорія – до довічного заслання, третя категорія на 12 літ каторги й четверта на рік кайданів.

Екзекуцію виконано 27 XI в Іркутську. Трагедія Забайкальських повстанців широкою луною відбилась в Польщі. Під враженням екзекуції Уельський написав вірш – На згін розстріляних в Іркутську: